Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка підприємств
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття, суть і показники продуктивності праці

В аграрному секторі при виробництві продукції бере участь різноманітна праця, яку можна поділити на три групи (рис. 12.1):

Векторна схема затрат праці на виробництві

Рис, 12.1. Векторна схема затрат праці на виробництві

СІЛЬСЬКОГОГ.ПОТНИІЛМСПЇ ТТППТГТОІІІЇ

  • - жива праця - затрати робочого часу тієї категорії працівників сільського господарства, яка виробляє продукцію на завершальному етапі;
  • - минула праця працівників аграрного сектору, затрачена на попередніх етапах виробництва й уречевлена в предметах праці сільськогосподарського призначення. Вона втілена у кормах, весінні, тваринах тощо;
  • - минула праця працівників промисловості, затрачена на попередніх етапах виробництва й уречевлена в предметах праці промислового походження, яка втілена у машинах, мінеральних добривах, Інших видах сировини та матеріалів.

Донедавна підвищення ефективності праці зводилось лише до економії живої праці, часто за рахунок перевитрат минулої, що негативно позначалось на динаміці чистого доходу, рентабельності виробництва внаслідок зростання собівартості продукції. У нинішніх умовах постає завдання повної оцінки сукупних затрат праці й обґрунтування порівнянь обсягів продукції із затратами живої та уречевленої праці. Найоб'єктивніший метод їх обчислення - зведення всіх затрат до затрат живої праці, яке передбачає визначення еквівалентності праці, витраченої на попередніх стадіях виробництва й уречевленої в засобах виробництва, кількості живої праці, затраченої на цьому етапі, та відображення всіх цих затрат у трудових одиницях.

Отже, продуктивність праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил, досягнень у галузі науки й техніки, практичного використання наукових і технічних досягнень, форм і методів організації та управління виробництвом, інших чинників.

Головним рушієм підвищення продуктивності праці є продуктивні сили. Основу їх становлять засоби виробництва, за допомогою яких створюються матеріальні блага, та люди, котрі, застосовуючи їх, здійснюють матеріальне виробництво завдяки певному виробничому досвіду, навичкам до праці, володіють певними технічними й іншими знаннями. Отже, у процесі виробництва вагома роль належить людині. Тільки жива праця має здатність створювати нові вартості за одиницю часу, тому лише їй притаманна продуктивність. Одночасно вона є джерелом економії затрат минулої праці. У зв'язку з цим доходимо висновку: без засобів виробництва процес праці неефективний, а без живої праці взагалі неможливий.

Обсяги виробництва продукції можуть зростати внаслідок збільшення маси праці або поліпшення рівня її використання. Кількість праці можна збільшити, залучаючи у виробництво додаткових працюючих, продовжуючи тривалість робочого дня та підвищуючи інтенсивність праці.

Оскільки в аграрному секторі спостерігається тенденція до скорочення працюючих, тривалість робочого дня встановлена чинним законодавством, а рівень інтенсивності праці має свою межу, яка визначена фізичними і психологічними можливостями людини, то збільшення обсягів виробництва продукції можна досягнути лише внаслідок підвищення продуктивності праці.

Продуктивність праці - здатність конкретної праці виробляти за одиницю часу певну кількість споживчих вартостей, виконувати відповідний обсяг робіт або надавати визначену кількість послуг.

Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва жива конкретна праця є джерелом створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому підвищення її продуктивності значною мірою відображає ефективність і живої, і сукупної праці, - частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується в такий спосіб, що загальна трудомісткість товарів і послуг зменшується. У цьому полягає економічний зміст дії закону неухильного зростання продуктивності праці.

Специфіка обліку затрат минулої праці в аграрному секторі достатньо складна, і тому ці затрати обліковують лише в собівартості продукції. Проте в затратах живої праці відображається і праця того, хто займається технологічним процесом, і того, хто організовує та спрямовує виробничий процес, змінює технологію виробництва продукції, підбирає і комплектує агрегати. Тому жива праця поділяється на пряму і непряму, їх співвідношення становить приблизно 3:1.

Прямі затрати - затрати безпосередніх виробників" зайнятих на виробництві продукції рослинництва і тваринництва, це найбільш активна і цінна праця.

Непрямі затрати - затрати, пов'язані з організацією й управлінням виробництвом. Сюди належать затрати праці спеціалістів, адмінуправлінського персоналу, облікового апарату та ін.

Однак для визначення рівня продуктивності праці використовують лише прямі затрати праці - безпосередніх виробників. Це пов'язано зі складністю розподілу непрямих затрат праці за окремими видами продукції. Для визначення рівня продуктивності праці застосовують систему показників (рис. 12.2).

Система показників продуктивності праці

Рис. 12.2. Система показників продуктивності праці

За результатами праці показники поділяються на основні та додаткові (проміжні). Основні показники визначають, використовуючи кінцевий результат, а додаткові дають змогу виміряти рівень продуктивності праці на проміжних стадіях.

За формою обчислення показники продуктивності праці є прямими та зворотними, а за способом вимірювання - натуральними, вартісними і трудовими.

Основним показником продуктивності праці, що якнайповніше характеризує ефективність використання трудових ресурсів аграрних підприємств, є кількість виробленої продукції в розрахунку на одного середньорічного працівника. Визначається він за формулою:

Для визначення рівня продуктивності праці використовують валову продукцію, оцінену в порівняльних або поточних цінах. Цей показник можна використати при порівнянні продуктивності праці в динаміці на підприємстві, в районі, області, країні. Однак тут спостерігається вплив структури й асортименту продукції, а також змін у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію. Для визначення обсягу валової продукції до уваги беруться також якісні показники.

У зв'язку з цим натуральні показники продуктивності праці вигідно відрізняються (хоч і не відображають якості продукції): порівняно з вартісними, вони не зазнають впливу структурних зрушень в асортименті продукції і дають змогу використовувати облік затрат часу на окремих технологічних операціях, відображаючи реальні затрати живої праці, оскільки їх облік здійснюється безпосередньо в одиницях робочого часу.

Для визначення прямих показників продуктивності праці використовують вироблену продукцію і затрати живої праці, їх визначають діленням обсягу продукції в натуральному або вартісному обчисленні на час, затрачений на її виробництво:

Зворотний показник рівня продуктивності праці - трудомісткість, яка показує, скільки затрачено робочого часу на виробництво 1 ц продукції. Трудомісткість визначають окремо для кожного виду продукції, що дає можливість використати цей показник для порівняння в динаміці на підприємстві, між підприємствами, у галузі, регіоні та країні. Тому його часто використовують на практиці для аналізу господарської діяльності підприємств і характеристики ефективності виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції. Трудомісткість визначають за формулою:

Недоліком використання основних показників рівня продуктивності праці в натуральному вартісному обчисленні є те, що їх можна визначити лише за кінцевими підсумками господарської діяльності, тобто після завершення господарського року.

Для оперативного контролю продуктивності праці на проміжкових операціях сільськогосподарського виробництва використовують додаткові, або непрямі показники. Вони не дають справжнього аналізу трудових затрат, але в певний спосіб характеризують продуктивність праці на окремих етапах або проміжкових операціях технологічного процесу.

До них належать:

  • - виконання змінної норми виробітку на механізованих роботах;
  • - навантаження тварин або посівів окремих культур на одного працюючого;
  • - затрати праці за періодами порівняно з нормами.

Не можна ототожнювати продуктивність праці з її ефективністю. Продуктивність визначається відношенням продукту праці до її затрат і є результативним показником, а ефективність - відношенням корисного ефекту до затрат на його отримання.

Показники продуктивності й ефективності праці кількісно не збігаються. Поняття ефективності праці ширше, воно належить певною мірою до всієї сукупної праці. Загалом економія сукупної праці - це результат функціонування живої праці та її вплив на використання засобів виробництві..

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші