Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія нових незалежних держав
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ретростратегія Олександра Лукашенко

О. Лукашенко здійснює своєрідну ретростратегію: реставровані важливі елементи радянської системи. До них належать: жорстко репресивна політична система, переважаюча роль держави в економіці, обов'язкова селективна ідеологія радянського ґатунку, а також цілеспрямовані методи утиску виявів самостійності у політичній, економічній, соціальній і культурній сферах. Так, у 2008 р. вирішено відмовитися від 12-річної середньої освіти і повернутися до 11-річної. Прикладом також може бути указ президента Білорусі, виданий у травні 2008 р., який вводить адміністративну відповідальність за проведення несанкціонованих концертів. Відтепер дозвіл на проведення концертів даватимуть створювані художньо-експертні комісії. Відбуватися це буде, як колись в СРСР: ще перед концертом комісія має ознайомитися з репертуаром музикантів і винести вердикт. Вона може прийняти рішення про низький художній рівень колективу, і концерт не відбудеться. Тобто О. Лукашенко відродив художні ради — своєрідну цензуру, що закономірно для його політики. Під знаком всеохоплюючої приватизації державної влади всі сфери життя визначаються прагненням О. Лукашенка забезпечити особисту владу.

Міцність влади залежить від успішності економіки. Ставши президентом, О. Лукашенко виявив, що державна скарбниця порожня, а зовнішній борг перевищує 1 млрд дол. Парламенту було запропоновано антикризову програму, що передбачала:

  • 1) здійснення жорсткої фінансово-кредитної політики;
  • 2) посилення державного регулювання в проведенні економічних і соціальних реформ.

З метою втілення в життя цих настанов була створена вертикаль виконавчої влади, підпорядкована безпосередньо президенту. В Білорусі вдалося зберегти практично весь промисловий потенціал, зокрема військово-промисловий комплекс, провідні заводи і фабрики. У 1994—1995 рр. було зупинено падіння виробництва, і починаючи з 1995 р., його обсяги систематично зростають. До початку XXI ст. був перевищений рівень докризового 1990 р. за обсягами виробництва промислової продукції, споживчих товарів, реальних грошових прибутків населення та іншими показниками. Створена продовольча безпека країни. Пожвавлення економіки призвело до скорочення безробіття. Середня заробітна плата у 2007 р. становила 308 дол. (в Україні — 246 дол.). Успіхи боротьби з корупцією у Білорусі вражаючі. У цій країні найбільший спад рівня злочинності, порівняно з іншими країнами СНД.

В цілому господарство Білорусі здебільшого одержавлене. Разом із тим одним із факторів ринкових трансформацій є відмова від неефективної державної власності шляхом проведення приватизації. Проте її процеси в Білорусі відбувалися вкрай повільно. За перші 10 років незалежності приватизували лише 3190 об'єктів, з яких 80 % належали комунальній власності, що становило 28 % загальної кількості об'єктів, що підлягали приватизації. Головним чином це були магазини. Основні галузі виробництва продовжують бути монополізованими. В аграрному секторі приватна ініціатива взагалі неможлива, не кажучи вже про розпорядження землею. Існує колгоспна система. Оскільки кількість приватних підприємств дуже незначна, населення фактично не бере участі у ринкових відносинах, тобто повністю залежить від державного бюджету. Масова грошова емісія, завдяки якій регулярно виплачується заробітна плата, негативно впливає на валютно-фінансову систему країни.

Всі економічні процеси підконтрольні державі. З 1995 р. О. Лукашенко створив "змішану" економіку з елементами і соціалізму, і ринку. Приватні підприємці існують, проте встановлюються фіксовані ціни, здійснюється пряме втручання у діяльність недержавних фірм. Кількість недержавних підприємств з року в рік скорочується. Уряд неодноразово запроваджував фіскальні правила зі зворотною силою, а потім переслідував підприємців за їх "порушення" у минулому. Загалом приватний бізнес у Білорусі е обмежено можливим, причому лише за умови покровительства з боку чиновників.

Останніми роками відбувається процес придушення дрібного бізнесу. Підраховано, що для створення природного конкурентного середовища у республіці має функціонувати 200— 300 тис. малих підприємств, які б створювали 20—25 % ВВП. На початку нового тисячоліття їх було лише 20 тис. і їх кількість постійно скорочувалася. Частка зайнятих у малому бізнесі становить трохи більше 1 % працездатного населення країни. Відсутність нормальних умов для розвитку малого і середнього бізнесу не сприяє формуванню критичної маси підприємців, яка могла б впливати на прийняття рішень на державному рівні. На найвищому рівні влада у цьому не зацікавлена. На початку січня 2008 р. відбулося кілька масових мітингів підприємців. Вони протестували проти президентського указу, згідно з яким з 1 січня того самого року індивідуальні підприємці можуть наймати не більше трьох працівників і тільки з числа близьких родичів. У протилежному випадку вони зобов'язані зареєструватися як юридичні особи з усіма випливаючими з того податками і бюрократичною тяганиною. Підприємців у їх виступах підтримали лідери білоруської опозиції. Мітинги розганяють ОМОН і МВС, десятки учасників затримують.

Нагальна реструктуризація виробництва у республіці стримується низкою причин, пов'язаних із відсутністю зовнішніх інвестувань і нестачею власних коштів у суб'єктів господарювання. Прямі іноземні інвестиції у білоруську економіку мізерні (не дотягують до 40 дол. на душу населення). А прибуток підприємств безпосередньо залежить від реструктуризації. Проте керівництво не підтримує її, оскільки вона може збільшити рівень безробіття, принаймні тимчасово. Тому республіканська влада не зацікавлена у цьому і надає прямі або опосередковані субсидії та привілеї керівництву підприємств, підтримуючи таким чином рівень зайнятості.

В цілому можна сказати, що в Білорусі відсутні або дуже і дуже слабкі ринкові інститути, не діє закон про банкрутство, немає законодавчих гарантій прав власності, прозорості у законодавстві. Законодавчий вакуум держава компенсує надлишком авторитарних методів у "наведенні порядку" в країні. Пошуки Білоруссю так званого третього шляху призвели до фактичної відмови від економічних реформ. Республіка практично вичерпала ресурси для екстенсивного зростання.

Починаючи з 1994 р. Білорусь продає зброю та військову техніку різним країнам та екстремістським угрупованням. Серед них і ті, стосовно яких запроваджено ембарго ООН на постачання озброєнь: Ірак, Судан, Ангола, палестинські й албанські бойовики. За оцінками європейських експертів, Білорусь — найбільший постачальник зброї для ісламістських терористів на Близькому Сході і Балканах. Продаючи зброю країнам і групам, що воюють, білоруське керівництво істотно дестабілізує ситуацію у світі та протиставляє себе світовому співтовариствові.

Джерелом поставок є озброєння білоруської армії, що мало бути знищене згідно з Договором про скорочення звичайних озброєнь у Європі. Прибутки від продажу зброї лише за 1997— 2000 рр. становили понад 1 млрд. дол. Країна входить до першої десятки світових експортерів озброєнь. Від 2000 р. щорічно експортується зброї на понад півмільярда доларів. Утворені таким чином тіньові прибутки перераховуються на таємні банківські рахунки О. Лукашенка, а також у "спеціальний фонд", яким розпоряджається виключно президент. За посередництвом Білорусі здійснює продаж зброї до країн Азії та Африки Росія. її перепродаж — суттєве доповнення до статей бюджету, що допомогло радикально поліпшити економічну ситуацію в Білорусі.

Треба підкреслити, що економіка країни значною мірою, якщо не повністю, залежить від Росії. Це "позичена стабільність". Росія субсидує свою сусідку щорічно приблизно на 6 млрд. дол. Сюди відносяться, насамперед, поставки природного газу за внутрішніми російськими цінами і безмитні поставки сирої нафти, яку потім Білорусь у формі нафтопродуктів перепродає за світовими цінами. За офіційними даними, 54 % білоруського імпорту і 66 % експорту пов'язані з Росією. Це при тому, що білоруська продукція неконкурентоспроможна на світовому ринку. Тобто російський уряд фактично утримує режим О. Лукашенка, закуповуючи малоліквідну продукцію державних підприємств, надаючи пільгові кредити та енергоносії за наднизькими цінами. Якщо створені таким чином переваги будуть скасовані Росією, О. Лукашенко не матиме можливості у майбутньому в попередньому обсязі забезпечувати соціально-економічну стабільність у країні.

Через це у зовнішній політиці РБ перше місце з великим відривом від інших країн посідає Росія. Союзницькі відносини з нею зумовлені насамперед економічно. 21 лютого 1995 р. Білорусь і Росія підписали Договір про дружбу, добросусідські відносини і співробітництво. 2 квітня 1996 р. у Москві в урочистій обстановці президенти О. Лукашенко і Б. Єльцин підписали договір про утворення Співтовариства двох країн. Згідно з документами передбачалося:

  • — узгодження сторонами зовнішньої політики і вироблення спільних позицій з основних міжнародних питань;
  • — взаємодія у забезпеченні безпеки, охороні кордонів і боротьбі зі злочинністю;
  • — розробка спільних принципів військового будівництва зі спільним використанням складових інфраструктури обох республік відповідно до національного законодавства.

До кінця 1996 р. обидві держави мали забезпечити формування спільної транспортної системи з єдиними тарифами, а також об'єднаної енергосистеми, спільного науково-технічного й інформаційного просторів. До 1997 р. передбачалися синхронізація етапів, термінів і глибини економічних реформ, створення єдиної нормативно-правової бази. До того самого часу передбачалося уніфікувати грошово-кредитну і бюджетну системи, створити умови для запровадження єдиної валюти.

  • 2 квітня 1997 р. Б. Єльцин і О. Лукашенко підписали Договір про Союз Білорусі та Росії. Проект Статуту Союзу, винесений на всенародне обговорення в обох республіках, підтримала більшість населення. 23 травня відбулося його офіційне підписання президентами. У травні — червні 1997 р. Договір був ратифікований обома парламентами. 25 грудня 1998 р. підписали Декларацію про подальше об'єднання Білорусі та Росії, договір і угоду про забезпечення однакових прав громадян і створення рівних можливостей суб'єктам господарювання обох держав. Було проголошено мету — вступ Республіки Білорусь і Російської Федерації в XXI ст. у новій якості — як союзної держави при збереженні національних суверенітетів. Наприкінці 1999 р. були зняті митні кордони, що забезпечувало вільне пересування людей з однієї країни до іншої.
  • 8 грудня 1999 р. у Москві президенти уклали Договір про створення Союзної держави, що набрав чинності 26 січня 2000 р. Цей документ передбачав формування на основі всенародного голосування спільного парламенту і створення законодавчої бази для глибшого союзу, що важливо для створення єдиного економічного, митного, оборонного, гуманітарного й інформаційного простору. Після підписання Договору робилися певні спроби його реалізації. Проте обидві сторони зберегли різні думки з окремих проблем подальшої розбудови Союзної держави. Зокрема, у росіян з'явилося побоювання, що "Бацька" має претензії на заняття посади президента у такій державі. Справді, О. Лукашенко дозволяв собі заяви на кшталт: "Мені — 40, а йому (Б. Єльцину. — Т.О.) — 80". Та в Росії президентом став В. Путін і це внесло певні корективи до російсько-білоруських відносин.

Російська позиція стала прагматичнішою і дещо жорсткішою. О. Лукашенко є інструментом залучення Білорусі до Росії, але він також перешкоджає геополітичному домінуванню Росії в Білорусі, оскільки ніколи не піде на втрату своєї влади. Він використовує гасло інтеграції суто як засіб досягнення власних цілей. У свій час Б. Єльцину Білорусь була потрібна для того, аби мати хоча б який-небудь державницький міф, щоб відбиватися від комуністів. В. Путіну здалося, що Росія витрачає багато коштів на підтримку Білорусі. І який може бути новий Союз, коли Україна постійно говорить про намір вступити до НАТО?

У 2006 р. Росія висунула вимогу переглянути ціни на газ для Білорусі: спочатку підняти їх удвічі, а потім до 2010 р. довести до світового рівня. До того ж вона хоче одержувати свою частку від білоруського реекспорту своєї сирої нафти. Це викликало гостру реакцію з боку білоруської сторони. Вона як компенсацію запровадила підвищені мита за транзит російських енергоносіїв до Європи, а О. Лукашенко заявив, що російські наміри підвищити ціни на енергоносії є "геноцидом білоруського народу". У 2007 р. справа дійшла до незаконного відбору російських енергоносіїв з трубопроводів, що пролягають на території Білорусі. Росія прагне встановити контроль над ними, проте Білорусь їх не віддає. Без власних ресурсів — намагання втриматися. Наприкінці 2007 р. Білорусь запропонувала Росії будувати газопровід "Ямал — Європа" в обхід України. 13—14 грудня 2007 р. відбувся візит В. Путіна до Мінська, під час якого підписали низку договорів. Проте про спільну Конституцію домовитися не вдалося. Наприкінці травня 2008 р. В. Путін став головою Ради міністрів Союзної держави і пообіцяв, що її бюджет у наступному році зросте у два рази.

На Росію "центрована" зовнішня політика Білорусі. Зв'язки з нею замінили відносини з іншими країнами світу. РБ опинилася у міжнародній ізоляції, для неї властива інформаційна, світоглядна й інвестиційна замкнутість і закритість. Це пов'язано з тим, що білоруська еліта не змогла адаптуватися до нових історичних і геополітичних умов. Міжнародну ізоляцію спричинили конфлікт із Заходом, войовниче заперечення західних цінностей, неприйняття європейських стандартів демократії. Відносини Білорусі з ЄС і США можна характеризувати як холодні й напружені. Там Білорусь продовжують називати "останньою диктатурою Європи", країною "жорсткого авторитаризму".

На початку 2007 р. О. Лукашенко дав зрозуміти, що готовий розрядити напруженість у відносинах своєї країни та ЄС, "розпочати відкритий і чесний діалог", вивчити "нові можливості співробітництва". Проте така співпраця навряд чи можлива, оскільки потрібне для цього дотримання демократичних принципів може підірвати авторитарний режим білоруського президента. У 2002 р. на нараді міністрів іноземних справ Європейського Союзу було прийняте рішення не пускати "Баньку" до Європи за його негуманне ставлення до опозиції. Тому свій погляд він спрямовує на Схід, відкриваючи можливості для інвестицій з того боку. Білорусь є членом Євразійської Економічної Співдружності, до складу якої крім Росії входять ще Казахстан, Таджикистан і Киргизстан.

В цілому можна сказати, що необхідність так чи інакше контактувати з лукашенківською Білоруссю, навіть підтримувати дипломатичні відносини, перетворилася на складну процедуру для багатьох державних і політичних діячів, особливо сусідніх країн. О. Лукашенко — діяч, для якого найголовнішим у всіх сферах, у тому числі й у зовнішній політиці, е забезпечення своєї влади. Заради цього він може вдаватися до неординарних методів і шляхів. Хоча все це подається під прикриттям захисту інтересів "простих білорусів".

Білоруси у переважній більшості підтримують керівника. Відомий афоризм "Кожен народ має таке керівництво, на яке заслуговує" підтверджується у цій країні. На президентських виборах 9 вересня 2001 р. уже в першому турі О. Лукашенко одержав 75,65 % голосів (за другого кандидата — В. Гончарика — 15, 65, за третього — С. Гайдукевича — 2,4 %). На референдумі і виборах депутатів палати представників Національних зборів, що відбулися 17 жовтня 2004 р., проголосували 90 % виборців країни. Приблизно 90 % із них висловилися за надання О. Лукашенку права балотуватися кандидатом у президенти країни на виборах 2006р. на третій термін і внесення відповідних змін до Конституції. Вибори у березні 2006 р. він легко виграв без репресій і маніпуляцій. Хоча міжнародне співтовариство їх не визнало, вважаючи сфальсифікованими. Проте це не відповідає дійсності, адже білоруси віддавали голоси добровільно, як вдячність за стабільність у країні.

Хоча БНФ намагався і намагається чинити опір придушенню демократії, влаштовуючи іноді масові мітинги і маніфестації. Акції протесту супроводжувалися жорстокими зіткненнями із міліцією, штрафами (у 250—350 дол.) й адміністративними арештами їх учасників (на 5 або 15 діб). Проте переважна більшість населення країни не підтримує опозиціонерів. У жовтні 2005 р. у Мінську відбувся Конгрес демократичних сил, на якому було представлено 11 опозиційних партій і майже 200 громадських організацій. На Конгресі обрали єдиного кандидата на вибори президента — безпартійного Олександра Мілінкевича, який у грудні того самого року заявив: "У разі фальсифікації виборів у Білорусі відбудеться мирна революція". Він програв вибори. Іноземні спостерігачі вказували на фальсифікації, проте мирної революції не сталося. Час від часу декілька тисяч незадоволених існуючими порядками виходять на вулиці з протестами. Так сталося, зокрема, 25 березня 2008 р., коли у Мінську проводився мітинг, присвячений 90-річчю Білоруської Народної Республіки. Цей день називають "Днем волі". Мітинг розігнали спецназівці, а понад сотню маніфестантів міліція заарештувала. Скільки б не було протестантів, вони на теперішній час не переважають мільйони, які задоволені правлінням "Бацьки" і сидять вдома. Білоруська опозиція наприкінці 2000-х років є слабкою і погано організованою. З. Позняк, виїхавши до США, став ще більше непопулярним (його рейтинг ніколи не перевищував 8 %). У зв'язку з цим зменшився вплив Білоруського Народного Фронту. Комуністична організація є дуже анемічною. Невеликі партії крайньоправого спрямування не сприймаються серйозно. Тобто опозиція не може серйозно змагатися з президентом. Навіть якщо б з О. Лукашенком щось трапилося, його місце посів би інший "Лукашенко", що відповідало б прагненням мас. Але поки Олександр Григорович молодий і здоровий, для країни проблема наступності влади не актуальна. Переможець, який "одержав все", схильний контролювати "все" максимально довго.

Однак час минає. Електорат, напевно, зміниться, і тоді інтереси більшості виборців можуть значно відрізнятися від інтересів сьогоднішньої старшої генерації. Проте на це знадобиться дуже багато часу. За рівнем освіти (люди з вищою освітою на межі століть становили у Білорусі 12 % населення, а понад 20 % не мали освіти навіть чотирьох класів), соціальної структури, науково-виробничим потенціалом країна перебуває на етапі пізнього індустріального суспільства. Масова свідомість певною мірою законсервувалася на рівні початкового періоду індустріалізації. Більшість жителів білоруських міст — вихідці з села. Тому переважаючим типом особистості є людина, яка існує наче у двох субкультурах: патріархальній та індустріальній. Такі люди виступають за збереження патерна-лістської держави з максимальним збереженням радянського способу життя. Інша — менша частина населення — переважно молодь, освічені й економічно активні громадяни прагнуть до змін, справді національної демократичної держави із ринковою економікою. Проте вірогідність демократичного прориву в найближчий час мала.

Запитання для самоперевірки

Як можна охарактеризувати стан білоруського суспільства напередодні одержання незалежності?

Назвіть кандидатів на посаду президента на виборах 1994 р.

Скільки разів в яких роках О. Лукашенка обирали президентом Білорусі?

Чому позиції О. Лукашенка на президентських виборах виявилися найпривабливішими для електорату?

Чому білоруси називають свого президента "Бацька"?

Охарактеризуйте стан білоруської опозиції. Які акції вона здійснила останнім часом?

Завдання для самостійної роботи

Проаналізуйте особливості розвитку білоруської економіки на сучасному етапі.

Чому Білорусь зазнала міжнародної ізоляції?

Як ви думаєте, чи можливе пом'якшення режиму авторитаризму в Білорусі? Думку обґрунтуйте.

Чи реальне державне об'єднання Білорусі та Росії?

У чому полягають суперечності між Білоруссю та Росією у питанні постачання енергоносіїв?


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші