Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

РОДОВІД ЯК ДІАЛОГІЧНА ФОРМА ЗНАННЯ

  • 5.1. Теоретичні аспекти генеалогії
  • 5.2. Методи дослідження Родоводу

Теоретичні аспекти генеалогії

Поняття "генеалогія".

Генеалогія (грец. qenealoqia — родовід) — історична наука, що вивчає історію родів або родословну окремої людини.

В осмисленні генеалогії важливо відокремлювати легендарне від історичного. "Історія" Геродота містить різні "скіфські" генеалогічні легенди. Він записував їх від тузем-ців і припонтійських еллінів (зокрема, про скіфів-кочівників, Таргітая і його трьох синів, священні землеробські реліквії й ін). На думку Б. Рибакова, "елліни, що мешкали на Понті", не лише передавали, а й доповнювали легенду, давши у родоначальники скіфам свого еллінського героя Геракла. Проте основа легенди про трьох братів виникла, безсумнівно, у середовищі царських скіфів, котрі мешкали у низинах Борис-фена (Дніпра), володіли і Гілеєю (розташованій у гирлі Дніпра-Борисфена), і значною частиною "Предковічної Скіфії". Легенда про шанування плуга оповідає радше про землеробів-праслов'ян дніпровського Правобережжя, які входили в широке поняття "Скіфії", величний "скіфський тетрагон" Геродота розмірами 700 х 700 км, що охоплював понад 10 різних народів (Рибаков, 1979). Окремі легенди про скіфів наводив Діодор Сицилійський (бл. 90—21 до н. е.) — історик епохи еллінізму, автор 40 книг із всесвітньої історії.

Історичні відомості з генеалогії подає Гекатей Мілетський (грецький логограф кінця VI ст. до н. е.), котрий виклав генеалогію благородних грецьких родів у праці "Генеалогії" (4 кн.).

Термін логографи ввів афінський історик Фукідід (460— 396 до н.е.) для характеристики письменників-прозаїків, авторів історичних творів, в тому числі Геродота. Фукідід належить до тих, хто розглядав історичні події в органічному взаємозв'язку з головними рушійними силами і шляхами розвитку. Йому вдалося подолати привабливість міфологічних уявлень, він прагнув висвітлити сутність і причини історичних подій на засадах наукового аналізу політичних процесів, проте робив це переважно з антропологічних і психологічних позицій, вивчаючи життя, характерологічні особливості видатних політичних і військових діячів (схильність до честолюбства, владолюбства й ін.).

Нобілітет (лат. nobilites — слава, родовитість) — правлячий прошарок знаті у Римській республіці, який складався з патриціанських і плебейських сімей, виник на початку республіканського періоду внаслідок боротьби станів, коли були зрівняні у правах патриції та плебеї. Члени нобілітету рішуче відокремлювали себе від "нових людей" (homines nova), котрі досягли високих посад незважаючи на те, що не належали до сенаторського роду (наприклад, Цицерон). У період Імперії до нобілітету, що постійно скорочувався з І ст. до н. е., належали лише нащадки консулів республіканського й августівського часу. Сучасне новоутворення "сноб" виникло від латинського sine nobilites (дослівно — без благородства).

Теоретико методологічні підходи до вивчення генеалогій цілісний, системний, комплексний.

Стосовно генеалогічних досліджень важливе значення мають такі теоретико-методологічні положення:

  • — цілісний підхід — взаємозв'язок цілого і частини;
  • — системний підхід вивчення генеалогії як цілісної системи в єдності окремих елементів, зв'язків і відношень (іноді "системний" і "цілісний" підходи в літературі вживаються як синоніми);
  • — комплексний підхід — вивчення генеалогії здійснюється на основі кількох наук;
  • — філософсько-моральний і педагогічно-виховний сенс генеалогії;
  • — неперервність культурних, історико-генетичних традицій українського народу.

Взаємозв'язок цілого і частини — важливий методологічний принцип наукового пізнання. Дослідження частини становить нове знання про ціле. Цілісний підхід в осмисленні культурно-історичного буття роду своєрідно виявляє взаємозв'язок цілого і частини. Очевидно, рід—покоління—особи стість становлять певне системне ціле, зокрема полікуль-турну взаємодію універсального й індивідуального, загального (загальнолюдські цінності), особливого (національні цінності) й окремого (особистісні цінності).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші