Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Міжнародні валютно-кредитні відносини
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Можливі шляхи врегулювання платіжного балансу

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, зокрема валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей балансу.

Країни з дефіцитним платіжним балансом застосовують такі заходи, як стимулювання експорту, обмеження імпорту товарів, залучення іноземного капіталу та стримування його вивезення тощо.

Одним із методів регулювання є проведення дефляційної політики. Це політика, яка спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включаючи обмеження бюджетних витрат, заморожування цін та заробітної плати, скорочення капіталовкладень у внутрішній сектор економіки і відповідно переключення їх на експортні галузі. Одним із важливих її інструментів є фінансові та грошово-кредитні заходи: зміна процентної ставки центрального банку (дисконтна політика), кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси. Але в умовах економічного спаду, за наявності великої кількості безробітних і резервів невикористаних виробничих сил політика дефляції призводить до подальшого падіння виробництва та зайнятості. Крім того, вона впливає на життєвий рівень, що може призвести до загострення соціальних конфліктів.

Іншим інструментом регулювання є девальвація національної валюти. Як відомо, хронічний дефіцит платіжного балансу зумовлює зниження ринкової вартості валюти певної країни. В результаті чого відбувається відхилення курсу цієї валюти стосовно валют інших країн, виникає неузгодженість між офіційно встановленим паритетом (золотим вмістом) цієї валюти та її котируванням на ринку. Девальвація забезпечує відповідність офіційного паритету валюти її ринковому курсу.

Девальвація знижує ціну експортованого товару в іноземній валюті, і тому іноземні громадяни купують більше товарів цієї країни, в результаті чого обсяг експорту зростає. Але стимулювання експорту товарів відбуватиметься лише за наявності експортного потенціалу конкурентоспроможних товарів та послуг і сприятливій ситуації на світовому ринку.

Однак збільшилася чи зменшилася експортна виручка у результаті девальвації, а отже, збільшилася чи зменшилася чиста пропозиція іноземної валюти на валютному ринку, не можна сказати точно. З одного боку, падіння ціни експортованого товару в іноземній валюті приводить до збільшення обсягу експорту. З іншого - валютний курс, що знизився у результаті девальвації, зменшує кількість іноземної валюти, яку отримує певна країна за кожний експортований товар1.

Якщо експортна виручка зменшується, девальвація, скоротивши експортні надходження, може призвести до погіршення балансу товарів і послуг, зменшення чистої пропозиції іноземної валюти.

Щодо впливу девальвації на імпорт, то в умовах міжнародної спеціалізації країна не в змозі різко скоротити ввезення товарів.

Тобто можна зробити висновок про те, що вплив девальвації на чистий експорт визначається спільною дією трьох чинників:

  • 1) девальвація, зменшуючи реальний обсяг імпорту, скорочує сукупні витрати на імпорт, що приводить до зростання чистого експорту і падіння попиту на іноземну валюту;
  • 2) девальвація збільшує реальний обсяг експорту, що також сприяє збільшенню чистого експорту і зростання пропозиції іноземної валюти;
  • 3) після девальвації будь-якій певній кількості експорту відповідає менший розмір валютних надходжень. Ця обставина знижує чистий експорт і скорочує пропозицію іноземної валюти1.

Щодо інших методів, то можна виокремити валютні обмеження, які передбачають певні заходи з регулювання валютних операцій резидентів і нерезидентів країни, здійснення ними платежів, інвестицій, порядку переказу валюти за кордон, порядку репатріації прибутку. Блокування іноземної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках, спрямоване на ліквідацію дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу та стимулювання його надходження, обмеження імпорту товарів.

Також для врівноваження платіжного балансу можна використовувати інструменти бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, у процесі проведення якої використовують бюджетні субсидії, що надаються експортерам, відміняється податок із процентів, що виплачується іноземним утримувачам цінних паперів з метою надходження капіталу в країну та ін.

Крім того, ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися залежно від режиму валютного курсу. Якщо в країні запроваджено фіксований валютний курс, то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, поки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

В економічній теорії сформульовано 5 можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

  • 1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:
    • - якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними валютними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо стає позитивним, то величина резервів поновлюється; - "дефіцит без сліз", якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.
  • 2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд країни може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу.
  • 3. Збереження режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, поки на валютному ринку не відновиться рівновага.
  • 4. Встановлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається класичним, і полягає в тому, щоб національну економіку привести у відповідність із фіксованим валютним курсом. Якщо нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит та пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.
  • 5. Політика валютного компромісу. У цьому випадку комбінується 3 та 4 позиції:
    • - змінний паритет, тобто країна підтримує фіксований валютний курс доти, доки це можливо за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпаються, то національна валюта девальвує і валютний курс встановлюється на новому рівні;
    • - кероване плавання валюти - уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається рівновага.

Україна за період своєї незалежності постійно стикалася з проблемою неврегульованості платіжного балансу і у зв'язку з цим використовувала різні методи щодо його врівноваження. Так, з вищезазначених позицій, Україна застосовувала різні шляхи. У1992 р. було визначено плаваючий режим валютного курсу українського карбованця, ним передбачалося становлення валютних курсів на підставі попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. При цьому змінювався валютний курс, але не рівень міжнародних резервів країни, що сприяло автоматичному відновленню платіжного балансу. Але, як відомо, такий порядок визначення курсу національної валюти не дав позитивних результатів. Різкі зміни валютного курсу національної валюти сприяли дестабілізації економіки, інфляційним процесам. Зважаючи на негативні наслідки такої політики, було введено фіксований валютний курс, що також не мав успіху: світова фінансова криза 1997 р. призвела до прискорення переміщення капіталу, посилила попит на долари США, що призвело до виникнення тенденцій до зниження курсу гривні. З метою підтримки оголошено курсу гривні НБУ проводив активні валютні інтервенції на валютному ринку, внаслідок чого були втрачені значні валютні резерви. Тому в системі валютного регулювання України з'являється специфічна його форма, яка досі не використовувалася, - валютний коридор, або повзуча прив'язка обмінного курсу національної валюти до долара США. В 2000 р. була проведена девальвація курсу гривні, що сприяло отриманню позитивного сальдо рахунку поточних операцій, який досяг рекордного для української економіки показника, а саме 1,481 млрд дол. США.

У 1997-1998 рр. в Україні проводилася дефляційна політика, що призвела до негативного сальдо рахунку поточних операцій. Водночас процентна ставка досягала рекордного значення, виробництво різко скоротилося, внаслідок чого підвищився рівень безробіття, спостерігалися випадки невиплати або затримки у виплаті заробітної плати. Така політика може бути ефективною в короткостроковому періоді за умови високої мобільності капіталу: висока процентна ставка сприятиме суттєвому надходженню іноземного капіталу, що дасть можливість покрити дефіцит рахунку поточних операцій, не вдаючись до політики валютних інтервенцій або значно зменшивши їх обсяг.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші