Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Закон України "Про судоустрій і статус суддів"
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Стаття 60. Підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків народного засідателя

  • 1. Особа, яка відповідно до цього Закону не може бути включена до списку народних засідателів, але включена до нього, увільняється від виконання обов'язків народного засідателя головою відповідного суду.
  • 2. Від виконання обов'язків народного засідателя головою відповідного суду увільняються:
  • 1) особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім ? похилого віку;
  • 2) керівники та заступники керівників органів місцевого самоврядування;
  • 3) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;
  • 4) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.
  • 3. Особи, зазначені в частині другій цієї статті, увільняються від виконання обов'язків народного засідателя за їхньою заявою, поданою до початку виконання цих обов'язків.
  • 4. Увільнення від виконання обов'язків народного засідателя внаслідок відводу (самовідводу) у конкретній справі здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.

Підстави для звільнення від виконання обов'язків народного засідателя можна класифікувати на дві групи. До першої групи належать обставини, згідно з якими особа не включається до списків народних засідателів і безумовно не може брати участь у справлянні правосуддя незалежно від її бажання. До другої - обставини, відповідно до яких особа звільняється від виконання обов'язків народного засідателя за її проханням.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни:

  • 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
  • 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя;
  • 3) які мають не зняту чи не погашену судимість;
  • 4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;
  • 5) громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років;
  • 6) особи, які не володіють державною мовою.

Особа, включена до списку народних засідателів, зобов'язана повідомити суд про обставини, що виключають можливість її участі у справлянні правосуддя.

Українське законодавство визначає широке коло осіб, які не підлягають включенню до списків народних засідателів та присяжних за станом здоров'я. По-перше, до них належать громадяни, визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними, і по-друге, особи, які мають хронічні психічні або інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків присяжного.

Така заборона дозволяє уникнути труднощів у судовому процесі при слідкуванні з психічно неврівноваженими людьми і, найголовніше, запобігти винесенню неправосудного вердикту. Звичайно ж особа, хвора на психічне захворювання, яка перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері, але не визнана судом недієздатною, об'єктивно не в змозі виконувати обов'язки народного засідателя чи присяжного. Психоневрологічні диспансери повинні надавати органам, що складають списки народних засідателів та присяжних, інформацію про осіб, котрі перебувають на обліку в диспансері.

Досить проблематичною вбачається участь у судовому засіданні в якості народних засідателів сліпих. Фактично ці особи не можуть повноцінно виконувати обов'язки народних засідателів. Участь у здійсненні правосуддя таких осіб, на наш погляд, суперечить принципу безпосередності (ст. 257 КПК України). Тому більш доцільним вилається безумовне звільнення таких громадян від виконання обов'язків народних засідателів. Хоча не може бути виключена можливість того, що згодом, при відповідному рівні розвитку техніки, ця категорія осіб може бути допущена до виконання обов'язків народних засідателів.

Складнішою є справа з німими або глухими. Саме цим громадянам необхідні спеціальні умови для повноцінного спілкування - слухові апарати, перекладач для глухонімого і т. д. При виконанні цих умов глухі та німі можуть успішно виконувати обов'язки народних засідателів.

До списків народних засідателів не включаються громадяни, стосовно яких проводиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи, або такі, що мають незняту або непогашену судимість. Чинна норма закону дозволяє лише тимчасово виключати обвинувачених, підозрюваних і підсудних з числа потенційних народних засідателів. Якщо згодом стосовно них буде припинено кримінальне переслідування або вони будуть виправдані судом, то вони можуть бути народними засідателями.

Особливо слід зупинитися на становищі осіб, що мають незняту або непогашену судимість. Таке обмеження безумовно необхідне. Однак важливим вбачається тут сам факт наявності судимості. Якщо людина вчинила злочин і за це її засуджено, то її соціально-психологічний підхід до органів правосуддя докорінно змінився, і тут не має значення - зняли їй судимість, погасили її або ж ні. Тому уявляється більш доцільним закріпити в законі норму про те, що не підлягають занесенню до списків народних засідателів раніше засуджені особи.

До списків народних засідателів не включаються також депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Традиційним є обмеження бути народними засідателями юристам, які працюють суддями, прокурорами, державними службовцями апарату суду, працівниками органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокатами і нотаріусами. Оскільки чинне законодавство не містить переліку правоохоронних органів, вбачається, що до кола осіб, котрі є працівниками цих органів, окрім перелічених, слід відносити і працівників Служби безпеки України, податкової служби, митних органів, органів прикордонної охорони, державної виконавчої служби, органів державної охорони.

Окрім того, одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і до списку присяжних.

Існує також категорія осіб, які, незважаючи на включення до списків народних засідателів, розпорядженням голови суду за їх проханням підлягають звільненню від виконання обов'язків народного засідателя або присяжного. До них належать:

  • 1) особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім'ї похилого віку;
  • 2) керівники та заступники керівників органів місцевого самоврядування;
  • 3) особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;
  • 4) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

Ознакою, що поєднує всі ці категорії громадян, є те, що:

  • - по-перше, усі ці особи включені до списків народних засідателів;
  • - по-друге, рішення про їх звільнення від виконання обов'язків народних засідателів приймається безпосередньо головою відповідного суду;
  • - по-третє, звільнення від виконання обов'язків народного засідателя є тимчасовим і не впливає на можливість подальшої участі цих осіб як народних засідателів.

Особам, які досягли віку 65 років, та вагітним жінкам навіть фізично доволі важко знаходитися в процесі по декілька годин поспіль, а матері, в яких є малолітні діти, діти-інваліди, або інші особи, котрі мають хворих або членів сім'ї похилого віку, фізично не можуть залишити їх без догляду. У той же час було б непродуманим кроком однозначно не включати цю категорію громадян до списків народних засідателів. Індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку міг би забезпечити право на безумовне виключення зі списків народних засідателів таких осіб згідно з їхньою заявою.

Особливо слід торкнутися проблеми виконання обов'язків народного засідателя особою, яка не володіє мовою судочинства. Хотілося б зазначити, що в жодній країні світу, де успішно діє суд, особи, котрі не розуміють і не знають мову, якою ведеться судочинство, не можуть виконувати обов'язки професійних суддів або судових засідателів. Ця норма повинна мати безспірний характер і в нашому законодавстві.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Однак це положення не поширюється на суб'єктів, що здійснюють правосуддя (професійних суддів, народних засідателів і присяжних), оскільки згідно з принципом безпосередності їх внутрішнє переконання у справі має формуватися шляхом безпосереднього сприйняття кожним усього, що відбувається в судовому засіданні. Одне лише припущення, що професійний суддя, народний засідатель або присяжний, які не володіють мовою судочинства, неадекватно сприймають те, що відбувається в судовому засіданні, й осмислюють досліджувані факти опосередковано, через перекладача, породжує недовіру до справедливості судового рішення у справі.

Соціально продуманим слід також вважати підхід українського законодавця У питанні звільнення від обов'язків народного засідателя за їх письмовою заявою, якщо вони за релігійними переконаннями вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя. Такий підхід дозволяє кожній особі, з огляду на релігійні переконання, вважати себе вільною від участі у здійсненні правосуддя. Безумовно, при реалізації цієї підстави виникатимуть проблеми, оскільки досить важко визначити критерії, за якими голова відповідного суду повинен буде звільняти цих осіб від обов'язків народного засідателя. За законодавством багатьох країн (наприклад, Великої Британії, Російської Федерації та ін.) до категорії громадян, які не можуть виконувати обов'язки судового засідателя за релігійними переконаннями, належать тільки священнослужителі.

Як поважна причина звільнення від виконання обов'язків народного засідателя у конкретній справі повинна фігурувати необ'єктивність, що викликає обґрунтовані сумніви внаслідок вчиненого на цю особу незаконного впливу, наявності в неї упередженої думки, знання нею обставин справи з непроцесуальних джерел, а також інші причини.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші