Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігії в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зміна становища православної церкви після Кревської (1385) і Городельської (1413) уній

Ходу історичного процесу в Литовсько-Руській державі було змінено політичною злукою Литви з Польщею, що була започаткована династичною унією через шлюб Великого князя Литовського Ягайла, сина Ольгерда, з польською королевою Ядвігою згідно з Кревською (місто в Литві) унією 1385 р. За цією акцією дослідники історії церкви (Власовський, Голубинський, Макарій та ін.) вбачають руку католицького Риму, який за допомогою польської корони Ягайла та руки Ядвіги намагався прокласти шлях католицизму на Схід. Відтоді припиняється християнізація Литви православною церквою. Литовці, серед котрих було ще багато язичників, приймають хрещення від католицького духовенства, що ринуло в Литву після одруження Ягайла з Ядвігою. Хрещене в православній вірі литовське боярство переходить на латино-католицький обряд.

Становище православної церкви стає загрозливим у зв'язку з католицькою акцією державної влади: з об'єкта опіки з боку влади православна церква відтісняється на другорядне місце. Незважаючи на те, що законодавчих актів, які б безпосередньо утискували православну церкву, ще не було, надання державною владою ряду привілеїв лише для католицької шляхти погіршувало становище православних, громадянські права яких почали обмежуватися.

Постановою Городельської унії (1413 р.) литовське боярство та шляхта наділяються правами й привілеями, якими користувалася польська шляхта. Однак з цих прав і привілеїв могли скористатися "тільки ті пани й бояри Литовської землі..., котрі ісповідують католицьку віру та підпорядковуються Римській церкві, але не схизматики чи інші невірні" (non schismatici vel alii infideles). Православних ("схизматиків") у цьому державному акті 1413 р. прирівнено до литовців-язичників. Городельський акт став провісником наступаючої релігійної нетерпимості польської католицької державної влади до православних. Цим актом у сферу стосунків між державою і її громадянами впроваджувався могутній засіб пропаганди католицтва, що впродовж подальшої історії Української православної церкви під польсько-литовською владою давав згубні наслідки. Вищі стани переходили на католицтво задля тих прав і привілеїв, які надавалися лише шляхті католицької віри. А з переміною віри наставала тоді й переміна в національній приналежності.

Православна шляхта не завжди йшла на зманливий шлях денаціоналізації. Після смерті Вітовта (1430 p.), коли потрібно було обрати нового Великого князя Литовського за згодою з польським королем, противники польсько-литовської унії на Литві-Русі проголосили Великим князем Литовським Свидригайла Ольгердовича, котрий, хоча сам був католик, вважався опікуном православ'я і противником обмежень у правах православних. Це була визначна акція православної української та білоруської шляхти, незадоволеної релігійною політикою влади від самого початку династичної унії Литви з Польщею. Православна шляхта, об'єднавшися з незадоволе-ними унією литовськими боярами, обрала Свидригайла на Великого князя з намірами відокремитися від Польщі. Полякам удалося відірвати від цієї коаліції литовців-католиків, які обрали на Великого князя Литовського Сигизмунда Кейстутовича, брата покійного Вітовта.

Розкол Литовського князівства на два ворожі табори, небезпека втрати українських земель змусили прихильників польсько-литовської унії та й самого польського короля Ягайла стримати курс державної релігійної політики, визначений актом Городельської унії і спрямований на приниження православ'я й поширення між шляхтою католицтва. Троцький привілей (1434 р.) без відмінності у віровизнанні наділяв усіма правами й привілеями, які раніше Городельським актом (1413 р.) було надано литовському боярству католицької віри, також князям і боярам литовських і українських земель. Сам Ягайло змушений був, з огляду на політичні обставини (часті війни Польщі з тевтонами, зіткнення католицької і православної партій у Литві-Русі), поступитися у своїй католицькій політиці й зрівняти в правах з польською католицькою шляхтою українську православну шляхту в Галичині (згідно з Краківським статутом 1433 р.).

Після проголошення Флорентійської унії (1439 р.), під час князювання Владислава III, видано грамоту (1443 р.), якою стверджувалося, що в Польщі Східна церква і духовенство, котрі через відмінності у вірі та незгоду з католицькою церквою переносили утиски, "віднині й на вічні часи" отримують "всі села й князівства, які віддавна до них належали". Всім православним церквам, всім єпископам і духовним особам "набоженства грецького й руського" король повертав "всі права, вольності, звичаї й свободи..., яких у королівствах наших Польськім і Угорськім всі костьоли та їхні арцибіскупи, біскупи, настоятелі та інші особи костельні звичаю Римської церкви заживають і з них тішаться". Отже, цією грамотою ("дипломом") визнано церковно-обрядову рівноправність православних і католиків. Деякі дослідники вважають, що цю грамоту Владислава III видано з метою заохочення православних до переходу на унію, а тому вона не мала практичного значення, оскільки Флорентійська унія на українських землях не закріпилася. Та що б там не було, політика Владислава III щодо православної церкви була толерантною.

Толерантну щодо православної церкви політику проводив і наступний Великий князь Литовський і король Польський Казимир IV Ягайлович. Це підтверджував виданий ним 1447 р. Віденський привілей, яким населення Литовсько-Руської держави зрівнювалося в правах з населенням коронних польських земель, а руському духовенству надавалися "усі дарування, привілеї, імунітети церков головних, соборних і монастирських, яких король і великий князь буде без порушень, кривд зберігати, боронити і захищати...". Це був період, коли Казимир IV прийняв присланого папою з Риму митрополита Григорія Болгарина і мав суворий наказ папи, щоб "король привів до послуху Григорію всіх єпископів, а також духовенство й народ. І щоб король в усьому допомагав Григорію, а всіх, хто буде противитися тому, тих віддавати на тяжкі муки".

Ряд причин політичного характеру в житті Польщі й Литви, ліберальний дух часу, підсилюваний реформаційними течіями із Заходу, особисті риси характеру тогочасних королів Польщі, котрі не піддавалися тискові фанатичних прихильників боротьби із "схизмою", сприяв продовженню поміркованої, загалом толерантної державної політики щодо православної церкви в Україні. Польський король Казимир IV, під час правління якого остаточно поділено Київську митрополію на Київську і Московську, до кінця свого довгого правління (1492 р.) не змінював свого терпимого, толерантного ставлення до православної церкви і православних.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші