Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Відмінність гуманітарного та природничого підходів до вивчення етнічних явищ.

Сформоване людське суспільство функціонує як сукупність багатьох етносів (грец. ετηνοσ — народ). До наук про народ належать етнографія (грец. ετηνοσ — народ і qrapho — пишу). Назви різних народів, порівняння їх звичаїв і обрядів з грецькими подає гомерівський епос. Історичні розвідки Геродота вміщують відомості про скіфів, фракійців, лівійців, єгиптян, персів та інші народи.

Вагомий внесок у дослідження української етнографії й антропології зробив Ф.Вовк, науковий доробок котрого вміщує понад 200 праць різними мовами. Особливу увагу вчений приділив вивченню традицій українського народного побуту. За його висновком, українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від сусідніх слов'янських народів, але близький до південних слов'ян (Вовк, 1995).

Суттєво змінили уявлення щодо заселення терену України новітні відкриття українських археологів. Йдеться про стоянку первісної людини, яку виявив В. Гладилін поблизу селища Королеве, на Закарпатті (70-ті роки XX ст.). Тут за результатами археологічних досліджень відкрито 16 культурних шарів зі слідами матеріальної культури кількох палеолітичних епох, близько 100 тис. знарядь праці, зібрано одну з найбільших у Європі палеолітичних колекцій. Отримані дані дали підстави науковцям переглянути питання про термін і шляхи заселення Східної Європи. Очевидно, що "освоєння цієї території, у тому числі й терену України, почалося ще за мільйон років до нашого часу, причому заселення йшло не зі сходу, як вважали, а з заходу — Центральної і Південної Європи" (Кухарчук, 1991).

У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. у науках про природу поширювалися ідеї природничо-наукового еволюціонізму. Ці ідеї суперечили креаціонізму (лат. crea-tio — створення), релігійному вченню про незмінність світу, створеного Богом з нічого.

Еволюціонізм — перша науково-теоретична школа, яка складається в етнографії. До її засновників належав відомий англійський етнограф і дослідник первісної культури Е. Тайлор (1832—1917).

Етнографи-еволюціоністи у дослідженні явищ культури керувалися природничо-науковими методами, зокрема біології. Еволюцію вони переважно розуміли як поступові кількісні зміни (однолінійність), залишаючи поза увагою якісні зміни, зсуви, стрибки у розвитку природи і суспільства, їхні погляди містять ідею розвитку, проте власне культурно-історичний процес у певному відношенні сприймався спрощено.

Становлення еволюціоністської школи в етнографії збігалося з поширеними тенденціями позитивістської недооцінки філософії. Окремі праці Е. Тайлора, передусім "Первісна культура" (1871) засвідчують, що концепцію класичного еволюціонізму в етнографії він дещо пом'якшив. Вчений зазначив складність ціннісного, аксіологічного зіставлення культурних досягнень, передбачив ідеї культурного релятивізму (з його тезою щодо незіставності й рівноцінності всіх культур) як одного із антиеволюціоністських напрямів у пізнішій етнографії.

Е. Тайлор прагнув показати культурну єдність людства, обстоював ідею прогресу культури, йому не притаманний ні креаціонізм, ні расизм. Він першим звернув увагу на повторюваність явищ культури у просторі й часі (згодом такий прийом отримав назву типологічного порівняння і використовувався у межах порівняльно-історичного методу), започаткував поняття "пережитки", "первісний анімізм", використання кількісних, статистичних даних в етнографії для врахування збігу в поширенні явищ культури й аналізу їх закономірних зв'язків (Першиц, 1989).

Досліджуючи питання етносу, нації, суспільства, вчені дійшли висновку, що в етнічній спільноті як соціокультурному утворенні "синтезовано принаймні три типи складників (у певному розумінні стихій) — етносоціальна форма життя, духовна діяльність людини (емоції, інтелект, воля) й біологічна форма життя ...; суспільство є сукупністю інституціонолізованих відносин, а етнос — середовищем драматичних людських стосунків. Проміжну позицію між етносом і суспільством посідає нація, їй притаманні риси обох соціальних утворень"...; "етнос — це генетично перший і структурно основний таксон соціокультурного життя людей. Єднає обидві форми організації життя (біологічну й етнокультурну) також той момент, що всі прояви етнічної активності зосереджені навколо життєвого процесу (сімейно-родинна організація, харчування, репродукування, захист тощо). Безпосередній характер організації життя зумовлює стихійно-історичну гармонізацію багатоманіття життєвих проявів, їх оптимальну локалізацію в просторі і часі" (Попов, 1997, с. 12—13).

У наукових джерелах розглянуто проблеми походження — розвитку — занепаду різних народів, з-поміж яких — гуни, тюрки, слов'яни (Гумільов, 1989). У праці "Кінець і знову початок" (1997) вчений обґрунтував концепцію світової пасіонарності, проаналізував на ц основі механізм дії етногенезу як мозаїчної реальності Всесвіту, підпорядкованої законам Природи (Давній Світ; Античність; Середньовіччя Європи; Китай; Візантія; Туреччина; Росія, інші регіони Землі). Пасіонарність (лат. равзіо — пристрасть) — своєрідна етногенна ознака, здатність людей до підвищеної активності, властива їхній психології, яка генерує антропогенні ландшафти (тепер — об'єкти географічної науки), і — характерологічна домінанта, непереборне внутрішнє прагнення (усвідомлене чи неусвідомлене), спрямоване на досягнення певної (навіть ілюзорної) мети, яка набуває для людини більшої цінності, ніж власне життя (Гумільов, 1997).

У дослідженні етнічних явищ простежуються засади гуманітарної та природничої методології.

Гуманітарний підхід здійснює вивчення сутності етнічних явищ і процесів на теоретико-методологічних засадах суспільних і гуманітарних наук (етнографії, історії, археології, соціології та ін.).

З позицій гуманітарного підходу поява, розвиток і функціонування етнічних спільнот пов'язуються з чинниками суспільного розвитку, передусім виробництвом, спілкуванням (мовою), духовним життям (культурою), звичаями, побутом, фольклором. Етапами розвитку етнічних спільнот вважаються рід — плем'я — народність — нація. Гуманітарна етнологія кінцевим підсумком етногенезу розглядає "появу націй, тобто найвищих таксономічних спільностей, які відрізняються специфічністю відносин між людьми, їхній характер визначається найбільшою опосередкованістю"; натомість думка про те, що "мовно-територіальна єдність — важливий показник нації лише на стадії її формування, е суперечливою.

Насправді, у сучасних розвинених націях, наприклад, канадській, бельгійській, швейцарській та інших, можна спостерігати не лише одномовність, а й дво-, навіть тримовність.

Природнича етнологія домінуючим чинником розвитку етносу вважає контакти і зв'язки з природою, довкіллям. Тобто "етнос" розглядається переважно як категорія природи, а не історії чи культури. Життя етносу (як і популяції тварин) здійснюється за умов енергетичного обміну з природою, підтримування чи порушення балансу рівноваги. На думку дослідників, у концепції світової пасіонарності Гумільова рушійною силою етногенезу постає "не стільки сфера суспільного виробництва, скільки специфічний вид енергії, джерелом якої слугують променеві флуктуації космічного походження, які, потрапляючи в ті чи інші географічні зони, де мешкають люди, породжують ефект так званого пасіонарного вибуху. Пасіонарний вибух — це надлишок енергії, яку отримують люди. Вона змушує їх активно діяти у напрямі експансії, тобто розширення зон свого життєвого простору. Внаслідок цього виникають контакти між різними етносами, і, таким чином, "пасіонарний поштовх" не зникає відразу, а генетично переходить на інші етноси і згасає поступово. Тому стадії етногенезу, згідно з природничою етнологією, — це фази поступового згасання енергії, що виникла від початкового імпульсу, якого нібито вистачає в середньому на 1000—1200 років. Такий період існування етносу" (Шкляр, 1997, с. 56—60).

Етносу властиві певні загальні ознаки: єдність економічного життя, цілісність культури, етнічна самосвідомість, подібність психічного складу.

Самобутність етнічної культури виявляють передусім мова, звичаї, обряди, традиції, народне мистецтво в його різноманітних формах. Саме ці компоненти етнічної культури у процесі освоєння поколіннями зберігають специфіку національної духовності. Однак етнос характеризує не лише певна культурна цілісність, а, водночас, і певна диспозиція "ми" — "вони". Тому найважливішу ознаку етносу становить етнічна самосвідомість, тобто його здатність усвідомлювати себе як культурну спільноту. Етнічну самосвідомість вирізняють також уявлення про спільність походження, зумовлені спільною історичною практикою предків.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші