Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігій світу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основні теорії походження релігії

Історія виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати про якесь явище чи річ, то неодмінно поставимо запитання: звідки, чому, як і коли вони виникли? Лише діставши відповідь на ці запитання, ми здобудемо знання про певні явища чи факти.

Це стосується й релігії.

Але з погляду переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яка не вдається в богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію дарував людству Бог, до того ж саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія для них вічна і незмінна, саме їхня релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Адже існує загальновизнана історія релігії, яка фіксує початок кожної з них. Ми майже в дрібних деталях знаємо процес формування ісламу, який розпочався на початку VII століття, коли історію вже записували. Добре відоме і започаткування християнства, що завершило своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, якому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких глибин століть доходять до нас відомості про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі їх існування свідчать численні факти науки. Усі народи мали свою релігію, немає жодного паростка величезної людської родини, яка не знала б релігії. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має свою дуже цікаву й повчальну історію. Про виникнення головних сучасних релігій мова йтиме в наступних розділах цієї книги. У цьому ж розділі розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що іноді ці точки зору взаємовиключають одна одну.

Теологічні теорії походження релігії. Передусім розглянемо теорії походження релігії, які беруть за основу надприродні причини та обставини нього складного процесу. Вони є предметом особливої уваги богословів різних релігійних напрямів, у їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань і їх можна об'єднати загальною назвою, а саме теологічні теорії. Це традиціоналістична, теїстична і специфічно-православна академічна теорії.

Традиціоналістична теорія. Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію першим людям відкрив безпосередньо сам Бог. У християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблійних персонажів. Цей найортодоксальніший варіант традиціоналізму відкидає будь-яку аргументацію, тим більше наукового плану. Він не апелює ні до розуму, ні до визнання особливих якостей людської душі, яка тягнеться до Бога, заперечує спроби перегляду релігійних цінностей. Він ґрунтується лише на беззастережній вірі.

Традиціоналістичну концепцію знаходимо і в стародавній філософії. Так, давньогрецький мислитель Платон (бл. 427-347 до н.е.) вважав, що релігія є наслідком споглядання людською душею в світі ідей єдиного, яке є особливою субстанцією всього світу, його основою і витоком, яке за буття не має ні початку ні кінця, ніяких ознак, ніяких причин, не потребує простору і руху, бо для руху потрібні зміни, а єдине — незмінне. Єдине має всі характеристики Бога. Отже, людська душа, споглядаючи в світі ідей єдине — Бога згадує про нього в нашому матеріальному світі. Ця згадка і є релігія. Традиціоналістичне розуміння походження релігії розробляли мислителі, яких церковна історія називає святими отцями церкви. У православ'ї — це Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Назианзін, Іоанн Золотоустий та Іоанн Дамаскін, у католиків — Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний, Єроним, Григорій І Великий. Слід також назвати Орігена і Тертуліана і особливо Тому Аквіната (Аквінського) (бл. 1225-1274), який у своїй головній праці "Сума теології" розмірковував таким чином: людина співвідноситься з Богом як зі своєю метою, але ця мета не може бути осягнута розумом. Тим часом потрібно, щоб люди завчасно знали цю мету для того, щоб свідомо спрямувати на досягнення її свої зусилля і дії. Виходить, що людина для свого порятунку мусить знати щось таке, чого її розум досягти не може. Але Бог дає людині знання й дає шляхом одкровення. На нього й треба спиратись, у ньому порятунок. Надаючи безумовну перевагу одкровенню перед розумом, Тома Аквінат поглиблює цю думку зауваженням: навіть те знання про Бога, яке може бути здобуте розумом, має бути подане людині через божественне одкровення, бо істина про Бога, відкрита людським розумом, була б доступна не багатьом, та ще й з домішкою численних помилок, тоді як від володарювання цією істиною цілком залежить порятунок людини, який вона може знайти лише в Богові. Ці міркування потрібні були Томі для того, щоб ствердити перевагу теології, віри над наукою, довести, що істини одкровення вищі, ніж істини науки. Але разом з тим Тома Аквінат переспівує засади традиціоналізму: сам Бог відкрив людям усі релігійні істини, людський розум тут просто непотрібен.

Традиціоналістична теорія походження релігії легко сприймається, не потребує доведення, бо ґрунтується на вірі. Це зумовило її значне поширення і багатовікове існування. Ця теорія у християнському богослов'ї має, так би мовити, внутрішній вжиток, бо стосується лише самого християнства. Стосовно інших релігій християнство згодне вжити будь-яких інших пояснень. Але богослов'ю, що вдається до теоретичних міркувань, цієї теорії мало, бо вона містить недооцінку творчих задумів Бога і зневагу до мислення людини, яка є вершиною творчості Бога.

Теїстична теорія. Ця теорія походження релігії природно випливає із суті самого теїзму. Теїзм (від грец. — бог) визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові скінченних речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями, існує над усім і є джерелом усього, отже, й релігії. Є кілька різновидів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному, а саме релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція випливає з беззастережного визнання існування Бога.

Одним з апологетів теїзму був Рене Декарт (1596-1650), що дотримувався дуалістичної концепції співвідношення душі й тіла та концепції вроджених ідей. Декарт висунув онтологічний доказ існування Бога: уявлення про Бога як істоту найдосконалішу обов'язково передбачає і таку обставину, як існування: ми думаємо про Бога, отже, він існує. Ми ж думаємо про Бога тому, що ідея божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від її народження і виявляється як пізнання Бога. Отже. релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога.

Розвивав концепцію Декарта Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716), засновник богословського раціоналізму, за яким ідеї народжуються під впливом досвіду, емпіричних знань, завдяки чому людство і прийшло до християнства — єдиної релігії одкровення.

Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німецькому філософу, психологу і педагогу Йоганну Фрідріху Гербарту (1776-1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, у тому, що вона визнає доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність у природі викликає релігійно-естетичні почуття, примушує нас споглядати велич Бога, породжує релігійні концепції.

Іммануїл Герман Фіхте (1797-1879) основоположник умоглядного теїзму, за яким ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, що є наслідком дії двох факторів: чуття власної конечності, обмеженості, яка потребує допомоги; і чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені. З цього народжується благоговіння як вияв тих довічних причин, що є людською сутністю.

Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії є Фрідріх Шеллінг (17751854) один з творців німецького класичного ідеалізму. Він вважав, що все існуюче є наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мисленням. Для цього можна застосувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там відбувається одкровення. Але пояснити походження релігії одним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що без одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в початковий період існування людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Людина з самого початку свого існування володіла споглядальним типом знання і намагалася з'ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, загального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шеллінга дістала назву спекулятивного теїзму, оскільки вона ґрунтується на спекулятивній філософії, що оперує споглядальним знанням при аналізі надпочуттєвих принципів буття.

Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на ряд теорій, які для обґрунтування надприродного походження релігії вдаються до містичних міркувань, тому їх можна назвати містичними теоріями. Суть їх у тому, що виникнення релігії є наслідком одкровення, але не того, що було раз і назавжди дане першим людям чи обраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу божества на дух людини, що діє і в сьогоденні.

Яскрава фігура серед містиків Фрідріх Генріх Якобі (1743-1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мислення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не дадуть. Природа не стільки відкриває, скільки приховує Бога від нас, бо ми бачимо в ній клубок причин без початку і кінця. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений, бо приводить лише до визнання обмеженості всього існуючого. Визнання Бога нам дають лише наші внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не фізичними, а духовними очима. Це споглядання не постійне, а епізодичне, воно виникає при певних, дуже специфічних умовах: воно не потребує розуму, а лише віри. Подібно до того, як наше око, озброєне телескопом, бачить у туманному чумацькому шляху окремі зірки, так і наш розум, озброєний вірою, може бачити Бога.

Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох богословських систем. Воно має багатовікову історію, особливо яскраві сторінки якої написані на Сході, яке й досі взяте на озброєння неорелігіями східного походження як за кордоном, так і в нашій країні.

Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і активно звертаються до науки, містика не виступає впевненим спільником новітніх богословських побудувань. Тому до містичних концепцій православні богослови-теоретики ставляться стримано.

Академічний теїзм. У другій половині XIX ст. в російському богослов'ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796-1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми богопізнання. Його учень В.Д.Кудрявцев-Платонов (1828-1891) досліджував проблему походження релігії. Виникнення релігії Платонов вважає за можливе пояснити дією двох джерел: об'єктивного, що полягає у впливі Бога на дух людини, і Розглянемо інше питання. Чим пояснити наявність великої кількості невіруючих у світі? Можливо, в них немає природжених ідей про Бога?

На це Кудрявцев відповідає: не слід припускати, що вроджена ідея Бога з самого початку існує в свідомості кожної людини як уявлення або поняття. Вона не існує навіть як здатність мати таке уявлення, ні як вроджене прагнення до нескінченного, ні як потреба набуття знань про Бога. А такі припущення окремі богослови висловлювали. На думку Кудрявцева, усі ці припущення хибні, бо всі вони ґрунтуються на уявленні про одноразовий вплив Божества на дух людини, який згодом нібито припиняється. Насправді ж цей вплив є постійним, він має відкрити людському розуму Бога, тому й зветься одкровенням. Він має характер відкриття, прозріння, натхнення. Оскільки одкровення ґрунтується на природному відношенні між істотою розумово-вільною і Творцем. Кудрявцев називає його природним і цим хоче уникнути звинувачення в містицизмі.

Можливість одкровення, за Кудрявцевим, має два аспекти. Перший — це безмежні здібності Бога, який може все, а також висока гідність людського розуму. Другий — це сам процес людського пізнання. Перший не потребує доведення, це справа віри. Другий богослов трактує в такому порядку. Ми визнаємо дію божества першоджерелом релігійної віри. Тоді слід визнати, що в людській душі є щось, що сприймає цю дію. Це свідомість людини. Вона відрізняється від розуму тим, що має вищу якість, здатність відання, відчуття надчуттєвого, тобто надприродного. Натомість розум оперує відчуттями, які йдуть від оточення, і на цій основі пізнає світ. Свідомість — це вже не звичайне мислення, а вище пізнання, ідеальний погляд, безпосереднє споглядання надприродного. Водночас свідоме споглядання доповнюється працею почуттів і волі, працює все мислення, відбувається пізнання Бога, виникають різноманітні релігійні уявлення і поняття (у цьому, між іншим, причина виникнення релігійної різноманітності). Так, під впливом одкровення і людської розумової діяльності утворюється релігія. Концепція досить витончена.

Академічний теїзм, звертаючись до наукової аргументації, робить серйозний крок на шляху до вдосконалення богословської теорії походження релігії. Але й він не може перейти межу, яка веде до справжньої науки, не може відмовитись від абсолютного пріоритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається піднестися до сучасного рівня розвитку людського мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.

Наукові теорії походження релігії. Розвиток науки і культури, особливо поглиблення досліджень у галузі вивчення людини і суспільства, дали поштовх у розвитку релігієзнавства. Але його не обминули політичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набувають різного забарвлення: від апологетичного захисту релігії і намагання пристосувати її до науки, до "надвойовничого" атеїзму, який в усьому заперечує релігійне. Позначилось це і на концепціях походження релігії, і на їх оцінюванні. Мабуть, потрібно шукати розумну середину, яка забезпечить об'єктивне наукове дослідження релігії, її історії і вчень. Розглядаючи теорії походження релігії, треба відкинути політичні симпатії та антипатії, поспішні обвинувачення, тому що в кожній з них є своя слушність. Навіть хибні припущення підказують нам, куди не слід спрямовувати дослідження.

Наш огляд наукових концепцій походження релігії не може претендувати на цілковиту повноту. За останні півтораста років у цій галузі з'явилося стільки припущень, гіпотез, теорій і навіть просто вигадок та фантазій, що розгляду їх усіх треба було б присвятити кілька томів. Англійський лінгвіст М. Мюллер (1830-1900), досліджуючи мови стародавніх народів, висунув припущення, що початком релігії є міф про Сонце, знайдений ним у мовних пам'ятках. Так була започаткована міфологічна теорія, що релігії стародавніх починалися з обожнювання життєдайного світила. Хотів цього Мюллер, чи ні, але це було ударом по теологічній концепції (а він сам свого часу поділяв думку про одкровення як джерело релігії), бо певною мірою заперечувалось надприродне походження релігії. На жаль, концепція Мюллера мала хистку наукову основу, оскільки була неузгоджена з історією виробництва, за якою міфи про Сонце пов'язані з переходом окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення були в людей, які ще жили зі скотарства, полювання і збиральництва.

Наприкінці XIX- на поч. XX ст. набула поширення анімістична теорія, засновником якої був Е.Тайлор (1832-1917). Заперечуючи надприродне походження релігії, Тайлор вважав, що релігія почалася з віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (від лат. — душа, дух). На його думку, згодом анімізм був доповнений іншими релігійними уявленнями, після чого виникла ціла система релігійних уявлень і почуттів. Але численні дослідження первісної культури свідчать, що анімізм у чистому вигляді у жодних народів ніколи не існував, у багатьох первісних народів анімістичні ідеї були другорядними в їх релігійному здобутку.

Послідовники Тайлора запропонували різні концепції виникнення анімістичних уявлень. Так, концепція Г.Спенсера (1820-1903) народилася з ідеї "двійника", згідно з якою первісна людина бачила свого чи чужого двійника уві сні, у мареннях, звідки й з'явилась думка про подвійну сутність людини. Г.Кунов (1862-1936) шукав виникнення анімістичних уявлень у прагненні первісної людини до самопізнання, у самозаглибленні. Анімістична теорія дала поштовх високій оцінці нашого першобуття.

У процесі критики анімістичної теорії виникла ще одна концепція виникнення релігії аніматизм, згідно з якою анімістичному комплексові передувала ідея загального одухотворення речей, усієї природи. Вважалося, що кожна річ, кожне явище має "свого хазяїна", "свій голос". Це був примітивний пантеїзм. Цю концепцію активно розробляли видатні етнографи В.Г.Богораз (1865-1936) і Л.Я.Штеренберг (1861-1927). Таке явище, яке б одухотворювало всю природу шляхом порівняння всіх її речей і явищ з людиною, справді існувало, але воно аж ніяк ще не було релігією. Це явище дістало назву уособлення природи, яке ще не знало відокремлення духовного від матеріального і було рисою міфологічного світорозуміння, відмінного від релігійного. Але про це мова піде згодом.

3 критики анімізму виросла також концепція преанімізму. Англійський вчений Р.Маретт (1866-1943) вважав, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності і фізичних властивостей, яка не пов'язана з матеріальними тілами, але виявляється в них. Користуючись термінологією досліджуваних ним племен, він назвав її "мана". Втім, таке поняття складніше, ніж поняття "душа", тому воно не може передувати анімізмові. Припущення Маретта хибне.

Французький психолог Л.Леві-Брюль (1857-1939) висунув ідею, нібито у первісних людей існувало дологічне мислення, глибоко відмінне від мислення сучасних людей. Воно й зумовило створення понять, які не вкладаються в звичайну схему розвитку людського мислення. Але існування дологічного і, виходить, нелогічного мислення не пов'язується з творчою діяльністю людей у виробництві, а без неї не було б розвитку первісного суспільства.

Близькою до преанімізму є теорія французького соціолога Е.Дюркгейма (18581917), згідно з якою одвічним елементом релігії є культові обряди тотемізму, які й стали основою для створення різних релігій. Бог — це символ, у якому суспільство обожнює себе для зміцнення своєї влади, а тому все соціальне є релігійним. Релігія виникає разом із суспільством. Останній висновок не відповідає фактам історії: певний час суспільство було безрелігійним.

Преанімістичні теорії, критикуючи вразливі місця анімістичної теорії, не допомагали з'ясувати питання виникнення релігії, а навпаки, були кроком назад порівняно з анімізмом. Наукове пояснення походження релігії намагається дати магічна теорія, яку запропонував Д.Фрезер (1854-1941), автор відомого твору "Золота гілка". Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проходить три стадії: магію, релігію, науку. Основою первісної релігії є магія, у них є спільна риса — вони обидві мають впливати на волю якихось надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут за допомогою магічних засобів, а переконавшись у їх неспроможності, вдається до релігії. Релігія виходить з магічних обрядів. Але згодом людина бачить і безсилля релігії в цій справі, і тоді вона винаходить науку. Виходить, що магія, релігія і наука однакові за значенням, це ланки єдиного ланцюга. Насправді ж — це зовсім різні галузі мислення і діяльності людей.

На завершення розглянемо психологічну теорію, яка пояснює появу релігії особливостями психологічної природи людини. Цю теорію започаткував автор теорії психоаналізу 3.Фрейд (1856-1939). Релігія, за Фрейдом, є наслідком психічних переживань людини, яка перебувала в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини схожий із світорозумінням душевнохворого, релігія і нервова хвороба мають спільне, бо психічно хвора людина так само вірить у силу своїх ідей, як це робила первісна людина. У Фрейда психічне передує соціальному і цілком визначає його, а тому психологічне сприйняття світу первісною людиною і зумовлює релігійне світорозуміння. Але це далеко не так, бо не психологічні особливості цілком визначають ідеологічні процеси, а насамперед соціальні. Релігію Фрейд розцінює лише як явище індивідуального життя людини, а останнє розглядає лише з біологічної точки зору. Насправді ж релігія є значно більшим, ніж те, чим її розуміє Фрейд, а людина є явищем не тільки природи, а й суспільства.

Окремо слід сказати про концепцію прамонотеїзму, яка більше могла б належати до теїстичних концепцій, але оскільки вона виникла в наукових колах і детально трактує першопочаток релігії, згадаємо її саме тут. Католицький монах і етнограф Е.Ленг (18411912) висунув версію, що люди споконвіку визнавали існування Єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковування первісної людини над своєю творчою діяльністю і зі спостережень над батьківською владою в людській родині. Отже, Ленг пов'язує виникнення релігії з періодом розвиненого патріархату, але історія свідчить, що це було раніше, за часів матріархату.

Однобічність і помилки розглянутих нами концепцій зовсім не дають підстав до їх цілковитого засудження. Вони розкрили грані складного процесу духовного розвитку людства. Пророблена дослідниками робота не була марною, вона звертає нашу увагу на хибність ігнорування матеріального життя суспільства. І, мабуть, головне, що ці дослідники зібрали дуже багато конкретних фактів, спостережень тих обставин життя народів, яких колись принизливо називали "відсталими". Ці обставини вже вкрилися міцними нашаруваннями впливу європейської цивілізації, тому здобуті раніше факти і спостереження тепер допомагають нам уявити дитинство людства у його першовигляді. Саме на цих матеріалах побудоване сучасне релігієзнавство. Разом з найновішими історичними дослідженнями в галузі археології, етнографії, мовознавства та інших наук вони утворили базу для подальшого вивчення процесу виникнення релігії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші