Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Тваринництво

Тваринництво відносять до другого надзвичайно важливого напряму сільського господарства, завданням якого є розведення сільськогосподарських тварин для виробництва продукції. Продукція тваринництва призначається як продукти харчування людей (м'ясо, молоко та молочні продукти, яйця тощо) та як сировина для харчової та легкої промисловості.

Розвиток тваринництва технологічно поєднується із рослинництвом, створює певну комплексність у використанні трудових, земельних та матеріальних ресурсів на селі, сприяє піднесенню сільського господарства. Важливим елементом такого піднесення є формування на території кожного регіону раціональних співвідношень у розвитку рослинництва та тваринництва на основі розвитку найбільш ефективних галузей.

Організація тваринництва характеризується певними особливостями, які необхідно врахувати в практичній діяльності. До їх складу входить те, що тваринництво концентрується на менших площах у порівнянні з рослинництвом, що створює можливості для впровадження механізації, переведення галузі на промислову основу. Важливою особливістю є те, що продукція тваринництва вимагає особливих умов для транспортування, що зумовлює необхідність прискорення переробки цієї продукції в місцях її заготівлі. У випадку транспортування необхідно застосовувати спеціалізовані транспортні засоби, що забезпечували б їх збереження.

Галузь тваринництва України має свої специфічні складнощі, що дає основу для її характеристики, як багатогалузевого тваринництва. До основних його напрямів відносять: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, конярство, птахівництво.

Для оцінки стану та розвитку тваринництва використовують такі показники:

  • • поголів'я — загальна чисельність тваринного виду на певній території;
  • • кількість голів великої рогатої худоби, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;
  • • кількість свиней, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;
  • • поголів'я птиці, що припадає на 100 га посіві зернових;
  • • кількість м'яса, виробленого на території регіону, т;
  • • кількість м'яса, виробленого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, т/людину;
  • • кількість молока, виробленого на території регіону, т;
  • • надій молока на одну корову за рік, л;
  • • кількість молока, отриманого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, л/людину;
  • • кількість яєць, отриманих на території регіону, шт.;
  • • кількість яєць, отриманих протягом року, що приходиться на одного жителя регіону.

Розглянемо детальніше стан двох складових тваринництва, що забезпечують населення такими продуктами як м'ясо та молоко — скотарство та свинарство.

Скотарством називають галузь тваринництва, яка займається розведенням великої рогатої худоби. В залежності від продуктивного призначення великої рогатої худоби (ВРХ) скотарство поділяється на два основних напрями — м'ясне та молочне. Інколи виділяють таку спеціалізацію як м'ясо-молочну, чи молочно-м'ясну.

Свинарство — важлива галузь тваринництва. Розведення свиней характеризується певними перевагами порівняно із іншими галузями тваринництва — високою плодючістю і скороспілістю. Продукція галузі — м'ясо і сало—користується широким попитом населення як продукт харчування. Крім того, продукцію використовують у легкій промисловості.

Розвиток скотарства та свинарства на території окремих регіонів неоднозначний, залежить як від загального стану сільського господарства, рослинництва, так і від конкретних природнокліматичних, економічних та організаційно-правових факторів. Загальну оцінку стану тваринництва на території окремих регіонів України можна зробити, використовуючи статистичні дані, що наведені в табл. 4.11.

Наведені в табл. 4.11 дані свідчать, що розведення рогатої худоби і свиней сконцентровано на території Поліського і Подільського регіонів. Тут налічується 51-52% ВРХ і свиней від загальної кількості в Україні. Використання для оцінки стану розвитку скотарства та свинарства відносного показника "чисельність ВРХ, свиней на 100 га посівних сільськогосподарських площ" дає більш точне уявлення про стан справ. Порівнюючи значення вказаного показника окремих регіонів із середнім його значенням по Україні можна зробити висновок, що на території Поліського регіону кількість ВРХ та свиней в 1,4 рази більше середнього значення по країні. На території Подільського регіону кількість ВРХ і свиней більше середнього значення по країні відповідно в 1,12-1,13 рази. На території інших регіонів розведення ВРХ і свиней здійснюється з меншою інтенсивністю. Особливо виділяється Карпатський регіон, де чисельність ВРХ і свиней на 100 га сільськогосподарських посівних площ значно перевищує середнє значення по країні (ВРХ — в 2,7 рази, свиней — в 2,4 рази). Такий стан пояснюється, з одного боку, обмеженістю посівних площ та, з іншого, ефективним використанням багатих ресурсів Карпатських полонин.

Таблиця 4.11

Наявність великої рогатої худоби і свиней на території регіонів

Регіони

Велика рогата худоба

Свині

млн.

голів

Процент до загальної кількості

Кількість голів худоби на 100 га

сільськогосподарської посівної площі

млн.

голів

Процент до загальної кількості

Кількість свиней на 100 га сільськогос-

подарської посівної площі

Поліський

1,85

26,6

36,6

1,73

26,8

34

Подільський

1,73

24,9

29

1,63

25,3

27,3

Степовий

1,36

19,6

14,4

1,50

23,2

15,8

Карпатський

1,00

14,3

70

0,80

12,4

57

Донбаський

0,81

11,7

20

0,70

10,8

17,5

Крим

0,20

2,9

25

0,10

1.5

12,5

Усього по Україні

6,95

100

26

6,46

100

24

Зміни обсягів вирощування ВРХ і свиней протягом тривалого часу свідчать, що закономірності цих процесів відображають закономірності у змінах у рослинництві, забезпеченні тваринницької галузі кормами.

В організації виробництва кормів поєднується сільськогосподарське та Єрмилове виробництво, що включає вирощування, заготівлю, переробку та зберігання різних видів кормів. Для отримання позитивних результатів у тваринництві необхідно мати раціональний кормовий раціон, до складу якого входять соковиті, грубі та концентровані корми. Для цього використовують коренеплоди, зелену масу, сіно, солому тощо. Значне кормове значення має кукурудза та силос і зелений корм, кормовий люпин, кормові боби тощо. Такою різноманітністю кормів виділяються території Поліського та Подільського регіонів, де сконцентровано поголів'я великої рогатої худоби та свиней.

На території окремих регіонів України крім великої рогатої худоби та свиней в значній кількості розводять коней, овець, птицю, кролів та іншу живність.

Використання коней у сільському господарстві відноситься до традиційних занять, завжди займало провідне місце. Але в період інтенсивного впровадження автомобільного транспорту та механізації кількість коней зменшилась. Починаючи з 90-х років можна говорити про відродження на всій території України конярства, враховуючи що коні стали невід'ємним елементом фермерського господарства. В залежності від природнокліматичних та економічних умов використовують різні типи коней для виконання притаманних видів робіт.

Розведенням овець займаються на всій території України, враховуючи, що вівчарство як галузь постачає цінні продукти: вовну, м'ясо, жир, молоко. Вівця відноситься до невибагливих тварин, може існувати у різноманітних природних умовах. Вівчарство особливо активно розвивається в Степовому регіоні, де переважає вовнове вівчарство, в Карпатському регіоні, де зосереджено м'ясо-вовнове вівчарство.

Птахівництво відноситься до традиційних для України галузей тваринництва, дозволяє отримати висококалорійні продукти харчування (м'ясо, яйця), а також сировину для легкої промисловості у вигляді відходів при заготівлі птиці. Значних успіхів досягнуто у вирощуванні курей, гусей, качок, індиків. Регіональний розвиток птахівництва не чітко простежується, воно розповсюджене по всій території України. Концентрується, головним чином, в регіонах інтенсивного розвитку зернового господарства, а також навколо великих міст, промислових центрів та значного скупчення людей.

Існує поєднання та вплив розвитку тваринництва на розвиток відповідних галузей в складі харчової промисловості. Так, від стану та змін у вирощуванні великої рогатої худоби залежить виробництво молока, як наслідок — стан молочної промисловості. Молоко відноситься до надзвичайно поширеного продукту харчування. Переробка молока здійснюється на молококомбінатах, спеціальних заводах і фермерських та особистих селянських господарствах, в окремих маслоробних, сироварних цехах. Такі підприємства та господарства розташовані на всій території України.

Враховуючи особливість, тендітність молока та молочних продуктів, що виготовляються молококомбінатами, фермерськими та особистими селянськими господарствами, встановлені вимоги до забезпечення якості та безпеки молока та молочних продуктів для життя, здоров'я населення. Існують базисні норми масової частки жиру і білка в молоці, встановлені вимоги до пакування і маркування молочної сировини та молочних продуктів. Виробництво молока, молочної сировини здійснюється за наявності дозволу державних установ ветеринарної медицини, молочних продуктів — за наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби. У випадку невідповідності встановленим вимогам молоко, молочна сировина, молочні продукти вилучаються з обігу, здійснюється їх переробка, утилізація, знищення.

Трансформація економічних відносин у сільському господарстві безпосередньо торкнулася стану молочної промисловості. В результаті змін у формах господарювання були ліквідовані великі господарства, що вплинуло на значне зменшення поголів'я корів. За період з 1990 р. по 2004 р. поголів'я корів в Україні зменшилось з 8,4 млн. голів до 4 млн. голів, тобто в 2 рази. За вказаний період в 1,8 рази зменшились обсяги виробництва молока (табл. 4.12).

Таблиця 4.12

Виробництво молока за регіонами

Регіони

Виробництво молока, тис. т

2004 р. у% до 1990 р.

1990 р.

2004 р.

Поліський

66Ї0

3576

54,1

Подільський

5498

3197

58,1

Степовий

5655

2769

49

Карпатський

2504

2334

93,2

Донбаський

3351

1536

45,8

Крим

890

375

42,1

Усього по Україні

24508

13787

56,3

Зменшення обсягів виробництва молока допущено підприємствами та господарствами на території усіх регіонів: в Степовому — в 2 рази, особливо в Дніпропетровській, Запорізькій областях (в 2,5-2,6 рази), в Донбаському — в 2,2 рази, в Поліському та Подільському регіонах — в 1,7-1,8 рази (особливо в Київській області — в 2,2 рази. Чернігівській та Сумській областях — в 2 рази). Тенденції у зміні обсягів виробництва молока наведені на рис. 4.8.

Виробництво молока за регіонами

Рис. 4.8

Виробництво молока за регіонами

Дрібнотоварність в тваринницькій галузі не спроможна забезпечити зростання обсягів виробництва молока, якість сировини, готової молочної продукції та рентабельність виробництва. Ні в одній країні

світу немає такого дрібнотоварного виробництва — дві-три корови на сімейне господарство, а це велика кількість здавальників молока. У Польщі, наприклад, мінімальна сімейна ферма має 14 дійних корів, у Франції — 49, а середня кількість дійних корів у сімейній фермі — 100-150. В цих умовах продуктивність однієї корови становить понад 8000 кг молока на рік, тоді як у вітчизняних сільськогосподарських виробників — 2900-3000 кг.

Спад виробництва молока негативно вплинуло на роботу підприємств молочної промисловості, на забезпечення населення молочними продуктами харчування.

Від обсягів розведення великої рогатої худоби, свиней та іншої живності залежить виробництво м'яса. Заготівлею м'ясних ресурсів та їх переробкою займаються спеціалізовані підприємства — м'ясокомбінати. М'ясо використовують для безпосереднього споживання, а також для виготовлення напівфабрикатів, ковбас, консервів тощо. Вторинні продукти м'ясопереробки (кров забитих тварин, кишки, жир, субпродукти, шкіра) використовують в харчовій та легкій промисловості.

М'ясопереробні підприємства розміщують безпосередньо на територіях інтенсивного розвитку тваринництва, у великих містах, обласних центрах.

Виробництво м'яса характеризується нестабільністю і відображає зміни в обсягах розведення великої рогатої худоби, свиней, інших тварин. Починаючи з 1990 р. кількість рогатої худоби на території України зменшилася на 20%, а свиней — в 3 рази. Відповідно обсяг виробництва м'яса зменшився в 2,7 рази. Зміни у виробництві м'яса за регіонами наведені в табл. 4.13.

Значного зменшення обсягів виробництва м'яса допущено підприємствами та господарствами на території Степового регіону — в 3,6 рази, особливо в Миколаївській (в 5,2 рази), Херсонській (4,4 рази), Запорізькій (в 3,9 рази), в Одеській (3,5 рази) областях; Подільського та Донбаського регіонів — в 2,9 рази, особливо в Полтавській (в 5,3 рази), Вінницькій (в 3,5 рази), Тернопільській (в 2,8 рази), Луганській (в 3,8 рази), Донецькій (в 3 рази) областях. Тенденції у зміні обсягів виробництва м'яса наведені на рис. 4.9.

Таблиця 4.13

Виробництво м 'яса за регіонами

Регіони

Виробництво м'яса, тис. т

2004 р. у % до 1990 р.

1990 р.

2004 р.

Поліський

991

408

41,2

Подільський

932

322

34,5

Степовий

1174

330

28,1

Карпатський

423

212

50,1

Донбаський

636

221

34,7

Крим

202

102

50,5

Усього по Україні

4358

1595

36,6

Виробництво м 'яса за регіонами

Рис. 4.9

Виробництво м'яса за регіонами

Із наведених статистичних матеріалів, аналізу тенденцій, що були сформовані протягом останніх десяти-п'ятнадцяти років, можна зробити висновок, що стан у агропромисловому комплексі взагалі, а в сільському господарстві зокрема не відповідає стратегічним цілям формування української державності: виникла і продовжує загострюватись продовольча проблема, істотно ослаблена матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств, оплата праці в аграрному секторі є однією з найнижчих, основна маса сільськогосподарських підприємств залишається низькорентабельними чи збитковими, повільно розв'язуються соціальні проблеми села. Склалися несприятливі організаційні, економічні, соціальні та правові умови, що негативно впливають на ситуацію у сільському господарстві. Ситуація на селі щорічно ускладнюється. Одночасно з впровадженням ринкових відносин відмічено послаблення державного впливу на розвиток агропромислового комплексу, що призвело до руйнування матеріально-технічного потенціалу, погіршення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників.

Погіршились соціально-економічні умови для людей, що проживають у сільській місцевості. Відсутність чітких механізмів державної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мастильні матеріали, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвело до значного росту собівартості сільськогосподарської продукції та збитковості виробництва сільськогосподарських культур. Сільське населення не забезпечено можливостями для стабільного, гарантованого працевлаштування, значно низький порівняно з іншими галузями виробництва рівень оплати праці, неможливість реалізації своєї продукції за стабільними цінами, низький рівень соціального обслуговування та захисту. Продовжується відплив із села молоді, спеціалістів різних професій, в тому числі у різні країни світу.

Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу та соціального розвитку села в національній економіці визначені в Законі України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" (2005 р.). Реалізацію державної аграрної політики намічено здійснювати в результаті:

  • 1. Розвитку земельних відносин шляхом розширення і вдосконалення нормативно-правового забезпечення, посилення державної підтримки земельної реформи.
  • 2. Формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектору.
  • 3. Розвитку ринків продукції сільського господарства і продовольства для забезпечення попиту населення у продовольчих товарах, потреби у сировині підприємств харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів, створення сприятливих умов для захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.
  • 4. Удосконалення системи державного впливу, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.
  • 5. Комплексного розвитку сільськогосподарських територій, підвищення соціального захисту і життєвою рівня сільських жителів.

В результаті розвитку земельних відносин намічено здійснити повну персоніфікацію власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення; удосконалити методику оцінки земель, передбачивши урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при формуванні міжгалузевих відносин тощо, створення інфраструктури ринку. Важливого значення має впровадження загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи захисту їх від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, а також фінансове забезпечення цих програм. Планується створити систему земельного іпотечного кредитування. Іпотека — вид застави, коли забезпечення виконання зобов'язання здійснюється нерухомим майном (будівлі, споруди, земельні ділянки), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У системі визначених відносин іпотскодавець — це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання. Іпотекодержатель — кредитор за основним зобов'язанням. Заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки.

Сприятливе економічне середовище створюватиметься в результаті здійснення важливих заходів організаційно-економічного та кадрового змісту. В їх складі:

  • • вдосконалення системи управління господарською діяльністю в аграрному секторі, поліпшення наукового забезпечення сільськогосподарського виробництва, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, державна підтримка створенню та функціонуванню системи консультативних послуг з питань сільськогосподарського виробництва;
  • • підвищення ролі окремих галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;
  • • створення сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів тощо) для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приватних і приватно-кооперативних підприємств у сфері агро-сервісну, переробки, збуту продукції;
  • • державна підтримка страхування ризиків у сільському господарстві, створення та функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, розвиток довготермінового кредитування інноваційних проектів, впровадження іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;
  • • запровадження дотацій з державного і місцевих бюджетів на утримання маточного поголів'я тварин, посівів стратегічно важливих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприятливими для ведення сільського господарства природнокліматичними умовами;
  • • удосконалення податкової політики в аграрному секторі та фінансово-кредитного механізму, формування фонду кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників;
  • • переоснащення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, технічне переоснащення підприємств сільськогосподарського машинобудування з метою випуску техніки, яка забезпечуватиме впровадження сучасних, високопродуктивних та ресурсозберігаючих технологій в агропромисловому виробництві; Формування ринків збуту сільськогосподарської продукції планується здійснити з врахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та до світового економічного співтовариства на основі розвинутої біржової інфраструктури, регулювання біржового товарного ринку, створення умов для підтримання стабільної цінової ситуації. У складі заходів — удосконалення системи формування державних га регіональних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної продовольчої допомоги соціально незахишеним верствам населення тощо. Важливого значення набуває удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту стратегічних видів господарської продукції та продовольчих товарів; недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон.

Удосконалення системи державного регулювання в аграрному секторі передбачає реформування системи органів виконавчої влади шляхом чіткого розмежування їх повноважень, наближення її до стандартів Європейського Союзу; впровадження регіональних програм розвитку аграрного сектора; удосконалення аналізу, моніторингу, інспекційних і контрольних функцій з боку органів виконавчої влади.

Комплексний розвиток сільських територій охоплює створення та забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села. До першочергових завдань входить посилення ефективності державного регулювання демографічних процесів, сприяння збільшенню зайнятості сільського населення в результаті розвитку підприємництва, створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень. Важливого значення набуває стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші