Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологія довкілля. Охорона природи
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Територіальна охорона природи

Якщо б людству не вдалося вберегти від деградації чи знищення зразки, еталони природних ландшафтів, а їх рослинний покрив і тваринне населення - від збіднення чи винищення, то сьогодні всі скарги на погіршення довкілля були б пустим звуком. Вже давно доведено, що обмеження господарського використання природних об'єктів і навіть їх вилучення з користування дали людству більше, ніж споживання, а отже, і знищення цих об'єктів.

Збереження окремих ділянок природи, яке почалося ще в античні часи і згодом продовжилося в середні віки головним чином для збереження поголів'я мисливських тварин, приблизно з середини XIX ст. стало приймати форми, більш масові за характером і менш споживацькі за сутністю. В густонаселених районах Європи у цей час були взяті під охорону окремі мальовничі геологічні утвори, ділянки пралісів. У 1872 p. у верхів'ях р.Єллоустон (США) був створений перший у світі національний парк. За ним почали створюватись національні парки в Канаді, Південній Африці, Австралії і Новій Зеландії. В Україні до перших природоохоронних територій можна віднести ділянки цілинного степу в Асканії-Нова (1889 p.). 1 все ж таки в XIX ст. національні парки й природні резервати були одиничними.

Створенню, розширенню й укріпленню національних систем природоохоронних територій сприяло становлення й розвиток загальнонаціональних суспільних структур охорони природи. На початку XX ст. у розвинутих країнах світу були створені товариства охорони природи, що об'єднали в першу чергу науковців. Почалося й міжнародне об'єднання зусиль, суттєвою завадою якому були світові війни. Але якщо міжнародне співробітництво, діяльність міжнародних природоохоронних організацій сприяли всесвітньому поширенню ідеї територіальної охорони природи, то національні й місцеві умови, унікальність окремих об'єктів, неоднаковий ступінь освоєності природних ландшафтів, особливості національних економік і розселення людей породили величезне розмаїття форм територіальної охорони природи.

На даний час на земній кулі створено понад 40 тисяч різного роду природоохоронних територій. Найменші з них мають площі в одиниці й десятки гектарів, найбільші вимірюються мільйонами гектарів. У більшості країн світу система природних резерватів різноманітна як за найменуванням категорій, так і за призначенням і ступенем використання. Це призвело до необхідності міжнародної стандартизації й уніфікації категорій природних резерватів. Вже багато років Комісія по національних парках і охоронних територій МСОП збирає офіційні відомості про природоохоронні території світу. 3 1967 р. МСОП декілька разів видавав і перевидавав "Список ООН національних парків і еквівалентних резерватів", а в 1977 і 1980 р. - "Світове керівництво" по національних парках. Протягом останнього десятиліття інформація про національні системи і списки природних резерватів світу подається й регулярно поновлюється на інтернетівських сайтах міжнародних природоохоронних організацій (UNEP-WCMC). Одним із результатів роботи МСОП стала розробка єдиної міжнародної класифікації природоохоронних територій. Всього виділено 3 групи і 10 категорій природних резерватів. Встановлені й територіальні обмеження на площу природних резерватів. Вимогам МСОП відповідають, як правило, території площею понад 1000 га. Виняток становлять лише деякі, здебільшого острівні, екосистеми, для яких допускається менша площа.

До першої групи віднесено 5 основних категорій.

І. Повний (науковий) резерват (strict reserve) - призначений для збереження процесу природної еволюції угруповань і видів рослин і тварин у наукових та освітніх цілях і з метою стеження за станом природного середовища, підтримання генофонду організмів у стані розвитку. На території повних резерватів виключається будь-яка господарська і рекреаційна діяльність, регуляційні заходи і втручання в хід природних процесів. Допускається лише використання для наукових досліджень. У зарубіжних країнах такі резервати займають дуже невеликі площі і часто входять до складу природоохоронних територій із складною структурою (див. далі). У країнах колишнього СРСР, у т.ч. і в Україні, цій категорії відповідають природні заповідники.

II. Національний парк (national park) - територія, призначена для збереження унікальних і еталонних зразків природи і біотичних угруповань, генетичних ресурсів, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин для підтримки стабільності й різноманітності біосфери, збереження природних і мальовничих ландшафтів у наукових, освітніх і рекреаційних цілях. Таким чином, національні парки мають два основних напрямки діяльності - природоохоронний і рекреаційно-туристичний. Для того, щоб їх узгодити, сумістити інтереси охорони природи і відпочинку людей, проводиться функціональне зонування території парку. Згідно з рекомендаціями МСОП, національний парк повинен включати: а) зону суворої охорони, "заповідне ядро", призначення і використання якої відповідає вимогам до повного резервату (категорія І); б) зону "регульованої охорони", де рекреаційна і регуляційна діяльність обмежується настільки, наскільки того вимагають цілі управління; в) зону "неторканих територій", де ставиться мета збереження природи в первозданому вигляді за умови розвитку роззосередженого безмоторного туризму і заборони господарського використання; г) туристично-адміністративну зону, в якій розміщуються центри обслуговування, заклади відпочинку тощо.

III. Пам'ятка природи (nature memorial) - територія, призначена для збереження об'єктів (рис) природи національного значення в інтересах освіти, науки і громадського визнання. Резервати цієї категорії найбільш поширені у Західній Європі, СІЛА і Канаді. "Пам'ятки природи" в Україні не відповідають вимогам МСОП до резерватів даного типу.

IV. Природний (керований, частковий) резерват (nature reserve) - призначений для збереження й відтворення окремих видів, груп видів, біотичних угруповань, оселищ в існуючому стані в наукових і освітніх цілях. Одна з найпоширеніших у світі категорій природних резерватів, які поділяються в залежності від пріоритетних об'єктів охорони на ботанічні, фауністичні, лісові, ландшафтні та ін. На їх території забороняються ті види діяльності, які загрожують профільним об'єктам охорони. За визначенням, в Україні цій категорії відповідають деякі заказники.

V. Охоронний ландшафт (protected landscape) - призначений для підтримання гармонійних взаємовідносин людини з природою, розвитку рекреації й туризму за збереження економічного потенціалу регіону і способу життя населення (традиційних видів природокористування). Відповідає нашій категорії "регіональний ландшафтний парк". Резервати цієї категорії займають великі площі в розвинутих країнах світу; їй також відповідають "національні парки" Великобританії і Японії, "провінційні парки" і "парки штатів" у Канаді і США.

У другій групі представлені категорії, які не мають спеціального природоохоронного призначення, але виконують низку середовищезахисних і ресурсоохоронних функцій. Це такі, як: VI - землі запасу (ресурсний резерват) - вилучення з господарської експлуатації земель і природних ресурсів до з'ясування можливого виду користування; VII - природна біотична територія - збереження культурних традицій і способу життя місцевого населення (по суті це території резервацій і поселень аборигенних народів Америки і Австралії); VIII - територія багатостороннього використання - підтримання продуктивності земель і природних ресурсів на постійному рівні в соціально-економічних і культурних цілях.

До третьої групи відносяться території міжнародного значення - біосферні резервати і ділянки всесвітньої спадщини, що виділяються відповідно з принципами міжнародних угод. Сюди ж належить система водно-болотних угідь міжнародного значення згідно з Конвенцією, прийнятою в Рамсарі.

Біосферний резерват (biosphere reserve) - відносно нова категорія в системі заповідних територій, яка була обґрунтована Комісією "Людина і Природа" (МАВ) ЮНЕСКО в 1972 р. Оригінальність ідеї створення біосферних резерватів (БР) полягає в тому, щоб їх мережею охопити всі біогеографічні регіони Землі, зберегти біологічну й ландшафтну різноманітність нашої планети, сприяти гармонізації взаємовідносин людини і природи. Підставою для розробки мережі БР стало схема біогеографічного районування Землі, яка була розроблена за дорученням МСОП М.Удварді і включає 193 регіони.

На відміну від класичних заповідників та національних парків, БР включають не лише природні, незаймані антропогенним впливом екосистеми, але й господарські угіддя з населеними пунктами. Згідно з прийнятою Севільською стратегією (Biosphere reserves 1995) БР повинні виконувати такі функції: природоохоронну, логістичну в науковому контексті, функцію сталого розвитку та еколого-освітню. На їх території виділяють три функціонально взаємопов'язані зони - заповідну (заповідне ядро), буферну або захисну зону та транзитну, тобто господарську зону. Отже, БР покликані зберегти не лише природну спадщину, але й сприяти раціональному використанню та відтворенню природних ресурсів. Не менш важливим їх завданням є підтримання традиційних невиснажливих способів природокористування, історичної й культурної спадщини населення, що проживає на території БР.

При такому багатоаспектному значенні БР їх функціонування дозволяє узгоджувати екологічні вимоги щодо збереження біологічного різноманіття з економічними вимогами щодо їх використання для задоволення зростаючих потреб суспільства. Тому дана категорія набула особливої популярності. За станом на 1995 р. у 82 країнах світу вже були створені 324 БР загальною площею понад 170 млн.га і їх мережа продовжує розширюватися. В Україні зараз існує 5 біосферних резерватів (заповідників): "Асканія-Нова" ім.Ф.Е.Фальц-Фейна (33397 га), Чорноморський (J4J38 га сухопутна частина, 77900 га акваторія), Карпатський (57880 га), Дунайський (46103 га в т.ч. 6890 га акваторії), Кримський (44175 га) (Стойко, 2000).

Ділянки всесвітньої природної спадщини (world nature heritage sites) - це природоохоронні території різних категорій, які оголошуються об'єктами особливого значення згідно з Конвенцією про всесвітню культурну і природну спадщину і отримують відповідний сертифікат ЮНЕСКО. В них охороняються унікальні природні утвори, екосистеми і ландшафти планети. Такий статус мають, наприклад: національний парк Дурмітор (Югославія) - найглибший у Європі річковий каньйон; найбільші неторкані масиви дощових тропічних лісів у Західній Африці - Тай-Сасандра (Кот-д'Івуар) і Джа (Камерун); деякі національні парки країн Південної і Східної Африки, де охороняється багатий тваринний світ африканських саван; 10 національних парків США - у Скелястих горах, Апалачах, в Каліфорнії (ліси з мамонтового дерева) і на Алясці; останні великі масиви тропічних лісів Центральної Америки з унікальним різноманіттям флори й фауни - Ріо-Платано (Гондурас), Амістад (Коста-Ріка), Дар'єн (Панама); Великий Бар'єрний риф біля узбережжя Австралії та ін. На 1993 р, ділянками всесвітньої спадщини були проголошені 100 природних резерватів загальною площею понад 100 млн.га (World Resources, 1994-95).

За даними МСОП, у 1996 р. в світі функціонувало майже 10 тис. природних резерватів, що відповідають міжнародним стандартам, загальною площею 932 млн.га (понад 6% земної суші) - це приблизно територія такої країни, як США. Виникає питання, яку площу в результаті необхідно зберегти в природному стані, щоби забезпечити охорону видового різноманіття і тим самим - стабільність біосфери та її основних екосистем?

Історичний досвід показує, що за умови слабкої господарської освоєності території (Арктика, Антарктика, гори, більша частина акваторії Світового океану, тайга, пустелі) збереження практично всіх видів можна забезпечити простим регулюванням експлуатації господарськи важливих форм: регламентуванням полювання, риболовства, збору певних рослин і т.п. Проте в умовах значної антропогенної трансформації територій виділення охоронних площ стає все важливішим, а за умови зміни більшої частини території - єдиним ефективним заходом збереження біорізноманіття.

Вірогідно, що приблизно 30% суші нашої планети перебуває поки що у природному чи близькому до нього стані, і така ситуація поки що задовольняє мінімальні вимоги до збереження різноманіття живого. Кількість вимерлих протягом історичного періоду видів і таких, що знаходяться в критично загроженому стані, ймовірно, не перевищує (для хребетних тварин і вищих рослин) кількох тисяч. Вони переважно відносяться до населення островів або тих фізико-географічних регіонів, де освоєні людиною території займають великий простір, понад 70% території. Кількасот видів тварин і декілька тисяч видів рослин можуть підтримуватися людиною в штучно створених спеціальних умовах. Загалом темп вимирання видів хребетних і вищих рослин у світі вірогідно не перевищує десятків - сотень на рік. За спеціальної уваги суспільства до цієї проблеми темпи зникнення видів можна зменшити навіть на сучасному ступені освоєння біосфери.

Загальний висновок - близько 1/3 території кожного великого фізико-географічного регіону планети повинні бути й надалі збережені в природному чи близькому до нього стані. Ще на третині території змінена жива природа повинна бути збережена як фон господарської діяльності людства. Поля, пасовища, урбанізовані території, дороги, промисловість не повинні займати більше 30% суші для запобігання екологічної катастрофи. За таких умов збереження всього різноманіття живого не виявиться чимось нереальним. Разом із цим площі всіх природоохоронних територій (І - V категорій МСОП) у світі зросли від 2,5% території суші в кінці 70-х років XX ст. до 6,3% в середині 90-х, і продовжують збільшуватися. Вважається, що оптимальна частка таких територій становитиме 15-20% суші - рівень, який уже зараз досягнуто в деяких країнах світу.

Наведене вище стосувалося осередненої території планети. Насправді збереження лише 1/3 вологих тропічних лісів буде означати загибель десятків і сотень тисяч видів рослин і тварин, тоді як збереження такої ж частини арктичних тундр не призведе, ймовірно, до загибелі навіть сотні видів. Звідси випливає, що території з особливим видовим різноманіттям, високою "сумою життя", безперечно, вимагають для збереження свого розмаїття більших просторів природних оселиш. І якщо в украй багатих видами біотах для збереження основної частини біорізноманіття необхідна особлива охорона значних площ природних ландшафтів, то й екстремальні екосистеми тундр і пустель внаслідок особливостей протікання тут біосферних процесів для збереження місцевого, відносно бідного набору видів, також потребують повної охорони значних територій. Важливим є й питання оптимальних розмірів природного резервату, які в ідеалі повинні відповідати території, на якій може існувати популяція найбільших і найвразливіших представників тваринного і рослинного світу. Крім того, розміри, конфігурація і взаємне розміщення резерватів повинні компенсувати "острівний ефект" (резервати часто є своєрідними островами в морі антропогенних ландшафтів), який виявляється в поступовому зменшенні кількості видів після ізоляції острова.

Виходячи з цього, вважають, що мінімальна площа природного резервату повинна становити коло 250 тис.га у тропічних лісах і пустелях, 50-100 тис.га у лісовій зоні помірного поясу, 10-20 тис.га у степовій зоні і коло 0,8-1 млн.га в умовах Арктики й Субарктики (Реймерс, Штильмарк, 1978). Резервати меншого розміру можуть успішно функціонувати лише в складі "архіпелагу" охоронних територій по сусідству із значними масивами слабо освоєних земель.

Висновок про те, що в середньому більше 1 /3 території всіх великих фізико-географічних регіонів планети має бути збережено в близькому до природного стані, виходить не лише з вимог збереження біорізноманіття. Він випливає також і з необхідності збереження живою речовиною планетарних функцій підтримання нормального складу атмосфери, якості ґрунтів, поверхневих вод, а також із завдань рекреації.

Стосовно до пріоритетів забезпечення природоохоронними територіями різних регіонів планети, ситуація виглядає так. Всесвітня стратегія охорони природи і ряд інших міжнародних аналізів свідчать, що переважна більшість видів наземних хребетних, які є під загрозою, на тропічних островах, у тропічних лісах і болотистих оселищах. В географічному плані найбільша їх кількість зосереджена в Карибському басейні, островах Тихого і Індійського океану, на Гаванських островах, у тропічних лісах Південно-Східної Азії, на Мадагаскарі, в Австралії й Південній Америці.

Вищі рослини, яким загрожує зникнення, сконцентровані на тропічних і субтропічних островах, у тропічних дощових лісах, в аридних ландшафтах, у твердолистяних лісах (особливо в Середземномор'ї), прісноводних вологих оселищах. Рада експертів ФАО по лісових генетичних ресурсах так розподілила регіони за першочерговістю створення природоохоронних територій: Африка, Південно-Східна Азія, Австралія, Мексика, Карибський регіон, Центральна Америка, схід США і Канади.

Винятково різноманітні екосистеми, що потребують термінового захисту, відносяться в першу чергу до тропічних дощових лісів Малайзії, Борнео, Сулавесі, Суматри, Філілін, Нової Гвінеї, Центральної і Південної Америки, Мадагаскара, гірських дощових лісів Африки, тропічних сухих лісів Мадагаскара, твердолистяних чагарників і лісів Південної Африки й Західної Австралії, а також до острівних екосистем Нової Каледонії, Гаванських і Карибських островів.

Багато країн, на території яких знаходяться деякі з перелічених вище екосистем, що потребують термінової охорони, вже приклали значні зусилля до створення й розвитку мережі заповідних територій. Серед них - Індонезія, Таїланд, Шрі-Ланка, Австралія, Кенія, Танзанія, Південно-Африканська Республіка, Коста-Ріка, Венесуела та ін.

Загалом огляд систем природоохоронних територій світу демонструє важливу глобальну тенденцію: на фоні посилення негативного антропогенного впливу практично у всіх куточках земної кулі, деградації й знищення природних екосистем, що супроводжуються вимиранням все більшого числа видів рослин і тварин та погіршенням якості довкілля, відбувається бурхливий розвиток національних і міжнародних систем територіальної охорони природи в більшості країн світу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші