Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Європейські країни середньовічних цивілізацій

Етапи становлення і характерні особливості

У Західній Європі феодалізм розвивався, маючи своїми попередниками такі соціально-економічні системи: 1) античну, рабовласницьку і варварську; 2) родоплемінну. Між ними була значна відмінність: перша набула великого поширення, у другій ще не сформувався класовий устрій. З одного боку, в античному суспільстві у IV—V ст. почали виникати протофеодальні елементи, з іншого — багато народів приходило до феодалізму шляхом самостійного внутрішнього розвитку.

У новітніх дослідженнях визначають такі етапи становлення і розвитку феодалізму:

  • 1) раннє середньовіччя (V—IX ст.): земля концентрувалася у найвищих станів суспільства, формувалося залежне суспільство, васально-ленні відносини;
  • 2) високе середньовіччя (X—XIII ст.): переважала доменіальна система господарювання, встановлювалась феодальна ієрархія, розвивалися ремесла і торгівля;
  • 3) пізнє середньовіччя (XIV—XV ст.): утверджувалися товарно-грошові відносини, майже зникло доменіальне господарство, феодальна ієрархія, відбувався активний процес звільнення селян, з'явилися ознаки раннього капіталізму. Водночас впроваджували технічні новинки — вітряний млин, доменну піч, артилерію, книгодрукування та ін., формувалися централізовані держави.

Така періодизація не єдина і не безспірна, проте, на нашу думку, вона повністю дає змогу врахувати зміни, які відбувалися у феодальному способі виробництва в Західній Європі. Для інших регіонів хронологічні межі феодалізму, звичайно, будуть дещо іншими.

Феодалізм — система політичної організації суспільства, економічну основу якої становить володіння землею. Для феодальної економіки характерні такі ознаки:

  • 1) панування значної земельної власності класу феодалів;
  • 2) поєднання її з невеликим індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, які часто мали в приватній власності головні засоби виробництва, худобу;
  • 3) своєрідний статус селян, котрі були не власниками землі, а її держателями на різних умовах аж до права спадкового користування;
  • 4) різні форми й ступені позаекономічного примусу селян, особиста й поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства;
  • 5) переважання аграрного сектору над торговим і промисловим;
  • 6) панування натурального господарства і відповідний характер держави;
  • 7) загалом низький рівень техніки та знань, ручне виробництво, що мало особливе значення для індивідуальних виробничих навичок;
  • 8) наявність васалітету або ієрархічної драбини субпідрядних соціальних груп усередині стану феодалів (також залежно від місцевих умов). Наприклад, у Франції ця схема мала такий вигляд: король — графи, герцоги — барони — рицарі (з фр. — "шевальє").

Зазначені властивості не вичерпують усіх особливостей феодалізму. Варто звернути увагу і на умовний характер феодальної власності на землю та розподіл права на неї між кількома феодалами. Феод був спадковою земельною власністю представника пануючого класу, пов'язаною з обов'язками несення військової служби та інших повинностей на користь вищого сеньйора. Його також вважали власником цього феоду. Така специфіка зумовила особливу значущість феодальної ієрархії та особистих васально-ленних зв'язків.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, англійський манор, російське помістя) експлуатували селян, що стало основою для виробництва та вилучення феодальної ренти. Феодальна земельна рента — частина додаткового продукту залежних селян, яку безплатно, безеквівалентно привласнював землевласник. Це економічна форма реалізації власності феодала на землю, засіб позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента в поєднай ні з продуктовою. У XI—XV ст. у зв'язку зі збільшенням кількості міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд із попередніми двома формами набувала значення грошова рента. Поступово феодали зменшували своє господарство, передавали панську землю в утримання селянам і жили за рахунок натурального та грошового оброків. Такий процес, названий комутацією ренти, призвів до зростання економічної незалежності селянського господарства.

На думку сучасних дослідників, процес становлення феодалізму відбувався трьома шляхами:

  • 1) як результат синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного та варварського суспільств (Північно-Східна Галлія, низка південнослов'янських народів). Швидше розвивалися ті регіони, де варварська складова синтезу переважала над античною. У варварських племен ознаки нового устрою виявлялися у використанні рабів за патріархальним типом як землеобробників, поглибленні соціального розшарування, посиленні влади військових вождів і королів, розвитку мирних відносин, що негативно впливало на військову демократію;
  • 2) так званий безсинтезний спосіб генезису феодалізму, що здійснювався без греко-римського і варварського синтезу або з незначними його складовими (Англія, Скандинавія, Південна Шотландія, частково Німеччина, а також Русь, Польща, Чехія);
  • 3) на основі синтезу пізньоантичного суспільства з феодальними відносинами, котрі сформувалися у варварському суспільстві з переважанням античних принципів (Візантія, Південна Галлія, країни Середньоазіатського регіону).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші