Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення індустріальної економіки Франції

Особливості промислового перевороту у Франції

Франція, на відміну від Англії, повільніше рухалася до капіталістичної ринкової економіки. Промисловий переворот у країні, що почався наприкінці XVIII ст., відбувався значно повільніше, ніж в Англії. Завдяки переважанню невеликого виробництва тут не було в таких масштабах, як в Англії, пролетаризації селян і ремісників. Швидше, ніж промисловий, розвивалися банківський і лихварський капітали.

Головну перешкоду промислового перевороту — феодально-абсолютистські порядки — знищила тільки революція 1789—1794 рр. Під натиском революційних сил здійснили низку соціально-економічних реформ прогресивного характеру. 5 серпня 1789 р. за рішенням Установчих зборів задекларовано відміну феодального устрою. Проте без викупу скасовували лише ті повинності селян, що належали до особистісного кріпосного права, інші — виконували, а потім викупляли. Знищували суди. Декретували скасування податкових привілеїв дворянства і духовенства, оподатковували всіх громадян. їм гарантували право на будь-які посади. Власністю держави проголосили церковне майно. Ввели єдину систему мір і ваги (метр і кілограм), лівр замінили на франк, що ділився на 100 сантимів.

У результаті революції здійснювали економічну політику, спрямовану на забезпечення свободи промислового підприємництва і торгівлі. У лютому 1791 р. Установчі збори скасували управлінську регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи. У квітні того самого року декларували свободу торгівлі.

Соціально-економічні реформи, що відбулися в роки революції, не тільки припинили феодально-абсолютистські порядки, а й створили умови для пришвидшення промислового перевороту.

Активний капіталістичний розвиток сільського господарства, промисловості й торгівлі спостерігався у період консульства й імперії (1799—1815).

У галузі економічної політики одним із перших кроків Наполеоне І було створення Французького банку (1800), який отримав особливі права на емісію і став головним центром великого капіталу. Наполеон І та його прибічники підписалися на велику кількість акцій цього банку. Пізніше заснували банки в Парижі та провінціях, котрі вважали складовою ринкової інфраструктури Франції.

Захоплення і пограбування нових територій військом Наполеона І сприяли припливу в країну значних грошових сум у вигляді контрибуцій і поширенню французьких товарів у Європі. На завойованих землях імператор та його генерали поспішали використати свою перемогу в інтересах французького торговельного експорту. Вступивши в 1809 р. в столицю Австрії, він надіслав у Париж листа, в якому наказав міністрам, що потрібно дуже швидко заповнити віденські магазини виробами французької промисловості, скориставшись зниженням митних тарифів. Тобто наполеонівські війни можна вважати війнами за джерела сировини і ринки збуту, економічне панування Франції в Європі.

У період імперії, порівняно з дореволюційним, в чотири рази збільшився обсяг продукції вовняної промисловості, удвічі — видобуток залізної руди тощо. Однак припинення імпорту англійських машин під час війни унеможливило переобладнання промисловості на основі машинної техніки і гальмувало індустріалізацію країни.

Уведена декретом Наполеона 121 листопада 1806 р. континентальна блока да мала на меті ослабити могутність Англії та створити сприятливі умови для гегемонії французької промисловості. У перші роки блокада сприяла промисловому розвитку Франції й деяких інших європейських країн. У Франції почали функціонувати великі прядильні механізовані підприємства — бавовняні та шерстяні. Однак вони все більше потребували імпорту бавовни, ввезення якої призупинили у зв'язку із забороною торгівлі з Англією. Це відобразилося на французькій бавовняній промисловості. Із 1700 р. бавовнянопрядок у дореволюційній країні до 1811 р. залишилось тільки 300.

Континентальна блокада призвела до зменшення цін на сільськогосподарську продукцію, внаслідок скорочення експорту зерна, вина та іншої продукції, що негативно вплинуло на розвиток галузі. Для машинізації французької промисловості бракувало парових машин. На початку XIX ст. у промисловій галузі працювало лише 15 парових машин, порівняно із 15 тис. в Англії. Хоча і збільшилася кількість централізованих мануфактур і фабрик, однак переважала домашня промисловість у формі розсіяної мануфактури. Цьому певною мірою сприяло й відокремлення французької промисловості від англійських конкурентів.

Реставрація монархії Бурбонів у 1815 р. не привела до встановлення дореволюційного устрою, проте період миру сприяв швидшому зростанню обсягів промислового виробництва і виникненню великої фабрично-заводської промисловості.

Промисловий переворот у Франції значно прискорився в роки Липневої монархи (1830—1848). У головних галузях промисловості відбувався активний перехід до машинної технології. Протягом 1830—1847 рр. у чотири рази збільшилась кількість механічних веретен, у ткацьке виробництво впроваджували машини. Текстильні фабрики виробляли тканини масового споживання, які продавали у самій країні та за її межами.

Збільшення попиту на машини зумовило розвиток металургійної та машинобудівної промисловостей. До кінця Липневої монархії більшість доменних печей працювала за новою технологією, застосовуючи кам'яне вугілля, спосіб пудлінгування для виплавки заліза, парові молоти та прокатні стани. З 1830 до 1848 р. кількість парових машин зросла з 616 до 4853, тобто майже у 8 разів.

Однак ремісничі й мануфактурні підприємства чисельно перевищували великі машинні. Невелике виробництво частково пояснювалося тим, що у промисловості важливе місце належало виготовленню предметів розкоші. Воно ґрунтувалося на ручній праці висококваліфікованих ремісників, яку ще не могла замінити машинна техніка. У Парижі налічували десятки тисяч ремісників-одинаків або господарів з 1-2 найманими робітниками. Понад 10 працівників були зайняті тільки на 1/8 підприємств.

Промисловий переворот також гальмували панування фінансової аристократії та її економічна політика. Уряд підтримував аграріїв, коли їх інтереси перетиналися з інтересами промисловців. У 1814 р. видали закон, за котрим дозволяли вивозити вовну із Франції, що призвело до її подорожчання на внутрішньому ринкові. Це було вигідно для вівчарів, але не для фабрикантів сукна. Введення в тому самому році високих митних тарифів на закордонне кам'яне вугілля та метал відповідало інтересам великих власників металургійних заводів і лісів, оскільки давало змогу втримувати на внутрішньому ринкові високі ціни на залізо (втричі вищі, ніж в Англії), вугілля і машини, що стримувало застосування їх у виробництві. Вжиття протекціоністських заходів з боку інших держав перешкоджало збуту французької продукції. Не меншої шкоди розвитку промисловості завдали банківські спекуляції та лихварські біржові операції фінансової аристократії.

Замість того, щоб підтримувати виробництво, буржуазія і поміщики вкладали свої капітали у фінансово-кредитну галузь, біржову спекуляцію, цінні папери й облігації державних позик, іпотеки, що також затримувало промисловий переворот у країні.

Успіхи в економічному розвитку спостерігалися в 20-ті — 40-ві роки, особливо у 50—60-ті XIX ст. Це період завершення промислового перевороту, що розпочався на межі XVIII—XIX ст.

Посилення механізації та концентрації виробництва у багатьох галузях промисловості — характерні ознаки французької економіки. Наприклад, на металургійному заводі в Крезо, де працювало 10,5 тис. робітників, випускали рейки, вагони, паровози, різні машини, котрі використовували не лише у Франції, а й вивозили за кордон. Власники великих металургійних підприємств створили об'єднання, яке діє й нині — "Коміте де Форж". Успіхи в металургії сприяли зведенню залізниць, що відіграло важливу роль у розвитку економіки. Зокрема, першу з них спорудили в 1832 р. між Ліоном і Сент-Етьєном. У 30-х роках залізничне будівництво розширилося, у 40-х цей процес підтримав уряд. У 1844 р. ухвалили спеціальний закон про заохочення спорудження залізниць. У 1859-му уряд гарантував прибуток 4 %. Такі заходи сприяли розширенню зведення залізниць. Об'єднанню "Коміте де Форж" належали сотні доменних печей. Концентрація та централізація капіталу в галузі залізничного транспорту призвели до того, що в 1857 р. майже всі залізниці перебували у власності шести приватних великих акціонерних компаній.

Разом із тим загальний рівень концентрації промислового виробництва не буї високим. У 1866 р. З млн найманих робітників працювали у 1 млн підприємців, але майже 60 % цих робітників були зайняті на малих підприємствах. У Парижі зберігалися підприємства з одним робітником чи взагалі без них.

Хоча Франція значно відставала від Англії, вона займала друге місце у світі за обсягами промислового виробництва і загального економічного потенціалу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші