Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Термінологічний словник

Термінологія — це сукупність понять певної науки, які відповідають сучасному рівню її розвитку. Обов'язковою якістю терміна є його однозначність, в разі порушення якої визначення стає незрозумілим.

А

Абракадабра — незрозумілий набір слів, безглуздя, нісенітниця.

Авторитет (лат. autoritas — влада, вплив) — прояв престижу людини і його слів для інших (людини чи групи людей). Авторитет визначає ступінь навіючої дії даної людини і визначається ціннісною орієнтацією інших.

Адаптація (від лат. adapter — пристосувати) — пристосування до змінених зовнішніх умов. При включені в нову ігрову групу спостерігається соціальна-психологічна адаптація.

Адаптація соціальна — активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу. Адаптація соціальна має дві форми: активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його і змінюється сам, тобто активно входить у процес соціалізації) і пасивну (не взаємодіє з середовищем, не прагне змінити його, пристосувати до особистих норм, оцінок, способів діяльності). Показники пасивної соціальної адаптації — перехід в інше соціальне середовище, анемія та різні види порушень у ціннісно-нормативний системі суспільства, відхилення поведінки.

Адаптація соціально-психологічна — пристосування особистості до соціального середовища, що призводить до оптимального співвідношення цілей та цінностей особистості та соціальної групи. А.с. — п. передбачає активне прийняття та засвоєння особистістю норм, цінностей і традицій колективу, що зумовлює включення особистості до нього як рівноправного члена.

Адаптивні системи навчання — характеризуються особливостями: послідовністю впливу на навчаючих, можливістю автоматичної зміни навчальної програми в зв'язку з виявленими недоліками стратегії навчання при реєстрації відповідей учнів після завершення курсу навчання.

Адекватність психічних реакцій — відповідність реакції стимулу або подразнику. Неадекватність їх може бути пов'язана з психопатологічними явищами чи бути наслідком невідповідності.

Акме — соматичний, фізіологічний, психічний, соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найвищих і найкращих показників діяльності, творчості.

Цей стан пов'язаний з віком людини і припадає приблизно на період від 30 до 50 років; але у деяких людей, особливо людей творчих професій, — на значно пізніший час. Після А. в організмі людини наступають інволюційні процеси, що конкретно виявляються в спаді окремих фізіологічних функцій, притупленні психічних реакцій, зниженні працездатності тощо.

Активність:

  • - енергія особистості, спрямована на здійснення діяльності;
  • - здатність змінюватися під впливом зовнішніх та внутрішніх стимулів-подразників. У людини активність — важлива риса: здатність змінювати навколишню дійсність згідно з власними потребами, поглядами, цілями. Активність виявляється в енергійній діяльності, в праці, навчанні, різних видах творчості, іграх, тощо.

Активне практичне заняття забезпечує самостійне отримання студентами результатів, їх аналіз, доопрацювання, якщо цього вимагає недостатньо бездоганний результат.

Активний семінар чи тематична дискусія це участь всіх студентів в якості доповідачів, чи виступаючих, самостійна підготовка їх, творче обговорення питань, що розглядаються.

Алгоритм навчання — точний опис про виконання системи навчальних операцій у визначеній послідовності для вирішення навчальних завдань даного типу шляхом розчленування мисливої діяльності студентів на складові компоненти, визначення оптимальної структури поставленої задачі і раціональної послідовності дії для її вирішення.

Б

Базова освіта — єдиний державний мінімум-оптимум загальної освіти, основа для подальшого загальної освіти більш високого рівня і спеціальної професійної освіти. Вона покликана забезпечити рішення двох задач: а) дати тим, хто навчається базові знання про навколишній світ, про самих себе, свої здібності і можливості; б) сформувати здатність і потребу обґрунтовано будувати свої життєві плани.

Базова середня професійна освіта. Освіта, що здійснюється освітньою установою середньої професійної освіти, що мас відповідну ліцензію, за основною професійною освітньою програмою, що забезпечує підготовку фахівців середньої ланки (училище).

сукупність установок, знань і умінь, що становлять основу для їх подальшого збільшення і збагачення. Термін уживається ще і як освіта, зорієнтована на освоєння знань і умінь, мінімально необхідних для повноцінного життя в суспільстві;

базовий компонент освіти дає кожній дитині можливість розуміння світу, суспільства й себе, а також вибір та оволодіння будь-якою професією, вступу до вузу;

зміст цієї освіти є значущим для будь-якої професійної діяльності та разом з тим необхідний як первісна умова для набуття та реалізації будь-якої професії; систематизована сукупність мінімуму змісту освіти, засвоєння якого забезпечує можливість для того, хто навчається, адаптуватися до навколишнього соціального та природного середовища (Лернер И. Я. Базовое содержание общего образования / Сов. педагогика. — 1991. — № // — С. 15-16);

початкова освіта, що дає основний інструментарій для виконання простих соціальних функцій, для подальшого, за бажанням, залучення до культури (читання, письмо, рахування, основні відомості про світ та локальне середовище) (Перспективы. — 1990. —№ 4. — С. 121);

включає те, що дає підставу школярам включатися у самостійне життя й вдосконалювати себе — свій розум, таланти, свою індивідуальну обдарованість — усе наступне життя (Газман О. С. Воспитание: цели, средства, перспективы // Новое педагогическое мышление. — М., 1989. — С. 226).

Бали оціночні — умовне вираження оцінки знань, умінь і навичок учнів. Можуть мати цифрову, або словесну форми. В нашій країні існує п'ятибальна система оцінки, розроблено критерії оцінок.

Батовська система — система навчання, що полягала в поєднанні групової та індивідуальної форм навчання. Використовувалась в американських школах наприкінці XIX ст. Окрім групових занять з класом, вчитель та його помічник проводили індивідуальні заняття як із сильними, так і з відстаючими учнями.

Белланкастерська система — система навчання, що була розроблена А. Беллом та Дж. Ланкастером у 1798 році і широко застосовувалась в школах Англії та Індії для навчання великої кількості учнів одним учителем. Полягала в тому, що старші учні навчали молодших. Не набула поширення через низьку якість навчання.

Бесіда — метод навчання, при якому вчитель, спираючись на попередні знання учнів та їх досвід, користуючись питаннями, підводить учнів до розуміння та засвоєння нових знань, до повторення і перевірки навчального матеріалу.

Бесіда викликає активну розумову діяльність всіх учнів класу, розвиває увагу, мислення, мовлення.

У залежності від конкретних завдань та змісту навчального матеріалу застосовується різні види Бесід: повідомлююча, репродуктивна, евристична.

В

Ведучий тип діяльності — діяльність, яка найбільше сприяє розвитку дитини в даний період її життя і веде за собою розвиток.

Ведучий тип спілкування — переважаючий в даний віковий період тип спілкування з людьми, що оточують дитину, завдяки якому у дитини формуються її основні особистісні якості.

Виховання — передача громадсько-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до громадського життя та виробничої праці. Під впливом середовища і спеціально організованих умов розвиваються духовні і фізичні сили учнів, формування їх світогляду, оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Організований процес виховання є планомірний цілеспрямований вплив з метою формування особистості.

багатогранний процес постійного духовного збагачення та оновлення і тих, хто виховується, і тих, хто виховує;

процес цілеспрямованого формування особистості (Селиванов В. С. Основы общей педагогики: Теория и методика воспитания. — М, 2002. — С. 16);

це тривалий процес просування до мети формування особистості відповідно до суспільного ідеал. Ціль виховання досягається в результаті триваючої все життя зміни людини під впливом цілеспрямованого впливу вихователів і самовдосконалення вихованців (Селиванов В. С. Основы общей педагогики: Теория и методика воспитания. — М., 2002. — С. 79, 80);

соціальне, цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини. Категорія "виховання" — одна з основних у педагогіці. (Чернилевский Д. В. Дидактические технологии в высшей школе. — Л., 2002. — С. 415);

в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Як педагогічна категорія передбачає педагогічне цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки (Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. посібник. — Харків, 2002. — С. 6-7);

цілеспрямований вплив, метою якого виступає нагромадження дитиною необхідного для життя в суспільстві соціального досвіду і формування в неї прийнятої суспільством системи цінностей. (Педагогика. Педагогические теории, системы, технологии / Под ред. С. А. Смирнова. — М., 2000. — С. 8);

являє собою частину процесу соціалізації і розглядається як цілеспрямована і свідомо контрольована соціалізація (сімейне, релігійне, шкільне виховання) (Педагогика. Педагогические теории, системы, технологии / Под ред. С. А. Смирнова. — М., 2000. — С. 38);

під "вихованням" як суспільним явищем розуміють передачу історичного і культурного досвіду від покоління до покоління (Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика. — Спб., 2000. — С. 25);

у широкому соціальному смислі — сукупність формуючих впливів усіх громадських інститутів, що забезпечують передачу з покоління до покоління накопиченого соціально-культурного досвіду, моральних норм та цінностей;

у широкому педагогічному значенні — процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи, що забезпечує взаємодію вихователів та вихованців;

у вузькому педагогічному значенні — спеціальна виховна діяльність, що має за мету формування певних якостей, властивостей та відносин людини (Смирнов В. И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. — М., 1999. — С. 15-16);

та частина педагогічного процесу, в якому освіта, розвиток та формування особистості відбувається у різноманітних видах діяльності під керівництвом та за результатами спеціальної діяльності вихователя (Стефанов-ская Т. А. Педагогика: наука и искусство. — М., 1998. — С. 41);

як педагогічне поняття включає у свій зміст три істотних ознаки: перша — цілеспрямованість, наявність якогось зразка, навіть найбільш загального, як соціально-культурного орієнтира; друга — відповідність ходу процесу соціально-культурним цінностям як досягненням історичного розвитку суспільства; третя — присутність певної системи організованих впливів. (Педагогика. Учеб. пособие / Под ред. П. И. Пидкасистого. — М., 1998. — С. 370);

процес передавання досвіду одним поколінням та засвоєння його іншим, що забезпечує розвиток людини (Безрукава В. С. Педагогика. — Екатеринбург, 1996. — С. 7);

цілеспрямований та організований процес формування особистості. У широкому соціальному розумінні виховання — це передача набутого досвіду від старших поколінь молодшим... У вузькому соціальному значенні під вихованням розуміється спрямований вплив на людину з боку суспільних інститутів із метою формування в неї певних знань, поглядів та переконань, моральних цінностей, політичної орієнтацій підготовки до життя...

У широкому педагогічному розумінні виховання — це спеціально організований, цілеспрямований та керований вплив колективу, вихователів на вихованця з метою формування в нього певних якостей, який здійснюється у навчально-виховних закладах та охоплює весь навчально-виховний процес.

У вузькому педагогічному розумінні виховання — процес і результат виховної роботи, спрямованої на вирішення конкретних виховних завдань (Подласый И. П. Педагогика. — М., 1996. — С. 22-24);

(як суспільне явище) складний та суперечливий соціально-історичний процес входження, включення підростаючих поколінь у життя суспільства: у побут, суспільно-виробничу діяльність, творчість, духовність; становлення їх людьми, розвинутими особистостями та індивідуальностями, важливим елементом виробничих сил суспільства, творцями власного щастя (Лихачев Б. Т. Педагогика: Курс лекций. — М., 1996. — С. 7);

цілеспрямований вплив на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери людини (Поляков С. Д. Психопедагогика воспитания. — М., 1996. — С. 10);

у широкому соціальному, коли йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить у собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти і протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, "робити саму себе";

у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, інститутів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними, методичними рекомендаціями; у вузькому педагогічному, коли виховання е цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі), щоб досягти певної мети в колективі учнів;

у гранично вузькому, коли педагог або батько розв'язує конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у хлопчика прагнуть виховати чесність, ввічливість) (Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. — К, 1995. — С.4);

процес впливу вихователя на учня з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість школяра як майбутнього свідомого громадянина (Падалка О. С. та ін. Педагогічні технології: Навч. посібник. — К., 1995. — С. 9);

цілеспрямоване управління процесом розвитку особистості є частиною процесу соціалізації, що знаходиться під певним соціальним і педагогічним контролем і відбувається через освіту й організацію життєдіяльності вихованців (Концепція національного виховання // Освіта. — 1994. — 26 жовтня);

процес підготовки індивіда до творчої діяльності (Шубинский В. С. Человек как цель воспитания // Педагогика. — 1992. — № 3-4. — С. 37-42);

духовне "харчування" вихованця, піднесення ним на новий рівень відносин із світом та самим собою. Виховання як процес формування потреб школяра передбачає опору вихователя на такі потреби: потреба у творчій діяльності, потреба у захищеності, потреба у визнанні, потреба у сенсі життя, потреба бути особистістю, потреба у саморегуляції, потреба у радощі, задоволенні та насолодах (Сазонов В. Н. Воспитание на основе потребностей человека // Педагогика. —1992. —№ 2. — С. 28-32);

процес відтворення на рівні індивідуального людського буття накопиченої в суспільстві культури та стимулювання потенціалів внутрішнього саморозвитку особистості (Геницинский В. И. Индивидуальность как предмет педагогической антропологии // Сов. педагогика. — 1991. —№ 9. — С. 46);

цілеспрямований та свідомо здійснюваний педагогічний процес організації та стимулювання активної діяльності особистості, що формується з оволодіння суспільним досвідом: знаннями, практичними вміннями та навичками, способами творчої діяльності, соціальними та духовними відносинами;

у широкому розумінні — процес усебічного розвитку особистості, що включає навчання й спеціальну виховну роботу з формування в неї соціальних та різноманітних духовних відносин;

у вузькому розумінні — специфічний процес формування соціальних та духовних відносин (Харламов И. Ф. Педагогика. — М., 1990. — С. 83, 84);

цілеспрямована діяльність, що відбувається з метою формування особистості вихованця у відповідності до соціальне прийнятих норм або ідеалів (Куписевич Ч. Основы общей дидактики. — М., 1986. — С. 16);

діяльність із передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний та цілеспрямований вплив, що забезпечує формування особистості, її підготовку до суспільного життя та продуктивної праці (Краткий психологический словарь. — М., 1985. — С. 51);

(у широкому соціальному розумінні): дія всіх виховних сил суспільства — сім'ї, дошкільних установ, навчально-виховних закладів, громадських організацій (дитячих та юнацьких, політичних, професійних), трудових колективів, засобів масового розповсюдження інформації — друку, радіо, телебачення, кіно тощо (Ильина Т. А. Педагогика. — М., 1984. — С. 17);

формування суспільне цінних потреб. Воно досі залишається переважно мистецтвом і багато в чому нагадує діяльність художника (Симонов П. В., Ершов П. М. Темперамент. Характер. Личность. — М., 1984. — С. 144);

процес передачі старшими поколіннями суспільно-історичного досвіду новим поколінням із метою підготовки їх до життя та праці, необхідної для забезпечення подальшого розвитку суспільства. Виховання людини в широкому педагогічному розумінні — це цілеспрямований процес, який здійснюється під керівництвом спеціально призначених суспільством людей — учителів, педагогів, вихователів, що включає всі види навчальних занять та позанавчальної, спеціально здійснюваної виховної роботи (Педагогика / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М., 1983. — С. 7-8);

(у широкому розумінні) включає пізнання життя та формування відносин та поведінки у житті (Огородников И. Т. Педагогика. — М., 1968. —

С. 11);

процес цілеспрямованого формування особистості (Педагогическая энциклопедия. Т. 1. — М., 1964. — С. 384);

(як аспект педагогічної діяльності) — процес передбачено організованої педагогічної взаємодії, що забезпечує оптимальні умови для самовиразу й самопрояву інтелектуального та творчого потенціалу вихованців. За результатами такої взаємодії у вихованців формуються культура потреб, культура почуттів, культура поведінки (Павлова Л. Д.).

Г

Гармонійний розвиток особистості — процес забезпечення умов оптимального визрівання внутрішніх сутнісних сил особистості, на підставі яких можливий наступний інтенсивний всебічний розвиток, що відповідає вимогам суспільства (Лихачев Б. Т. Педагогика: Курс лекций. — М., 1996. — С. 37);

всебічний розвиток особистості як ідеал та мета комуністичного виховання повинний бути гармонійним. Це означає те, що усі сторони та властивості особистості необхідно формувати одночасно та у тісному взаємозв'язку, узгодженості між собою (Харламов И. Ф. Педагогика. — М., 1990. — С. 53);

гармонійність особистості з її внутрішнього боку передбачає високу узгодженість між свідомістю людини та її несвідомими психічними процесами (Божович Л.Я, Психологический анализ формирования и строения гармонической личности // Психология формирования и развития личности. — М., 1981. — С. 282);

гармонійна особистість — це людина, яка знаходиться в єдності із світом та самою собою (Флоренская Т. А. Проблемы психологии гармонической личности) Некоторые актуальные психолого-педагогические проблемы воспитания и воспитывающего обучения. — М., 1976. — С. 114-116);

розвиток фізичних і духовних сил людини, струнке і суворе сполучення різних боків і функцій її свідомості, поведінки й діяльності (Педагогический словарь. Т. 1. — М., 1960. — С. 227).

Гра — форма діяльності в умовних ситуаціях, направлена на відтворення і засвоєння суспільного досвіду. У психологічній структурі гри домінують емоції.

Гра має велике значення у формуванні особистості, особливо в дитинстві.

Гра рольова — групова гра, в якій діти беруть на себе різноманітні соціальні ролі (батька, матері, лікаря, дитини і т.д.) у спеціально створених сюжетних умовах.

Гра сюжетна — гра, в якій діти відтворюють сюжети із реального життя людей чи художньої літератури.

Групова робота на уроці — форма організації навчально-пізнавальної діяльності, за якої учні з різним рівнем навчальних можливостей, об'єднані в малі групи, виконують як спільні, так і диференційовані завдання педагога. Групи не повинні бути постійними, оскільки це може призвести до виникнення груп різного рівня успішності.

Д

Дебати — техніка залучення присутніх до формально структурованих обговорень суперечливих поглядів на одну і ту саму проблему.

Дидактичний прийом — обумовлене методом навчання конкретна завершена дія викладача і студента для досягнення конкретної мети і вирішення завдань навчання.

Дидактичні ігри — традиційно склалось так, що під дидактичними іграми розуміють лише ігри, яки спеціально призначені для навчання дошкільнят та молодших школярів. Ці ігри розвивають сенсорне орієнтування дітей (на форму, величину, колір, розміщення предмету в просторі та інше), спостережливість, увагу, пам'ять мислення, мову, уявлення про навколишній світ. Вони впливають на моральне виховання (виховання витримки, самостійності, почуття колективізму, вміння себе поводити). Це перший етап навчання дітей.

Дія — елемент діяльності, в результаті якої більш конкретна, яка не розкладається на більш прості, свідома ціль. Кожна дія має свою організаційно-психологічну структуру.

Е

Емоції — особлива форма психічного відображення, що проявляється в переживаннях, в яких виявляється ставлення людини до того, що діється навколо неї, до інших людей і до себе самої.

Емоційний комфорт — психічний стан максимальної емоційної зручності людини у природному і соціальному середовищі. Емоційний комфорт позитивно впливає на ефективність діяльності трудівника, сприяє підвищеному прояву його духовних потенцій, творчості. В умовах швидкої технізації та інтелектуалізації праці турбота про емоційний комфорт набуває високого соціального значення.

Ефективність навчання — міра досягнення навчальної мети; визначається на основі зіставлення мети і здобутих результатів, внаслідок чого робиться висновок про ефективність навчання.

Ж,

Жест — рух руки людини, який виражає її внутрішній стан або вказує на якийсь об'єкт у зовнішньому світі.

З

Завдання — мета, поставлена у конкретних умовах.

Завдання навчальні — різноманітні за змістом і види самостійної навчальної роботи учнів по завданнях вчителя. Особливу цінність мають завдання навчальні, що вимагають інтелектуального напруження учнів, прояву самостійності. Вони сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, розвитку в учнів ініціативності, волі, настирливості, інтересу до навчання. Учні набивають навичок організації навчальної роботи, вміння вірно розраховувати свої сили та вибирати найбільш ефективні засоби для досягнення поставленої мети.

Зараження — психологічний термін, який означає несвідому передачу від людини до людини будь-яких емоцій, станів, спонукань.

Засвоєння — набуття знань, умінь, навичок.

Засіб — прийом, спосіб дії для досягнення якогось результату. Знаряддя для здійснення якоїсь діяльності.

Здібності колективу — сукупність колективних здібностей, що притаманні певному колективу і визначають стиль його діяльності.

І

Ігри дитячі — один з основних видів діяльності та важливий засіб виховання дітей, особливо молодшого віку. Це форма взаємодії дитини з навколишнім світом. К. Д. Ушинський високо цінував гру як вираз самодіяльності і творчості дітей. Н. Н. Крупська, А. С. Макаренко вказували, грою можуть бути проникнете не лише життя дитини, але й дорослих, що дуже співзвучно з ідеєю використання ігрових моментів, ділових ігор, бліц-ігор у навчально виховному процесі старших школярів, студентів.

Ігротехніка — режисура ігор в т.ч. і в навчальних, що забезпечує спілкування та взаємодію гравців у вході вирішення задачі гри.

Ідентифікація — встановлення тотожності; процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, де індивід набуває або реалізує професійні знання.

Ілюстровані способи поєднання слова і наочності — способи, що ґрунтуються на наочному відображенні та супроводженні словесних пояснень педагога.

Ініціатива — почин, перший крок у будь-якій справі, творчий підхід до діяльності; внутрішнє спонукання до впровадження нових форм.

Інновація педагогічна — процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв'язання тих педагогічних проблем, які досі розв'язувались по-іншому.

Інтерактивне навчання — спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Імпринтинг (закарбовування) — психофізіологічний механізм, згідно з яким враження чи образ, сприйняті в певний критичний період розвитку, міцно закарбовуються в мозку, перетворюючись на стійку поведінкову програму. Форма дуже швидкого та стійкого навчання в ситуаціях, які характеризуються особливо сильною емоційною напругою.

Індивідуальний тренаж — імітаційний неігровий метод, що характеризується проведенням навчання на спеціально сконструйованих тренажерах. В такому разі студент знаходиться в умовах, що майже співпадають з реальними.

Індуктивний умовивід — це процес переходу від одиничних суджень до загальних.

Ініціативність — риса особистості, яка характеризується нахилом до активної і самостійної роботи, один з елементів розумового і морального виховання. За допомогою системи дидактичних засобів підвищується і активність школярів у навчанні, розвивається їх мислення. Одним з найкращих засобів розвитку ініціативності в учнів є застосування методів активного навчання (МАН).

Інтелект (лат. intellects) — розум, розсуд, роздум; мислительні здібності людини.

Інтерес — емоційно забарвлена, підвищена увага людини до якогось об'єкту чи явища.

Інтелект — розуміння, розум. Психологічне поняття, що можна визначити як здатність мислення, раціонального пізнання. Зі створенням у сучасний період "штучного інтелекту" визначення потребує доповнення і може бути сформульоване так: відтворювальна система різних рівнів складності природної чи технічної організації, розташована між відтворюючими стимулами та відтвореними реакціями, система процесів уловлювання, запам'ятовування і встановлення зв'язків між інформаціями, необхідними для вирішення завдань.

К

Класно-урочна система — організація навчального процесу, за якої дітей за віком та рівнем підготовки об'єднують у класи. Основною формою навчання є урок. Заняття проходять за розкладом, складеним на основі навчального плану.

Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів

форма організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною і навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи.

Кмітливість — якість особистості, в якій проявляється поєднання критичності мислення і готовності пам'яті.

Комунікативні здібності — здібності особистості до взаємодії з іншими людьми, до спілкування.

Культура мови учнів — ступінь досконалості усної і письмової мови, що досягнення в процесі навчання та спілкування з людьми. Характеризується додержанням загальномовних норм, змістовністю мови, логічністю, лексичним багатством, образністю та виразністю.

Л

Лабораторні роботи — одна із форм навчання, що пов'язана з проведенням з учнями за завданням учителя дослідів з використанням приладів, інструментів, пристосувань. В процесі лабораторної роботи проводяться спостереження, аналіз та співставлення даних спостереження, Отримання висновків. Лабораторні роботи проводяться в ілюструючому плані, коли учні у своїх дослідах репродиктують те, що відомо зі слів учителя чи підручника, або у дослідницькому плані, коли учні самі вперше вирішують поставлену перед ними пізнавальну задачу і на основі дослідів приходять до висновків самостійно. Можуть бути дослідницькі роботи в прямому розумінні, коли учні в результаті дослідів відшукують якості не досліджених ще об'єктів і матеріалів, розв'язують технологічні задачі, встановлюють причини та взаємозв'язки між явищами. Проведення лабораторних робіт підвищує пізнавальну активність учнів, сприяє набуттю ними практичних умінь і навичок.

Логічне запам'ятовування — найбільш економічний і продуктивний спосіб запам'ятовування, що основується на розумінні матеріалу на встановленні осмислених зв'язків між його окремими частинами.

М

Маннгеймська система — система, що виникла наприкінці XIX ст. в Європі, її засновник Й. Зіккенгер пропонував створювати чотири різних класи залежно від здібностей дітей: класи іноземних мов для найбільш здібних, основні для дітей з середніми здібностями, класи для слабких та розумово відсталих учнів. Відбір у такі класи мав відбуватись на основі психометричних замірів, характеристик вчителів та екзаменів.

Мета педагогічної діяльності — свідоме бачення кінцевого результату діяльності, що планується як позитивний перетворювальний вплив на особистість.

Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємної діяльності вчителя й учнів, спрямований на розв'язання навчально-виховних завдань.

Методика навчального предмета — часткова дидактика, теорія навчання певного навчального предмета; розглядає різні форми взаємодії викладання й учіння в оволодінні змістом конкретного предмета.

Метод — спосіб побудови та обґрунтування знань, сукупність прийомів, операцій емпіричного та теоретичного пізнання реальної дійсності (Краткий словарь по социологии. — М., 1989. — С. 115);

це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність (Философский словарь. — М., 1987. — С. 214).

Методи активного навчання — сукупність організації і управління навчально-пізнавальною діяльністю, яка забезпечує, порівняно традиційними методами, високу активність навчання і яка сприяє набуттю навиків професійної діяльності. Розрізняють не імітаційні методи на традиційних видах занять і імітаційні, ігрові методи при використанні в навчальному процесі нових форм занять.

Метод проектів — система навчання, за якою учні набувають знань, умінь і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань проектів, що постійно ускладнюються. Під час роботи за методом проектів на чільне місце ставиться самодіяльність учнів та їхня активність, ініціативність, захопленість. Проекти мали індивідуальний, груповий чи колективний характер.

Методи науково-педагогічного дослідження — методи педагогічного дослідження: загальнонаукові: загальнотеоретичні (абстракція та конкретизація, аналіз та синтез, порівняння, протиставлення, індукція та дедукція), соціологічні (анкетування, інтерв'ю, експертні опитування, рейтинг), соціально-психологічні (соціометрія, тестування, тренінг), математичні (ранжування, шкалування, індексування, кореляція); теоретичні (аналіз літератури, архівних матеріалів, документації та продуктів діяльності, аналіз понятійно-термінологічної системи), аналогії, засновані на спільності фундаментальних законів діалектики для процесів різної природи, побудова гіпотез, мисленнєвого експерименту, прогнозування, моделювання); емпіричні (спостереження (польові, лабораторні; формалізовані на неформалізовані, прямі та опосередковані, суцільні та вибіркові, самоспостереження)), бесіда, педагогічний консиліум, вивчення та узагальнення масового та індивідуального педагогічного досвіду, педагогічний експеримент (глобальний, локальний та мікроексперимент, природний та лабораторний), науково-педагогічна експедиція) (Смирнов В. И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. — М., 1999. — С. 63);

  • - традиційні методи — спостереження, вивчення досвіду, першоджерел, аналіз шкільної документації, вивчення учнівської творчості, бесіда;
  • - педагогічний експеримент (констатуючий, перевірочний, формуючий);
  • - педагогічне тестування (тести успішності, тести елементарних умінь, тести діагностування рівня навчання та ін.);
  • - методи вивчення колективних явищ (або соціологічні методи) — анкетування, метод вивчення групової диференціації (соціометрич ний метод);
  • - різні методи — статистичний метод (реєстрація, ранжування, шкалування), моделювання (Подласый И. П. Педагогика. — М., 1996. — С. 47-69);
  • - методи збирання емпіричного матеріалу — педагогічне спостереження, збирання незалежних характеристик, вивчення документації про життя дітей та результати їх діяльності;
  • - методи конкретно-соціологічних обстежень — анкетування, інтерв'ю, експертні оцінки результатів діяльності, висловлювань та суджень дітей, статистична обробка отриманих даних;
  • - психофізіологічні методи та методики;
  • - дослідна та експериментальна робота;
  • - методи теоретичного дослідження — узагальнення досвіду передової практики; системно-структурний аналіз,
  • - метод моделювання реальних педагогічних процесів (створення ідеальної з точки зору наукових даних моделі організації та умов функціонування якоїсь частини або цілісного педагогічного процесу);
  • - самоспостереження та самоаналіз (Лихачев Б. Т. Педагогика: Курс лекций, — М, 1996. — С. 83-86);
  • - педагогічне спостереження; метод дослідницької бесіди; вивчення шкільної документації та продуктів діяльності учнів; педагогічний експеримент (констатуючий, перетворювальний, контрольний і природний); вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду; соціологічні методи дослідження (анкетування, рейтинг); математичні методи дослідження; метод теоретичного аналізу педагогічних ідей (Харламов И. Ф. Педагогика. — М., 1990. — С. 31-37);
  • - метод спостережень (безпосереднє сприйняття явищ та процесів у їх цільності та динаміці), метод бесіди та інтерв'ю, метод анкетування, метод рейтингу (оцінка тих чи інших сторін діяльності компетентними суддями (експертами), метод узагальнення незалежних характеристик (обробка дослідником інформації про учня, що надійшла з різних джерел: від учителя, батьків, однолітків тощо), метод педагогічного експерименту, теоретичні методи досліджень (порівняльно-історичний аналіз, сходження від абстрактного до конкретного та моделювання) (Педагогика / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М., 1988. — С. 24-27);
  • - спостереження, методи опитування (інтерв'ю та анкетування), вивчення продуктів діяльності учнів та документації навчально-виховних закладів, педагогічний експеримент (дослідна постанова або перевірка того чи іншого методу або прийому навчання та виховання у спеціально створених умовах), моделювання (матеріальне чи у думках імітування реально існуючої педагогічної системи шляхом створення спеціальних аналогів (моделей), у яких відтворюються принципи організації та функціонування цієї системи) (Баранов С. Я. и др. Педагогика. — М., 1987. — С. 26-28);
  • - методи роботи з літературою (складання бібліографії, анотування, реферування, конспектування, виписування даних і цитат), методи вивчення досвіду (спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, вивчення письмових, графічних та творчих робіт учнів, педагогічної документації), експеримент (природний, лабораторний, творчий або пошуковий, масовий), математичні методи (середнього арифметичного, медіани, дисперсії, середнього квадратичного відхилення та коефіцієнту варіації) (Ильина Т. А. Педагогика. — М., 1984. — С. 24-28);
  • - методи вивчення педагогічного досвіду (вивчення та узагальнення досвіду як невід'ємна складова частина педагогічних досліджень, вивчення досвіду як особливий вид педагогічних досліджень), методи педагогічного експерименту: а) за часом дії (тривалий або короткочасний), б) за структурою педагогічних явищ, що вивчаються (простий і складний), в) за цілями, завданнями й характером дослідження (контрольний, перетворювальний або творчий), г) за організацією проведення (природний, лабораторний, комплексний); методи теоретичного дослідження (теоретичний аналіз, індуктивні та дедуктивні шляхи умовиводу), математичні методи (Педагогика/Под ред. Г. Нойнера, Ю. К. Бабанского. — М., 1984. — С. 110-114);
  • - спостереження; анкета; вивчення творів; соціометрична методика; вивчення біографії та складання характеристик; тести; експеримент (Кочетов А. И. Педагогическое исследование. — Рязань, 1975. — С. 74-118).

Метод ситуації — техніка навчання, яка використовує для аналізу слухачами описи різних ситуацій. Взаємодія слухачів і викладачів в ході їх розбирання різко підвищує ступінь успішності навчання.

Методологія педагогіки — шлях дослідження, теорія, вчення про науковий метод пізнання (Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. Навч. посібник. — Харків, 2002. — С. 15).

Провідні методологічні принципи досліджень проблем виховання та навчання дітей:

  • - конкретно-історичне вивчення суспільних явищ в усій різноманітності їх зв'язків, залежностей та опосередкувань;
  • - неможливість перенесення законів однієї науки до законів іншої, хоча б і суміжної, близької за об'єктом та предметом дослідження;
  • - діалектична єдність загального та окремого у педагогічних явищах;
  • - єдність виховання та життя;
  • - взаємозв'язок та взаємозалежність педагогічної теорії та практики (Лихачев Б. Т. Педагогика: Курс лекций. — М, 1996. — С. 80-82);

Методологічні підстави розвитку теорії виховання:

  • - виховання, як й усі природні та суспільні явища, має детерміністський (від лат. визначаю) характер... матеріалістична педагогіка досліджує об'єктивні виробничо-економічні та соціально-політичні фактори, що впливають на виховну практику та на розробку її теоретичних основ;
  • - джерела розвитку людини як особистості знаходяться поза людиною, її формування відбувається за "соціальною програмою", під впливом суспільних чинників, у тому числі виховних;
  • - наука, відбиваючи об'єктивні закони суспільного розвитку, повинна служити суспільному прогресу, утвердженню людини як найвищої цінності суспільства (Харламов И. Ф. Педагогика. — М., 1990. — С. 87);
  • - вчення про вихідні (ключові) положення, структуру, функції та методи науково-педагогічного дослідження (Методология и методика дидактического исследования. — М., 1982. — С. 10);
  • - загальні принципові положення, що лежать в основі дослідження будь-якої педагогічної проблеми (Кочетов А. И. Педагогическое исследование. — Рязань, 1975. — С. 6).

Методи навчання — засоби спільної роботи викладачів і студентів, з допомогою яких у студентів формуються знання, вміння і навички. Кожний метод — це система взаємообумовлених і взаємозв'язаних прийомів: усний виклад навчального матеріалу, обговорення, демонстрація, вправи, практична і самостійна робота.

Методи підбору керівників — способи (підходи) до оцінки керівників. Вони поділяються:

  • а) на прогностичні — вивчення особової справи та інших документів, бесіда, вивчення суспільної думки, психологічне тестування експертної оцінки;
  • б) практичні — тимчасове заміщення керівника на період його відсутності, стажування, дублерство тощо;
  • в) лабораторні — ділові ігри, розбір конкретних господарських ситуацій, соціально-психологічний термін.

Методи управління персоналом — способи впливу на персонал, що підрозділяються: на економічні (прогнозування і планування кадрової роботи, розрахунок балансів робочих і трудових ресурсів, означення основної і додаткової потреби в кадрах і джерел її забезпечення тощо); організаційно-розпорядчі (використання встановлених організаційних зв'язків, правових положень і норм); соціально-психологічні (конкретні заходи і способи впливу на процес формування і розвитку трудового колективу і окремих працівників).

Методика проведення дискусії. Дискусія — це боротьба думок, рішень, проектів. Хід дискусії такий:

  • 1. Введення учасників у дискусію.
  • - повідомлення учасникам цілей, призначення, теми, правил та порядку (регламенту) дискусії;
  • - запропонувати кожній групі виділити по одному представнику в судейську колегію;
  • - пояснити функції судейської колегії;
  • - визначити порядок груп (за жеребкуванням);
  • 2. Організація дискусії:
    • - надати слово першій групі (час до 7 хвилин);
    • - запропонувати після її виступу всім задавати їй запитання;
    • - запропонувати учасникам висловити свою думку;
    • - дати слово кожній групі для оцінювання;
    • - судійській групі дати свої оцінки;
    • - оголосити перерву на 10-15 хвилин, на протязі якої наступна трупа подає для ознайомлення результати своєї роботи;
    • - по закінченню обговорення всіх груп суддям підвести загальні підсумки;
    • - ознайомити групи з оцінками їх роботи суддями;
    • - ознайомити групи з наступним завданням;
    • - запропонувати групам зробити письмово рефлексію дня.
  • 3. Організація завершуючої дискусії.
  • - провести дискусію в повному об'ємі;
  • - дати слово групі судів;
  • - дати слово учасникам для критичних зауважень, пропозицій;
  • - вивести з гри.

Методичне забезпечення гри — це текстове і графічне оформлення її. До методичного забезпечення відноситься проект ділової гри, її сценарій, опис організації проведення, технічна документація, опис ситуацій, методичні рекомендації щодо проведення гри; підведення підсумків, вихідна інформація, пояснювальна записка та інше.

Мислення — процес опосередкованого і узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.

Модель — система, умовно вигадана чи матеріально реалізована, яка зображує об'єкт дослідження (чи його характеристики), здатна замкнути його так, що вивчення її дає нам нову інформацію про об'єкт.

Модуль (логічний блок — структура) — самостійний розділ (чи тема) курсу, який розкриває дане фундаментальне поняття, явище, закон, структурний план чи групу питань.

Мозкова атака (мозковий штурм) — ділова гра, в якій способом колективного мислення вирішується певна проблема. Метод мозкової атаки, запропонований на при кінці 30-х років А. Осборном, може бути використаний при вирішенні самих різноманітних за рівнем складності задач, особливо таких, де є багато варіантів, або рішення нестандартне. Гра розпочинається з розминки учасників гри, розподілу на генераторів ідей і аналітиків. Кожна група має голову (для організації роботи) і секретаря (для запису ідей). Гра сприяє розвитку динамічності мислительних процесів і взагалі формує продуктивний стиль мислення на основі сформованого самоуправління.

Мотив — внутрішня стійка психологічна причина поведінки або вчинку людини.

Мотивація 1) сукупність мотивів, що викликають активність індивіда та визначають його активність, тобто система факторів, які детермінують поведінку; 2) процес утворення, формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює та підтримує активність поведінки на певному рівні (Педагогика и психология. — М., 1996. — С. 135);

спонукання, що викликають активність організму й визначають її спрямованість (Краткий психологический словарь. — М., 1985. — С. 190);

1) сукупність стійких мотивів, певних потреб людини, що конкретно опредмечені у попередньому життєвому досвіді; 2) процес актуалізації якого-небудь мотиву та його функціонування — внутрішнього спонукання до діяльності певної спрямованості; внутрішній психологічний процес, який безпосередньо викликає дану діяльність людини, здійснює її активацію та орієнтацію (Социологический справочник. — К., 1990. — С. 331);

це не тільки стимулятор уміння, але також і результат сприйняття тими, хто навчається, ефективності власного учіння (Стоуне Э. Психопедагогика. Психологическая теория и практика обучения. — М, 1984. — С. 65);

система мотивів або стимулів, збуджувачів людської поведінки і діяльності (Педагогический словарь. Т. 1. — М., 1960. — С. 711).

Н

Навики — як властивість особистості — здатність вільно виконувати цілеспрямовані дії без спеціально направленої на неї уваги, але під контролем свідомості. Розрізняють навики розумові (мислення, пам'ять), сенсорні (навички сприймання), рухові (психомоторні) і вольові. Навички формуються на основі засвоєних знань в процесі спеціальних вправ.

Навичка — сформований, автоматично здійснюваний рух, який не потребує свідомого контролю і спеціальних вольових зусиль для його виконання.

Навички — усталені способи діяльності учнів, автоматизовані вміння (Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. Навч.

посібник. — Харків, 2002. — С. 254).

дія, доведена до автоматизму, що формується шляхом багаторазового повторення (Коджаспирова Г. М., Коджаспиров А. Ю. Педагогический словарь: Для студ. высш. и сред. пед. учеб, заведений. — М., 2001. —176 с.).

складовий елемент уміння як автоматизована дія, доведена до високого ступеня досконалості (Столяренко Л. Д. Педагогика. — Ростов н/Д., 2000. — 448 с.).

спосіб виконання дій та операцій, що стає за результатами численних вправ автоматизованим (Смирнов В. И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. — М., 1999. — С. 171);

уміння, доведені до автоматизму; уміння, які зміцнилися завдяки вправам (Стефановская Т. А. Педагогика: наука и искусство М., 1998. — С. 134);

(В навчанні) — навчальні дії, що здобули у результаті багаторазового виконання автоматизований характер. В міру оволодіння учнями знаннями і уміннями автоматизовані елементи з'являються в їх усній і письмовій мові, при рішенні навчальних задач і т.ін. Н. — автоматизована ланка цієї діяльності. Елементи умінь часто переходять у навички, що, у свою чергу, сприяють удосконаленню умінь, а іноді передують їх формуванню. Основні етапи формування рухових Н.: початок осмислення (виразне розуміння мети, але неясне розуміння способів її досягнення); свідоме, але недотепне виконання (виразне розуміння того, як треба виконувати дію, але неточне, хитливе виконання її, незважаючи на інтенсивну концентрацію довільної уваги; безліч зайвих рухів; відсутність позитивних прийомів даного Н.); автоматизація Н. (усе більш і більш якісне виконання дій при ослабленні довільної уваги і появі можливості її розподілу; усунення зайвих рухів; поява позитивного переносу Н.); високоавтоматизований Н. (точніше, ощадливе, стійке виконання дії, що стало засобом виконання іншої, більш складної дії) (Мижериков В. А. Психолого-педагогический словарь / Под ред. П. И. Пид-касистого. — Ростов н/Д., 1998. — С. 262-263).

дії, сформовані в результаті повторень, що використовуються потім для здійснення більш складної діяльності (Безрукова В. С. Педагогика. — Екатеринбург, 1996. — С. 56);

компоненти практичної діяльності, що виявляються при виконанні необхідних дій, доведені до вдосконалення шляхом багаторазових вправ (Подласый И. П. Педагогика. — М, 1996. — С. 25);

складова уміння, автоматизована дія, доведена до високого ступеня досконалості (Харламов И. Ф. Педагогика — М, 1990. — С. 151);

це автоматизовані компоненти свідомої дії людини, що виробляються у процесі її виконання (Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. В 2 т. Т. 2. — М., 1989. — С. 28);

сформована шляхом повторення дія, що характеризується високим ступенем засвоєння й відсутністю поелементної свідомої регуляції та контролю (Краткий психологический словарь / Под ред. А В. Петровского, М. Г. Ярошевского. — М., 1985. — С. 195);

це автоматизована дія, яку учень може здійснити на основі раніше одержаних знань та відпрацьованих умінь (Ильина Т. А. Педагогика. — М., 1984. — С.221);

багаторазове повторення однієї й тієї ж дії в однакових або аналогічних умовах приводить до формування навичок. При цьому відбувається автоматизація окремих компонентів. Однак навичку не слід розуміти як повністю автоматизовану дію, оскільки в потрібний момент свідомість може втручатися в дію й спрямовувати її. Уміння та навички знаходяться у тісному взаємозв'язку. У деяких випадках уміння утворюються на підставі вже набутих навичок (Педагогика / Под ред. Ю.К Бабанского. — М., 1983. — С. 104);

способи діяльності, що засвоюються учнями; це операція, спосіб виконання якої доведений до автоматизму, тобто майже не контролюється (Лер-нер И. Я. Процесе обучения и его закономерности. — М., 1980. — С. 33);

це точна діяльність, що виконується безпомилково та завдяки багаторазовому повторенню стає автоматизованою (Педагогика школы / Под ред. Г. И. Щукиной. — М., 1977. — С. 262);

це автоматизований компонент свідомої дії. Виробляється він у результаті багаторазового повторення однієї й тієї ж дії в одних і тих же умовах (Педагогика. — М., 1966. — С. 128).

Навіювання — будь-який вплив, при якому у людини, що підлягає навіюванню, викликаються певні уяви, судження, дії.

Навчальний рейтинг — інтегральний показник студента, є об'єктивним критерієм в системі атестації на різних ступенях навчання.

Намір — свідоме бажання, готовність щось зробити.

Наочно-образне мислення — спосіб розв'язання задач, який включає спостереження за ситуацією та оперування образами предметів, що її складають без практичних дій з ними.

Настрій — емоційний стан людини, пов'язаний із слабковираженими позитивними чи негативними емоціями і такий, що існує протягом тривалого часу.

Натхнення — психічний етап, що в своїй структурі має емоції і творче мислення. Це визначає високий рівень ясності свідомості, що доходить іноді до осяяння.

Натяк — свідомо завуальоване висловлювання, у якому головна мета трактується недостатньо зрозуміло, однак надається можливість домислити те, що мається на увазі.

Новація — припинення дії зобов'язання зо домовленістю сторін та заміна цього зобов'язання новим.

О

Обдарованість — наявність у людини завдатків до розвитку здібностей.

Обмін інформацією по горизонталі — рівноправне спілкування партнерів співбесіди.

Обмін невербальною інформацією — обмін знаками, що містять в собі інформацію, без використання слів.

Опитувальник особистісний — метод дослідження особистості, заснований на використанні системи письмових чи усних, заздалегідь продуманих питань, адресованих людині, чиї психологічні особливості підлягають вивченню.

Опитування експертів — метод прогнозування, при якому думки експертів в різних галузях зводяться в єдине ціле та усереднюються.

  • - схожість інтересів дослідженого з інтересами осіб, які досягли успіху в даній професії;
  • - схожість інтересів досліджуваного з типово чоловічими і типово жіночими;
  • - ступінь зрілості інтересів;
  • - ступінь професійної підготовки.

Банк містить 400 завдань, розділених на 8 рубрик, наприклад: "Професія", "Шкільні предмети", "Розваги" тощо.

Оптимізація навчання — системний підхід в організації навчального процесу, який дозволяє викладачу раціонально встановити об'єм та глибину змісту предмета вивчення, послідовність і логічний зв'язок в вивченні матеріалу, обґрунтувати ефективні методи і засоби навчання, визначити шляхи інтенсивного і свідомого засвоєння наукових положень і необхідних знань, а також міцних навичок їх застосування на практиці.

Освіта — процес і результат засвоєння систематичних знань, умінь та навичок; необхідна умова підготовки людини до життя і праці.

Особистісні опитувальники — це найбільш об'ємна група тестів — опитувальників. Вони передбачені для виміру різних особливостей особистості. Пункти можуть бути прямими, які апелюють безпосередньо до досвіду учня, або до його суджень, в яких опосередковано проявляється його особистий досвід чи переживання. Серед особистісних опитувальників виділяють опитувальники рис особистості, типологічні опитувальники, опитувальники мотивів, інтересів, цінностей і установок.

Особливості активного навчання: примушена активізація мислення Примушена активність — студент, учень) вимушений бути активним поза бажанням; активність це не короткочасна, не епізодична; самостійне творче відпрацювання рішень учнями, підвищений ступінь мотивації і емоційності; постійна взаємодія учнів і вчителів за допомогою прямих та обернених зв'язків.

Оцінювання навчальних результатів — встановлення ступеня виконання школярами навчальних завдань, рівня їх якості; дидактичні вимоги до оцінюваний: об'єктивність, систематичність, урахування індивідуальних особливостей, стимулювання учнів до вдосконалення своєї праці тощо.

П

Парадигма — 1) Система форм одного слова, що відображає змінювання слова за властивими йому граматичними категоріями; 2) теорія (або модель постановки проблем), прийнята за зразок вирішення дослідницьких завдань певним науковим співтовариством. Принцип загальноприйнятої парадигми — методологічна основа єдності певного наукового співтовариства (школи, напряму), що значно полегшує їх комунікацію (Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997. — С. 28);

(грец. — приклад, зразок) — система основних наукових досягнень (теорій, методів), за прикладом яких організується дослідницька практика вчених у даній галузі знань у певний історичний період (Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений. — М., 1997. — С. 49);

вихідна теорія чи сукупність теоретичних положень, ідей або переконань, що прийняті основною масою вчених і практиків і використовуються для подальшого розвитку тієї ж теорії і практики (Безрукова В. С. Педагогика. — Екатеринбург, 1996. — С. 228);

(грец. — приклад, зразок) — сукупність теоретичних та методологічних передумов, що визначають конкретне наукове дослідження, яке втілюється в науковій практиці на даному етапі. Парадигма є підґрунтям вибору проблем, а також моделлю, зразком для розв'язання дослідницьких завдань. Поняття парадигма введено американським вченим-наукознавцем Т. Куном ("Структура наукових революцій", 1962). Згідно з поглядами Куна, парадигма дозволяє вирішити ускладнення, виникаючих у дослідницькій роботі, фіксувати зміни у структурі знань, що відбуваються внаслідок наукової революції та пов'язані з асиміляцією нових емпіричних даних (Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. — М., 1987. — С. 354);

пануюча у певний проміжок часу усталена система узгоджених між собою, взаємопов'язаних наукових теорій, понять, принципів та концепцій (Кедров Б. М. О научных революциях // Наука и жизнь. — 1975. — № 10. — С. 54);

(педагогічна) це стала точка зору, певний стандарт у рішенні однотипних педагогічних задач (Педагогика. Педагогические теории, системы, технологии / Под ред. — С. А. Смирнова. — М., 2000. — С. 26).

Педагогіка дії — течія у реформаторській педагогіці кінця 19-початку 20 ст. в Німеччині. Головним принципом виховання та навчання є принцип дії, який вимагає від вчителя та школи максимального використання всіх дитячих реакцій на дію зовнішнього середовища, розвиток усіх форм діяльності учнів. Основоположник П.д. В. Лай.

Педагогіка співробітництва

  • 1. Принцип крупноблочного введення теоретичних знань (конспект з опорних сигналів).
  • 2. Принцип засвоєння знань на основі їх багаторазового варіативного повторення (7 етапів засвоєння).
  • 3. Принцип розвитку в учнів репродуктивного і продуктивного мислення.
  • 4. Принцип поєднання постійного контролю за ходом засвоєння знань учнями (та їх оцінка), з самоконтролем і самооцінкою.
  • 5. Принцип доступності навчання.
  • 6. Принцип наочності.
  • 7. Принцип гуманізму як основи формування особистості. Педагогічні цілі ділової гри (навчальні цілі) складаються з 2-х частин:
    • - дидактичні і виховні. Цілі: Дидактичні цілі:
    • - виробка вмінь і навичок;
    • - удосконалення навичок прийняття колективних рішень;
    • - обмін досвідом;
    • - розвиток вмінь і навичок по використанню різних типів комунікацій;
    • - закріплення знань в галузі конструювання ділових ігор. Виховні цілі:
    • - активізація творчого мислення;
    • - реалізація індивідуальної людської поведінки в процесі взаємодії людей;
    • - виробка установки на активне практичне використання ділових ігор;
    • - подолання психологічного бар'єру до МАН.

Педагогічні взаємодії — це навмисні контакти педагога з дитиною (тривалі або тимчасові), метою яких є зміни в поведінці, діяльності і відносинах дитини (Педагогика. Педагогические теории, системы, технологии / Под ред. С. А. Смирнова. — М., 2000. — С. 9).

Перенесення навичок — набуті навички полегшують розвиток схожих за психологічною структурою (позитивне перенесення) або затрудняють перенесення навичок, що мають відмінну структуру (негативне перенесення) або затрудняють перенесення навичок, що мають відмінну структуру (негативне перенесення).

Підготовка дискусії — складання загальної стратегії всієї роботи і тактика кожної дискусії окремо. Слід:

  • 1. Чітко визначити тему і цілі дискусії.
  • - сформулювати питання, ідеї, тези, що виносяться на дискусію;
  • - визначити межі змісту питання, що обговорюється;
  • - зафіксувати різні думки та протиріччя;
  • - визначити цілі і призначення дискусії.
  • 2. Підготувати учасників:
    • - проінформувати їх про тему і цілі дискусії;
    • - познайомити учасників із загальним порядком дискусії (доповідь, питання, обговорення, оцінка);
    • - пояснити учасникам, що успіх групи залежить від участі кожного.
  • 3. Підготуватись ведучому.
  • - визначити свою стратегію ведення дискусії;
  • - скласти план дискусії з визначенням часу, що відводиться на кожний етап;
  • - визначити тактику ведення дискусії (міру і тип втручання, міру контролю);
  • - підготувати процедуру початку дискусії, звернути увагу на правила її (притримуватись теми, не займатись демагогією, працювати на розуміння, активно працювати кожному).
  • 4. Підготувати матеріально-технічні умови:
    • - підготувати приміщення (столи поставити по колу);
    • - підготувати думку, місце для прикріплення плакатів, канцелярське приладдя, інше.

Планування — процес формування цілей, визначення пріоритетів, заходів, показників, заснованих на пізнанні й використанні об'єктивних економічних законів; кінцевий етап прогнозування, на якому приймаються рішення за вибором можливих альтернатив або варіантів розвитку.

Поведінка — категорія, що визначає сукупність дій людини або тварини. Поведінка людини є наслідком здебільшого усвідомлених дій і детермінується матеріальними умовами її життя, видами діяльності та істотно залежить від типу нервової системи, структури і спрямованості психіки. Поведінка тварини має інстинктивне підґрунтя.

Термін "поведінка" використовується також у соціальній психології для характеристики групової поведінки з її специфічними рисами і закономірностями.

Позиційне навчання — нова модель навчання у вищій школі, що виходить із розуміння того, що студент повинен не тільки оволодівати знаннями, але й розвиватись в процесі навчання як майбутній фахівець. Позиційне навчання пов'язане із "зануренням" студентів в один предмет. Засвоєння матеріалу пов'язане з рядом позицій:

  • 1 позиція "Теза" — завдання студентів — в декількох стислих тезах передати основний зміст матеріалу, що вивчається без його аналізу.
  • 2 позиція "Поняття" — завдання — скласти перелік понять, що розкривають зміст матеріалу та дати визначення кожному це аналітична позиція.
  • 3 позиція "Схема" — представити матеріал у вигляді схеми.

Ці всі позиції взаємопов'язані та розташовані в одному й тому ж нормативному просторі.

Для вираження суб'єктної суті студентів введено ще дві позиції: "Критик" та "Апологет".

  • 4 позиція "Критик" — направлена на те, щоб у досліджуваному матеріалі визначити невідповідності та протиріччя.
  • 5 позиція "Апологет" — спрямована на підкреслення поняття, що вивчається. Вона відображає суб'єктивне відношення до цього змісту, хоч сама позиція об'єктивна.
  • 6 позиція "Символ" — необхідно у символічній формі відобразити зміст матеріалу, що вивчається. Слід намалювати наочний образ, який відображає матеріал, що вивчається.

З метою змістового простору студентів вводяться ще дві позиції: "Поети" та "Театр".

  • 7 позиція "Поети" — пишуть вірші, які відображають матеріал, що вивчається, або процес його вивчення.
  • 8 позиція "Театр" — вимагає розіграти театралізовану мініатюру, що також відображає матеріал.

Інтегративні позиції:

"Рефлексія" — основне завдання — зрозуміти труднощі, пов'язані із засвоєнням матеріалу.

"Експерт" — завдання — оцінити діяльність всіх учасників навчального процесу, включаючи і викладача.

Пояснювальна записка — документ, який з'ясовує зміст певних положень основного документа (плану, звіту, проекту тощо) або пояснює причини певного факту, вчинку, події.

Правила — перелік обов'язкових для виконання норм і вимог.

Проблема — знання про невідоме, різновид запитання, відповіді на яке не існує в накопичених знаннях і тому вимагає відповідних дій для одержання нових знань.

Проблемна ситуація — обставина, коли перед учнями постають нові умови й інформація, за яких вони не можуть прийняти рішення на основі своїх власних знань і досвіду, а тому мають відшуковувати нову інформацію і набувати новий досвід.

Проблемне навчання — один із видів розвиваючого навчання, істотною особливістю якого є наближення психології навчання до психології мислення людини. Його суть полягає у впровадженні пошукової діяльності учнів, що починається з постановки питань і створення проблемних ситуацій, проблемних завдань відповідно до вимог навчальних програм, підручників та посібників; може реалізуватись у викладанні й поясненні педагогом навчального матеріалу, у різноманітній самостійній діяльності учнів. У проблемному запитанні, на відміну від непроблемного, завжди є прихована суперечність: воно не має готової схеми розв'язання і цим створює можливість нестандартного вирішення.

Проблемна лекція — не імітаційний метод навчання. Активною проблемна лекція може стати лише в тому разі, якщо на протязі всього часу реально забезпечується самостійна творча робота студентів (учнів) контрольними чи проблемними питаннями, обговоренням, іншими способами. Якщо не забезпечується постійна творча робота студентів (учнів), лекція не може вважатись методом активного навчання.

Проблемні лекції (поняття)

  • - лекції в яких розкриваються не всі питання, передбачені програмою, а лише найбільш складні і важливі з них;
  • - лекції, які розглядають суперечливі, дискусійні, не до кінця з'ясовані наукою проблемою;
  • - лекції, які висвітлюють навчальний матеріал у відповідності до програми. Але матеріал конструюється в вигляді навчальної проблеми, в якому закладене певне пізнавальне протиріччя, яке студент самостійно вирішує.

Проблемні завдання.

  • - завдання, які формують підхід до ситуації, вибір позиції;
  • - завдання, які містять дискусійні поняття;
  • - завдання, які грають пізнавальну роль;
  • - завдання, які ставлять дослідницьку задачу;
  • - завдання, які формують навичці та вміння, пов'язані з вирішенням проблеми;
  • - завдання, які розвивають вміння використовувати теоретичні завдання в практичній діяльності;
  • - завдання, які розвивають навички використання допоміжних матеріалів довідників, інструкцій.

Прогнозування — метод планування, в якому передбачення майбутнього спирається на накопичений досвід і поточні припущення відносно майбутнього.

Прогресивні технології навчання — відповідають змінам в принципах навчання і виховання, направлене на виявлення творчих можливостей і якостей особистості. Для них характерно піднесення фундаментаційної і міждисциплінарної інтеграції освіти; зміни структури навчального процесу при скороченні об'єму аудиторських занять; розширення самостійної роботи студентів і комп'ютеризації навчання, підвищення загальності і конкурентності навчальної праці, впровадженню прогресивних методик навчання.

Проект — цільовий акт діяльності, в основі якого лежать інтереси людини.

Процес — послідовна закономірність зміни якихось явищ, станів тощо; сукупність послідовних дій для досягнення певного результату відповідно до мети.

Професійні здібності — сукупність досить стійких (але таких, що можуть змінюватись у процесі виховання) індивідуальних психологічних якостей людини, які визначають успішність навчання певної трудової діяльності, у її здійсненні та вдосконаленні в ній.

Р

Радість творчості і муки творчості — вищий прояв емоцій задоволення (чи незадоволення) як обов'язкових компонентів творчості.

Рейтинг — оцінка, ранг, шкала — комплексний показник, який враховує досягнення учнів по всім видам занять і самостійної роботи по дисциплінам на протязі навчального року і всього періоду навчання. В рейтингу показники можливо враховувати різні форми діяльності учнів, характер поведінки на заняттях, кількість аудиторної і самостійної роботи і загальну підготовку.

Репродуктивна діяльність — діяльність учня, яка спрямована на репродукцію, відтворення здобутих навичок, знань, умінь; діяльність за готовим зразком. Завдання, для розв'язання яких достатньо репродуктивної діяльності, належить до репродуктивних завдань. Їх виконання визначає відтворення відомого, а також нескладних узагальнень і висновків.

Ретро-демонстрація — повернення до раніше показаного з метою поглибленого аналізу факту, події тощо.

Робоча група — група, яка складається з осіб, що працюють разом.

Розвиток — процес кількісних та якісних змін в організмі, психіці, інтелектуальній та духовній сфері людини, що обумовлений впливом зовнішніх (природне та соціальне середовище, виховання, колективна діяльність, спілкування) та внутрішніх (анатомо-фізіологічні передумови, власна активність особистості, що реалізується у діяльності), керуємих (виховання та самовиховання) — та некеруємих (об'єктивний, стихійний вплив середовища) факторів (Смирнов В. И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. — М., 1999. — С. 13);

є дуже складним інволюційне (лат. — згортання) — еволюційним (лат. — розгортання) поступовим рухом, в ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині; розвиток змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером і якістю (Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навч. посібник. — Вінниця, 1999. — С. 28);

(дитини) — процес становлення її як члена суспільства, процес формування та вдосконалення її як особистості (Стефановская Т. А. Педагогика: наука и искусство. — М., 1998. — С. 78);

процес і результат кількісних та якісних змін в організмі людини (Подласый И. П. Педагогика. — М,, 1996. — С. 28);

(людини) — це процес становлення її особистості під впливом зовнішніх та внутрішніх, керованих та некерованих соціальних та природних факторів (Педагогика и психология. — М., 1996. — С. 239);

об'єктивний процес внутрішньої послідовної кількісної та якісної зміни фізичних, психічних і духовних сил людини, що забезпечує реалізацію її життєвого потенціалу, її сутності та призначення (Безрукова В. С. Педагогика. — Екатеринбург, 1996. — С. 5);

(дитини) — кількісне та якісне зростання її фізичних, фізіологічних, психічних структур;

результат активної взаємодії її внутрішніх природних сил та соціальних умов. Виховання грає по відношенню до розвитку провідну роль. Воно визначає рівень, широту та глибину цього розвитку (Лихачев Б. Т. Педагогика: Курс лекций. — М., 1996. — С. 52);

складне динамічне явище, спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, які дозволяють формувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію (Падалка О. С. та ін. Педагогічні технології: Навч. посібн. — К., 1995 — С. 12);

взаємопов'язаний процес кількісних та якісних змін, які відбуваються в анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи та психіки, а також її пізнавальної та творчої діяльності, у збагаченні її світогляду, моральності, суспільно-політичних поглядів та переконань (Харламов И. Ф. Педагогика. — М., 1990. — С. 62);

зміна, процес, при якому кількісні ускладнення та зміни переходять у якісні, докорінні, суттєві й приводять до новоутворень, які проявляються стрибкоподібне (Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. В 2-х т. Т. I. — М., 1989. — С. 108);

  • (у навчальній діяльності) — набуття дитиною нових здібностей, тобто нових способів дій з науковими поняттями (Эльконин Д. Б. Избр. психолог, труды. — М., 1989. — С. 245);
  • (як процес) становлення готовності людини до самостійної організації своєї діяльності відповідно до завдань різного рівня складності, що поставлені чи виникли, у тому числі, що виходять за рамки раніше засвоєних (Лернер И. Я. Процесс обучения и его закономерности. — М., 1989. — С. 70);

відтворення індивідом типів діяльності, що історично склалися, та відповідних здібностей, які реалізуються в процесі їх присвоєння (Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. — М, 1986. — С. 10);

процес фізичного, розумового та морального зростання людини, охоплює всі кількісні та якісні зміни природжених та набутих якостей. Розвиток людини як процес фізичного, розумового дозрівання за сутністю позначає перетворення дитини, біологічного індивіда, який має задатки людини як представника біологічного роду, у людину як особистість, члена людського суспільства;

(людини) — це процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів, що керуються і некеруються, серед яких цілеспрямоване виховання та навчання грають провідну роль (Педагогика / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М., 1983. — С. 36, 8);

безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської, істоти, тобто збільшенні одних та зменшенні інших її ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає "перерви безперервності", тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе (Костюк Г. С. Вікова психологія. — К., 1976. — С.28);

це рух від незнання до знання учня, збільшення його фізичних та моральних сил, набуття певного життєвого досвіду, відмирання старих якостей і зародження нових (Падалка О. С. та ///. Педагогічні технології: Навч. посібн. — К., 1995. — С.9);

постійне (кумулятивне й водночас суперечливе) становлення, зміна, виникнення нових змістовних особистісних структур — процес адекватний усій системі життєдіяльності та способу життя особистості (Крылова Н. Б. Формирование культуры будущего специалиста. — Л., 1990. — С. 17);

процес її входження у нове соціальне середовище та інтеграції в ньому (Социальная психология / Под ред. А. В. Петровского. — М., 1987. — С.79);

входження у суспільно-історичне буття, що представлене у житті людини її участю в діяльності та спілкуванні різних груп, у яких вона адаптується та які вона активно опановує (Психология развивающейся личности / Под ред. А. В. Петровского. — М., 1987. — С.62);

процес становлення й формування особистості людини під впливом зовнішніх та внутрішніх керованих та некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване навчання та виховання відіграють провідну роль (Ильина Т. А. Педагогика. — М., 1984. — С. 18).

Фактори (умови) розвитку (формування) особистості внутрішні (спадковість, власна активність особистості, яка породжується протиріччями, потребами, інтересами та іншими мотивами), макросередовище (виховання у широкому соціальному смислі), мезосередовище (виховання у широкому педагогічному смислі), мікросередовище (виховання у вузькому педагогічному смислі). Внутрішні та зовнішні фактори поєднуються у діяльності та спілкуванні (Смирнов В. И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях иллюстрациях. — М., 1999. — С. 102);

спадковість, середовище, виховання, саморозвиток за активної діяльності самої особистості (Стефановская Т. А. Педагогика: наука и искусство. — М. 1998. — С. 78);

фактори розвитку та формування особистості — середовище, біологічні задатки (спадковість) та виховання (Харламов И. Ф. Педагогика. — М., 1997. — С. 72);

процес і результат людського розвитку детермінується сукупним впливом трьох генеральних факторів — спадковості, середовища та виховання (Подласып И. П. Педагогика. — М., 1996. — С. 91);

умови формування особистості — спадковість, середовище, виховання (Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. — К., 1995. — С. 24-26);

фактори, що впливають на розвиток та формування особистості — спадковість, середовище, виховання (Педагогика/ Под ред. Ю. К. Бабанского. — М., 1983. — С. 36-46).

Розігрування ролей — імітаційний ігровий метод активного навчання, значно простіший, ніж ділові ігри, завдяки меншим затратам часу і засобів на розробку та впровадження (Див. рольова гра).

Основні ознаки методу розігрування ролей:

  • - наявність складної задачі чи проблеми та розподіл ролей між учасниками її вирішення;
  • - різні інтереси учасників;
  • - взаємодія учасників ігрового заняття за допомогою дискусії;
  • - введення викладачем коректуючих умов: уточнення, нові факти, зупинка обговорення, направлення його в інше русло;
  • - оцінка результатів обговорення та підведення підсумків викладачем.

Розминка у грі — підготовка учасників до гри. Метою розминки у грі є інтелектуальна гімнастика, розбудження фантазії, а також встановлення контакту керівника гри з групою. Так у "Мозковій атаці" застосовуються з метою розминки різні завдання, типу "Діалог з ЕВМ", різних головоломок, невеличких задач-жартів.

Розробка ситуацій — має ряд етапів:

  • - вибір теми і методу;
  • - визначення джерела для отримання творчості;
  • - збір матеріалу;
  • - визначення структури і композиції ситуації;
  • - написання ситуації;
  • - апробування і доробка ситуації.

Розум — сукупність індивідуальних особливостей мислення людини. Якості розуму — швидкість, ясність, критичність, глибина, гнучкість, широта, творчість. Сукупність критичності, гнучкості, творчості визначає ініціативність, а вона разом з швидкістю — кмітливість.

Розуміння — процес осмислення явищ або предметів через виявлення істотних ознак та взаємозв'язків між ними.

Роль — поняття, що означає поведінку людини в певній життєвій ситуації, відповідній тому становищу, яке вона посідає (керівник, підлеглий, батько, мати і т.ін.).

Рольова гра — соціально-психологічний тренінг, у якому інтенсифікація навчання здійснюється не лише завдяки педагогічного впливу (повідомленням суми корисної інформації), але й суттєво залежить від чуттєво-пізнавального залучення учасників гри до діяльності. Під час такої гри актуалізуються всі системи психічного функціонування особистості: збудження і піднесення (скованість і сором'язливість зникають), уява, пам'ять, увага, спостережливість та інші психічні процеси і стани. Рольова гра як засіб активізації навчання дає змогу зрозуміти особливості природної мови, інтонацій, якостей голосу, жестів, міміки. Участь у грі допомагає учневі (студенту) розкрити і удосконалити свій вербальний і невербальний потенціал.

С

Самоактуалізація — використання і розвиток людиною завдатків, які в неї є, їх перетворення на здібності. Прагнення до особистісного самовдосконалення. Самоактуалізація як поняття впроваджено в гуманістичній психології.

Самовладання — норма психічної саморегуляції шляхом прояву волі та індивідуального планування.

Самоконтроль — усвідомлена регуляція людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю полягає як у попередженні, так і у виправленні припущених помилкових дій чи операцій. Завдяки самоконтролю людина спроможна реалізувати запропонований їй ким-небудь або самостійно прийнятий план діяльності.

Самоосвіта — активна цілеспрямована пізнавальна діяльність людини, яка пов'язана з пошуком та засвоєнням знань у галузі, що цікавить людину (Смирнов В. И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. — М., 1999. — С. 17),

освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи та проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі... Основним засобом самоосвіти с самостійне вивчення літератури. Джерелами самоосвіти служать також засоби масової інформації (Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997. — С.296);

система внутрішньої самоорганізації по засвоєнню досвіду поколінь, спрямована на власний розвиток (Безрукова В. С. Педагогика. — Екатеринбург, 1996. — С. 12);

самостійне, що піддасться самоконтролю, перетворення особистості з метою здобуття більш-менш відчутного, більш-менш ясно визначеного зразка індивідуальності (Оконь В. Введение в общую дидактику — М., 1990) — С. 164);

цілеспрямоване поповнення людиною своїх знань залежно від інтересів і потреб, що виникають (Ильина Т. А. Педагогика. — М., 1984. — С. 244);

цілеспрямована робота людини, пов'язана із пошуком та засвоєнням знань у певній галузі, в тому числі й шляхом прослуховування спеціальних передач по радіо та телебаченню (Педагогика / Под ред. Ю. К. Бабанско-го. — М., 1983. — С. 8).

Самооцінка — судження людини про наявність у неї певних духовних і фізичних якостей, властивостей. Самооцінка основний структурний компонент самосвідомості людини, який відіграє вирішальну роль в її керуванні власною поведінкою. Адекватна самооцінка, що виявляється в критичному ставленні до себе і своїх можливостей, в правильному усвідомленні власних позитивних сторін і недоліків, є важливим внутрішнім стимулом до самовдосконалення. Неадекватне ж уявлення про себе, про своє "я" буває джерелом вибору хибних шляхів до самоутвердження — надмірних домагань, самовпевненості, самозакоханості, егоїзму тощо.

Свідомість у навчанні — дидактичний принцип, що вимагає такої навчальної роботи при якій учні розуміють задачі навчання, свідомо сприймають, засвоюють і застосовують знання. Цей принцип невід'ємний від активності, ініціативності і самостійності навчання. Висунутий прогресивними педагогами минулого (Я. А. Каменський, Ж. Ж. Руссо, У. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський), принцип знайшов подільний розвиток в роботах сучасних педагогів і психологів (А. Н. Леонтьев, М. А. Данілов, Б. П. Есінов, Алексюк).

Синтез — являє собою мислене об'єднання окремих частин, сторін, ознак і властивостей об'єктів в єдині цілі.

Система засобів наочності — сукупність засобів наочності, що забезпечують необхідну навчальну дію та певний її результат.

Сізіфова праця — важка безплідна робота (у грецькій міфології цар Коринфа Сізіф двічі перехитрив богів і зумів уникнути смерті, за що був засуджений ними вічно вкочувати на гору камінь, який, досягнувши вершини, скочувався назад).

Соціальна група — сукупність індивідів (особистостей), яка є одиницею структури суспільства. Соціальна група — поняття соціології і соціальної психології, у якому відображений об'єктивний факт об'єднання людей на основі матеріальних інтересів і прагнень. У суспільному організмі є великі соціальні групи, наприклад, суспільні класи, нації тощо. Наукове матеріалістичне тлумачення поняття вперше дано у працях класиків марксизму-ленінізму. Якщо соціальна група має суспільно значущу мету та внутрішню організацію, то її називають колективом.

Співробітництво — позитивна взаємодія з метою отримання бажаного результату. Співробітництво реалізується у взаємній підтримці, розвитку ідей один одного, допомоги, взаємовиручки, взаємної відповідальності і супроводжується позитивними емоціями. В основі співробітництва лежить процес кооперації, суть якої полягає в певному способі поєднання індивідуальних дій для виконання спільної діяльності. Кооперація є одним з механізмів формування і розвитку внутрішньогрупової активності. Для її успішної організації треба здійснити три операції:

  • - спеціалізувати дії учасників на деякому відрізку групової роботи;
  • - скоординувати ці дії, тобто організувати взаємодію, погодження між членами групи;
  • - об'єднати індивідуальні дії учасників у єдину групову діяльність.

Спілкування — обмін інформацією між людьми, їх взаємодія.

Стереотип — це суб'єктивно спрощений образ будь-якого явища дійсності, що відображає лише деякі, іноді і несуттєві риси. Існує багато стереотипів сприймання людини: гарна жінка — займається тільки собою, одягом, а працює недостатньо; студент-заочник — вічний боржник, має низький рівень теоретичних знань і т.п. Стереотипи мають і позитивний (легше пізнавати нове) і негативний зміст.

Стимул — зовнішній вплив на організм, особистості чи групу людей, що відображається ними у формах психічної реакції чи мотиву. Стимул — спонукання учнів до активної діяльності — навчальної, ігрової, інші. Стимулом у грі може бути її цікавість, бажання перемогти, обіграти інших, бути краще інших.

Структура уроку — сукупність елементів уроку, що забезпечують його цілісність і збереження основних характеристик при різних варіантах поєднання. До таких елементів належать: організація початку уроку, постановка мети і завдань уроку, пояснення, закріплення, повторення, домашнє завдання, підбиття підсумків уроку. Тип уроку визначається наявністю і послідовністю його структурних елементів.

Т

Такт — почуття міри, яке підказує правильне відношення, підхід до будь-кого, будь-чого; уміння тримати себе належним чином.

Такт педагогічний — почуття міри у здійсненні засобів педагогічного впливу на учнів. Проявляється у вмінні вчителя тримати себе, просто і переконливо розмовляти з вихованцями, поважати їх гідність, виставляти педагогічно обґрунтовані вимоги. Такт педагогічний потрібен кожному вчителю, особливо ж тому, який організовує, проводе і оцінює навчальні ігри дітей, та й взагалі організовує навчання активними методами.

Творчість — мислення у його вищій формі, за межами, необхідними для вирішення задачі вже відомими способами, це вирішення задачі зовсім новим способом.

Тип — людина, яка вирізняється якимись характерними властивостями, прикметами (позитивними чи негативними).

Теорія ігор — метод моделювання, який використовується для оцінки впливу рішення на конкурентів.

Теорія модульного навчання — учбовий процес розглядає як цілеспрямовану, ефективну діяльність учнів і вчителів, де вчителі здійснюють управлінську функцію, а учні самоуправлінську.

Теорія очікування — концепція, згідно з якою наявність у людини активних потреб не є єдиною і достатньою умовою мотивації її поведінки на досягнення якоїсь мети. Людина повинна очікувати при цьому, що її дії обов'язково призведуть до досягнення цієї мети.

Теорія самоактуалізації — гуманістична теорія психології особистості, яка стверджує, що людині, що розвивається як особистість, властиве прагнення до самоактуалізації, котра одночасно є і вищим рівнем особистісної самосвідомості.

Теорія соціального научення — соціально-психологічна теорія, яка пояснює процес набуття людиною життєвого досвіду на основі соціальних впливів, пов'язаних з ними підкріплень і покарань, а також під впливом соціальних факторів в результаті навчання, виховання, спілкування та взаємодії з людьми.

Теорія ролей — соціально-психологічна теорія особистості та міжособистісних відносин людини, яка спирається на поняття соціальної ролі. Т.р. представляє особистість і міжособистісні відносини в термінах рольової поведінки людини.

Технічна кмітливість — швидке й об'єктивно правильне сполучення технічних образів здійснюваного технологічного процесу, причин і дій, які потрібні для його нормалізації.

Технологія — науково обґрунтована педагогічна (дидактична) система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на розв'язання проміжних цілей і наперед визначений кінцевий результат.

У

Увага — стан психологічної концентрації на якомусь об'єкті.

Узагальнення — виділення загального з великої кількості окремих явищ. Перенесення колись сформованих знань, умінь і навичок на нові задачі та ситуації.

Умовивід (висновок) — розумова операція, яка полягає в отриманні нового висновку з декількох міркувань.

Управління — це синтез науки, мистецтва, досвіду в діяльності конкретної особи по виконанню нею конкретних функціональних обов'язків; процес планування, організації, керівництва, мотивації та контролю діяльності працівників, які забезпечують досягнення поставлених цілей.

Управління персоналом — діяльність, яка виконується в організації, що сприяє найбільш ефективному використанні людей для досягнення організаційних і особистих цілей.

Урок — основна одиниця освітнього процесу, чітко обмежена часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти, як мета, зміст, методи, засоби навчання, взаємодія вчителя та учнів.

Успішність — ступінь засвоєння знань, умінь і навичок, що встановлено навчальною програмою (їх повноти, свідомості і міцності). Виявляється зовні у балах оцінки. Висока успішність учнів досягається системою дидактичних засобів і виховних впливів. Серед таких дидактичних засобів можна з успіхом застосувати МАН.

Уява — процес створення на основі попереднього досвіду нових образів, яких людина безпосередньо не сприймає і не сприймала. Залежно від характеру діяльності людини її уяви поділяються на творчу (створення нових, оригінальних образів) і репродуктивну (уява вимагається в процесі засвоєння того, що вже створили інші люди). Творча уява відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні матеріальні і духовні продукти. Особливою формою творчої уяви є мрія — створення образів бажаного майбутнього.

Ф

Фактори розвитку — система факторів, що визначають собою психічний і поведінковий розвиток дитини Ф.р. включають зміст навчання та виховання, методи і засоби навчання і виховання, багато що інше, від чого залежить психологічний розвиток дитини.

Фантазія — здатність до творчої уяви, до вигадки, продукт уяви. Щось надумане, неправдоподібне, незабутнє.

Фацилітація соціальна — обумовлений соціальним контактом взаємовплив людей, який підвищує їх активність і результативність діяльності.

Формальна група — група, спеціально сформована керівником за допомогою організаційного процесу. Її метою зазвичай є виконання якогось конкретного завдання.

Формування команди — метод удосконалення, за допомогою якого намагаються покращити взаємодію між командами.

Форма організації навчання — спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка відбувається за встановленим порядком, у певному режимі.

Х

Харизма — вплив, заснований на властивостях особистості керівника чи його здібності здобувати прихильників.

Ц

Цікавість у навчанні — використання різних дидактичних засобів, що викликають інтерес і увагу учнів, стимулюючи їх до навчання. Забезпечується яскравим викладом навчального матеріалу, використанням цікавих фактів, ситуацій, використанням добре організованого демонстраційного та ілюстративного матеріалів, художньої літератури, музики, зображувального мистецтва. Ці засоби впливають на творчу уяву та допитливість дітей, сприяє посиленню інтересу до знань. В радянській педагогіці вважалось, що цікавість у навчанні потрібна лише в молодших класах, в старших — навчання мусить бути серйозним, але практика показує, що застосування цікавих матеріалів, ігор, розігрування ситуацій значно підвищує інтерес до знань і в старших класах школи, і, навіть, у навчанні дорослих.

Цілісність сприйняття — сенсорна, розумова, гідна сукупності деяких елементів об'єкту, що сприймаються, до його цілісного образу.

Ч

Чуйність — чутливість, уважність до тих, хто тебе оточує, чутливість до різних вражень, вразливість.

Ш

Шаблон — загальновідомий, заяложений зразок, трафарет, штамп, якого сліпо додержуються.

Школа людських відносин — у центрі людський фактор, який включає також відносини між людьми в процесі роботи. Відомими дослідниками цього напрямку були Мері Паркс і Елтон Мейс.

Щ

Щастя — почуття найвищого задоволення своїм життям чи результатами своєї діяльності. Це і емоції задоволення, і радість творчості, і почуття задоволення від досягнутої мети.

Я

Якість вимірювання — сукупність властивостей предмета, способу, інструмента та результату вимірювання при їх методологічній оцінці та забезпечення достовірності фактів, положень і висновків досліджень.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші