Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігій світу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ранній протестантизм: особливості віровчення та культу

У 1517 р. німецький теолог М.Лютер на дверях Замкової церкви в м.Віттенберзі вивісив тези проти торгівлі індульгенціями. У цих тезах він виклав основний зміст нового релігійного вчення, що заперечувало багато догматів католицизму й пристосовувало християнство до умов життя буржуазного суспільства. Лютер висунув принцип "виправдання вірою", за яким духовенство не є посередником між людьми та Богом, не може давати "відпущення гріхів". "Спасіння" людини залежить не від виконання обрядів, дотримання свят і пожертвувань на церкву, а лише від віри у "спокутну жертву" Христа. Були відкинуті християнські таїнства, за винятком хрещення та причащання. Заперечення верховної влади Папи тягло за собою визнання як авторитетного джерела віри тільки Святого Письма, особливо Євангелій (звідси назва лютеранської церкви як євангелічна).

Під наглядом М.Лютера богословом Ф.Меланхтоном був складений документ "Аугсбурзьке віросповідання", яке Ф.Енгельс назвав "конституцією реформованої бюргерської церкви", оскільки він скасовував пишну обрядність, спрощував церковну ієрархію, запроваджував богослужіння національною мовою. Захищаючи основні положення цього документа, Меланхтон написав "Апологію" — теологічне обґрунтування сповідання. Потім були складені Великий і Малий катехізиси. Це разом з деякими іншими творами увійшло до "Книги згоди" (1580), яка й досі є головним джерелом лютеранського віровчення.

Лютеранство відразу ж виявило свій соціальний зміст, зайнявши праве крило буржуазної опозиції феодальному устрою. К.Маркс писав про Лютера, що той "переміг рабство з набожності тільки тим, що поставив на його місце рабство з переконання. Він розбив віру в авторитет, відновивши авторитет віри; обернув попів у мирян, обернувши мирян у попів; звільнив людину від зовнішньої релігійності, зробивши релігійність внутрішнім світом людини; емансипував плоть від кайданів, надівши кайдани на серце людини".

Лютеранство поширене у ФРН та НДР, Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії та США, число його прихильників становить близько 70 млн чоловік. Лютеранські церкви діють в Естонії, Латвії й Литві. З 1947 р. існує Всесвітня лютеранська федерація.

У Швейцарії боротьбу з католицькою церквою спершу очолив Ульріх Цвінглі (14841531), який проголосив ще в 1522 р. основою християнства тільки Святе Письмо. Цвінгліани заперечували всі християнські таїнства і всі обряди католицизму, визнавали цілковиту самостійність кожної общини і ввели виборність духовенства. Цвінглі загинув в одній із битв у релігійній війні. Його справу продовжив Жан Кальвін (1509—1564), який у 1536 р. опублікував "Настанову в християнській вірі". Він висунув фаталістичне вчення про "абсолютне приречення" та мирський аскетизм, заклав теоретичні підвалини ще однієї течії раннього протестантизму кальвінізму.

Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму у розв'язанні корінних соціально-політичних проблем сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Це вчення найрадикальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу, а саме ікони, свічки тощо були скасовані. Основне місце у богослужінні посіли читання та коментування Біблії, співи псалмів. Керівна роль в общинах відводилася пресвітерам (старшинам і проповідникам, які й спрямовували релігійне життя общини).

Так проходила Реформація в Німеччині та Швейцарії. В Англії, на відміну від інших європейських країн, вона розпочалася з ініціативи правлячих кіл. У 1534 році англійський парламент проголосив незалежність церкви від Папи, а Генріха VIII її главою. Церковні стосунки з Ватиканом були розірвані, закриті всі монастирі, а їх майно конфісковане. У 1549 році було введено молитовник, скасовано безшлюбність духовенства, проте католицькі догмати та обряди було збережено.

З часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився, що призвело до розмежування її з католицизмом. У 1571 році, у період правління Єлизавети І, парламент прийняв англійський "Символ віри" із 39 статей, де заперечувалися католицький догмат про чистилище, практика індульгенцій, папська влада, поклоніння іконам, святим, безшлюбність духовенства. Англійська церква прийняла протестантські догмати про виправдання вірою і Священне писання як єдині джерела віри, заперечення вчення католицизму про індульгенцію, поклоніння іконам. Але при цьому визнавався католицький догмат про рятівну силу церкви, про церкву як необхідного посередника для врятування людей, залишився недоторканим єпископат. Таким чином, англійська церква еклектично поєднала в собі протестантські та католицькі догмати. Вона стала прикладом компромісного варіанта протестантизму, якого було досягнуто внаслідок тривалої боротьби англійської королівської влади проти політичних та економічних домагань папськово двору.

У Шотландії реформаторський рух проходив під прапором кальвінізму. Його представником став англійський богослов Джон Нокс (1505—1572). Реформація була пов'язана з боротьбою проти династії Стюартів. Відомо, що наприкінці 60-х років XVI ст. Марія Стюарт, яка спиралась на католицьку знать і підтримку з боку папства, зазнала поразки. У Шотландії утворилася пресвітеріанська церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в общині віруючих та рівні права всіх її членів. Було скасовано сан єпископа і збережено пресвітерство в дусі кальвінізму.

Пізніше, в кінці XVI — на початку XVII ст., в Англії загострилися соціальні суперечності. В цей час виникає буржуазна опозиція абсолютистському режимові, яка не задоволена королівською Реформацією. Серед англійської буржуазії поширюється кальвінізм, прихильників якого називали пуританами. На правому фланзі цього руху стояли пресвітеріанці, котрі захищали інтереси великої буржуазії. В їхній програмі були висунуті вимоги щодо встановлення пресвітеріанської церкви, захисту світської влади, права переслідувати єресі. Радикальне крило пуритан цілком заперечувало принцип державної церкви, вважаючи, що кожна окремо взята община повинна бути вільною у виборі віросповідання. Однією з головних вимог цього крила була перебудова церкви на основі конгрегації. Активізація демократичних елементів призвела до виникнення релігійних сект конірегаціоналістів, баптистів, квакерів та ін. У ряді випадків виникнення цих сект в релігійній формі відобразило незадоволеність низів наслідками буржуазної революції.

За кальвіністичним ученням, Бог ще при створенні світу наперед визначив долю кожної людини у справі спасіння, і воля його незмінна. Це не означає, що треба пасивно сприймати свою долю бо людина ділами повинна довести, що вона є "божою обраницею". Успішна професійна діяльність, добропорядність, набожність, працелюбність, покірливість владі — це вияви обраності. Тут маємо релігійне обґрунтування буржуазної підприємливості, корисливості й гендлярства і таким є кальвіністське "мирське покликання". Підкорення наживі, скнарості в поєднанні з обмеженням потреб і відмовою від багатьох свят для збільшення числа робочих днів становили "мирський аскетизм".

Кальвіністи кардинально спростили релігійну організацію: общину очолює обраний віруючими пресвітер, а професіональні проповідники (пастори) це не більше і не менше, як службовці общини. Пресвітер і пастор входять до консисторії органу управління общинами на певній території. В общині панують сувора дисципліна, релігійна нетерпимість. Община контролює громадське та особисте життя віруючих.

Сучасний кальвінізм представлений трьома напрямами: реформаторством (кальвіністи Європи: у Франції, Голландії, ФРН, Угорщині, скандинавських країнах, частково в країнах Балтії та на Закарпатті), пресвітеріанством (англо-шотландські кальвіністи "Вестмінстерського віросповідання", пуритани) й конгрегаціоналізмом (кальвіністи, які визнають цілковиту незалежність общин, відсутність спільного для них керівництва). Пресвітеріанство й конгрегаціоналізм дуже поширені у США.

Реформатори й пресвітеріани об'єднані у "Всесвітній альянс реформаторських церков", діє також "Інформаційний конгрегаціоналістський собор". Число кальвіністів у всьому світі становить 45 мли чоловік.

В Англії історичні обставини боротьби з католицизмом зумовили створення ще одного специфічного напряму протестантизму — англіканства.

Реформація в Англії проходила з ініціативи дворянства та буржуазії. Конфлікт англійського абсолютизму з папством завершився актом 1534 р. про суперматію (верховенство), згідно з яким церква Англії оголошена незалежною від Рима; її главою став король, а сама вона державною. Пізніше, в 1671 р., парламент прийняв "39 статей", які формулюють англіканський символ віри, що містить принципи протестантизму. Однак зберігалося повне значення таїнства хрещення й причащання, багато католицьких обрядів, єпископська ієрархія, звідси ще одна назва цієї церкви — єпископальна.

Єдиної церковної організації немає, усі церкви поділяються на три групи: висока, близька до католицизму, низька пуритансько-пієтичного спрямування, і широка панівна, яка прагне до об'єднання з усіма християнськими течіями.

Консультативний орган сучасного англіканства Ламбетські конференції, які скликаються раз на 10 років його примасом архієпископом Кентерберійським. У 1968 р. створено Англіканську консультативну раду з 50 членів, яка виконує функції синоду. Англіканство, крім Англії, поширене в Шотландії, Ірландії, Канаді, Індії, Австрії, США. В усьому світі налічується близько 30 млн англіканців.

В Англії в XVII ст. виникає секта квакерів (від англ. — трястися), які заявили, що істинна віра полягає не в церковному вченні, а у "внутрішньому осяянні", яке свідчить про те, що в кожному віруючому присутній Христос і він виявляє себе цим осяянням. Квакери відмовилися від обрядових атрибутів і духовенства, проповідь читає той, хто в даний момент "осяяний", вони вимагають дотримання високих норм моралі, схильні до аскетизму, проповідують пацифізм. Квакерські общини діють нині в Англії, США, Канаді, країнах Східної Африки, чисельність їхніх послідовників становить близько 200 тис. чоловік.

Водночас з основними напрямами протестантизму в XVII ст. з'явився анабаптизм система релігійних переконань "селянсько-плебейської єресі" лівого крила Реформації, представленого Т.Мюнцером. Анабаптисти вимагали повторного хрещення з метою свідомого прийняття віри, підкреслювали пророцтва близького другого пришестя Христа (есхатологія) і встановлення його тисячолітнього царства (хіліазм). Під час селянської війни в Німеччині в 1524-1525 рр. анабаптисти підтримували Мюнцера, навіть намагалися на принципах зрівняльності створити "Царство Боже" в Мюнстерській комуні, але зазнали поразки.

На основі анабаптизму після поразки Мюнцера з'явився ряд дрібних сект: мельхіоритів, гуттерських братів, меннонітів та ін. Менноніти (за ім'ям засновника Меню Сімонса, що виступив у 1632 р. з "Декларацією головних статей нашої спільної християнської віри") проповідували примирення з дійсністю, відмову від насильства і моральне самовдосконалення. Секта збереглася до нашого часу з чисельністю близько 300 тис. чоловік; існує Всесвітня конференція менонітів. У колишньому СРСР об'єдналися з баптистами.

У XVI ст. відродилася секта унітаріїв, які заперечують догмат про троїстість Бога, вважають, що Бог єдиний, Христос не є Богом. Бог — це щось на зразок "світового розуму", тотожний природі. Тут унітаризм близький до пантеїзму та деїзму. Крім трійці, унітарії заперечували вчення про гріхопадіння людини, проголошували невтручання релігії у справи науки, віротерпимість, заперечували зв'язок моралі з релігією. До унітаріїв приєднувався М.Сервет (1511-1553), спалений згодом кальвіністами, які вважали унітаріїв єретиками.

Ранній протестантизм відобразив буржуазне прагнення реформувати релігію феодального суспільства для пристосування її до виконання охоронної соціальної ролі в нових умовах. Утвердившись, він набув консерватизму.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші