Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Операційний менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Управління продуктивністю операційної діяльності

Продуктивність праці персоналу: сутність, методи визначення та чинники зростання.

У процесі самостійного вивчення даного питання варто звернутися до видання, присвяченого саме проблематиці управління продуктивністю [88, с. 30-58,59-87, 145-165, 166-195]. З метою поглиблення знань у цій сфері студент може ознайомитись з базовим положенням концепції управління продуктивністю, що послідовно формувалася у західній управлінській науці та успішно реалізувалася у бізнесовій практиці протягом усього XX ст. Цю концепцію розгорнуто викладено у перекладних виданнях науково-практичного характеру, присвячених саме проблематиці управління продуктивністю [ 134].

Важливо у вивченні даного питання зробити наголос на аналіз показників продуктивності праці персоналу, тому слухачам доцільно запропонувати навчальний посібник [ 171, с. 45-52].

Під час самостійного вивчення слід звернути увагу на продуктивність праці як економічну категорію.

Продуктивність праці - ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої [ 19, с.76].

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості

Слід зазначити, що виділяють такі види трудомісткості [58, с.53-54]:

Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці І основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:

Тп - затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (Твир) - це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

Повна трудомісткість (7) - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

За характером і призначення розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати пращ на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість - це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

Необхідно зазначити, що підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці

Рисі 1. 1 Рівень продуктивності праці

Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях, перелік яких подано на рис. 11.1.

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці

Рис. 11.2. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці

Слід зазначити, що най універсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що ви пускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливої] динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Під час самостійного вивчення слід звернути увагу на класифікацію чинників зростання продуктивності. Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників та їх динаміки.

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні [34].

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування факторів зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впливають на продуктивність праці [23].

Чинники, що істотно впливають на продуктивність праці

Матеріально-технічні

удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо.

Організаційні

поглиблення спеціалізації, удосконалення системи управління, організації праці тощо.

Економічні

удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо.

Соціальні

створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо.

Ключовим елементом для опрацювання студентами є факторний метод управління підприємством. У практиці реального управління підприємством (організацією) завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих факторів (чинників) на рівень продуктивності праці [23].

Деталізована класифікація чинників для розрахунків можливого зростання продуктивності праці на підприємстві

Рисі 1.3. Деталізована класифікація чинників для розрахунків можливого зростання продуктивності праці на підприємстві

Необхідно зазначити, що кількісний вплив окремих чинників деталізується за схемою рис. 11.3. а їхній загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку |34|.

  • o розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чв ), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;
  • o визначається зміна (зменшення "-", зростання "+") вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності £с;
  • o розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді (ЛИ7) відносно базового періоду за формулою

Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників.

Під час самостійного вивчення теми важливо звернути увагу на економію чисельності працюючих за окремими факторами зростання продуктивності праці. Цьому сприятиме опрацювання підручника [21, с. 168-179].

Необхідно зазначити, що розрахунки здійснюють у три етапи [56, 601. На першому етапі визначається розрахункова чисельність працюючих на плановий період, необхідна для виконання планового обсягу робіт за умови збереження базисного рівня виробітку продукції на одного працівника. Розрахункова чисельність працюючих (Ч ) обчислюється за формулою:

де: 0М - плановий обсяг виробництва продукції, грн.;

- виробіток на одного середньооблікового працівника у базисному періоді, грн ./особу

Ч^-чисельність працюючих у базисному періоді, осіб;

7^-темп зростання обсягу виробництва продукції у плановому періоді, %.

На другому етапі за кожним фактором, виходячи із за планових до впровадження заходів відповідно до плану технічного розвитку та організації виробництва, визначають можливу економію чисельності працюючих. Загальна економія працюючих визначається як сума економій, отриманих внаслідок впливу всіх факторів.

На третьому етапі загальний плановий приріст продуктивності праці (Л Уп) внаслідок впливу зазначених факторів визначається за формулою

де: Емг - загальна економія чисельності працюючих, обчислена за всіма факторами, осіб.

Економію чисельності працюючих за окремими факторами зростання продуктивності праці визначають у послідовності, що відповідає її класифікації факторів 119,20,56].

Опановуючи питання теми, студенту доцільно засвоїти те, що на рівень продуктивності на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва [19,20,56,174].

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик.

Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу.

Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці - це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Необхідно зазначити, що джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці [ 174].

Слід зазначити, що розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний дохід, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США.

Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності представлена моделлю "пастки" низької продуктивності (рис 11.4)

Модель

Рис. 11.4. Модель "пастки" низької продуктивності

Модель відображає причинний зв'язок між багатьма змінним и і чинниками, які впливають на продуктивність [57].

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створення рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Важливо у вивченні даного питання слухачам зробити наголос на резервах підвищення продуктивності (57].

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економі? затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

Таблиця 11.1. Резерви підвищення продуктивності

Загальнодержавні

Резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви

Резерви, що пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви

Це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції В сировинних галузях.

Галузеві резерви

Це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви

Резерви що виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, цю підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньо змінних втрат часу, а також прихованого безробіття.

Внутрішньовиробничі резерви

можна поділяти на:

o резерви зниження трудомісткості

продукції;

o резерви поліпшення використання робочого часу;

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші