Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Національна і масова культури. Зміст культури

Водночас необхідно враховувати, що до ХУЛІ-XIX ст. жодна з позначених соціальних субкультур чи їх механічна сума (у масштабі одного етносу або держави) не може бути названа національною культурою держави. На той час ще не існувало єдиних загальнонаціональних стандартів соціальної адекватності й уніфікованих для всієї культури механізмів соціалізації особистості. Усе це зароджується тільки в Новий час у зв'язку з процесами індустріалізації й урбанізації, становлення капіталізму в його класичних, посткласичних і навіть альтернативних (соціалістичних) формах, трансформації станових суспільств у національні і розмивання станових перегородок, що розділяють людей, поширення загальної писемності населення, деградації багатьох форм традиційної повсякденної культури доіндустріального типу, розвитку технічних засобів тиражування і трансляції інформації, лібералізації життєвих укладів суспільств, зростання залежності політичних еліт від стану громадської думки, а виробництва продуктів масового споживання - від усталеності купівельного попиту, регульованого модою, рекламою і т. ін.

У цих умовах настільки ж актуальними стали і завдання стандартизації соціокультурних установок, інтересів і потреб основної маси населення, інтенсифікації процесів маніпулювання людською особистістю, її соціальними домаганнями, політичною поведінкою, ідеологічними орієнтаціями, споживчим попитом на товари, послуги, ідеї, власний імідж тощо. У минулі епохи монополія на таке управління свідомістю в більш-менш масовому масштабі належала церкві та політичній владі. У Новий час у суперництво за свідомість людей вступили також приватні виробники інформації, товарів і послуг масового споживання. Усе це зумовило потребу в зміні механізмів загальної соціалізації та інкультурації людини, які готують особистість до вільної реалізації не лише своєї продуктивної праці, а й своїх соціокультурних інтересів.

Якщо в традиційних суспільствах завдання загальної соціалізації особистості вирішувалися переважно засобами персональної трансляції знань, норм і зразків свідомості та поведінки (діяльності) від батьків дітям, від учителя (майстра) до учня, від священика до парафіянина і т. ін. (причому в змісті трансльованого соціального досвіду особливе місце належало особистісному життєвому досвіду вихователя і його персональній соціокультурній орієнтації і перевагам), то на етапі утворення національних культур подібні механізми соціального і культурного відтворення особистості починають втрачати свою ефективність. Виникає необхідність у більшій універсалізації трансльованого досвіду, ціннісних орієнтацій, зразків свідомості й поведінки; формуванні загальнонаціональних норм і стандартів соціальної і культурної адекватності людини; ініціюванні її інтересу та попиту на стандартизовані форми соціальних благ; підвищенні ефективності роботи механізмів соціальної регуляції за рахунок уніфікуючого впливу на мотивацію людської поведінки, соціальні претензії, образи престижності і т. ін. Це, у свою чергу, викликало необхідність створення каналу трансляції знань, понять, соціокультурних норм та іншої соціально значущої інформації широким масам населення, каналу, що охоплює всю націю, а не лише її окремі освічені верстви. Першими кроками в цьому напрямі стало введення загальної та обов'язкової початкової, а пізніше і середньої освіти, а потім - розвиток засобів масової інформації (ЗМІ), демократичних політичних процедур, що охоплюють усе більші маси людей, та Ін.1 Формування національної культури не скасовує її розподілу на описані вище соціальні субкультури. Національна культура доповнює систему соціальних субкультур, перетворюючись на об'єднуючу надбудову над ними, яка зменшує гостроту соціально-ціннісного напруження між різними групами людей, визначає універсальні еталони деяких соціокультурних особливостей нації. Зрозуміло, і до створення націй мали місце такі самі об'єднавчі для різних станів ознаки етнічної культури, насамперед мова, релігія, фольклор, деякі побутові обряди, елементи одягу, предмети побуту і т. ін. Водночас етнографічні культурні особливості поступаються національній культурі передусім за рівнем універсальності (внаслідок своєї переважної неінституціоналізованості). Форми етнічної культури дуже пластичні й варіативні в практиці різних груп населення. Часто навіть мова й релігія в аристократії і плебсу того самого етносу далеко не тотожні. Національна ж культура задає принципово однакові еталони і стандарти, що впроваджуються загальнодоступними спеціалізованими культурними інститутами: загальною освітою, пресою, політичними організаціями, масовими формами художньої культури та ін. Наприклад, певні форми художньої літератури існують у всіх народів, що мають писемність, але до історичної трансформації етносу в націю перед ним не виникає проблема формування загальнонаціональної літературної мови із тієї мови, що існує в різних регіонах у вигляді місцевих діалектів. Одна з найістотніших характеристик національної культури полягає в тому, що, на відміну від етнічної культури, яка є переважно меморіальною, вона відтворює історичну традицію колективних форм життя народу, культура національна є насамперед прогностичною. Вона виробляє радше цілі, ніж результати розвитку, знання, норми, склад і зміст модернізаційної спрямованості, сповненої пафосом інтенсифікації всіх сторін соціального життя.

Однак головною складністю в поширенні національної культури є те, що сучасні знання, норми, культурні зразки і зміст виробляються майже винятково в надрах високоспеціалізованих галузей соціальної практики. Вони більш-менш успішно розуміються і засвоюються відповідними фахівцями; для основної ж маси населення мова сучасної спеціалізованої культури (політичної, наукової, художньої, інженерної і т. ін.) майже недоступна для розуміння. Суспільству потрібна система засобів для адаптації змісту, "перекладу" трансльованої інформації з мови високоспеціалізованих галузей культури на рівень повсякденного розуміння непідготовлених людей, засобів для "розтлумачення" цієї інформації масовому споживачеві, певної "інфантилізації" її образних втілень, а також "керування" свідомістю масового споживача в інтересах виробника цієї інформації, запропонованого товару, послуг і т. ін.

Така адаптація завжди була потрібна для дітей, коли в процесах виховання і загальної освіти "дорослий" зміст перекладався на мову казок, притч, цікавих історій, спрощених прикладів тощо, більш доступних для дитячої свідомості. Тепер подібна інтерпретативна практика стала необхідною для людини протягом усього її життя. Сучасна людина, навіть дуже освічена, залишається вузьким фахівцем, і рівень її спеціалізованості (принаймні, в елітарній і буржуазній субкультурах) із століття в століття підвищується. В інших сферах їй потрібен постійний "штат" коментаторів, інтерпретаторів, учителів, журналістів, рекламних агентів та інших "гідів", завдання яких - вести її по безмежному морю інформації про товари, послуги, політичні події, художні новації, соціальні колізії, економічні проблеми та ін. Не можна стверджувати, що сучасна людина стала менш розумною або більш інфантильною, ніж її предки. Просто її психіка, очевидно, не може обробити таку кількість інформації, провести настільки багатофакторний аналіз такої кількості одночасно виникаючих проблем, з потрібною оперативністю використовувати свій соціальний досвід та ін. Не забуватимемо, що швидкість опрацювання інформації в комп'ютерах у багато разів перевищує можливості людського мозку.

Ця ситуація вимагає запровадження нових методів інтелектуального пошуку, сканування, селекції і систематизації інформації, "пресування" ЇЇ в більші блоки, розробки нових технологій прогнозування та прийняття рішень, а також психічної підготовки людей до роботи з такими об'ємними інформаційними потоками. Після нинішньої "інформаційної революції", тобто підвищення ефективності передачі й опрацювання інформації, а також прийняття управлінських рішень за допомогою комп'ютерів, на людство, радше, очікує "прогностична революція" - стрибкоподібне зростання ефективності прогнозування, вірогідного розрахунку, факторного аналізу тощо, однак не будемо пророкувати, за допомогою яких технічних засобів (або методів штучної стимуляції мозкової діяльності) це може відбутися.

Поки ж людям потрібен засіб, який би нейтралізував надлишкове психічне напруження від інформаційних потоків, перетворив складні інтелектуальні проблеми на примітивні дуальні опозиції ("хороше - погане", "наші - чужі" і т. ін.), а також дав можливість "відпочити" від соціальної відповідальності, особистого вибору, розчинив його в юрбі глядачів "мильних опер" або механічних споживачів рекламованих товарів, ідей, гасел і т. ін.

Реалізатором таких потреб стала масова культура. Не можна сказати, що вона повністю звільняє людину від особистої відповідальності, радше йдеться саме про зняття проблеми самостійного вибору. Структура буття (принаймні, тієї його частини, що стосується індивіда безпосередньо) задається людині як набір більш-менш стандартних ситуацій, де все вже заплановано тими самими "гідами" - журналістами, рекламними агентами, публічними політиками, зірками шоу-бізнесу та ін. У масовій культурі все вже відомо наперед: "правильний" політичний устрій, єдино правильне вчення, вожді, зірки спорту й естради, мода на імідж "класового борця" або "сексуального символу", кінофільми, де "наші" завжди праві й неодмінно перемагають, тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші