Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Товарознавство arrow Основи рослинництва і тваринництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Квасоля звичайна

Квасоля є однією з основних зернобобових культур, яку вирощують на харчові цілі. Цінність її як продовольчої культури визначається великим вмістом білка і необхідних для організму людини незамінних амінокислот, а також інших поживних речовин. Білок квасолі за харчовою цінністю наближається до білків тваринного походження. Він легко засвоюється і містить життєво необхідні амінокислоти: триптофан, лізин, аргінін та ін., тому харчування квасолею значною мірою компенсує нестачу м'яса. Насіння містить 22-32 % білка, 50-60 крохмалю, 5-7 % клітковини, 2,3-3,6 % жиру, вітаміни А, В1, В2 та ін. Квасоля має відмінні смакові якості. Крім насіння, в їжу використовують зелені боби (спаржеві сорти), які містять до 15 % білка, багато сухих речовин та вітаміну С.

Як кормова культура квасоля не використовується, зелена маса її містить отруйні речовини і погано поїдається худобою. Солому їдять кози і вівці. Зернові відходи квасолі — поживний корм для тварин, тільки згодовувати його треба після термічної обробки, при цьому руйнується отруйний глюкозид фазеолунатин.

Багатоквіткова квасоля з високим, витким стеблом і яскравими квітками використовується також як декоративна. На присадибних ділянках, де використовуються опори, це високоврожайна цінна зернова бобова культура.

Завдяки азотфіксації, квасоля позитивно впливає на азотний баланс і фізичні властивості ґрунту, є добрим попередником для інших культур сівозміни.

Багаточисленні види квасолі діляться на дві групи: американського і азіатського походження. У форм першої групи насіння крупне, у всіх видів другої групи насіння дрібне.

Крупно насінна квасоля походить з Мексики, звідки вона в XVI столітті була завезена в Європу, а в XVII — в Україну.

Дрібнонасінна квасоля 5-6 тис. років тому вирощувалась в країнах Південної Азії — Індії, Китаї, Японії.

В Україні сприятливі умови для вирощування цієї культури. Проте в основному квасолю вирощують на присадибних ділянках.

Квасоля звичайна вимоглива до тепла. Насіння починає проростати при температурі 10 °С, а сходи ростуть при 12-13 °С. Сходи дуже чутливі навіть до короткочасних весняних приморозків і пригнічуються від зниження температури в цей період до 0 °С, а при мінус 0,5- 1 °С — гинуть. Найкраща температура для росту і розвитку квасолі 20-25 °С, задовільна 15 °С. При низьких позитивних температурах і сирій дощовій погоді під час цвітіння, зав'язування бобів відбувається погано, велика їх кількість опадає. Зовсім припиняється ріст при температурі 40 °С.

Квасоля звичайна — вологолюбна рослина. Багато води потребує під час проростання насіння (105-114 % води від маси насінини). Зменшується врожайність при нестачі вологи під час цвітіння і зав'язування бобів. Добрі врожаї одержують у районах, де річна кількість опадів не менша 450-500 мм. Квасоля більш посухостійка, ніж горох.

Надмірну зволоженість ґрунту, особливо за прохолодної погоди, квасоля переносить погано — дуже уражується хворобами (антракноз, бактеріоз та ін.).

Квасоля хоч і світлолюбна рослина, добре розвивається і при незначному затіненні. Найбільше вона потребує світла в першу половину вегетації. Вимоги її до освітлення зменшується після початку цвітіння. Квасолю можна вирощувати в ущільнених посівах з кукурудзою та іншими культурами.

Більшість форм звичайної квасолі — рослини короткого дня. За тривалістю вегетації сорти поділяють на ранньостиглі (75-85 днів), середньостиглі (85-100 днів) і пізньостиглі (100-120 днів).

Соя

Соя є основною зернобобовою культурою в світі. її зерно збалансоване за протеїном і перетравними амінокислотами. У насінні сої міститься 30-55 % білка, 13-26 % жиру, 20-32 % крохмалю. У золі багато калію, фосфору, кальцію, а також вітамінів (А, С, В2, Е, К, РР). Вирощуючи цю культуру, одержують по суті два врожаї — білка і рослинної олії. Ні одна рослина в світі не може за 3-4 місяці виробити стільки білка і жиру. Немає рівних сої щодо кількості виготовлених з неї продуктів. Соєвий білок і олію можна знайти на полицях супермаркетів розвинених країн у складі більш ніж 1000 харчових продуктів, починаючи від приправ до салатів, соєвого м'яса, хліба і закінчуючи смачними готовими стравами.

Великий вміст білка і надзвичайно цінна його збалансованість за амінокислотним складом, роблять сою чудовим замінником продуктів тваринного походження у харчуванні людини. Із сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, замінники яєчного порошку, кондитерські вироби, ковбаси, консерви та ін. їх використовують як дієтичний продукт харчування, що має антисклеротичні речовини. Особливістю хімічного складу сої є вміст у ній фосфатидів — лецитину і нефаліну, необхідних для живлення нервової тканини.

Поряд з тим в насінні сої є антипоживні речовини: інгібітори трипсину, хемотрипсину, сапоніни, гемаглютаніни тощо. Ці інгібітори можна успішно інактивувати методом теплової обробки, який широко застосовується у світовій практиці при одержанні повножирових і знежирених соєвих продуктів, призначених як для харчових, так і для кормових потреб. Найбільш доступним і ефективним способом промислової переробки є виготовлення соєвого молока. На відміну від тваринного жиру, що перетворюється в організмі у холестерин, соєве молоко містить рослинні жири, що захищають від інфаркту.

Соєве молоко є основним компонентом у виготовленні сиру-тофу. Головний білок сої — гліцинін при закисанні має властивість згортатися. Сир-тофу одержують коагуляцією (зсіданням) соєвого молока майже так само, як виробляють звичайний сир з коров'ячого молока.

Після віджиму соєвого молока залишається окара (жмих). Вона є джерелом харчової клітковини і містить значну кількість поживних речовин сої. В результаті дуже тонкого розмелу сої окара нагадує вологе борошно, її можна додавати у звичайне борошно і використовувати під час виготовлення хлібобулочних виробів, печива, підливок, соусів тощо, що збільшує вміст у них білка і клітковини. Окара може використовуватись у випічці замість яєць, її можна висушувати і зберігати для використання надалі.

Соя широко використовується при виробництві м'ясних продуктів у вигляді соєвого борошна, концентрату, ізолятів.

Соя — важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві рослинної олії. її використовують на харчові цілі і для виробництва промислової продукції — лаку, фарб, мила, пластмаси, клею, штучних волокон. На даний час 60 % зерна сої переробляється на олію.

Соя — цінна кормова культура. її можна згодовувати тваринам у вигляді макухи, соєвого шроту, дерті, молока, білкових концентратів, зеленого корму, сіна, силосу, соломи. Макуха може застосовуватися як універсальний білковий концентрований корм.

Якщо до комбікормів додавати 10 % соєвого шроту, це значно підвищує продуктивність тварин і зменшує витрату кормів.

Соя має агротехнічне значення. Вона засвоює азот з повітря, залишає після себе 60-90 кг/га біологічно фіксованого азоту, очищає поле від бур'янів і є добрим попередником для наступних культур сівозміни.

Вирощування сої було однією з умов процвітання стародавніх цивілізацій. Батьківщиною сої вважається Південно-Східна Азія. В Китаї вона відома понад 6000 років до н.е. Понад 4000 років до н.е. сою вирощували в Кореї, Індії, Японії та ін. країнах. Пріоритет відкриття поживних властивостей цієї культури належить китайцям. У Китаї вона віддавна є замінником м'ясних і молочних продуктів. В Україні сою почали вирощувати з 70-х років XIX століття.

За площею посіву соя займає перше місце серед зернобобових культур. Найбільше сою вирощують в США, Бразилії, Китаї, Аргентині, Індії. У всіх країнах Європи сіють близько 1,2 млн. га.

Виробництво зерна теж найбільше в цих країнах — США — 75 млн. т, Бразилія — 31 млн. т, Аргентина — 18 млн. т, Китай — 13 млн. т.

Соя — теплолюбна культура, її вирощують на великій території — від екватора і майже 54° північної широти. Мінімальна температура проростання насіння 7-8 °С, достатня -12-14 °С, оптимальна -15-20 °С. Сходи витримують приморозки до мінус 2-3 °С. Сою висівають при переході температури повітря вище 15 °С. До тепла соя вимоглива впродовж вегетації, особливо під час цвітіння і достигання. При температурі 10-13 °С достигання затримується. Оптимальна середньодобова температура росту в цей період 18-25 °С. Тривалість вегетаційного періоду — до 170 днів.

Соя відноситься до середньостійких до посухи рослин. Менше вологи соя використовує у період від сходів до початку цвітіння. При проростанні, насіння сої поглинає 130-160 % вологи від своєї маси. після сходів у сої інтенсивно розвивається коренева система і дуже повільно надземна маса, тому випаровування води в цей час незначне.

Найбільше вологи рослинам потрібно під час цвітіння і росту бобів. Нестача води приведе до опадання бутонів, квіток, плодів, зменшення маси насінин і врожаю.

Соя відноситься до культур короткого дня і дуже чутлива до зміни тривалості освітлення. Вирощування її у північних районах приводить до збільшення тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності. На півдні, де світловий день коротший, соя розвивається швидше, що приводить до скорочення вегетаційного періоду.

На зріджених посівах боби формуються на незначній висоті від землі, що приводить до втрат при збиранні. У міру загущених посівах рослини менше гілкуються, боби розміщуються на стеблі вище, втрати при збиранні зменшуються до мінімуму.

У значній мірі освітленість зменшується на забур'янених посівах, що приводить до різкого зниження врожаю. Найбільш згубно впливають бур'яни на рослини сої в перші 40-50 днів їх росту, коли у вузлах стебла закладаються генеративні органи.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші