Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Нова історична школа (Г. Шмоллер, Л. Брентано, К.Бюхер). Теорії державного регулювання економіки

Продовження і розвиток ідеї "історичного методу" зафіксовані уже в другій половині XIX ст. у працях групи німецьких економістів, які отримали назву нової, чи молодої історичної школи. Наступний етап еволюції історичної традиції у Німеччині був пов'язаний із особливим періодом розвитку німецького суспільства - монополізацією економіки, яка спричинила різку поляризацію доходів населення, і внаслідок цього загострення класових суперечностей. Формування нової історичної школи було покликане до життя необхідністю теоретичного обгрунтування способів розв'язання соціальних проблем.

Щоб зрозуміти різницю між двома цими школами, нагадаємо: для історичної школи (на відміну від класичної) соціальне питання ніколи не залишалось поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Тому проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).

Слід також згадати, що концептуальним підходом класичної школи до суспільних проблем був постулат: індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства - це сума добробуту індивідів. Історична школа виходить із цілком протилежного, вважаючи індивідуальний добробут похідним від загальносуспільного. Вони виходили з того, що:

  • - політична економія є наукою про соціальне господарство;
  • - детермінантою економічного розвитку є соціальне середовище, його стан;
  • - формування сприятливого соціального середовища - функція держави;
  • - сприятливе соціальне середовище - це таке, що базується на соціальній справедливості;
  • - розуміння соціальної справедливості у кожної нації своє, воно залежить від звичаїв, моралі та права, тобто не обмежується лише економічною справедливістю, що встановлюється в результаті конкурентної боротьби, як це було в класиків;
  • - можна свідомо перебудовувати відносини в суспільстві, пом'якшувати соціальне напруження, поступово реформуючи соціальну сферу;
  • - основою реформування є цілеспрямована політика держави, відображена в правових актах.

Основу таких підходів було закладено ще представниками старої історичної школи. Проте в їхніх працях не тільки не пропонувалося конкретних заходів з реформування суспільства, а й навіть не надавалося пріоритетного значення трансформації соціального середовища, в якому відбуваються економічні процеси. Навпаки, усі автори нової історичної школи вважали принциповою саме цю проблему. Але зміст практичних рекомендацій у них був різний.

Отже, зосереджуючи увагу на тому, що представники нової історичної школи виступали за еволюційний і реформістський шлях розвитку суспільства, що його мала забезпечити держава через свою політику, і вважали, що реформування має починатися з соціальної сфери і базуватись на принципі примирення економічної свободи та суспільного порядку, - необхідно ознайомитись із конкретним змістом пропозицій, тобто з тим, як ці автори розуміли соціальні реформи.

Це важливо ще й тому, що теорії представників історичної школи дуже добре відображали характер процесів, які відбувались у тогочасних суспільствах. Вони доводили, що впертий консерватизм призводить до революцій, тоді як державна політика може бути гнучкою і забезпечувати класовий мир (ця теза і була відмінною ознакою так званого катедер-соціалізму).

Серед представників нової історичної школи виділяють Густава Шмоллера (1838-1917), Карла Бюхера (1847-1930), Луї Брентано (1844-1931). Сприйнявши основний постулат "істориків" про специфіку історичного шляху кожної нації, вони довели його до повного заперечення яких-небудь закономірностей у суспільному розвитку. Навіть в історії окремої країни важко, на їхню думку, визначити якусь спільну траєкторію руху, до якої зводиться еволюція різних господарських форм і інститутів.

Специфіка настільки велика, що завдання дослідника повинно полягати в якомога докладнішому описі виникнення, розвитку і видозмін цих інститутів. Вони зібрали й обробили великий і коштовний фактичний і статистичний матеріал з історії окремих господарських установ: середньовічних ремісничих цехів і купецьких гільдій, фінансових організацій окремих держав і навіть міст Німеччини. Однак робити які-небудь узагальнення вони принципово не бажали, звинувачуючи в безрезультатності подібних абстракцій не тільки класичну, але і стару історичну школу.

Особливістю їхнього підходу було те, що історію господарства вони розглядали не тільки, і навіть не стільки як історію матеріальної культури, а скоріше як рух духовних цінностей: поглядів, звичаїв, етичних установок, релігійних уявлень. Густав Шмоллер (1838-1917), наприклад, уявляє народне господарство як деякий "психофізичний апарат", у якому концентрується дух нації. Найбільш повним виразником цього духу є держава. Свої ідеї він виклав в працях "Основи загального вчення про народне господарство" (1872), "Народне господарство, наука про народне господарство та її методи" (1897).

Ставлення до держави як до найважливішого інституту господарської життя, який виконує значні економічні функції, - характерна риса історичної школи в обох її поколіннях. Але якщо стара історична школа пов'язувала з державою головним чином надії на заступництво національної промисловості і захист від іноземної конкуренції, то молода школа бачила в ньому втілення національної єдності і згоди, які необхідні для економічного процвітання і соціальної гармонії. Держава покликана вирішувати важливі соціальні завдання: покровительство освіті, охороні здоров'я, надавати допомогу непрацездатним, спираючись при цьому на профспілки, кооперативи, каси взаємодопомоги. Підвищена увага до соціальних проблем з боку деяких представників нової історичної школи дала підставу зблизити їх позиції із соціалістичними ідеями.

Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економічні дослідження:

  • o нею був обґрунтований і застосований принцип історизму, що дозволило глянути на економічний процес у динаміці, розвитку і знайти такі його риси й особливості, які зовсім не помітні у статичному стані;
  • o "історики" наповнили економічний процес конкретним змістом, уявивши його як рух реальних господарських форм і інститутів;
  • o завдяки їхнім дослідженням стало очевидним, що економічне життя набагато багатше і змістовніше від тих абстрактних схем, у які намагалася укласти його класична школа;
  • o господарське життя пояснювалось в тісному взаємозв'язку економіки, етики та психології.

Але не менш очевидним було й інше: не можна зрозуміти економіку, обмежуючись лише описом процесів, які відбувалися. Крізь строкатість національних особливостей і історичних обставин чітко проступають загальні закономірності, виявленням яких і повинна займатися теоретична економія. Метод логічної абстракції й історичний метод не виключають, а доповнюють один одного, їхній синтез знайшов втілення в дослідженнях видатних економістів наступних поколінь і став одним з найважливіших принципів сучасного наукового аналізу.

Шмоллер досліджував і багато інших тем суспільного життя. Про широкий діапазон його наукових інтересів свідчить "Конспект з історичних досліджень", який вийшов у світ у двох томах у 1900 і 1904 рр. У цій праці Шмоллер розглядав фізичні, етичні та юридичні основи політичної економії, аналізував розвиток і структуру населення, висвітлював питання технічного прогресу і його значення для економіки, ринкові відносини, широке коло соціальних проблем.

Одним із провідних ідеологів ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано (1844-1931). Найвідоміші його праці - це "Про відношення заробітної плати і робочого часу до продуктивності праці" (1877), "Класична політична економія" (1888), "Етика і народне господарство в історії" (1894). Так само, як і Шмоллер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам. Він стверджував, що теоретична економія має "другорядне значення", порівняно з "безпосереднім спостереженням" економічних явищ. Фактично Брентано вважав теоретичну політичну економію зайвою, такою, що не має практичного значення.

Він також пропагував ідею "соціального миру" і суспільної рівноваги. Брентано рекомендував підприємцям надавати певні пільги робітникам, використовуючи для цього фабричне законодавство, профспілки, споживчу кооперацію, житлове будівництво тощо. Велику роль у поліпшенні становища робітничого класу він покладав на профспілки.

На відміну від своїх колег, Брентано заперечував визначальну роль держави в суспільному розвитку, а як прихильник реформістського напряму в соціальній політиці, він проголошував певні ідеї, спрямовані на пом'якшення соціального протистояння в суспільстві.

Монополізацію економіки Брентано розглядав як оздоровчий засіб економічного розвитку. Він увійшов в історію економічної науки як один з ідеологів таких об'єднань, як картелі, вбачаючи в них найважливіший засіб стабілізації економіки, тобто усунення криз, безробіття. На його погляд, "картелі - це спілки виробників, які бажають планомірно пристосовувати виробництво до попиту з метою уникнення надвиробництва і всіх його наслідків: падіння цін, банкрутств, знецінення капіталу, безробіття та голодування". Прибуток Брентано визначав як надлишок вартості нового продукту, який виникає в ньому через поєднання всіх елементів виробництва, понад вартість цих елементів до їхнього поєднання. Таким чином, він ототожнював прибуток із підприємницьким доходом, із винагородою підприємцеві за його "творчий дух".

Значний внесок у економічну науку зробили й інші представники німецької історичної школи, зокрема Карл Бюхер (1847-1930) - автор відомого твору "Піднесення національної економіки" (1893). У цій праці він простежує еволюцію розвитку народів Західної і Середньої Європи.

З позицій мінової концепції Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

> замкнуте домашнє господарство (без обміну);

> міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);

> народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).

Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, у нього є обмін.

Ще одним внеском Бюхера в економічну теорію є його власна класифікація форм і стадій розвитку промисловості:

  • o перша стадія зв'язується з домашнім, замкнутим виробництвом;
  • o друга - з працею ремісника на замовлення;
  • o третя - з працею ремісника на вільний ринок;
  • o четверта - з домашнім виробництвом для скупника;
  • o п'ята - з великим фабричним виробництвом.

К.Бюхер, досліджуючи новітні форми капіталу, дав власне трактування суті фінансового капіталу як процесу абсолютного підпорядкування промислового капіталу позичковому. Бюхер одним з перших підмітив все зростаючу роль позичкового капіталу, до якого він відносив і банківський, і акціонерний капітал. За Блюхером, під владу позичкового капіталіста підпадають у рівній мірі підприємці, земельні власники, торговці і робітники.

Проблеми статистики, аграрних відносин, теорію грошей розглядав представник нової історичної школи Георг Фрідріх Кнапп (1842- 1926), який вважається засновником стразбурської школи аграрної історії. У своїх історичних дослідженнях він основну увагу приділяв аналізу правових понять.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші