Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Соціальна педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ І МОЛОДІ

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ АУДИТОРНОГО ВИВЧЕННЯ

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ І МОЛОДІ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

Девіантна поведінка (від лат. deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми варіанта поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи і суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунку.

Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. У результаті аналізу сутності та причин девіантної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища.

Аналіз теорії соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвинутість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.

Істотним показником девіантної поведінки є відхилення в той чи інший бік з різною інтенсивністю від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна, або гармонічна, поведінка характеризується:

  • 1) збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності);
  • 2) адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей);
  • 3) духовністю і самоактуалізацією (на особистісному рівні). Подібно до того, як норма поведінки базується на цих трьох

основних характеристиках, так і аномалія та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.

Щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма — це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найчастіше висловлюваних суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють та, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми: правові, моральні, естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на п'ять типів (табл. 12).

Таблиця 12. Теорії девіації

Назва теорій Основоположники теорій Основні ідеї теорій
Біологічні Ч. Ломброзо У. Шелдон Особливості фізіологічної будови тіла є причиною девіації
Психічні та психіатричні 3. Фрейд Конфліктність особистості, що є результатом боротьби між свідомим та підсвідомим, викликає девіації
Д. Крессі К. Шуесслер Причиною девіації є наявність в особистості психологічних комплексів
Ж. Пінатель Егоцентризм, агресивність, афективність — центральний стрижень кримінальної здатності
Соціологічні: 1) теорія соціального контролю;

2) теорія соціалізації;

3) теорія аномії
Б. Дюркгейм Відсутність чіткої регуляції поведінки людей внаслідок несформованості в суспільстві чітких норм та цінностей. Послаблення феномена соціальної солідарності
А. Коуен Девіантній поведінці люди навчаються в процесі засвоєння культури певної групи
Р. Мертон Виникнення девіації відбувається у результаті розвитку між культурними цілями суспільства та соціально схваленими засобами їх досягнення
Культурологічні Т. Селлі У. Міллер Причина девіації — у конфліктах між нормами офіційної культури та субкультури
Теорія стигматизації (клейміння) М. Гофман Ч. Беккер Девіація — це "клеймо", яке групи, що наділені владою, ставлять на поведінку менш захищених груп або окремої особи

Девіантна поведінка має складну природу, зумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають у взаємодії та взаємовпливі.

Фактори ризику девіантної поведінки дітей і молоді:

  • — соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення, майнове розшарування суспільства, обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку, безробіття, доступність алкоголю і тютюну;
  • — соціально-педагогічні: криза інституту сім'ї, зростання кількості сімей з конфліктним стилем виховання, проблеми, пов'язані з навчанням, конфлікти з вчителями, низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі, слабка система позашкільної зайнятості дітей і молоді;
  • — соціально-культурні: зниження морально-етичного рівня населення, поширення кримінальної субкультури, руйнація духовних цінностей, наростання неформальних молодіжних об'єднань, в яких домінує культ сили;
  • — психологічні: акцентуації характеру, реакція емансипації, реакція групування, потяг до самоствердження, задоволення почуття цікавості, бажання виглядати дорослим, потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації, інфантилізм, підвищений рівень тривожності;
  • — біологічні: порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму, вроджені психопатії, мінімальні мозкові дисфункції унаслідок органічного враження головного мозку, наслідки спадковості, вплив природного середовища.

Зміст профілактики девіантної поведінки дітей і молоді:

  • — правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно- та відео-лекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика "рівний — рівному", соціальна реклама);
  • — надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);
  • — надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби "телефон довіри" тощо);
  • — соціально-педагогічна допомога сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);
  • — соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);
  • — сприяння зайнятості населення, особливо представників соціально вразливих груп і груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);
  • — створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданчики);
  • — соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);
  • — навчання на рівних (підготовка волонтерів з підлітків та молоді, які порушуватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, зокрема під час неформального спілкування). Цей метод дає можливість подолати упередження ставлення молодої аудиторії до профілактичної інформації.

Література

  • 1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А. Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг. ред. А.Й. Папської. — К., 2002. — 164 с.
  • 2. Дети социального риска и их воспитание: Учеб.-метод, пособие / Под науч. ред. Л.М. Шипициной. — СПб.: Изд. "Речь", 2003. —144 с.
  • 3. Життєві кризи особистості: У 2 т. / За ред. В.Д. Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань. — К., 1988.
  • 4. Зверева ІД. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. — К., 1998.

б. Зайцева 3. Школа та важковиховувані підлітки. — К., 1991.

  • 6. Левин Б., Левин М. Наркомания и наркоманы: Книга для учителя. — М., 1991.
  • 7. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками. — К., 1997.
  • 8. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1996.
  • 9. Правові аспекти профілактики правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1995.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші