Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігії в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Реформаційні ідеї в поглядах братських ідеологів

Умовно можна виділити два етапи розвитку братського руху в Україні в XVI—XVII стст. Перший — до Берестейської унії 1596 р., другий — після неї. На першому етапі провідна роль належала Львівському братству, котре виступило зразком для створення братств у Галичині. До цих організацій входили, як правило, лише представники міщанства. Це пояснює виражену реформаційну спрямованість у діяльності братств доуніатського періоду. У цей час братчики активно виступали не лише проти католицизму, а й проти консерватизму православного духівництва. Неодноразово виникали конфлікти між братчиками й православними ієрархами, а погляди деяких братських ідеологів були співзвучні ідеям радикальних реформаторів.

До таких ідеологів передусім належить Стефан Зизаній

  • — активний член Львівського братства, один із перших педагогів Львівської братської школи. Релігійно-філософське вчення цього мислителя привернуло увагу ще його сучасників. Відразу після виходу у світ Катехізису (Вільно, 1595)
  • — першого друкованого твору Стефана — як католицькі, так і православні ідеологи засудили його ідейно-теоретичні засади. Не менш значний резонанс в їхньому середовищі викликав твір С.Зизанія "Казаньє св.Кирилла, Патріарха ієруса-лимського, о антихристі и знаках его" (Вільно, 1596).

У тлумаченні ряду важливих християнських догматів мислитель широко використовував раціоналістичний метод. Особливо добре це видно на способі вирішення ним тринітарного питання. Основоположною тезою С.Зизанія в тлумаченні даної проблеми є твердження про рівноправність усіх трьох іпостасей — Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа.

Згідно з таким розуміння Трійці, мислитель робив "єретичний" висновок про те, що Христос не є заступником людей перед Богом. На думку Стефана, для Христа є великим приниженням називати його "ходатаєм" перед Богом, оскільки він сам має досить божественної влади.

У богословській формі С.Зизаній намагався вирішувати гострі соціально-політичні проблеми, які хвилювали його сучасників. У "Казаны" мислитель висунув на передній план антитезу Христос — Антихрист. Христос "пришоль убого, покорно, не славно, и дому своего ту на земли не маючи..." Він здійснив це, "абы всі покорныи, убогій и от світа взгорженныи доброволне, и не безпечне до него приступили, и с ним посполитованиє міти могли". Отже, слуги Христа — це ті, хто "мало што на сєм світе маючи, от людей взгоржєни и осміяни, мусу жадного нікому не чинячи, сами долегливости и біды поносячи". (Пам'ятники українсько-руської мови і літератури. — Т.5. — С.42, 43).

Убогому Христу протиставлявся багатий Антихрист, під яким мислитель розумів Римського палу. Його слуги "горди вывышені, богати, славни", "фортелем, а кгвалтом всім біди задаючи". Отже, символи Христа й Антихриста у С.Зизанія соціально забарвлені. Фактично мислитель закликав до активної боротьби із соціальною несправедливістю, головним носієм якої він вважав католицьку церкву.

Ведучи боротьбу з католицизмом, С.Зизаній критикував один із його догматів — догмат про чистилище. Важливою ознакою цієї критики було те, що вона спрямовувалася не лише проти католицького догмату, а й проти православного вчення про так званий окремий суд, який відбувається ніби відразу після смерті людини. У "Катехізисі" С.Зизаній писав: "Ми відкидаємо хибні твердження тих, котрі говорять, що ніби суд відбувається вже тепер і що нібито душі грішників зразу по смерті терплять муки, а душі праведних насолоджуються благом; це суперечить св.Письму і самому розумові" (Там же).

Звертає на себе увагу спільність вихідних принципів критики догматичних положень у С.Зизанія та ідеологів антитринітаризму другої половини XVI ст. Вони вважали, що необхідно відкинути ті догмати, які суперечать Біблії та здоровому людському глузду. З позицій здорового глузду С.Зизаній трактував також співвідношення душі й тіла. Всупереч традиційним християнським уявленням про те, що душа в момент смерті нібито відділяється від тіла й переходить в нове, загробне життя, він учив, що душа не може існувати окремо від тіла: "Немає ... душі без тіла скоро по смерті". (Там же).

С.Зизаній, як і антитринітарії, боровся за свободу совісті, вимагав відокремлення церкви від держави: "...Абы духовный як справами світськими в панствах также войною бавити ся не сміли а толко до ереси отщепентсва, але и до щирои віри през кгвалт и войну абы жадного не притягали...". (Там же). Мислитель вважав, що лише словом і власним пракла-дом можна переконувати людей; навіть найменше насилля над совістю недопустиме.

Про реформаційні тенденції в православній церкві в Україні засвідчує також твір невідомого автора "Душевник", котрий написано в 1607 р. Як вважають дослідники, і цей твір теж вийшов із братського середовища. У творі йдеться про те, що душа помирає разом з тілом, висловлюється думка про непотрібність молитов до святих, церковних обрядів, фактично дається висока оцінка людського розуму. Всі ці ідеї були близькі до поглядів антитринітаріїв.

Після Берестейської церковної унії виникає необхідність єдності всіх антиуніатських сил для боротьби з католицизмом. За таких умов формується новий тип братств, які об'єднували поряд з міщанами також представників православного духовенства та української шляхти. До таких братств належали Київське (засноване в 1615 р.) та Луцьке (засноване в 1617 р.), котрі відіграли помітну роль у суспільно-політичному й культурному житті України XVII ст. Проте в їхній діяльності реформаційні засади не посіли такого важливого місця, як, наприклад, у діяльності Львівського братства.

До особливостей братської Реформації віднесемо й те, що вона тісно пов'язана з антикатодицькою та антиуніатською боротьбою. Реформаційні ідеї набули певного поширення серед учасників антикатолицького та анти уніатського руху, а деякі нововведення в православній церкві було здійснено в дусі протестантизму. Другому сприяло те, що соціальний статус православної церкви в Україні після укладання Берестейської унії значно змінився. Цю церкву не визнавала державна влада, її ієрархії загрожувала ліквідація, а значну частину церковних земель було відібрано уніатами. Важливу роль у діяльності православної церкви в Україні в той час відігравали сільські та міські священики, котрі перебували фактично поза феодальною ієрархією церкви і не мали частки в її багатствах. Ці явища сприяли демократизації православної церкви в Україні в першій половині XVII ст. У вій фактично утвердився принцип виборності духовенства мирянами, котрі в церковних справах досить часто відігравали провідну роль.

Пропаганда кальвіністів, антитринітаріїв, діяльність близьких до Реформації православних діячів, а також братчиків — усе це привело до того, що в українській релігійно-філософській літературі кінця XVI — першої половини XVIII ст. реформаційні ідеї аж ніяк не були винятком. В одному з перших українських полемічних творів, який написано в 1577 р. Мотовилом проти книги Петра Скарги "Про єдність церкви божої під єдиним пастирем...", проводилася протестантська ідея папи-антихриста, піддавалася в дусі антитринітаризму сумніву віра в предвічність Христа, його божественна природа.

На протестантські ідеї натрапляємо і в такому фундаментальному полемічному творі, як "Апокрисис" Христофора Філалета (1597). У ньому, зокрема, проводиться думка про рівність священнослужителів та мирян у церковному житті. Це положення дістало в творі раціоналістичне обгрунтування. Вимагаючи дотримування "правдивої" віри, Христофор Філалет акцентував увагу на тому, що така віра "без розсудку быті не можеть", тобто має базуватися на людському розумі. Розвиваючи свою думку далі, автор "Апокрисиса" доводив, що оскільки розум — не привілей священнослужителів, а притаманний всім людям ("розсудок и свіцкимъ людемъ належить"), то не місце в церковній ієрархії, а вченість дає право на судження в релігійних питаннях. "Треба, — писав Фристофор Філалет, — не на голые титулы смотрети, але на щирую и правовітную науку".

Звертаючися до питання, чи правомірно було антитринітарськи настроєним делегатам під час Берестейського собору 1596 р. проводити свої збори в "єретичному домі", автор "Апокрисису" знову демонструє свої раціоналістичні, близькі до антитринітаризму погляди. Він підкреслював, що "істинно християнська віра" не є монополією якоїсь конкретної конфесії. Кожна людина несе індивідуальну відповідальність перед Богом ("Віра каждого же толко самому Господу досконале єсть відома"), зовнішня благочести вість не може бути критерієм релігійності. Тому для автора "Апокрисису", як і для антитринітаріїв, християнська церква виступає не як організаційно оформлена група людей, а є моральною спільністю "божих обранців".

Звідси випливали вимоги свободи віровизнання та засудження практики розв'язання міжконфесійних конфліктів збройним шляхом. Христофор Філалет твердив, що "ничого не есть так доброволного, як набожество и віра", а "волность сумлінья" розглядав як "наибольшую і найпереднішою" серед свобод.

Окремі протестантські ідеї трапляються ще в одному фундаментальному полемічному творі — "Палінодії" Захарії Копистенського. У творі, зокрема, проводилася думка, що організація соборів, обрання духовних осіб, контроль за церковними маєтками мають здійснюватися при обов'язковому контролі світських осіб.

Реформаційна ідеологія не була "книгою за сімома печатями" для викладачів Києво-Могилянської академії. Так, Сильвестр Косов у своєму творі "Ектезис" показав, яка різниця між православ'ям та різновидом протестантизму (социніанством, кальвінізмом та лютеранством), а Іоникій Галятовський у трактаті "Алфавіт для різних єретиків" писав про антитринітаріїв. Згадувалися в ньому окремі ідеологи цієї течії, зокрема Ф.Социн. Социніани, вказував І.Галятовський, вірили, що грішники "пекельного вогню не будуть бачити, а перетворяться у ніщо", тобто фактично адекватно передавав погляди представників цієї течії, котрі заперечували вічні муки в пеклі.

Реформаційні, зокрема социніанські, ідеї є і в релігійно-етичному трактаті "Мир з Богом людині", написаному викладачем філософії Києво-Могилянської академії й церковним діячем Інокентієм Гізелем. Як і социніани, І.Гізель намагався розглядати етичні питання не стільки посилаючись на біблійні приписи, скільки на "здоровий людський розум". Не абстрактні релігійно-моральні норми, а совість розумної людини виступає в цього мислителя як головний критерій зла та добра: "Совість єсть свідініе себе самого, или розсужденіе умное о собі, имже человікь розсуждаетъ, аще достоить ему что творити, или не достоитъ, и аще добро єсть или зло, то еже творить или еже сотворилъ".

Водночас утверджувалася думка про силу людського розуму, про те, що людина без божественного втручання здатна протистояти аморальним вчинкам. І.Гізель вважав, що, оцінюючи конкретний вчинок, варто враховувати не лише відповідні церковні приписи або поняття про мораль, які склалися в суспільстві, а й ситуацію, в якій його було здійснено. Зокрема, І.Гізель вказував: "Последи нужда, освобождает от греха в делах смертныхъ сихъ: в неправедном взятии, и утверждении вещей чужихъ, еще бывает в последній нищеті, аяже ради немога бы кто отнюд живота соблюсті, аще бы чуждаго у себе не иміль, и тімь себе не живилъ. Понеже в последній нужді вся суть обща..." Майже ті самі слова написоно у Ф.Социна, котрий не вважав крадіжку хліба або дров гріхом, якщо це для людини становить життєву необхідність.

Керуючись такими міркуваннями, І.Гізель вважав, що не здійснює гріха той, хто з причини хвороби не дотримується посту. Він навіть припускав: можна не відзначати релігійних свят, якщо для цього є достатньо підстав (наприклад, необхідність зібрати урожай).

Хоча автор трактату "Мир з Богом людині" розглядав слухання літургії у святкові дні як обов'язкову справу, проте допускав, що в деяких випадках віруючі можуть і не відвідувати богослужінь. Для цього поважними причинами є охорона значних цінностей, служба у війську, догляд за важкохворими, хвороба, погані погодні умови. І.Гізель вважав: не грішать ті люди, які не можуть відвідати літургії у зв'язку з тим, що пани змушують їх працювати у святкові дні, або тому, що в них немає святкового одягу.

Отже, ігноруючи певним чином зовнішню побожність, І.Гізель акцентує увагу на внутрішній релігійность. При каятті, на думку мислителя, необхідне "жалініє сердца". "Жалі-ніє" може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє "жалініє" — це коли людина змушує себе сумувати й плакати. У трактаті не заперечується цінність такого "жалінія" при каятті, воно "добро есть и похвально", проте "не всегда нужно". Набагато більшу цінність має "жалініє" внутрішнє, "которое на самой воле пребывает... когда воля отвращается греха и гнушается им".

Ще виразніше звучать реформаційні мотиви, коли йдеться про "удовлетворение за грехи". Серед справ, які можуть вести до спокути гріхів, І.Гізель на перше місце ставить ті форми культу, котрі так чи інакше орієнтують на внутрішню релігійність — молитви, слухання літургії, сповідь. Щодо "християнських поглядів", як, наприклад, носіння волосяниці, подорожі до святих місць, а також постів та поклонів, то вони в очах автора трактату "Мир з Богом людині" мають меншу цінність. Мету наведених "християнських подвигів" він вбачає лише в тому, щоб "удручить тіло", а не в тому, щоб догодити Богові і тим самим заслужити небесне блаженство. Із контексту трактату випливає, що кожна людина несе індивідуальну відповідальність перед Богом і має сама спокутувати власні гріхи.

Специфіка Реформації православної церкви на Україні в XVII ст. полягає не стільки в реформуванні ідеологічної та культової сфери, скільки організаційної. Це пояснюється тим, що в антиуніатському русі взяли участь дуже широкі прошарки населення: козаки, міщани, селяни, частина духовенства, яка зберегла вірність православ'ю, і навіть деякі українські шляхтичі, котрі розуміли, що проримська політика прихильників унії може призвести до посилення соціальної напруги. Із цих прошарків реформаційна ідеологія відповідала в основному лише світосприйманню міщан (ремісників та торгівців). Інші учасники антиуніатського руху підтримували реформаційні гасла, як правило, з тактичних міркувань.

Необхідно враховувати й те, що прихильники антиуніатського руху розглядали унію як нововведення, яке не мало прецеденту в історії православ'я. При цьому вони акцентували увагу на давності православної ідеології та культу, котра є доказом їхньої істинності. У таких умовах серед православних в Україні в першій половині XVII ст. поступово почав проявлятися консерватизм і традиціоналізм, насамперед у сфері культу та ідеології.

З огляду на наведені причини, реформація православ'я в Україні, пов'язана з антиуніатською боротьбою і з фактично підкоренням основним завданням цієї боротьби, не набула дальшого розвитку Й виявилася незавершеною.

Контрольні завдання і запитання

  • 1. В який спосіб поширювалися реформаційні ідеї на Україні в другій половині XVI — першій половині XVII стст.?
  • 2. Розкажіть про особливості трансформації кальвінізму, антитринітаризму і социніанства на українському грунті.
  • 3. Які течії були притаманні українському реформістському руху?
  • 4. Охарактеризуйте постаті видатних діячів українського братського руху і реформістську спрямованість їхньої діяльності.
  • 5. Розкажіть про ставлення М.Грушевського до реформаційного руху в Україні.

Тематика рефератів

  • 1. Особливості реформатського християнства в Україні.
  • 2. Основні течії реформатського руху в Україні.
  • 3. Вплив реформатського християнства на братський рух в Україні.
  • 4. Реформатське християнство та українське православ'я в XVI— XVII стст.
  • 5. Регіони поширення основних реформатського напрямків в Україні.

Рекомендована література

  • 1. Грушевський М. Історія України-Руси. — Київ—Львів, 1907. — Т.УІ.
  • 2. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — К., 1992.
  • 3. Дмитриев М.В. Антифеодальные тенденции в реформаци-онном движении в Речи Посполитой второй половины XVI века //Советское славяноведенье. — 1984. — №5.
  • 4. Дмитриев М.В. Идеологическая эволюция арианизма в Речи Посполитой в 70-е годы XVI ст.//Общество и государство в древности и средние века. — М., 1984.
  • 5. Дмитриев ММ. Православие и Реформация. — М., 1990.
  • 6. Драгомонов М.П. Борьба за духовную власть и свободу совести // Драгоманов М.П. Вибране. — К., 1999.
  • 7. Європейське відродження та українська література XIV — ХУЛІ ст. — К., 1993.
  • 8. Левицкий О. Социанство в Польше и Юго-Западной России в XVI и XVII веках. — К., 1883.
  • 9. Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій. — К., 1996.
  • 10. Любович Н. История реформации в Польше: Кальвинисты и антитринитарии. — Варшава, 1983.
  • 11. Нічик В.М., Литвинов ВД., Стратій ЯМ. Гуманістичні і реформаторські ідеї на Україні. — К., 1999.
  • 12. СавичА. Нариси з історії культурних рухів на Вкраїні та Білорусії в XVI—XVII в. — Київ, 1929.
  • 13. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Кн. 2. — К., 1994.
  • 14. Tazbir I. Arianie I Katolicy. — Warszawa:, 1971.
  • 15.Merczyng H. Zbory I senatorowie protestanscy w Dawniej w Rzeczypospolitej. — Warszawa:, 1905.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші