Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розвиток радянської соціалістичної економіки в Україні та його відображення в економічній думці

Для радянської соціалістичної економіки (радянської економічної моделі) характерні: панування державної власності, тотальне одержавлення народного господарства, вилучення з відносин власності широких прошарків трудящих і заміна їх партійно-радянською номенклатурою, що діяла за дорученням і від імені держави; командно-адміністративна система управління народним господарством, централізоване директивне планування, владно-наказові господарські зв'язки, жорстка ієрархія суб'єктів господарювання та економічних інтересів (реалізація державного інтересу забезпечує відтворення системи); брак конкуренції; дефіцитність; надмірний рівень монополізації; заміна внутрішніх джерел і стимулів розвитку зовнішніми спонукальними мотивами.

Радянська наука розробила концепцію розвитку ступенів зрілості соціалістичної економіки. Згідно з нею перехідний період від ринкової до соціалістичної економіки тривав протягом 1917-1937 рр., у кінці 1950-х років було сформовано розвинуте соціалістичне суспільство, 1960-1980-ті роки визначались як період його вдосконалення і побудови матеріально-технічної бази комунізму. Кожен з цих періодів мав свої зміст, цілі й завдання економічного та соціального розвитку. Історію радянської економіки в Україні традиційно поділяють на такі періоди:

  • 1. Перехідний період від ринкової до соціалістичної економіки (1917-1937рр.):
    • o становлення радянської системи господарювання (1917- 1921). Політика воєнного комунізму в Україні (1919-1921);
    • o нова економічна політика в Україні (1921-1928). Початок соціалістичної індустріалізації (1925-1928);
    • o соціалістична індустріалізація народного господарства (1928- 1937) в умовах становлення командно-адміністративної системи. Побудова соціалістичної економіки.
  • 2. Розвиток радянської соціалістичної економіки в умовах командно адміністративної системи (1938-1985рр.):
    • o господарство України в період третьої п'ятирічки (1938-1941);
    • o господарство України у період Великої Вітчизняної війни (1941-1945) та післявоєнної відбудови й розвитку (1945-1953);
    • o економічний розвиток у 1950-1960-ті роки;
    • o економічний розвиток у 1971-1985 рр.
  • 3. Реформування радянської економічної системи (1985-/ 991 рр.).

Основними етапами економічного розвитку Радянської України були п'ятирічні плани - основна форма централізованого планування економічного та соціального розвитку. Директивне планування було основою економічного розвитку країни.

П'ятирічні плани економічного розвитку:

Становлення радянської системи господарювання (грудень 1917 - березень 1921 р.). Зміст політики воєнного комунізму та її реалізація в Україні (1919-1921 рр.)

Становлення радянської системи господарювання в Україні здійснювалося у два етапи:

  • 1) грудень 1917 р. - весна 1918 р. в Українській Республіці Рад (УРР)1 проводилася політика, що отримала назву "червоногвардійська атака на капітал". Українська Республіка була проголошена федеративною частиною Російської Радянської Соціалістичної Федеративної Республіки (РРСФР). Радянські органи влади в Україні - Центральний виконавчий комітет рад України і перший радянський уряд (Народний секретаріат) - не здійснювали самостійної економічної політики, дублювали і поширювали законодавство РРСФР в Україні. Було скасовано розпорядження Центральної Ради та ліквідовано українську грошову систему. Теоретико-законодавчою основою побудови соціалістичної економіки стала програма правлячої Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків);
  • 2) кінець 1918 р. - серпень 1919 p., 1920 p. - березень 1921 p.: в Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР) впроваджували політику "воєнного комунізму". Було чинним законодавство РРСФР, у тому числі Декрет про військово-політичний союз радянських республік від 1 червня 1919 р. У січні 1920 р. поширено декрети РРФСР щодо галузей, керівництво якими зосереджувалося у вищих органах Російської Федерації.

Головне завдання економічної політики "червоногвардійської атаки на капітал"

Полягало у створенні соціалістичного укладу в економіці, а основними методами господарського будівництва були адміністративно-примусові. Важливі заходи цієї політики такі:

  • o проголошення націоналізації приватної власності та встановлення всенародної власності на землю, що переходила у користування всіх трудящих;
  • o введення робітничого контролю у формі фабрично-заводських комітетів на підприємствах;
  • o проведення націоналізації фінансової системи, транспорту і промисловості у формі конфіскації, тобто шляхом безоплатного відчуження приватної власності на користь держави. У квітні 1918 р. задекларовано націоналізацію зовнішньої торгівлі. Державною власністю стало майно міської торгівлі;
  • o створення нової системи управління народним господарством, яка б охопила дві ланки - партійно-радянську і галузево-економічну. У січні 1918 р. було організовано Верховну раду народного господарства (ВРНГ);
  • o встановлення монополії на хліб з метою вирішення продовольчого питання (травень 1918 р.) - продовольчої диктатури - примусове вилучення зерна у селян. Створено продовольчі загони (продзагони), до складу яких входили робітники і солдати, котрі спільно з комітетами бідноти у селах вилучали зерно за твердими цінами, але оскільки гроші знецінилися, практично - безплатно.

Здійснення політики "червоногвардійської атаки на капітал" в Україні призвело до зміни соціальної структури селян.

Якщо за даними сільськогосподарського перепису 1917 p., в Україні нараховувалось 60,3 % бідняків, 27 % середняків, 12,7 % заможних, то навесні 1918 p., коли почався розподіл поміщицької землі та реманенту, соціальна структура села змінилася: частка заможних селян зменшилась до 5 %, бідняків - до 35 %, а середняків різко зросла до 60 %.

Націоналізацію здійснювали переважно на основі декретів Ради Народних Комісарів (Раднаркому) РРСФР. Усі відділення колишнього Державного і приватних комерційних та акціонерних банків в Україні закрили або вони стали відділеннями Народного банку в Москві. У Києві, Харкові та Одесі створили окружні контори Народного банку, яким підпорядковувалися інші відділення. Були націоналізовані великі підприємства переважно вугільної, металургійної і машинобудівної галузей за рішенням фабрично-заводських комітетів, які підтверджували центральні органи.

Відновлено зв'язки з радянською Росією. Народний секретаріат України відправив до Петрограда і Москви чотири поїзди із продовольством, 1 млн банок консервів.

Унаслідок впровадження політики "червоногвардійської атаки на капітал" сформувався соціалістичний уклад в економіці на основі державної форми власності на засоби виробництва.

Навесні 1918 р. у РРСФР було вироблено теоретичні основи економічної політики побудови соціалістичної економіки. Однак цей процес припинився у зв'язку з громадянською війною та іноземною інтервенцією. 2 вересня 1918 р. проголошено перетворення республіки у воєнний табір. Радянська влада почала впроваджувати політику "воєнного комунізму".

Політика "воєнного комунізму" передбачала здійснення комплексу заходів.

  • o Для розв'язання продовольчої проблеми націоналізовано торгівлю, організовано централізоване постачання населенню. Запроваджено карткову систему розподілу продуктів. Продовжувалася продовольча диктатура. Введено продрозкладку - обов'язкову систему заходів щодо заготівлі сільськогосподарської продукції відповідно до державних потреб спочатку за твердими державними цінами, потім безплатно (фактично без компенсації промисловими товарами)1. Продрозкладку поширили на багато видів сільськогосподарської продукції: зерно, фураж, м'ясо, картоплю, молоко, мед, яйця тощо. При визначенні величини продрозкладки теоретично враховували класовий принцип, але практично зберігався зрівняльний характер (за чисельністю їдців або працівників).
  • o Тривала аграрна реформа. Проголошувалася власність держави на землю (одержавлення землі), проведення землеустрою у напрямі усуспільнення землекористування і пришвидшення переходу від одноосібного господарювання як тимчасового і відживаючого до громадських форм господарювання з метою переходу до комуністичного землеробства.
  • o Націоналізація всієї промисловості. Формування лінійної системи жорсткого централізованого управління ("главкізм"). Господарська самостійність підприємств обмежувалася до мінімуму. Економічні відносини між державою і підприємством формувалися на безтоварних відносинах. Економічні показники (прибуток, рентабельність) були скасовані. Підприємства не платили за комунальні і транспортні послуги.
  • o Натуралізація господарського життя, формування централізованого планово-розподільного механізму і контролю за виробництвом, розподілом, обміном та споживанням. Було скасовано податки і мита. Джерела надходження до бюджету - конфіскація майна та грошова емісія, що розглядалися як крок до витіснення грошей взагалі. Розробляли систему заміни грошей "тредами" - обліковими трудовими та енергетичними одиницями. Народний банк виконував функції центральної розрахункової каси, рахунки якої фіксували рух грошових коштів і матеріальних цінностей. Кредитної системи не було. Всього на території колишньої Російської імперії налічувалось понад 2000 різновидів грошових знаків.
  • o Ідею негайної побудови безтоварного господарства викладено в Другій програмі РКП(б) у березні 1919 р. її реалізація почалася в кінці 1920 р. - на початку 1921 р., коли економічна криза досягла максимуму. Робітники отримували однакові трудові пайки, було скасовано плату за житло, транспорт, комунальні послуги, введено натуральне постачання продовольства та предметів першої необхідності за класовою ознакою.
  • o Державний контроль за трудовими ресурсами охопив введення загальної трудової повинності та мілітаризацію праці. Трудові повинності набули всезагального характеру (всі особи від 16 до 55 років).

Політика "воєнного комунізму" традиційно в історико-економічній літературі визначається як система вимушених надзвичайних економічних заходів радянської держави (диктатури пролетаріату), спрямована на мобілізацію виробничих, фінансових і трудових ресурсів за допомогою адміністративно-примусових методів в інтересах пролетаріату та біднішого селянства для організації оборони країни в умовах громадянської війни 1918-1920 рр. В умовах занепаду національної економіки політика "воєнного комунізму" була ситуативною, реагуючи на процеси, що відбувалися.

Сучасні економісти вважають, що політика "воєнного комунізму" - це радянська модель побудови безринкового господарства, перший досвід становлення командно-адміністративної системи. Модель воєнного комунізму характеризується жорстокою централізацією господарського управління економікою при повному руйнуванні ринкових відносин до натуралізації господарства. Це політика свідомого знищення приватної власності та ринкового господарського механізму, заміна його планово-розпорядчим механізмом і централізованим управлінням виробництвом, розподілом, обміном і споживанням. Керуюча партійно-радянська влада вважала політику "воєнного комунізму" початком безпосереднього переходу до соціалізму і комунізму. У цей період у радянській економічній науці домінував погляд про несумісність товарно-грошових відносин із соціалістичною системою господарювання, планове господарство протиставлялось товарному, виключалась можливість використання ринкових відносин.

Реалізація політики "воєнного комунізму" в Україні

З метою вирішення продовольчого питання уряд УРСР у січні 1919 р. проголосив державну монополію на хліб, цукор, сіль і гас У лютому 1919 р. встановлено тверді ціни заготівлі та продажу сільськогосподарських продуктів. Передбачалась їх заготівля як примусовими методами, так і шляхом налагодження товарообміну в державному масштабі, організація постачання промислових товарів селянству в обмін за здану продукцію. У квітні 1919 р. введено продрозкладку, планові показники якої в 1919 р. становили 139 млн пудів.

У1920 р. Україна була проголошена територією державної заготівлі. Обсяг продрозкладки збільшили до 158 млн пудів хліба. Від 10 до 25 % зібраного хліба залишали у розпорядженні продовольчих відділів виконкомів рад для забезпечення селян-бідняків. Фактично було встановлено продовольчу диктатуру, що виявилася у запровадженні продрозкладки, монополії на торгівлю, штучному утриманні твердих цін.

В аграрній сфері Народний комісаріат землеробства України залишив за державою 65 % колишньої поміщицької землі. Враховуючи незадоволення і протест селян, третій український радянський уряд у лютому 1920 р. ухвалив "Закон робітничо-селянського уряду про землю". Було підтверджено націоналізацію та конфіскацію землі, яку безоплатно передавали у зрівняльний розподіл, насамперед для безземельних і малоземельних селян. Розпоряджалися землею повітові, волосні, губернські земельні відділи при ревкомах і виконкомах Рад. Земельну реформу здійснювали сільські та волосні земельні комісії, комітети незаможних селян (комнезами). Забезпечували селян сільськогосподарським реманентом, конфіскованим у поміщиків і заможних селян, прокатні пункти при земельних відділах. Активно відчужували землі заможних селян. До весни 1921 р. селяни отримали близько 15 млн дес. землі, зосередивши 96 % усіх земельних угідь республіки. Середняками стали 52 % селянських дворів, кількість безпосівних зменшилася на 40 %. Кількість радгоспів становила 571, колективних господарств - 707.

У промисловості на другому етапі націоналізації (січень - червень 1919 р.) відбувся перехід від націоналізації окремих підприємств до націоналізації галузей промисловості: цукрової, залізорудної, кам'яновугільної, хімічної та марганцевої, харчової та легкої. На третьому етапі протягом 1920 - 1921 рр. націоналізація завершилася. У державну власність перейшло понад 11 тис. підприємств, на яких працювало 82,2 % зайнятих у промисловості робітників і налічувалось 90 % механічних двигунів. У власність держави перейшли також залізниці, автотранспорт, частина водного транспорту.

Управління промисловістю мало таку структуру: Рада народного господарства України (РНГУ) з 8 галузево-виробничими і 5 функціональними головкомами, створена в 1919 р., - губернські ради народного господарства як територіальна система господарського управління - підприємства, що підпорядковувалися галузевим головкомам. У 1920 р. замість РНГУ було створено Промбюро із 45 головкомами та відділами. У багатьох галузях між головкомом і підприємством була ще одна ланка - трест, що керував кількома невеликими підприємствами, які не підлягали безпосередньо РНГУ.

Визначаючи сутність радянського тресту, професор Петро Фомін (1870-1930) у статті "До питання про економічну природу радянського тресту" звертає увагу на те, що це така організація промислових підприємств у сучасних умовах державного капіталізму радянських республік, метою якої є організаційно-технічна раціоналізація виробництва шляхом обмеження дії принципу вільної конкуренції за допомогою форм і методів, властивих періоду монополістичного капіталізму. Господарем цього об'єднання залишається держава, котра має враховувати діяльність тресту при складанні загального господарського плану.

В Україні та Російській Федерації були єдиними фінансова система, грошові знаки та грошовий обіг. Створено Українське державне казначейство, куди спрямовували всі податки, зібрані на території України. Головними джерелами грошових надходжень були продрозкладка, одноразовий податок на капітал, рухоме і нерухоме майно (за постановою від 15 січня 1918 р.), контрибуції. Інфляція досягла катастрофічних розмірів. Протягом 1918 р. - липня 1920 р. зі збільшенням грошової маси в обігу в 54 рази її реальна цінність зменшилася в 17 разів, а купівельна спроможність у 907 разів.

Державний контроль за трудовими ресурсами передбачав введення трудових повинностей для осіб від 16 до 55 років, що набуло всезагального характеру.

Наслідком громадянської війни та політики "воєнного комунізму" стала економічна та політична кризи. Політика побудови соціалізму без ринку і товарів на основі загального планування та обліку зазнала краху. В Україні в 1920 р. обсяги валової продукції промисловості становили лише 10 %, а сільського господарства - 60 % порівняно з 1913 р. Були зруйновані залізниці, галузі важкої промисловості. Наприклад, виробництво чавуну зменшилося на 0,5 % від довоєнного рівня, сталі - на 1,7, продукції машинобудування - на 4, цукру - на 4,4 %. Посівні площі, порівняно з 1913 p., також зменшилися на 15 %, врожайність - на 27-38, валовий збір зерна - на 38,5 %. Від голоду, який охопив у 1921-1922 pp. південні губернії України, померло близько 1 млн осіб.

Перестали діяти такі економічні регулятори, як ринок, гроші, прибуток, матеріальна зацікавленість. Порушився товарооборот між містом і селом. Знецінилися гроші та зросли ціни. Функції грошей виконували різні дефіцитні товари: сіль, сірники, мило, цукор тощо. Інфляція досягла значних розмірів. Національний дохід перерозподілявся на користь спекулянтів і великих виробників.

Проявом внутрішньополітичної кризи були страйки у містах, повстання селян на Донеччині, Полтавщині та Катеринославщині.

Для розвитку в мирних умовах, організації відбудови народного господарства та продовження становлення соціалістичної економіки потрібно було змінити економічну політику. В грудні 1920 р. у Росії ухвалено план ГОЕЛРО - перший перспективний народногосподарський план, що передбачав перехід до інтенсивного розвитку народного господарства на базі електрифікації, перебудову економіки на соціалістичній основі. Сучасні економісти визначають його як утопію, оскільки були необхідні щорічні видатки протягом 10- 15 років в обсязі 1 трлн золотих рублів, яких держава не мала.

У березні 1921 р. на X з'їзді РКП(б) було ухвалено рішення, що започаткувало перехід до нової економічної політики.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші