Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Політологія: наука про політику
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Міжнародні конфлікти та війни

Ще в сивій давнині - Греція, Рим, Китай, Єгипет та ін., потім в середні віки, в епоху феодалізму, в період розвитку капіталізму - вважалося природним прагнення до поширення влади держави на нові райони, життєвий простір, з якими держава входила в суперечки. Експансію освящали месіанством про "богообраність" того або іншого народу (наприклад, японців), тезами про культурну перевагу над варварами (Стародавня Греція, Стародавній Рим, Китай та ін.), релігійними вченнями, концепціями державної спадкоємності з імперіями, що розпалися раніше (Священна Римська імперія германської нації). При зіткненні з іншою державою в різноманітних міждержавних проблемах відносини з' ясовувалися силою та лише потім велися пошуки компромісів тощо. Головною цінністю, за володіння якою велися суперечки, зіткнення і навіть війни між державами, ставала земля, придатна до господарського освоєння. Часто-густо через землі, надбання життєвого простору і виникали конфлікти і війни. Кордони держави ставали зримим втіленням балансу сил з іншими державами або варварськими племенами. Виникали прикордонні території зі складною історичною долею (Лотарингія, Галичина, Трансильванія, Придністров'я, Нагірний Карабах та ін.). Суперечки та конфлікти між державами протягом тисячоліть переростали у війни. З 56 століть людської цивілізації менше трьох - 294 роки можна вважати мирними. За 265 років, описаних у давньоруській "Повести временных лет", літописець лише в один рік, як про велике диво, записав: "Мирно бисть". I справа в принципі не у відсутності миролюбства. В історії зафіксовано понад 8 тисяч мирних договорів, багато з яких укладались на віки, але середній термін їх дії не перевищував 10 років.

Війна - організована збройна боротьба між державами, класами або націями. Війна сприймалася як властиве історії і, особливо міжнародним відносинам, явище. Війна тісно зв' язана з політикою. До промислової революції військова сила держави лише приблизно відповідала рівню соціально-економічного розвитку тієї або іншої держави. Воєнні битви, поле брані ставали поприщем геройства, здобування слави тощо. Навіть в ідеальній державі, про яку мріяв Платон, воїни складали один з трьох станів майбутнього суспільства. В сивій давнині і Середньовіччі войовничими вважалися варварські племена, які шукали життєвий простір і не раз розгромлювали цивілізовані держави. Кочівники перемагали осілі народи. Але найглибшими причинами війн виступають економічні, правові, релігійні, психологічні та ін. фактори, що виявляються в політиці держави. Могутня військова держава в міждержавних зв' язках вважалася гарантією миру. Кожний володар, починаючи війну проти суміжної держави, добивався встановлення миру на своїх умовах: підпорядкування або знищення тих, хто чинив опір. Обурюючись лицемірством римлян, вождь британців Калгака говорив, що "римляни створюють пустелю і називають це миром". Пакс Романі - мир по-римському - настав, коли все Середземномор' я та Західна Європа виявилися підконтрольні Риму. Це класичний мир на умовах загарбника. Потім його дотримувались багато імперій. Протягом всієї історії війна - не біологічна неминучість, не відхилення від норми в курсі тієї або іншої держави і не затьмарення монархів, а цілком закономірний розвиток тих же процесів, що відбувалися всередині держави і на світовій арені до переростання конфлікту в збройні сутички.

В межах загальної еволюції політичної думки в філософії теоретично осмислювались міжнародні відносини. Приділялася увага проблемам взаємодії моралі та насильницької зовнішньої політики. Розглядаючи питання про вище благо, про доброчесність єдиних джерел щастя, про суперечність морального боргу і особистої користі, давньоримський філософ і політичний діяч Марк Тулій Ціцерон висуває тезу про "справедливу і благочестиву війну", що могла вестися або для помсти за завдане зло, або для вигнання з країни ворога, який вторгся. Аврелій Августін Гіппонсь-кий (334-430 рр.) - єпископ гіппонський (в Північній Африці), християнський богослов, філософ - додав до умов Ціцерона "справедливість намірів" (моральний умисел) ведучого війну. Його міркування про війну і мир звучать цілком сучасно: "Ті, що порушують мир, не ненавидять його... А хочуть лише іншого миру, що відповідав би їх бажанням". В Середньовіччі Фома Аквін-ський формулює третю умову справедливості війн: війна повинна бути - авторизована компетенція, санкція з боку державної влади. Можливість війни між суверенними державами, в якій обидві сторони впевнені у власній правоті, допускав і Гуго Гро-цій, що заклав теоретичну основу для пізнішого поняття нейтралітету. Проблеми співвідношення моралі та насильницької зовнішньої політики знайшли відбиття і в працях філософа і гуманіста Яна Амоса Коменського, Іммануїла Канта та інших.

В ХХ ст. багато політологів, особливо які належать до школи політичного реалізму, широко використовують в працях з теорії міжнародних відносин творчу спадщину філософів і мислителів Античності та Середньовіччя - Фукідіда, Нікколо Макіавеллі, То-маса Гоббса та ін. Засновник прагматичної історіографії Фу-кідід з Афін розглядає історичні події в органічному зв 'язку з рушійними силами та шляхами розвитку, намагається дати аналіз політичних процесів. Оцінюючи події з позицій антропології і психології, Фукідід вважав неминучим їх повторення в майбутньому (наявність початку ідеї історичного кругообігу, циклічність розвитку суспільства) завдяки властивостям людської природи, а не будь-яких міфічних або космічних джерел. Немало цікавих узагальнень дій політичного лідера, в тому числі й у міжнародних справах, залишив Нікколо Макіавеллі. В трактаті "Государ" ним пропонується звід правил успішної політичної поведінки: "Воістину пристрасть до завоювань - справа природна і звичайна, і тих, хто враховує при цьому свої можливості, всі схвалять або ніхто не засудить...". Нікколо Макіавеллі підкреслює, що та війна справедлива, яка необхідна, і та зброя священна, на яку єдина надія. Пізніше знайшли розвиток у міжнародно-політичній теорії та практиці багато ідей Нікколо Макіавеллі, Томаса Гоббса (концепція "війна всіх проти всіх"), що склали філософську, правову і морально-етичну основу пізніших концепцій "балансу сил" та ін.

Важливі зміни в міжнародній політиці відбуваються після великих географічних відкриттів XV століття, в міру розвитку капіталізму в Європі та зростаючої інтернаціоналізації економічних зв'язків: міжнародна політика набуває глобального характеру. В 1494-1529 роках між Іспанією і Португалією підписуються договори, за якими поділеним між ними виявився майже весь не європейський світ. І хоча загальна тенденція розвитку світового співтовариства залишалася незмінною, все ж згодом претенденти на світову гегемонію змінювалися. В ХІХ ст. влада Британської імперії поширювалася на чверть земних територій (без Антарктиди), Російської імперії - на одну шосту, а Франції - на одну десяту. Більше половини поверхні планети контролювали три держави: практично вся Земля виявилася поділена на колоніальні володіння, імперії.

В Європі не менш цікаві зрушення сталися після наполеонівських війн. В результаті Віденського конгресу 1815 р. на континенті складається система міжнародних відносин - європейський концерт. Тоді ж створити регульовану модель європейської політики, що виключала можливість європейської політики, різкого пере-розподілу могутності на користь будь-якої держави, спробува-ли п' ять монархій: Росія, Англія, Австрія, Пруссія, Франція. Посилення однієї держави викликало зближення інших, вимагало компенсуючих відступів, силових маневрів тощо. При здійсненні світової політики європейського концерту роль головного балансира зуміла зіграти Великобританія і добилася найбільших успіхів у світових справах: ХІХ століття на Заході іменується Пакс Британіка аналогічно з римським періодом історії. Століття, коли відсутні загальноєвропейські війни, викликає інтерес сучасних політологів, соціологів до розкриття самої суті механізму європейського концерту. Якщо роль концерту високо оцінив Генрі Кіссінджер, то скептично поставився до перспективи використання моделі європейського концерту в XX столітті американський історик Гаррі Кренг: "Система Меттерніха - Бісмарка настільки ефективна, зважаючи на особливі причини. Система ідеологічно однорідна, число її членів суворо обмежене... Міжнародне політичне життя не стало надбанням плебсу... В сучасних умовах ці фактори відсутні".

XX століття багате на міжнародні події. Господарське взаємопроникнення розвинутих держав, ростаюче фінансове переплетіння та поширення політичної взаємодії, створювали надійну основу для мирного розвитку. Ще на початку сторіччя філософи, соціологи, досліджуючи розвиток світового співтовариства, доводили, що фінансово-економічна взаємозалежність держав виключає війну і вирішення спірних проблем за допомогою сили. I все ж століття виявилося найкривавішим в історії: сучасне XX століття породило світові війни, в яких брали участь десятки країн і мільйони людей. В першій світовій війні брало участь 38 держав, мобілізовано 74 млн солдат, а унесла війна 10 млн людських життів, 20 млн поранено та контужено. В другій світовій війні брало участь вже 72 держави, поставлено під рушницю 110 млн солдат. Загальні людські втрати досягли майже 60 млн, а також більше 20 млн загинуло в "локальних" конфліктах за два десятиріччя "холодної війни" - після другої світової війни. На зміну протиборству, коаліціям та воєнним союзам імперій прийшла після першої світової війни Версальсько-вашингтонська система міжнародних відносин, продумана і запропонована державами-переможцями - Англією, Францією, Італією, Японією і США. У центрі Версальсько-вашингтонської системи стояла міжнародна організація - Ліга Націй, що ставила метою узгоджувати інтереси країн - учасниць у сфері безпеки. Ініціатором її створення став президент США Ву-дро Вільсон, професор юриспруденції і політичної економіки При-стонського університету. Але США не ввійшли до Ліги Націй через надмірні поступки, зроблені Вудро Вільсоном Англії та Франції. Сенат США не погодився ратифікувати Версальський мир. Вудро Вільсон відомий і як творець "14 пунктів" - проекту післявоєнного врегулювання (1918 р.). З "14 пунктів" в США почалося формування загальної теорії міжнародних відносин. Проте створена Ліга Націй так і не вирішила реальні міжнародні проблеми - скоротити озброєння, просунути деколонізацію, ефективно протидіяти в 30-ті роки актам агресії Німеччини, Італії і Японії. Знову спалахнула світова війна.

Для створення післявоєнної системи міжнародних відносин, що гарантує безпеку і співробітництво в світі, багато зусиль додали учасники антигітлерівської коаліції. В 1943 році відбулась в Москві конференція СРСР, США і Англії, яка прийняла рішення про використання їх збройних сил після війни тільки на основі взаємної згоди. В 1943-1945 роках відбулися в Тегерані, Криму, Берліні конференції СРСР, СІЛА, Англії і Франції, що розглядали проблеми післявоєнної побудови миру в Європі. В 1945 році заснована Організація Об'єднаних Націй. Підписані двосторонні договори про взаємодопомогу СРСР і Англії, СРСР та Франції та ін. Проте незабаром, після розгрому фашистської Німеччини, Італії та імперіалістичної Японії і встановлення миру, почалися незгоди між державами-учасниками антигітлерівської коаліції, розігралася "холодна війна". Реально система міжнародних відносин, що тоді сформувалася, істотно відрізнялася від розроблених у воєнну пору проектів системи світових відносин і післявоєнного упорядкування світу і безпеки народів. Протистояння, що виникло між великими державами-переможцями у війні, розкололо Європу, а ядерне залякування, гонка озброєнь, воєнні конфлікти і локальні війни, що почастішали в різноманітних регіонах світу, при прихованій або явній участі великих держав, психологічна війна з всюдисущим образом ворога, блокади та ембарго характеризували етап світової політики, що тривала чотири десятиріччя. Але все ж міжнародні відносини розвивалися інтенсивно. Науково-технічна революція, що розгорнулася в другій половині XX століття, виявляє величезний і зростаючий вплив на формування майбутнього людства, стала радикальним технологічним переворотом у розвитку продуктивних сил суспільства, прологом нової технологічної епохи всесвітньої історії. Сучасна індустріальна цивілізація характеризується рядом основних рис: утилітарне ставлення до природи, нагромадження екологічних боргів; орієнтація, насамперед, на інтенсивний шлях розвитку, створення транснаціональних корпорацій; зведення людини до ролі фактора виробництва, орієнтація на тиражування моделі людини-виконавця, розщеплення особистості; товарне виробництво та ринок; представницька демократія та плюралізм тощо.

Історичний розвиток індустріальної цивілізації в сучасних умовах уперся в межі виживання людства. Адже всякий радикальний технологічний переворот викликає глибокі якісні зміни не тільки в продуктивних силах суспільства, але й перетворює, удосконалює виробничі відносини, сам спосіб життя людей, супроводжується розширенням обміну їх діяльності. З 80-х років XX ст. почався новий етап науково-технічної революції, що відкриває перспективи дальшого прискорення розвитку продуктивних сил суспільства і збагачення його духовного життя. Провідними пріоритетними напрямками нового етапу науково-технічної революції стали: мікроелектроніка, інформатика, робототехніка, біотехнологія, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, приладобудування, ядерна енергетика, аерокосмічна промисловість та ін. В економіці розвинених країн на базі тенденції до усуспільнення виробництва поступово росте і роль держави. Поряд з появою більше 100 нових суверенних незалежних держав, фактор зростання ролі держави в економіці вступає в своєрідні суперечності з транснаціоналізацією в економіці та інтеграцією в політиці. Якісно змінюються засоби впливу держав на сусідні та віддалені держави. Поширюються канали впливу. В міру нагромадження ядерної зброї змінювалися акценти. Ядерна війна не могла вже бути раціональним продовженням політики. Гонка озброєнь з військово-технологічного змагання дедалі більше перетворювалася в засіб економічного виснаження. Нагромадження озброєнь перестало означати зміцнення безпеки. Дедалі більше загострювались соціально-економічні та екологічні проблеми, розвиток багатоступінчастої структури міжнародних організацій, сковувались реаліями протиборства великих держав світу, стояли перепоною на шляху взаємовигідного співробітництва. На рубежі 90-х років закінчення холодної війни створило нові умови розвитку міжнародних відносин.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші