Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Загальні положення

Поява нових економічних, соціальних і екологічних пріоритетів, що спираються на нові збалансовані структури виробництва й споживання, нові технології та форми інвестицій, спричинює необхідність трансформації національних систем управління на локальному, регіональному, державному і глобальному рівнях, головним завданням яких є гармонізація відносин у системі "природа—суспільство". У зв'язку з цим набуває актуальності розвиток систем екологічного управління і досягнення ними такого рівня досконалості, який забезпечував би гармонійний розвиток виробничого та природоресурсного потенціалу, давав би змогу узгоджувати "цілі" господарювання людини з "цілями" саморегуляції природних екосистем і уникати деградації навколишнього природного середовища.

В екологічному праві зазначається, що екологічне управління спрямоване на "суспільні відносини, у яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки юридичними й фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попереджен-
ня екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян". У той же час, виходячи з теорії біотичного регулювання навколишнього середовища, головним завданням державного екологічного управління є утримання функціонування систем життєдіяльності в межах несучої ємності навколишнього природного середовища, тобто в межах його здатності витримувати певне максимальне антропогенне навантаження.

Загальне визначення управління, яке відображає існуючі відносини в системі "природа—суспільство" та їх антропогенний характер, можна сформулювати так: управління — це свідомий вплив людини на різноманітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а також на людей, пов'язаних із ними, який здійснюється для отримання бажаних результатів. У суспільстві найпоширенішою ознакою управління є інформація, яка створюється людиною у вигляді сигналів, команд, документів, висловлювань та інших інформаційних впливів, то спрямовуються на окремих людей, колективи, суспільство тощо. У цьому розумінні управління являє собою усвідомлений інформаційний вплив людини на об'єкт управління. Цей вплив є енергетично слабким, але наслідки його можуть бути надзвичайно потужними і масштабними за своїм характером (наприклад, кризовий стан навколишнього природного середовиша як результат невдалого й шкідливого управління).

Державне екологічне управління, метою якого є запобігання виснаженню природного потенціалу і яке спрямоване на недопущення перевищення несучої ємності біосфери, — це завдання-мінімум. Завдання-максимум полягає в екологізації функціонування всіх сфер життєзабезпечення, досягненні і підтримці необхідної якості здоров'я і життя населення, належного стану навколишнього середовиша, гармонізації взаємовідносин суспільства і природи.

Врахування несучої ємності біосфери і недопущення її перевищення в умовах нинішнього соціально-економічного розвитку отримало офіційне визнання як ключового принципу екологічної політики на національному й міжнародному рівнях. У Плані дій Всесвітнього саміту в Йоганнесбурзі (1992) вперше у вигляді граничних умов розвитку поставлено завдання у сфері екологічного управління шодо цілеспрямованої підтримки регіональних і національних ініціатив. Мається на увазі прискорення руху в напрямку сталого виробництва і споживання для соціального й економічного розвитку в межах несучої ємності екосистем з усуненням деградації довкілля, шо спричинюється економічним зростанням. Ідеться передусім про поліпшення ефективності і сталості у використанні ресурсів та здій-
сненні виробничих процесів, а також запобігання виснаженню ресурсів і зменшення забруднення довкілля та обсягів відходів.

Для всіх систем управління характерна наявність таких невід'ємних складових частин і елементів, як суб'єкт управління, об'єкт управління, управляючий вплив і зворотний зв'язок, шо утворюють єдиний і водночас загальний контур управління.

Як уже зазначалося, суб'єкт управління здійснює управляючий вплив на об'єкт управління, який відповідно до такого впливу змінює свою діяльність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє середовище. Об'єкти управління слід відрізняти від об'єктів охорони навколишнього середовища, до яких належать навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; природні
ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, шо не використовуються в народному господарстві в певний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); ландшафти таінші природні комплекси; території та об'єкти природно-заповідногофонду, а також здоров'я і життя людей.

Об'єкт управління може здійснювати вплив на довкілля у двох напрямках: "від природи до людини" (вилучення природних ресурсів) і "від людини до природи" (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навколишнє середовище є кінцевим продуктом діяльності об'єкта управ-ління. Але, виходячи зі специфіки екологічного управління, саме характеристика дії об'єкта управління на довкілля є критерієм ефективності функціонування державної системи екологічного управління (ДСЕУ), тому цей вплив слід розглядати як вихід ДСЕУ.

Держава, як і всі її суб'єкти господарювання та населення, перебуває під постійним фізичним впливом навколишнього середовища, що залежить як від певних об'єктивних природних чинників, так і від дії об'єктів управління. На вході ДСЕУ, як і будь-яка кібернетична система, отримує інформацію про використання природних ресурсів, стан навколишнього природного середовища, ступінь його фізичного впливу на населення та
суб'єкти господарювання. Ця інформація отримується в результаті моніторингу довкілля, різноманітних спостережень, контрольних вимірювань, екологічного аудиту тощо. Надходить вона також із внутрішньодержавних і міжнародних джерел інформації. Іншим видом вхідної інформації є міжнародні угоди, конвенції, регламенти, дані міжнародного екологічного
досвіду. Одна частина такої інформації використовується для вдосконалення функціонування і модернізації ДСЕУ, інша — за своїм характером є управляючим впливом, який спонукає державу до виконання своїх екологічних зобов'язань перед міжнародною спільнотою, а суб'єкта управління — до реалізації відповідних дій. Отже, з ієрархічного погляду, ДСЕУ виступає як об'єкт управління по відношенню до певного міжнародного органу.

Будь-якому управлінню передує формування цілей. Людина організовує свою діяльність таким чином, щоб виконати певне цільове завдання. Відповідно управління, спрямоване на досягнення такого завдання, називається цільовим. У цьому відношенні ДСЕУ є цілеспрямованою системою,
оскільки її діяльність направлена на досягнення певних екологічних цілей.

Цілі формулюються на стадії створення систем управління. І згідно з ними конструюється структура, визначаються системні функції, які мають забезпечити розв'язання цільових завдань. Зв'язок, що існує між цілями, структурою та функціями, потрібно розглядати в динаміці, він має підлягати трансформації відповідно до розвитку системи управління.

Поява нових цілей управління майже завжди потребує перебудови структури системи — введення нових елементів, організації нових зв'язків, забезпечення нових функцій. Здатність системи управління швидко перебудовуватись для досягнення нових цілей характеризує її динамічність, маневреність, а отже, й ефективність щодо забезпечення потреб і безпеки держави, реагування на зміну геоекологічної ситуації. Нова парадигма збалансованого розвитку висунула нові цілі як у цілому у сфері державного управління, так і у сфері екологічного управління. Реалії сьогодення полягають у тому, що комплекс традиційних цілей, притаманних для ДСЕУ, доповнюється новими цілями, що стосуються гармонізації відносин суспільства і природи. Отже, виникає суперечність між новими цільовими завданнями і старою структурою, не призначеною для їх виконання. Тому в
результаті системного аналізу мають бути сформульовані нові цілі та завдання ДСЕУ, вказані існуючі застарілі структура та функції, запропоновані загальні підходи до їх модернізації.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші