Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія історії
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ШПЕНГЛЕР Освальд (1880—1936)

— німецький філософ, історик, один з основоположників сучасної філософії культури, представник філософії життя. На його систему морфології історії справили певний вплив ідеї Шопенгауера, Ніцше, Бергсона, В. Воррінгера.

Філософське вчення Ш. викладене передусім у його двотомній праці "Присмерк Європи", ідеї якої спонукають до роздумів філософів, істориків і соціологів з 1918 р., коли вийшов перший том "Присмерку Європи", й донині.

Вже сам підзаголовок "Присмерку Європи" — "Нариси морфології всесвітньої історії" — дає підстави для висновку про те, що Ш. розглядає свою систему як вчення про форми світової історії, причому розглядає з деяким біологічним "присмаком", як форми живі. Дихотомія живого і неживого, такого що перебуває у процесі становлення й усталеного для Ш. є однією з наріжних.

Вихідне, ключове поняття морфології культури Ш. — "органічне життя". Піддаючи нищівній критиці основні постулати тогочасної західноєвропейської науки — євроцентризм, лінійний прогресизм, панлогізм, — Ш. протиставляє їм вчення про множину рівноцінних культур, існування яких, за Ш., не є свідченням єдності всесвітньої історії, а доказом єдності виявів органічного життя у Всесвіті. Органічне життя, на думку мислителя, — першофеномен, ідея, що розгортає себе зі стану можливості; процес, що містить у собі таємницю. Воно, на відміну від явищ і речей неорганічної природи, постає як морфогенез, тобто процес, що розгортається не під дією зовнішніх чинників, а через реалізацію своїх власних іманентних задатків і здатностей, як вияв внутрішньої форми, основні етапи якого — зачаття, народження, ріст, старіння і загибель — ідентичні від найменшої інфузорії до великої культури. Щоправда, для культури як макроіндивіда історії ці етапи набувають дещо модифікованого вигляду у таких фазах: міфосимволічна, рання культура, метафізико-релігійна (висока) культура, пізня, закостеніла культура, що переходить у цивілізацію.

У контексті такого підходу Ш. і розглядає історичний процес, принципово розрізняючи "світ як природу" і "світ як історію", де перший — світ сталого, завершеного, мертвих форм, а другий — світ становлення, світ форм живих організмів. Відповідно різними є й засоби осягнення цих світів: морфологія механічного і протяжного (систематика) та морфологія органічного (фізіогноміка). Перша — це сукупність методів і принципів традиційної науки (механічна, традиційна логіка), уособленням яких є математичний закон і принцип каузальності;

друга ж передбачає талант вживання, точну чуттєву фантазію, фізіономічний такт, артистичну чутливість сприйняття (органічна логіка), спрямовані на виявлення долі живих форм світу як історії і їх відтворення у цілісних образах, гештальтах, які е єдино автентичними для них. Кожна з восьми культур, що, за Ш., характеризують всесвітньо-історичний процес — єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, греко-римська ("аполонівська"), західноєвропейська ("фаустівська") та культура майя, — рухається не за неухильно поступальною лінією, а проходить замкнений коловоротний життєвий цикл, постаючи, з одного боку, як щось неповторне, з іншого ж — як своєрідна монада, уособлення довільної з інших органічних культурних макроформ.

Адже, по-перше, конститутивним першоначалом певної історичної культури, є, як зазначає філософ, відповідний "іграсимвол" — поняття, що відіграє у системі Ш. ту саму роль, що й поняття прафеномеиа у морфології рослин Гете. Спільною рисою морфологій Гете і Ш. є не тільки це, а й сама методологія осягнення світу органічного життя, розроблена Гете для морфологічного аналізу рослин і застосована Ш. для морфологічного вивчення світу людської історії. І в цьому він дотримується певної логіки, оскільки розглядає, по-друге, кожну історичну культуру не просто як своєрідну живу суперістоту, а як органічний макроіндивід історії саме рослинного, тобто вищого, тилу, оскільки якраз рослина, за ПІ., є уособленням часу, органічного росту, життєвого ритму подібно до цього й будь-яка історична культура є формою вираження спонтанного пориву з прасимвола (першофено-мена) до проходження свого життєвого циклу.

Крім того, всі культури відзначає внутрішня єдність не лише форм мислення, а й стилю, втіленого у формах економічного, соціального, політичного, духовного і практичного життя. І, нарешті, — спільність основних етапів існування, ритму просування на цих етапах та тривалість "нормального" (близько тисячі років) терміну існування. З метою обгрунтування ідеї морфологічної подібності культур і паралельно-одночасного ритму проходження ними основних вікових ступенів Ш. використовує відповідно методи гомології та аналогії. Кожен з цих ступенів — від міфосимволічного до цивілізації — має однакові основні риси у довільній з цивілізацій. Завершуючи життєве коло на фазі цивілізації, культура вмирає як органічна макроформа історії і не змінюється розвиненішою культурно-історичною формою, а розпадається до рівня етнічного хаосу, позбавленого перспективи.

Зокрема, сучасну епоху Ш. не тільки раціонально витлумачує, а й гостро відчуває й співпереживає як час попередньо визначеної і неминучої трансформації у цивілізацію і близької загибелі західноєвропейської культури і паралельно очікування виникнення ще не народженої майбутньої, російсько-сибірської культури. Однак ця остання, на відміну від Данилевського, тлумачиться Щ. як перспективна не завдяки її перевагам над попередніми культурами, а лише у вимірі суто хронологічному — як їх наступниця за часом, причому не соціокультурним, а фізичним. Адже будь-яка продуктивна взаємодія культур, за Ш., неможлива, оскільки молодша культура відразу ж підпорядковує все запозичене від культур-попередниць власному ритмові, тактові і смакам, адже саме завдяки цим спрямуванням до космічності, до культивування такту і ритму і виникає культура як вища цінність. Досить несподівано окреслює Ш. і межі культури — після того, як народ (спільнота, поєднана спільним ритмом) вже виплекав культуру і до того, як вона ще не визріла, все, що створює цей народ (від найнеповторніших вершин мистецтва, найглибших філософських концепцій до найтонших і незворушних розрахунків економіста, фінансиста, політика чи військового стратега) стає відразу ж органічною складовою "живого тіла" культури. І навпаки, з переходом культури до цивілізації творчість, навіть художня і поетична, вироджується у спорт; настає час політичної й інженерно-технічної діяльності, час, коли на зміну інтенсивній культурній формотворчості приходить екстенсивна войовнича експансія, а шлях філософії через неможливість здійснюваного за часів культури продукування світоглядних символів-систем, редукується до вузької стежки скепсису; в контексті фаустівської, схильної до історизму, культури — до скепсису історичного, тобто до історичного релятивізму.

Вплив морфологи історії Ш. на наступників різнобічний. Методологія морфологічного аналізу історичних культур як еквівалентних утворень монадного зразка знайшов застосування в індивідуалізуючому вивченні різноманітних локальних історичних та соціальних організмів. Філософія науки і техніки Ш. помітно вплинула на представників соціокультурного напряму філософії та методології науки і відповідно сприяла поверненню належного інтересу західноєвропейським філософам і соціологам до питань про природу, цілі і наслідки технічної діяльності, про відносну самостійність розвитку техніки та його внутрішні закони, про місце і роль техніки в історії та сучасному суспільстві. Ідеї Ш. знайшли відгук у творах багатьох сучасних мислителів, діячів культури і митців — А. Тойнбі, X. Орте-ги-і-Гассета, М. Хайдеггера, О.Ф. Лосева, Й. Мандельштама та інших.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші