Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Агропромисловий комплекс, його структура і функції

Друга половина XX ст. характеризується суттєвими особливостями розвитку сільськогосподарського виробництва, найхарактернішою серед яких є агропромислова інтеграція і утворення на її основі агропромислового комплексу, або агробізнесу. Під впливом науково-технічної революції у сільськогосподарському виробництві розвинутих країн відбувається інтенсивний процес його модернізації, що проявляється у встановленні якісно нових типів виробництва. Його суть полягає у формуванні методів здійснення господарської діяльності, що приходять на зміну традиційним, доіндустріальним методам виробництва. Зміцнілий економічний потенціал розвинутих країн дозволив здійснювати перехід сільського господарства до великого машинного виробництва, одним з ознак якого є широке використання досягнень науки.

Практика показує, що наукові та технічні відкриття стають невіддільною частиною сільськогосподарського виробництва. Бурхливий розвиток природничих наук дозволив проникнути в таємницю процесів життєдіяльності рослинного та тваринного світу. Поява біохімії, біофізики та інших наук відкрила небачені можливості свідомого регулювання внутрішніми процесами, що відбуваються в організмі рослин і тварин. Науково-технічна революція створила широкі можливості радикальної зміни в сільськогосподарському виробництві. По-перше, відбулися революційні зміни в технологічному базисі цієї галузі. Виробничі процеси були механізовані, майже ліквідовано ручну працю. Впроваджуються якісно нові типи виробництва, що базуються на індустріальних формах праці. По-друге, індустріалізація

Форми агропромислової інтеграції

Схема 11.9. Форми агропромислової інтеграції

виробництва суттєво змінила рівень концентрації та спеціалізації. Підвищення рівня індустріалізації привело до зростання капіталомісткості виробництва, що і зумовило, з одного боку, зростання розмірів підприємства, тобто концентрацію виробництва, а з іншого - його спеціалізацію. За таких умов неминучою стала поява нових форм кооперування як між самими сільськогосподарськими виробниками, так і між ними та виробниками інших галузей. Ними стали безпосередні економічні зв'язки між сільським господарством і пов'язаними з ним підприємствами промисловості та торгівлі. Це поклало початок інтеграції, що є процесом економічного об'єднання підприємств аграрного та промислового типів. Агропромислова інтеграція - це вищий синтез сільського господарства і промисловості. її базою є поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації і кооперування виробництва. Першим етапом агропромислової інтеграції була диференціація, тобто подрібнення сільськогосподарського виробництва, виділення з нього галузей, що постачають сільськогосподарську техніку, продають та переробляють сільськогосподарську продукцію. Це підвищило продуктивність праці, однак породило розрив між сільським господарством і утвореними галузями, що почало негативно впливати на результативність сільськогосподарського виробництва. Стала явною необхідність посилення кооперативних зв'язків, що і відбулося на другому етапі агропромислової інтеграції. Вона здійснюється у двох формах (див. схему 11.9).

Горизонтальна інтеграція - це створення великих сільськогосподарських підприємств. Вона базується на концентрації та централізації виробництва і капіталу і проявляється у створенні великих підприємств з виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Формами їх можуть бути великі фірми, господарські товариства, державні та змішані підприємства. Вони відіграють провідну роль у виробництві сільськогосподарської продукції. Так, наприклад, у США великі корпорації, що становлять 1% від усіх сільськогосподарських підприємств, одержують понад 50% валового сільськогосподарського доходу.

Вертикальна інтеграція - це форма організації економічних процесів, за якої великі промислові та торгові підприємства встановлюють сталі економічні зв'язки із власне сільськогосподарськими виробниками. Така інтеграція охоплює сільське господарство, підприємства переробної промисловості, складські та торгові підприємства, виробників сільськогосподарських засобів виробництва, об'єднуючи їх в єдину взаємопов'язану систему. Вона здійснюється двома методами: шляхом договірних відносин між сільськогосподарськими та іншими корпораціями і через пряме включення або підпорядкування сільськогосподарських підприємств промисловим і іншим корпораціям. Вертикальна інтеграція сприяє розвитку продуктивних сил у сільському господарстві і пов'язаних із ним галузях, прискорює процеси обігу товарів, скорочуючи проміжні ланки в торгівлі, і зрештою підвищує ефективність інтегрованих суб'єктів економічної діяльності. Така інтеграція забезпечує єдність і безперервність виробничого і технологічного процесів, тобто оптимальне проходження товарної маси від виробництва сировини до випуску і доставки споживачеві готової продукції, а також зниження витрат, підвищення ефективності виробництва та якості продукції. Основними організаційно-господарськими формами вертикальної інтеграції, в яких відбувається технологічне, економічне і організаційне злиття промисловості і сільського господарства, є агропромислові підприємства, об'єднання, комбінати, агроторгівельні підприємства та ін.

У сучасних умовах набула поширення така форма вертикальної інтеграції, як диверсифікація, що полягає у проникненні великих промислових і торгових компаній, не пов'язаних між собою ні технологічно, ні функціонально, в сільське господарство, скуповуванні ними земель сільськогосподарського призначення і організації на них виробництва продукції. Однак наприкінці XX ст. інтенсивність такої форми інтегрування суттєво зменшилась.

Агропромислова інтеграція супроводжується і зростаючим впливом на неї з боку держави. Державне регулювання аграрної економіки охоплює все ширше її коло через такі заходи, як державні субсидії і позики на здійснення великих заходів підвищення ефективності цього сектора економіки.

Процеси агропромислової інтеграції стали основою формування агропромислового комплексу. Це комплекс взаємопов'язаних галузей і сфер економіки, що функціонують у єдності і забезпечують виробництво, переробку та доведення до споживача сільськогосподарської продукції. Його суть полягає у встановленні нових взаємозалежних технологічних та економічних зв'язків між його складовими частинами шляхом горизонтальної та вертикальної інтеграції. Агропромисловий комплекс - це якісно новий ступінь розвитку зв'язків і взаємо

Структура агропромислового комплексу

Схема 11.10. Структура агропромислового комплексу

залежностей сільського господарства з іншими галузями економіки. Вони, по суті, зливаються в єдиний організм, функціонуючий як єдине ціле. Досягнення загального кінцевого результату, яким є задоволення потреб населення у продовольчих товарах та сільськогосподарській сировині, залежить від синхронного розвитку усіх суб'єктів агропромислового комплексу.

Структура агропромислового комплексу охоплює чотири складові частини або сфери (див. схему 11.10)

Перша сфера включає власне сільське господарство: галузі рослинництва, тваринництва, лісове господарство. Другу сферу утворюють галузі та підприємства, що забезпечують сільське господарство засобами виробництва. Це підприємства сільськогосподарського машинобудування, виробництва техніки для галузей, що переробляють сільськогосподарську продукцію, хімічної промисловості, які виготовляють добрива та засоби захисту рослин і тварин, мікробіологічна та комбікормова промисловість. Третьою сферою виступають галузі, що забезпечують переробку і доведення сільськогосподарської продукції до безпосереднього споживача. Вона включає підприємства, що займаються переробкою сільськогосподарської продукції, її транспортуванням, зберіганням і реалізацією споживачам. Четвертою сферою є виробнича і соціальна інфраструктура. Це підприємства і організації, що здійснюють будівельні та меліоративні роботи, матеріально-технічне постачання, кредитно-фінансові, рекламні та страхові установи, що обслуговують суб'єктів АПК, шляхи сполучення, елеваторно-складське господарство. Сюди належать і установи, що надають соціальні послуги сільському населенню, - навчальні та медичні заклади, житлово-комунальні підприємства, заклади культури та інші.

Агропромисловий комплекс виконує ряд функцій. Однією з найважливіших є забезпечення потреб населення країни у продуктах харчування. Яких би висот не досяг науково-технічний прогрес, забезпечення однієї з найважливіших потреб людини як живого організму здійснюється благами, що створюються в АПК. Розмір них благ залишається однією з основних складових рівня життя у кожній країні. Другою функцією АПК є створення сировинної бази для галузей, що виробляють непродовольчі споживчі товари та продукти виробничого призначення. Важливе призначення АПК - підтримання і нарощування ефективності основного засобу сільськогосподарського виробництва, яким є земля, та забезпечення економічної рівноваги у природно-господарському середовищі. АПК виконує і таку соціальну функцію, як поліпшення соціальних умов працівників сільського господарства.

Агропромисловий комплекс відіграє важливу роль у розвитку економіки та соціально-політичного життя кожного суспільств;). Навіть у високорозвинених країнах він забезпечує значну частку створюваної продукції і зайнятості працездатного населення. Так, у США в АПК зайнято близько третини економічно активного населення, у Франції - понад чверть, ФРН і Великій Британії - 15-20%. Агропромисловий комплекс забезпечує підвищення продуктивності праці, сприяє зближенню умов життя міського і сільського населення, полегшенню та економії праці у домогосподарствах, зменшенню аграрного перенаселення та ін.

Важлива значимість агропромислового комплексу для нормального функціонування суспільства зумовлює потребу його державного регулювання. По-перше, висока залежність сільськогосподарського виробництва від природно-кліматичних умов приводить до різких коливань обсягу сільськогосподарської продукції. У неврожайні роки вона різко знижується, а отже, доходність сільгоспвиробників різко знижується, що може призвести до масового їх розорення і створення проблем із забезпеченням населення сільськогосподарськими товарами. При високих врожаях також виникають загрози: висока пропозиція може різко зменшити ціни, а отже, також негативно позначитись на фінансовому стані виробників. Ці піки і покликана згладжувати держава своїми регулюючими заходами.

По-друге, нестабільність сільськогосподарського виробництва, що супроводжується і фінансовою нестабільністю суб'єктів, що господарюють у ньому, звужує можливості власного інвестування. З одного боку, це порушує потреби в зовнішніх інвестиціях, а з іншого - суттєво порівняно з іншими галузями підвищує роль кредиту. Державне регулювання агропромислового комплексу і покликане забезпечити сприятливі умови як для широкого залучення інвесторів у сільськогосподарське виробництво, так і для його кредитування.

По-третє, специфіка сільськогосподарського виробництва полягає також у тому, що воно здійснюється на обширних територіях. Це приводить до розпорошення робочої сили цієї сфери в невеликих поселеннях, переважно селах. У таких умовах забезпечення житлових, комунальних, соціальних і побутових потреб суттєво ускладнюється, що позначається на якості цього фактора виробництва. Тому держава здійснює значні заходи для формування відповідної соціальної інфраструктури села.

По-четверте, агропромисловий комплекс характеризується високим рівнем конкурентності у сфері сільськогосподарського виробництва і таким же високим рівнем монополізації у сферах постачання останнього ресурсами і переробних галузях. Це приводить до того, що виникає так званий нееквівалентний обмін у результаті дисбалансу цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію ресурсних та переробних сфер, у результаті чого відбувається "перекачування" доходів на користь останніх сфер. Регулювати ці процеси покликана держава.

Отже, особливості АПК зумовлюють широке державне регулювання його функціонування. Останнє здійснюється через аграрну політику держави. Це система заходів, спрямованих на інтенсивний розвиток агропромислового комплексу, поліпшення умов життя і побуту мешканців села. Реалізується аграрна політика через такі інструменти, як законодавча діяльність, механізм цін, оподаткування, кредитна система, надання субсидій сільському господарству, стимулювання експорту сільськогосподарської продукції, фінансування розвитку виробничої і соціальної інфраструктури села. Особливу роль відіграють дотації виробниками сільськогосподарської продукції. Розвинуті країни надають таких дотацій щорічно на суму понад 300 млрд дол. А у країнах ЄС такі дотації досягають 40% вартості валової продукції сільського господарства.

В Україні АПК є одним із найважливіших секторів економіки. Тут зосереджено понад половину виробничих фондів, що нині функціонують, виробляється близько половини валового внутрішнього продукту, 2/3 споживчих товарів, прямо або опосередковано за його рахунок формується близько 30% зведеного бюджету, зайнято майже 40% працездатного населення. Однак його становлення далеко не завершено як організаційно, так і технологічно. Він характеризується незбалансованістю окремих сфер і галузей, застарілістю матеріально-технічної бази, розбалансованістю господарського механізму, функціонування. Тому не є перебільшеним висновок про те, що в нинішніх умовах доля реформ і майбутнього України значною, якщо не найбільшою, мірою залежить від АПК. А це вимагає його докорінної перебудови, одним із напрямів якої є аграрні реформи (про це детальніше йдеться в темі 24).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші