Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Стан освіти

Для оцінки стану освіти використовують сукупність показників, основними з них є такі:

  • • кількість закладів освіти, в тому числі кількість загальноосвітніх навчальних закладів, вищих навчальних закладів, од.;
  • • кількість учнів, студентів;
  • • кількість учнів на 10 000 чол. населення;
  • • кількість студентів на 10 000 чол. населення;
  • • показники, що характеризують забезпеченість навчальних закладів педагогічними кадрами;
  • • показники, що відображають матеріально-технічну забезпеченість навчальних закладів;
  • • економічні показники діяльності навчальних закладів (витрати на утримання закладів освіти; витрати, пов'язані із навчанням одного учня, студента; надходження коштів до навчального закладу; напрями витрат, ефективність тощо).

Стан та тенденції розвитку освіти в регіональному розрізі розкривається на основі аналізу показників, що характеризують результати роботи загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації.

За період 1990-2002 рр. кількість загальноосвітніх навчальних закладів в Україні майже не змінилася, а кількість учнів зменшилася на 11 %, в окремих регіонах — від 4% до 19%. Найбільше зменшення кількості учнів спостерігається в Донбаському регіоні — на 19%, В Криму — на 14% (табл. 5.1).

Таблиця 5.1.

Загальноосвітні навчальні заклади

Регіони

Кількість закладів, од.

2002/2003 н. р.у% до 1990/1991 н. р.

Кількість учнів, тис.

2002/2003 н. р.у% до 1990/1991 н. р.

Кількість учнів на 10 000 чол. населення в 2002/2003 н. р.

1990/1991 н.р.

2002/2003 н.р.

1990/1991 н. р.

2002/2003 н.р.

Поліський

5037

4878

97

1204

1111

92

1400

Подільський

4813

4740

99

1051

997

95

1370

Степовий

4611

4667

101

1734

1522

88

1333

Карпатський

3253

3439

106

966

925

96

1500

Донбаський

3121

3128

100

1451

1170

81

1150

Крим

649

717

110

369

319

86

1330

м. Київ

341

525

154

357

306

86

1170

Усього по Україні

21825

22094

101

7132

6350

89

1323

На території Поліського та Подільського регіонів відмічено одночасне зменшення кількості закладів освіти та кількості учнів. Особливо це стосується Чернігівської, Сумської та Вінницької областей. В м. Києві зменшення кількості учнів на 14% відмічено при одночасному збільшенні на 54 % кількості закладів освіти. Аналогічні тенденції існують в Криму.

Більш чітке уявлення про регіональні зміни у забезпеченості навчальних закладів учнями дає використання показника "кількість учнів на 10 000 чол. населення". За цим показником в кращому стані знаходиться Карпатський регіон, де кількість учнів на 10 000 чол. населення перевищує загальнодержавний рівень на 13,4%, а також Поліський регіон, де перевищення складає 5,8%. Нижче на 13% загальнодержавного рівня значення вказаного показника набуває в Донбаському регіоні та на 11,6% в м. Києві.

В системі загальної середньої освіти здійснюються певні позитивні зміни. Успішно реалізується перехід загальноосвітніх навчальних закладів на 12-річний термін навчання. Розпочата робота з підготовки нових навчальних закладів на 12-річний термін навчання, з підготовки нових навчальних програм для учнів 5-12 класів та видання відповідних підручників і посібників. Впроваджується система незалежного тестування навчальних досягнень учнів. Здійснюється оновлення матеріальної бази загальноосвітніх шкіл та комп'ютеризація навчання.

Трансформація економічних відносин у суспільстві суттєво вплинула на зміни в системі вищої школи, на структуру та склад вищих навчальних закладів. Тенденції у зміні кількості ВНЗ та кількості студентів, що в них навчаються, неоднозначні. Відмічено зменшення протягом 1990-2002 рр. кількості навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації та кількості студентів, що в них навчаються. Одночасно щорічно збільшується кількість навчальних закладів IIІ-IV рівнів акредитації та кількість їх студентів (рис. 5.1).

Сутність тенденцій, що спрямовані протягом останніх 12-15 років, полягає в наступному. За період, що розглядається, кількість навчальних закладів 1-І І рівня акредитації в Україні зменшилось на 10%, а кількість їх студентів — на 23 % (табл. 5.2).

Значне зменшення навчальних закладів і студентів відбулося на територіях Степового та Донбаського регіонів: кількість ВНЗ зменшилось на 19%, кількість студентів відповідно на 33 % та 36%. На території Подільського регіону кількість ВНЗ зменшилось на 10%, а кількість їх студентів — на 16%.

За показником "кількість студентів на 10000 чол. населення" Подільський, Степовий та Донбаський регіони відстають від загальнодержавного рівня, особливо Крим, де цей показник складає тільки 83 студента на 10 000 чол. населення.

Кількість вищих навчальних закладів та кількість студентів

Рис. 5.1 Кількість вищих навчальних закладів та кількість студентів

Тенденції, що склалися протягом 12-15 років у зміні кількості вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації та кількості студентів, що в них навчаються, протилежні. Кількість закладів збільшилася в 2,2 рази, а кількість студентів — в 1,9 рази (табл. 5.3).

Таблиця 5.2

Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації

Регіони

Кількість закладів, од.

2002/2003 н.р.у% до 1990/1991, н. р.

Кількість студентів, тис.

2002/ 2003 н. р.у% до 1990/ 1991, н.р.

Кількість студентів на 10 000 чол. населення в 2002/ 2003 н. р.

1990/1991 н. р.

2002/2003 н. р.

1990/1991 н.р.

2002/2003 н. р.

Поліський

113

112

99

102

96

94

121

Подільський

108

97

90

102

85

84

117

Степовий

185

149

81

200

135

67

118

Карпатський

91

92

101

83

74

90

120

Донбаський

172

139

81

184

118

64

116

Крим

29

31

107

25

20

79

83

м. Київ

40

47

118

55

55

100

210

Усього по Україні

742

667

90

757

583

77

121

Особливо інтенсивно збільшується кількість навчальних закладів в м. Києві (в 3,7 рази) та кількість студентів, що в них навчається (в 2,2 рази). Приблизно вдвічі збільшилась кількість вищих навчальних закладів та їх студентів на території інших регіонів.

Визначені тенденції збільшення кількості вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації при одночасному зменшенні закладів І-ІІ рівнів акредитації пояснюється інтенсивним відкриттям поряд з державними приватних, комерційних вищих навчальних закладів. За показником "кількість студентів на 10 000 чол. населення" у навчальних закладів III—IV рівнів акредитації протягом 1990-2002 рр. відмічено збільшення на 27 %, в той час, коли у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації значення показника зменшилось на 20%. В 2002 р. у вищих навчальних закладах ІІІ—IV рівнів акредитації навчалось в 2,9 рази більше студентів порівняно із навчальними закладами І-П рівнів акредитації, що свідчить про наявність сталої нераціональної тенденції у розвитку вищої освіти. Аналогічні співвідношення зберігаються на території окремих регіонів.

Таблиця 5.3

Вищі навчальні заклади ІІ1-ІУ рівнів акредитації

Регіони

Кількість закладів, од.

2002/ 2003 н. р. у % до 1990/ 1991, н. р.

Кількість студентів, тис.

2002/ 2003 н. р. у % до 1990/ 1991 н. р.

Кількість студентів на 10 000 чол. населення в 2002/2003

1990/1991 н. р.

2002/2003 н. р.

1990/1991 н. р.

2002/2003 н. р.

Поліський

13

26

200

67

157,4

235

200

Подільський

17

39

229

87,7

193,8

221

266

Степовий

42

69

164.3

229

357,5

156

313

Карпатський

18

36

200

101,9

174,4

171

282

Донбаський

37

73

197

222,8

412,3

185

400

Крим

4

20

500

22,7

69,3

305

290

м. Київ

18

67

372

150,2

322,4

215

1230

Усього по Україні

149

330

222

881,3

1686,9

191

351

Економічний стан установ вищої освіти викликає серйозне занепокоєння. Кризові явища в економіці України негативно впливають на формування бюджетних асигнувань та їх використання для утримання вищої школи. Не в повній мірі використовується існуючий інтелектуальний потенціал та матеріальна база існуючих установ освіти, відсутні можливості для оновлення лабораторної бази, зменшуються загальні обсяги фінансування. Залишається надзвичайно низьким авторитет вченого у суспільстві.

Державні вузи поступово перетворюються в комерційні заклади, державне замовлення на підготовку фахівців поступово скорочується, незважаючи на гарантовані Конституцією України права громадян на доступність вищої освіти та безоплатне її здобуття на конкурсній основі.

Низький рівень оплати праці не заохочував молодь після закінчення вищого навчального закладу до роботи в освітніх установах, особливо у сільській місцевості. Існує в школах значна кількість вакансій вчителів. Найгірші справи у Сумській, Кіровоградській, Херсонській областях.

Важливого соціального значення набуває покращення підготовки лікарів, враховуючи, що останні 10-15 років якість підготовки лікарів значно погіршилося. Кафедри і клініки не забезпечені педагогічними кадрами високого професійного рівня, відсутнє сучасне обладнання, бібліотечні фонди спеціальної літератури, умови для клінічного обстеження хворих. Вимагають вдосконалення навчальні плани, навчальні програми.

Протягом тривалого часу залишаються остаточно невідпрацьовані економічні відносини між громадянами країни, установами вищої освіти, підприємствами (організаціями) — споживачами продукції вищих навчальних закладів та державними органами влади. Таке відношення до освіти та до наукових кадрів неминуче призведе до подальшого поглиблення економічної кризи і відставання від інших країн у всіх сферах суспільного життя.

Існують різні точки зору відносно доцільної діяльності поряд із державними приватних вищих навчальних закладів. Підтримка недержавних установ вищої освіти обґрунтовується тим, що держава не може задовольнити потреби суспільства у здобутті вищої освіти, а недержавні навчальні заклади для держави готують кадри, одночасно створюють робочі місця для професорсько-викладацького складу.

Ґрунтовний аналіз діяльності приватних вищих навчальних закладів свідчить, що їх існування, коли не в повній мірі використовується інтелектуальний потенціал та матеріальна база державних установ освіти, не обгрунтовано. Переважна більшість приватних вузів не забезпечена ні кадрами, ні матеріальною базою. Спрямовують свою діяльність на підготовку головним чином фахівців економіко-гуманітарного змісту: економістів, бухгалтерів, менеджерів, юристів тощо. Немає приватних установ освіти, які б готували металургів, механіків, хіміків, технологів, будівельників, агрономів тощо.

В першу чергу необхідно використати накопичений досвід, інтелектуальні можливості, матеріально-технічну базу, значні резерви вищих навчальних закладів державної форми власності для підготовки фахівців для всіх галузей економіки. На часі — застосування гнучкої економічної політики та значного покращення у економічному забезпеченні державних установ освіти, що безперечно приведе до позитивних результатів.

Значна увага в державі Україні приділяється відродженню професійно-технічної освіти, враховуючи гостру необхідність у забезпеченні народного господарства кваліфікованими робітничими кадрами. В результаті приватизації державних підприємств, реструктуризації виробництва було звільнено з роботи значну кількість кваліфікованих фрезерувальників, токарів, електриків, мулярів, робітників інших спеціальностей. Одночасно кількість професійно-технічних закладів за останні 10-15 років зменшилася на ЗО %. Існує недостатнє та несвоєчасне фінансування закладів професійно-технічної освіти, що негативно впливає на збереження на оновлення матеріально-технічної бази, на організацію навчально-виховного процесу та якість підготовки фахівців. Професійно-технічні училища недостатньо забезпечені засобами навчання, наочними та навчальними посібниками, підручниками, комп'ютерною технікою. Недостатньо виділяється коштів для забезпечення харчування учнів, утримання дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених сімей. Існує відтік висококваліфікованих викладацьких, досвідчених кадрів ( в т. ч. майстрів виробничого навчання).

В умовах ринкової трансформації проводиться робота по збереженню мережі навчальних закладів, створення умов для отримання громадянами України вищої освіти, приведенню структури підготовки професійних кадрів у відповідність із потребами ринку праці. Особлива увага приділяється забезпеченню фахівцями наукоємних і високотехнологічних підприємств, малого підприємництва та сфери послуг. Передбачено виділення коштів для надання громадянам кредитів для отримання ними вищої освіти. Виділяються кошти на модернізацію матеріально-технічної бази, видання підручників і навчально-методичної літератури, придбання наочних посібників, новітньої техніки і лабораторного обладнання для навчальних закладів. При навчальних закладах розвивається навчальне, дослідницьке, експериментальне та підсобне господарство. Створюються творчі колективи для розробки сучасного покоління підручників, навчальних програм, технічних засобів навчання.

Значна увага приділяється створенню належних соціальних умов для навчання, для проживання працівників навчальних закладів. Запроваджено встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним працівникам ВНЗ III—IV рівнів акредитації на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості, а педагогічним працівникам ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості. Передбачено встановлення доплат спеціалістам, які працюють у системі освіти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству.

Створюються належні умови для функціонування гуртожитків та проживання в них учнів, студентів, встановлюються об'єктивні ціни за користування учнями та студентами гуртожитками, фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами, фізкультурно-оздоровчим знаряддям і обладнанням, іншим майном, призначеним для занять фізичною культурою і спортом, а також закладами культури, бібліотеками, комп'ютерною технікою та додатковими освітніми послугами. Розробляються та впроваджуються соціальні програми профілактики та оздоровлення педагогічних, науково-педагогічних працівників, а також будівництва, реконструкції, капітального ремонту житла для працівників педагогічних працівників, особливо у сільській місцевості. Фінансово забезпечуються програми використання оздоровчих навчальних закладів для організації лікування, оздоровлення та відпочинку дітей, учнів, вихованців, студентів. Поліпшується організація гарячого харчування у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах. Здійснюється фінансування витрат, пов'язаних із матеріальним, житловим та іншим забезпеченням, що встановлені державою для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Важливе значення має виконання Закону України "Про освіту", що передбачає виплату коштів соціального змісту: надбавку за вислугу років, щорічну грошову винагороду та допомогу на оздоровлення, компенсацію за оплату користування житлом з опаленням і освітленням педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають в них.

Враховуючи існуючі трудності з працевлаштуванням на виробництві випускників вищих навчальних закладів, важливого значення набуває Закону України "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю" (2004 р.). Відповідно до закону забезпечення молоді першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю здійснює державна служба зайнятості. Роботодавцю надається дотація в разі прийняття ним на роботу молоді, якій надається перше робоче місце за отриманою професією (спеціальністю) строком на два роки. Дотація надається щомісячно в розмірі фактичних витрат на заробітну плату молоді та сум внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що оплачують роботодавці відповідно до закону. Надання роботодавцю дотації здійснюється в межах асигнувань Державного бюджету України та коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Порядок та строки надання дотації роботодавцю для забезпечення молоді першим робочим місцем встановлюються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Для покращення стану діяльності закладів освіти та підготовки робітничих кадрів для економіки України здійснюється низка організаційно-технічних та економічних заходів, до складу яких входять:

  • • створення національної системи підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки фахівців з використанням матеріально-технічної бази навчальних закладів;
  • • аналіз стану кадрового забезпечення окремих галузей економіки та розробка науково обґрунтованих прогнозів розвитку ринку праці та потреби у кваліфікованих працівниках за професійним спрямуванням;
  • • визначення обсягу державного замовлення на підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів "бакалавр", "спеціаліст" та "магістр" інженерних, економічних, педагогічних та інших спеціальностей;
  • • розробка правових та економічних механізмів стимулювання та зацікавленості роботодавців і інвесторів у розвитку та відновленні трудових ресурсів держави; створення спеціального фонду підготовки робітничих кадрів за рахунок відрахувань підприємств;
  • • розробка механізму багатоканального та різнорівневого фінансування діяльності навчальних закладів. Пріоритетними напрямами фінансування є виділення необхідних коштів для впровадження інноваційних, інформаційних технологій, сучасної техніки, модернізації матеріально-технічної бази, видання навчальної, навчально-методичної літератури, проведення капітальних ремонтів будівель і споруд, забезпечення навчальних закладів комунальними послугами;
  • • створення механізму заохочення педагогічних працівників до роботи, вирішення питань стосовно соціального захисту цих працівників;
  • • покрашення соціального стану працівників закладів освіти, створення умов для оздоровлення викладачів, підвищення їх кваліфікації тощо.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші