Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПЕРЕДМОВА

Для системи сучасного економічного знання характерні складність та розгалуженість. До того ж вона рухлива (мінлива), перебуваючи під впливом соціально-економічного розвитку світової й національної економіки та внутрішнього розвитку власне економічної науки. З розвитком науки змінюється уявлення про її предмет, методи, функції, головні теоретико-методологічні підходи та ін. У прихованому (кодованому, генетичному) вигляді система сучасного економічного знання містить ґенезу, головні етапи, напрями і рівні розвитку економічної науки у тісному зв'язку з розвитком економіки та політичної економії (економічної теорії).

До того ж економічні знання розвернуті у часі (від найдавніших до сучасних суспільств) та просторі (за країнами, регіонами, у планетарному масштабі).

Сучасна загальна система економічних наук, як їх комплекс, охоплює низку економічних наук. До них належать: загальна економічна теорія (політекономія), історико-економічні науки (історія народного господарства, історія економічної думки та ін.); галузеві (економіка промисловості, транспорту, будівництва, торгівлі тощо); економіка підприємства; економіка країн; функціональні (фінанси, кредит, маркетинг, прогнозування та ін.); міжгалузеві (економічна географія, демографія, статистика та ін.); інформаційно-аналітичні науки. Зауважимо, що це лише один із багатьох можливих варіантів класифікації (систематизації) сучасних наукових дисциплін.

Економічні науки взаємопов'язані, і лише у сукупності вони дають економічне знання у всій його повноті у кожний історичний період соціально-економічного та наукового розвитку. Серед економічних наук особливе місце посідають історико-економічні науки, становлення яких розпочалося наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

З 2006 р. до навчальних планів ВНЗ України введено нову навчальну дисципліну "Історія економіки та економічної думки". Вона належить до розряду нормативних дисциплін, що забезпечують фундаменталізацію теоретичних знань, формують загальноекономічні компетенції.

Хоч новаторство здійснене на початку XXI ст., проте в принципі такий підхід не має новизни. Ще у 1914 р. професор Харківського університету В.Ф. Левитський зазначав: "Тісний зв'язок між явищами господарського життя та господарської думки — з одного боку, і між історією народного господарства та історією господарських учень — з іншого, дає підставу економістам при викладанні економічної науки подавати їх спільно"1.

Проте варто звернути увагу принаймні на три принципові міркування вченого. По-перше, вів підкреслював не лише взаємозв'язок двох економічних наук, їх взаємовплив, а й їх принципову відмінність: "Історія економічних учень та історія народного господарства — дві цілком відмітні галузі економічної науки: одна з них має справу зі сферою думки, інша — зі сферою життя". По-друге, склад суспільно-господарських відносин певної епохи відображається на всіх складових економічних ідей. По-третє, викладання в одному навчальному курсі двох хоча і взаємопов'язаних, але різних економічних наук, здійснювалося не в їх органічному взаємопереплетінні, а як окремих, чітко розмежованих в одному навчальному курсі. При цьому не надавали принципового значення послідовності їх викладання. "Зазвичай викладається історія економічних учень, або історія політичної економії, у зв'язку з історією розвитку народного господарства, або, навпаки, зважаючи на те, чи мається на увазі присвятити переважну увагу тому чи іншому відділу науки".

До серйозних роздумів спонукає визначення мети, завдань, предмета і змісту нової навчальної дисципліни в освітньо-кваліфікаційній програмі (ОПП) підготовки бакалавра "Економіка і підприємництво" . Мета сформульована так: формування знань про історичний розвиток господарств та економічної думки країн європейської цивілізації для розуміння генезису й закономірностей функціонування економічних систем. Завдання: на методологічних засадах цивілізаційної парадигми розвитку суспільства сформувати сучасне економічне мислення та світогляд студентів, забезпечити засвоєння ними знань і методів історичного аналізу економічних процесів. Предмет: розвиток господарств країн європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці.

Як бачимо, увага чітко сконцентрована на висвітленні розвитку господарств країн європейської цивілізації та їх відображення в економічній думці. Проте це вкрай звужене і невиправдане розуміння як об'єкта, так і предмета нової навчальної дисципліни. До того ж у програмі підготовки фахівців з економічної теорії питання предмета і завдань курсу поставлені по-іншому, ширше, з виходом за межі європейської цивілізації і врахуванням реалій інших цивілізацій минулого та сучасності, їх економіки та економічної думки.

В умовах сучасного теоретико-методологічного плюралізму та множинності і навіть альтернативності низки економічних теорій, шкіл та напрямів економічної науки потрібно критично оцінити претензії на монопольне утвердження так званої цивілізаційної парадигми. На наш погляд, більш плідним і обґрунтованим є використання формаційного та цивілізацій його підходів в їх органічній єдності. Інша справа, що за такої постановки питання залишається немало спірних та нез'ясованих теоретико-методологічних питань.

Курс фактично об'єднує історичний процес розвитку реальної економіки і відображення його в економічній теорії, економічній історії, історії економічної думки. Адже насправді — це єдиний процес, а тому не логічно було б подавати його як паралельні потоки розвитку, що зумовлюють у результаті цілком самостійні, ізольовані одна від одної теорії, школи, напрями, течії економічної думки.

Для сучасної економічної літератури властива різноманітність поглядів науковців щодо періоду становлення, основоположників, пріоритету тих чи інших країн у формуванні й розвитку історії економіки та історії економічної думки як самостійних наук. Звичайно, відмінності і навіть протилежність поглядів дослідників з окремих, ще не розв'язаних проблем науки — явище природне і закономірне. Проте питання про походження і становлення історії економіки (економічної історії) та історії економічної думки як самостійних галузей наукового дослідження й викладання, незважаючи на багато складних проблем, за правильного підходу можна вирішити.

У випадку політичної економії (економічної теорії) розрізняємо її існування на рівні економічної думки, починаючи зі Стародавнього Світу, та як самостійної науки, формування якої відбувалося у XVII—XVIII ст. Відповідно, важливо розрізняти існування історії окремих економічних наук на рівні розрізнених думок, фрагментів, навіть публікацій, окремих книг і становлення історії економіки та історії економічної думки як окремих самостійних наук наприкінці XVIII — початку XIX ст.

У сучасній економічній літературі є множинність трактувань історії економіки та економічної теорії, що використовуються для пояснення розвитку цих дисциплін. Учені визначили кілька національних ліній у таких трактуваннях (французьку, британську, німецьку, італійську)1.

Правомірно відокремити також українську лінію у трактуваннях історії економіки та світової економічної думки. На перших етапах розвитку науки її представили своїми працями видатні співвітчизники М.А. Балудянський, І.В. Вернадський, М.Х. Бунге, Г.М. Цехановецький, І.М. Миклашевський, О.М. Миклашевський, П.П. Мігулін, М.І. Туган-Барановський, В.Ф. Левитський, К.Г. Воблий та ін.

"Національні лінії" у становленні та розвитку історії економіки та економічної думки як окремих наукових і навчальних дисциплін перепліталися із загальнонауковим розвитком у галузі економічної теорії. Відбувалася, по-перше, боротьба різних теорій, шкіл, напрямів економічної науки; по-друге, формувалися і розвивалися певні парадигми, пов'язані з науковими революціями. Йдеться насамперед про такі наукові школи, як класична політична економія (відповідно період смітіансько-рікардіанської наукової революції), марксизм (марксистська наукова революція), неокласика (маржиналістська наукова революція), німецька історична школа ("суперечка про методи").

У середині 60-х років XX ст. відомий український радянський історик-економіст С.І. Крандієвський ґрунтовно дослідив питання про виникнення економічної історії як самостійної науки. Учений визначив економічну історію як науку економічну, оскільки вона вивчає економічні явища, факти і події, але розглядає їх історично, тобто у процесі зародження, розвитку, зміни, взаємодії. Це наука про історію виробництва у всій його багатоманітності на різних етапах історії народів1. У праці С. Крандієвського детально розглянуто витоки економічної історії, її становлення і розвиток у докапіталістичний та капіталістичний періоди соціально-економічного розвитку головних країн Західної Європи та Росії в XVII — на початку XX ст. Як і інші дослідники, український учений показав, що перші історико-економічні роботи були створені ще у XVI—XVIII ст. Проте це було лише початком того тривалого шляху, який наприкінці XIX ст. привів, крім значного зростання історико-економічної літератури, ще й до оформлення історії економіки (або, за іншою термінологією, економічної історії, історії господарського побуту тощо) як самостійної галузі знання2.

Вже з початку формування історії економіки сучасники, зацікавлені економічними факторами, "вивчали минуле, навіть найвіддаленіше, з метою кращого розуміння й осмислення сучасності, адже сучасність вони уявляли як ланку у довгому ланцюзі історичного розвитку. У цьому виражалася ідея розвитку".

Як правило, темами, що переважали в історико-економічних дослідженнях періоду XVII—XVIII ст., були: історія внутрішньої та зовнішньої торгівлі, грошового обігу, кредиту, фінансів, управління. Така тематика зумовлена пануванням меркантилізму як тодішньої головної течії економічної думки, що зосереджувалась на вивченні сфери обігу.

За певної специфіки подібним спрямуванням відзначалися також праці українських дослідників у галузі економічної історії.

Відомий український економіст-історик І. Витанович найдавнішими дослідженнями господарства України вважає спеціальні дослідження (головне — економіко-статистичні) різних частив країни другої половини XVIII ст. (наприклад, "Топографическое описание Малой России” за намісництвами (1778—1779) під керівництвом Ф. Туманського, "Землеописание Малые России" (1773) В. Рубана та ін.).

До пізніших належать праці А. Скальковського "Хронологическое обозрение истории Новороссийского края" (1850—1853), В. Навроцького "П'янство і пропінація в Галичині” (1872), С. Подолинського "Життя і здоров'я на Україні11 (1879), "Ремесла і фабрики на Україні" (1879) та багатьох інших відомих українських дослідників.

У другій половині XIX ст. досліджувати економічну історію почали І. Лучицький, В. Антонович і Київська правно-історична школа В. Владимирського-Буданова. Взагалі українські історики права (пізніша школа М. Василенка в Києві, М. Слабченка в Одесі) активно вивчали соціально-економічні відносини в Україні, так само як і народницька школа4. У галузі економічної історії плідно працювали десятки відомих українських учених, серед яких академіки Д. Баталій, М. Грушеве ький, В. Левитський, К. Воблий, М. Слабченко, Л. Яснопольський та ін.

Становлення історії економіки (економічної історії) наприкінці XIX ст. привело й до її оформлення як самостійної навчальної дисципліни. Вже у 80-х роках XIX ст. окремі провідні вчені читали лекційні курси з економічної історії (з 1881—1882 рр. А. Тойнбі в Оксфордському університеті; з 1885 р. К. Бюхер у Базельському університеті; з 1885—1886 рр. В.Ф. Левитський у Ярославському Демидівському юридичному ліцеї, а потім — у Харківському університеті; з 1889 р. М.М. Ковалевський у Брюссельському університеті).

Професор Київського університету (1901—1919) М. Довнар-Запольський уперше у світі (1913) почав викладати курс історії народного господарства Росії та України.

Аналогічні процеси у тому самому просторі та часі відбувалися також у становленні й розвитку історії економічної думки як самостійної наукової та навчальної дисципліни.

Видатний австро-американський учений-економіст Й. Шумпетер (1883— 1950) зазначав, що інтерес до історії економічної науки явно зріс з початку XIX ст. Проте, на його думку, нариси з історії політекономії Дж.Р. Мак-Куллоха (1824—1825) і Ж.Б. Сея у 6-му томі його "Повного курсу" (1829) були єдиними достойними згадки публікаціями такого роду до 1837 р., коли з'явилося перше видання "Історії політичної економії Європи" Ж.А. Бланкі. У період до 1870 р. було видано низку інших творів у цій галузі, окремі з яких висвітлювали питання у межах певних країн. До 1858 р. цей вид літератури став досить численним, щоб спонукати відомого німецького ученого Р. фон Моля (1799—1875) включити до третього тому своєї книги "Історія та література державних наук" (1855— 1858) розділ з історії політичної економії. Й. Шумпетер особливо відзначає роль як фактично коротких історій економічних наук зібрання праць і передмов до них: П. Кустоді (50 томів зібрання праць класиків італійської політичної економії, 1803—1816 рр.); Ф. Феррарі (дві серії перекладів на італійську мову іноземних робіт з економіки, 1850—1868 рр.), X. Семперс-і-Гуарінос (антології "Бібліо тека іспанських економістів", 1880р. та "Іспанська політико-економічна бібліотека", 1801—1821 р.) та ін.

У другій половині XIX — на початку XX ст. найбільш відомими на Заході в галузі світової та національної історії економічних учень були праці Ю. Каутца (Угорщина), В. Рошера, Є. Дюрінга (Німеччина), Дж. Інгрема (Англія), Ш. Жіда та Ш. Ріста (Франція), Л. Косса (Італія), М. Кольмейро (Іспанія), Ф. Денбара та Р. Елі (СІЛА)1.

Протягом другої половини XIX ст. в Російській імперії було видано більше трьох десятків монографічних досліджень з історії економічних учень2. Узагальнюючі праці зі світової історії економічної науки написали видатні українські вчені І. Вернадський, М. Бунге, М. Туган-Барановський, О. Миклашевський, В. Левитський та ін. Отже, становлення і розвиток історії економіки та економічної науки в Україні відбувалися паралельно з такими ж процесами на Заході, відображаючи загальні досягнення та проблеми.

Зауважимо, що, очевидно, через ідеологічні погляди австро-американський учений не згадав ґрунтовних праць К. Маркса і Ф. Енгельса в галузі історії економіки та економічної думки, до яких належать насамперед "Теорії додаткової вартості” (IV том "Капіталу"), "Анти-Дюрінг" та ін. У будь-якому разі беззаперечним залишається те, що і марксистська, і неомарксистська історії економіки та економічної думки були й продовжують залишатися особливим напрямом сучасних історико-економічних наук і розділом у підручниках з історії економіки та економічної думки.

Специфіка "української лінії" в історико-економічних дослідженнях полягала в актуалізації питань української економіки та її історії з виразним підкресленням національних ознак народного господарства України. З цієї позиції відомий український економіст Б. Винар розглядав, наприклад, діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873—1876). її можна назвати "першою спробою українського громадянства висловити свою думку про реальне становище в господарському житті, яке своїм розвитком, повним внутрішніх конфліктів, не сприяло українським економічним інтересам, — пише Б. Винар. — При цьому та перша спроба замаркування української економічної думки була свідомим кроком українського громадянства пов'язати економічні інтереси України з українськими громадянськими позиціями"1. Б. Винар проаналізував і порівняв праці низки відомих українських (М. Зібер, Ю. Бачинський, С. Подолинський, М. Порш, В. Садовський, М. Яснопольський та ін.) і російських (Д. Менделєєв, В. Гріневецький, М. Вольф та ін.) учених у галузі економіки та економічної думки дореволюційної Росії. Він всебічно обґрунтував висновок проте, що напередодні 20-х років XX ст. "традиційні російські погляди і молода українська економічна думка, яка тільки що оформлювалась, стали на протилежних позиціях".

Зазначимо головні особливості цього підручника. Матеріал подано не як механічне об'єднання розрізнених дисциплін економічної історії та історії економічної думки, а як їх органічну єдність. Це досягається насамперед єдністю формаційного і цивілізаційного підходів у дослідженні та викладенні обох зазначених наукових і навчальних дисциплін. Звичайно, за такого підходу вони не перестають існувати та розвиватися як відносно самостійні галузі знання, самостійні історико-економічні науки.

Структура книги і періодизація розвитку економіки й економічної науки, з одного боку, зумовлені єдністю формаційного та цивілізаційного підходів, а з іншого — відображають цю єдність у конкретиці соціально-економічного та наукового розвитку.

При викладенні курсу автори підручника враховують, що становлення політичної економії (економічної теорії) відбувається не лише під впливом соціально-економічного розвитку та необхідності задоволення його потреб, але й внутрішнього розвитку власне економічної науки. Такий підхід реалізовано шляхом з'ясування і застосування до аналізу розвитку економіки та економічної думки на різних її етапах наукових парадигм і конкуруючих науково-дослідних програм.

Водночас у посібнику розвиток економіки й економічної думки подано в єдності простору та часу, складових економічної науки (позитивної та нормативної) і структурних рівнів теорії (мікро-, мезо-, макро- і глобальної економіки). Значну увагу приділено викладенню історії економіки та економічної думки України, основним етапам їх еволюції. Цей розвиток розглянуто у контексті розвитку світової економіки та в загальному плані західної економічної думки.

Загальне спрямування книги полягає у критичному перегляді постулатів нерегульованої економіки та поглядів представників класичної політекономії, а також концепції марксизму, прибічники якої пророкували знищення капіталізму революційним шляхом. Детально проаналізовано новітні явища і процеси як у розвитку сучасної реальної економіки у світовому та національному масштабах, так і в розвитку світової та національної економічної думки у тісному зв'язку з процесами трансформації і глобалізації.

Привернемо увагу ще до кількох принципово важливих положень, що пов'язані з вивченням історії економіки та економічної думки. Вони відображені в тексті підручника та у додатках. Йдеться, по-перше, про технологічні уклади (див. табл. 1.2), по-друге, про класифікацію (систематизацію) економічних теорій, шкіл та напрямів економічної думки й їх зіставлення (додатки, рис. 1), по-третє, про неортодоксальну економіку та деякі напрями сучасних соціальних наук про економіку (додатки, табл. 1, 2).

Значення розкриття питань про технологічні уклади, їх характеристику, періодизацію тощо полягає, на думку авторів підручника, у тому, що вони у реальності виступають своєрідними опорними пунктами і водночас поворотними віхами у довгостроковому історичному розвитку економіки. Відтак їх існування та періодична зміна чинять значний вплив на ставлення і розвиток тих чи інших нових економічних теорій. В контексті теоретико-методологічних засад і концептуального вивчення історії економіки та економічної думки вчення про технологічні уклади, їх зміну виступає своєрідною сполучною ланкою (образно кажучи, містком) між формаційним і цивілізаційним підходами у дослідженнях розвитку суспільства та його економіки, між аграрною, індустріальною і постіндустріальною (інформаційною) економіками у теоріях постіндустріалізму.

Класифікація економічних теорій, шкіл та напрямів економічної думки допомагає систематизувати знання студентів з історії економічної думки, розкрити хронологічну послідовність, тяглість (спадкоємність) та плодотворні теоретичні прориви у розвитку економічної науки, сучасну структуру і становище економічної теорії. Відкривається можливість порівняти загальний стан сучасної економічної теорії Заходу з її ж становищем п'ятдесятирічної давності. Класифікація наочно показує існування багатоманітності, множинності, гетерогенності, альтернативності сучасних економічних теорій й водночас взаємозв'язків між ними. Водночас всі ті, хто вивчає історію економіки й економічної думки, утверджуються у переконаннях про існування наукових революцій, зміни парадигм, конкуруючих науково-дослідних програм у процесі розвитку економіки та економічної думки.

Разом з тим зміст таблиць 1 і 2 додатків розкиває існування внутрішньо-дисциплінарних взаємозв'язків між економічними теоріями, з одного боку, і міждисциплінарних взаємозв'язків між економічною теорією та іншими соціальними й природничими науками. Тим самим знаходять відбиття насамперед явище так званого економічного імперіалізму, тобто вторгнення економічних досліджень у галузь багатьох неекономічних наук, включаючи й природничі, а також процеси взаємозбагачення економічних, соціальних та природничих наук.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші