Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Світова економіка: її історія та дослідники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сучасна економічна теорія та її здобутки

На рубежі 80-х років XX ст. на Заході, насамперед в США та Великій Британії, економічна теорія розвивалася у напрямку формування неоконсерватизму, який прийшов на зміну буржуазному реформізму. Його ідеї втілилися в таких економічних напрямах, концепціях і теоріях:

  • 1) "нова класична" економічна теорія, яка включає сучасний монетаризм і новітню неокласичну концепцію, представлену теоріями "раціональних", "адаптивних очікувань" та "економіки пропозиції"";
  • 2) неоінституціональна економіка, що виразилася в теоріях "прав власності та трансакційних витрат", "суспільного вибору", "нової економічної історії;
  • 3) соціально-інституціональний напрям з концепціями "врівноважуючої сили" та "системної трансформації ринкового суспільства.

Всі вони за своєю теоретико-методологічною основою є неокласичними теоріями. Незважаючи на певні відмінності, їм притаманні ряд спільних ознак:

  • - життєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутрішніми стимулами економічного розвитку;
  • - головна цінність суспільства - не соціальна справедливість, а свобода;
  • - гарантом свободи є економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією.

"Нова класична" економічна теорія

"Нова класична" економічна теорія - це неокласичний напрям 80- 90-х років XX - початку XXI ст., що перебуває у стані формування. "Нова класична" економічна теорія лягла в основу розробки так званої неоконсервативної економічної політики у США, Великій Британії, Канаді та інших провідних ринкових країнах.

Сучасний монетаризм як прояв американського неолібералізму

Сучасний монетаризм - це форма неолібералізму в США, яку ще називають американським неоконсерватизмом. В його основі знаходиться уявлення про грошову масу як визначального чинника господарської кон'юнктури, рівня цін, обсягу національного доходу, зайнятості та макроекономічної рівноваги у цілому.

З терміном "монетаризм" ми зустрічалися під час ознайомлення з течією меркантилізму. Нагадаємо, що на ранній його стадії (XV-XVI ст.) провідною теорією виступав саме монетаризм. Відродження його ідей у неоліберальному варіанті відбулося лише у XX столітті.

Нові монетарні ідеї почали розвиватися в 30-і роки дослідниками Чиказького університету в США. В той час вони виступали альтернативою кейнсіанства. Однак самостійне, а згодом і провідне значення у неолібералізмі американський сучасний монетаризм здобув на рубежі 50-60-х років у вченні так званої "чиказької" монетарної школи. її фундатором став видатний американський економіст, професор Чиказького університету М. Фрідман.

Наукові розвідки Фрідмана будувалися не на пустому місці. Певний вплив на формування поглядів майбутньої чиказької школи та погляди самого Фрідмана виявили його попередники, професори Чиказького університету Саймонс, Найт, Дж. Вінер, які твердо стояли на позиціях ліберального підходу до вирішення економічних проблем.

Генрі Саймонс

Професор Чиказького університету Генрі Калверт Саймонс (1899-1946) будучи спеціалістом з фінансових проблем, співпрацював з Міністерствами юстиції та фінансів США. Він один 3 фундаторів "чиказької монетарної школи". Як прибічник кількісної теорії грошей, Саймонс в роки кризи 1929-1933 І "великої депресії" розробив проект проведення грошової реформи, в якому пропонував повне забезпечення банківських позик готівковим запасом грошей. Це мало обмежити кількість грошей в обігу з метою припинення їх обезцінення і банкрутства банків.

Він критикував існуючу тоді систему оподаткування, вважаючи, що головним джерелом федеральних доходів повинен стати особистий прибутковий податок в розмірі 20% від всіх видів доходів - зарплати, дивідендів, процентів тощо. При цьому податки на прибутки корпорацій він пропонував ліквідувати, а непрямі податки значно скоротити. За його думкою, це ліквідувало б небажані обмеження діяльності корпорацій і забезпечило необхідну фінансову дисципліну в країні.

Франк Найт

Одним з найбільш відомих попередників чиказької економічної школи був професор економічної теорії Чиказького університету Франк Найт (1885-1972). В своїй головній і знаменитій праці "Ризик, невизначеність і прибуток" (1921), яка була реакцією на виникнення інституціоналізму, зокрема на теорії Т. Веблена, Найт виявив себе прибічником неокласичної економічної школи, пристрасно захищав свободу підприємництва і політику laissez-faire. Він вважав, що за винятком головних, життєво важливих благ, покупка всіх інших може вважатися "показовим споживанням". В цих умовах неможливо оцінити, які покупки є розумними і необхідними. Тому держава не повинна вирішувати які товари виготовляти. Дослідник писав: "лише споживацький попит повинен визначати, які товари і послуги необхідно виробляти".

Аналізуючи пропозицію, Найт залишав прибуток як рухому силу підприємництва. Саме устремління отримати прибуток примушує підприємців виробляти те, що вимагає ринкова економіка. Тим самим фірми, які не зуміли задовольнити потреби ринку несуть фінансові збитки.

Найт стверджував, що прибуток є винагородою підприємцю за діяльність в мінливій і ненадійній ринковій системі. Він розділяє ризики, які можливо передбачити і спрогнозувати. а відповідно і захиститися (наприклад, через систему страхування) від ризиків, які передбачити неможливо. Наприклад, кожна людина ризикує захворіти, тому вона передбачає таку ситуацію і страхує життя, створює запаси ліків тощо. А виробники одягу ніколи не можуть бути впевненими, що моделі, які випускаються сьогодні, будуть користуватися попитом через півроку. Таким чином, виробники, що правильно спрогнозували і передбачили кон'юнктуру ринку отримують винагороду.

Мілтон Фрідман

Видатний економіст сучасності, Нобелівський лауреат 1976 року, професор Мілтон Фрідман народився в 1912 році у Нью-Йорку в родині єврейських емігрантів, вихідців з українського Закарпаття. Після закінчення в 1932 році навчання в університеті Ратгерса, де його вчителями з економічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс він навчався в Чиказькому університеті. В ньому ж він і працював з 1948 до 1977 року. У 1938 році одружився, в його сім'ї виросло двоє дітей" а син Девід став професором Чиказького університету.

Доктором економіки Фрідман став в 1946 році, до цього працював у Національному бюро економічних досліджень, міністерстві фінансів, економічним аналітиком у міністерстві оборони. Крім того, видатний вчений був консультантом уряду США по виконанню "плану Маршалла", економічним радником президентів США Р. Ніксона та Р. Рейгана. Протягом 1966-1984 років він був економічним оглядачем часопису "Newsweek", працював у Гуверовському інституті війни і миру при Стенфордському університеті.

Нобелівське лауреатство з економіки йому присудили "за досягнення у галузі аналізу споживання, історії і теорії грошового обігу та демонстрацію складності наслідків політики економічної стабілізації".

Фрідман видав 27 книг і понад 250 інших праць. Основними з НИХ є: "Доходи від незалежної приватної практики" (1940, спільно з С. Кузнєцом), "Нариси позитивної економічної науки" (1953), "Статистико грошової системи Сполучених Штатів" (1970), "Контрреволюції У монетарній теорії" (1970), "Теоретичні основи грошового аналізу" (1970), "Гроші та економічний розвиток" (1973) та інші. Його праці присвячені структурі доходів і споживання, грошовому обігу, проблематиці "людського капіталу", взаємозв'язку інфляції та безробіття.

Але, без сумніву, провідною працею вченого була "Монетарна історія США. 1867-1960" (1962), яку він написав разом з своєю колегою Анною Шварц. Саме тут були викладені основні монетарні ідеї.

Метод досліджень Фрідмана можна визначити як суб'єктивно-позитивістський, заснований на емпіричних та статистичних узагальненнях. Його суб'єктивізм проявляється в урахуванні психологічного фактора, який виступає, на його думку, в якості природного фону тяжіння системи до рівноваги. Багато положень його теорії були викладені у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень та статичного аналізу. Монетаризм Фрідмана - це сукупність цілого ряду теорій, які мають самостійне значення і об'єднані кількісною теорією грошей, яку Фрідман розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу.

Нове вчення було спочатку негативно сприйняте академічними колами, оскільки заперечували доцільність використання кейнсіанських форм активного втручання держави в економіку, що свого часу добре зарекомендувало себе на практиці. Монетаризм Фрідмана став альтернативою концепції Кейнса у зв'язку з неспроможністю останньої розв'язати проблеми економічного розвитку США в 50-60-х роках. Альтернативність монетаризму та кейнсіанства проявляється насамперед у питанні досягнення економічної рівноваги та ролі держави в її забезпеченні. На відміну від кейнсіанства, монетаристи вважають вплив держави на економічні процеси багато у чому навіть шкідливими. Вони переконані, що тільки повна економічна свобода та вільне підприємництво спроможні забезпечити стабільність і ефективність економічного розвитку.

Вирішальним недоліком кейнсіанської моделі Фрідман вважав стимулювання інфляції, який він сам розглядав основним фактором порушення економічної рівноваги. Американець доводив, що за умов існування нееластичної сукупної пропозиції, характерної для стану економічного піднесення (виробничі потужності та ресурси задіяні повністю, тому нелегко збільшити пропозицію товарів і послуг), "нагнітання" сукупного попиту регуляторними діями держави приведе до значного зростання інфляції і тим самим до порушення економічної рівноваги і посилення циклічних коливань. Так, Фрідман вважає, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням (часовим лагом) у І-14 місяців, тобто тоді, коли вже потрібні прямо протилежні заходи.

На цій підставі монетаристи зробили висновок, що державне централізоване управління та регулювання економіки є шкідливим для приватної ініціативи та свободи особи, тому потрібно проводити її дерегулювання і децентралізацію. Основним же засобом економічного регулювання вони вважали монетарну систему, тобто систему грошового обігу.

Переломним моментом такого висновку стала дискусія навколо так званих "кривих Філліпса" що характеризують кейнсіанський емпіричний зв'язок між щорічною відносною зміною заробітної плати (або інфляції) у грошовому виразі та зайнятості. Фрідман прийшов до висновку, що "крива Філліпса" далеко не стабільна, особливо з врахуванням ситуації в економіці багатьох ринкових країн у кінці 60-х років, коли зростання інфляції, всупереч траєкторії "кривої Філліпса'', почало супроводжуватися не зниженням, а зростанням безробіття, що в 70-х роках зумовило глибоку стагфляцію, тобто стрімке одночасне наростання інфляції і безробіття.

У своїй праці "Теоретичні основи грошового аналізу" Фрідман по-суті відродив значення грошей, грошової маси та грошового обігу в економічних процесах. Його зусиллями неоліберальна монетарна концепція стала основою офіційної економічної політики США, а пізніше і деяких інших ринкових країн. Найбільший успіх вона мала в США та Великій Британії у 80-х роках, коли Президент Р. Рейган та прем'єр-міністр М. Тетчер проводили неоконсервативну економічну політику, побудовану на монетарній концепції Чиказької школи.

Еволюція кількісної теорії грошей В основі сучасного монетаризму знаходяться модифікована кількісна теорія грошей 1. Фішера, американського представника "математичної школи" в економічній теорії, концепції знаного неокласика Л. Мізеса. Зокрема, у варіанті І. Фішера центральне місце належить так званому "рівнянню обміну Фішера", яке має витоки з відомого рівняння британського економіста XVIII століття Д. Юма:

де М - грошова маса в обігу, V -- швидкість обігу грошей, Р - рівень цін, (І - пропозиція товарів і послуг.

З даної рівності Фішер зробив висновок, ціни товарів і послуг знаходяться у прямій залежності від кількості грошей в обігу і в оберненій - від кількості товарів і послуг. Тому, за незмінної швидкості обігу грошей, що стало чи не основним постулатом монетаризму, і даної пропозиції товарів кількість грошей в обігу визначає рівень товарних цін. Звідси випливає, що вартість грошей обернено пропорційна їх кількості в обігу.

Запозичивши цю ідею Фішера, монетаристи внесли до неї ряд доповнень, застосувавши для цього новітні методи статистичного аналізу. Зокрема, вони відмовилися від тези про пропорційність динаміки грошової маси та цін. Водночас основоположною визнається сталість швидкості обігу грошей, враховуються зміни товарної маси при аналізі довготривалих періодів.

На відміну від "теорії Фішера", де потреба у грошах визначається сумою товарообмінних угод, варіант кількісної теорії грошей Фрідмана пов'язує потребу в грошах з "наданням переваги активам", тобто цінність грошей, їх купівельна спроможність пов'язані оберненою залежністю з рівнем цін.

Таким чином, власний варіант кількісної теорії грошей Фрідмана ґрунтується на розумінні швидкості обігу грошей в русі доходів і представлений таким рівнянням:

де Р- індекс цін, а У - реальний ЧНП (національний дохід). Швидкість же обігу грошей визначається з рівняння Фішера:

Якщо перетворити що формулу, тоді М в РУ/У. Це показує, що необхідна грошова маса в обігу визначається співвідношенням номінального ЧНП (доходу нації) і швидкості обігу грошей. Якщо припустити, що М = Имфм - обсяг попиту на гроші), то одержимо:

Звідси випливає, що обсяг попиту на гроші залежить від таких чинників:

  • - абсолютного рівня цін (чим виший рівень цін, тим вищий попит на гроші);
  • o рівня реального обсягу виробництва (зі зростанням обсягу виробництва зростають доходи та попит на гроші);
  • o швидкості обігу грошей (усі фактори, що впливають на швидкість обігу грошей, будуть впливати і на попит на гроші).

Виходячи з цього, показники швидкості обігу грошей і попиту на них є стабільними. Стабільність попиту на гроші - ще один постулат сучасного монетаризму.

Отже, головним елементом монетарної моделі є грошова пропозиція і вважається, що кількість грошей в обігу має вирішальне значення для нормального функціонування всієї економіки. Виходячи з цього, робиться висновок про можливість прогнозування впливу грошової пропозиції на рівень і динаміку національного доходу.

Монетарна теорія економічного циклу та принципи монетарної політики

Важливе місце у монетарній концепції належить теорії економічного циклу. В її основі знаходиться ідея про стабільний попит на готівку та безготівкові грошові активи і нестабільну пропозицію грошей. Якщо Центральний банк здійснить додаткову емісію надмірної або недостатньої кількості грошей, то у першому випадку це призведе до інфляції, а в другому - до невиплат по угодах. Тому причини економічної нестабільності вбачаються монетаристами у протиріччях стабільного попиту на гроші та їх нестабільної пропозиції.

Такий висновок Фрідман зробив на основі узагальнення статистичних даних про взаємозв'язок між змінами темпів зростання грошової маси та циклічними коливаннями в економіці США за 1867-1960 роки. Через пряме співставлення змін грошової маси і доходу протягом 20-ти економічних циклів пересічною тривалістю 10-11 років вони виявили загальну закономірність, за якою зміни грошової пропозиції на кілька місяців випереджують зміну обсягу національного доходу та інших макроекономічних показників на всіх стадіях (фазах) економічного циклу. Поворотні пункти в динаміці грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу. Зокрема, економічний спад пов'язаний зі зниженням темпів зростання грошової пропозиції або навіть її зменшення в порівнянні з попитом.

Виходячи з цього, монетаристи стверджують, що циклічність розвитку ринкової економіки є не наслідком її внутрішньої нестійкості, як твердять кейнсіанці, а результатом помилкової грошово-кредитної політики.

Висновок про те, що зміна грошової маси в обігу є причиною економічної циклічності та інфляції знаходиться в основі монетарної теорії циклу. Він визначає зміст і основні напрями монетарної (грошово-кредитної) антициклічної та антиінфляційної політики.

Монетарна політика держави, на думку сучасних монетаристів, має ґрунтуватися на трьох основних принципах:

  • - визначенні часового лагу (запізнення) в одержанні ефекту від грошово-кредитної політики (за розрахунками Фрідмана, на 8-14 місяців);
  • - неухильному забезпеченні сталого та стабільного зростання грошової пропозиції (за "грошовим правилом" Фрідмана кількість грошей в обігу має зростати щорічно на 3-4%, що відповідає середньорічним темпам приросту національного продукту);
  • - кардинальному скороченні державних витрат і перебудові економічних функцій держави від стимулювання сукупного попиту до запобігання інфляції.

Виходячи з вказаних принципів, сучасні монетаристи розробили основні напрями монетарної (грошово-кредитно!) політики, що втілилися у політиці "дешевих" чи "дорогих" грошей.

Політика "дешевих" грошей має на меті "здешевлення" кредиту, коли Центральний банк знижує облікову процентну ставку (чи норму обов'язкових банківських резервів) і скуповує державні цінні папери, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятість за умов економічного спаду чи депресії. Це - антициклічна монетарна політика.

Політика "дорогих" грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, коли Центральний банк підвищує облікову процентну ставку (чи норму обов'язкових банківських резервів) і продає державні цінні папери, щоб зменшити сукупні витрати та стримати Інфляцію за умов економічного зростання, тобто це - антиінфляційна монетарна політика.

Варто зазначити, що політика "дешевих" грошей в основному відображає кейнсіанські уявлення про грошово-кредитне регулювання економіки, а політика "дорогих" грошей - неоліберальні (монетарні).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші