Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ

Загальні терміни та визначення

Екологія - (віл грец. oikos — оселя, середовище; logos — слово, вчення) — наука, яка вивчає взаємозв'язки і взаємовідносини н природі між усіма її живими (у тому числі — людини) і неживими ком­понентами для збереження людства і життя на планеті. Це "на­ука про спільний розвиток людини, людських спільнот у цілому і навколишнього середовища (з усіма іншими організмами), яка вивчає біотичні механізми регуляції і стабілізації навколишньо­го середовища, механізми, які забезпечують стійкість життя" (Екологічний енциклопедичний словник. М.: "Ноосфера*. 1999).* Сьогодні все частіше екологія класифікується як систе­ма наукових знань та практичних дій щодо гармонізації життєдіяльності суспільства на основі єдності об'єктивних законів співіснування суспільства та природи.

Біота - (від rpeц. biotе — життя) — сукупність рослин і тварин на певній території, що склалася історично; система живих організмів, си­стема життя на Землі.

Механізм біотичного регулювання — науково аргументовані регулятивні принципи підтримки життєдіяльності навколишнього середовища. спрямовані на збе­реження природної біоти Землі, стабілізацію довкілля, дотри­мання значень усіх параметрів Його екологічної рівноваги.

Система - (від грец. systema — ціле, складене з частин; сполука) — сукуп­ність елементів, що перебувають у тісних відносинах і зв'язках між собою, утворюючи певну цілісність, єдність.

Гармонія - (від rpeu. harmonia — зв'язок, упорядкованість, співмірність) — струнка узгодженість частин органічного цілого. Гармонізація — процес упорядкування частин, подолання розладу між ними, приведення до співрозмірності.

Ноосфера -(від грец. noos — розум,sphaira — куля) — соціоприродна сис­тема, у якій мають бути забезпечені пріоритети розумного співіснування суспільства і природи, інтелектуально-інфор­маційних стичних цінностей, екогуманізму, а також реалізовані світоглядні принципи гармонії людини, суспільства і природи, їх безпечний і довготривалий спільний розвиток на основі еко­логічної освіти і духовного збагачення.

Ноосферогенез — процес формування ноосферного стану шляхом безперервних системних трансформацій усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства, держави. Характерною рисою ноосферогенезу є на­дання переваги культурним і екологічним перетворенням, порівняно з технологічними й економічними, з подальшим напрацюванням нових екогуманістичних цінностей.

Коеволюція — паралельна, проте тісно поєднана еволюція суспільства і природи (термін вважається невдалим через незіставні темпи еволюції техносфери і біосфери; нині замінений терміном "співіснування").

Продуценти — автотрофні організми (переважно земні рослини), що утворю­ють первинну продукцію органічних речовин.

Господарська ємність біосфери — це гранично допустимий антропогенний вплив на біосферу (екосистему), перевищення якого переводить її в збуджений стан і з часом викликає в ній незворотні деградаційні процеси.

Збалансований розвиток — найбільш адекватний синонім поняття "Sustainable develop­ment", який перекладають як "сталий", "стійкий", "усталений", "стабільний" розвиток тощо. Це розвиток суспільства, держави, що грунтується на системі балансів їх соціально-економічних потреб і можливостей природи задовольняти ці потреби без завдання їй шкоди і зі збереженням екологічної рівноваги. Стра­тегічна мета збалансованого розвитку полягає в досягненні ста­лості суспільства з оптимальною якістю життя як для сучасного, так і для прийдешніх поколінь.

Екологічна парадигма (від грец. paradеigma — приклад, взірець) — домінуючий спосіб екологічного мислення; зразкова модель, прийнята як екологіч­но зорієнтований взірець вирішення проблем розвитку суспіль­ства, який набув певної завершеності і відносно узгодженої системи поглядів на навколишні явища й речі. Відповідно до екологічної парадигми, екосистема, екосистемний підхід є домінантами сучасної екології і збалансованого розвитку.

Екологізація — процес проникнення ідей, знань, законів екології, екологіч­ного мислення в інші сфери науки, виробництва, в життєдіяль­ність суспільства, держави.

Екологічна система (екосистема) — будь-яка спільнота живих істот і середовища їх існування, об'єднана в одне функціональне ціле обміном речовини, енергії та інформації. За розміром виділяють мікроекосистеми (окремі невеликі об'єкти — гнилий пень, живий організм), мезоекосистеми (ліс, озеро, болото, сад) і макроекосистеми (океани, кон­тиненти). Глобальною (єдиною) екосистемою є біосфера. Си­нонім екосистеми — біогеоценоз.

Екологічна рівновага — збереження або підтримка природної (екологічної), точні­ше — природно-антропогенної, системи в якісно визначеному стані протягом часу, характерного для цієї системи (еволю­ційний період, геологічний період тощо).

Екологічна ємність території — узагальнена характеристика, що кількісно відповідає макси­мальному техногенному навантаженню, яке може витримувати впродовж тривалого періоду сукупність реципієнтів та екологіч­них систем території без порушення їхніх структурних і функ­ціональних властивостей.

Екологічна політика — система екологічних концепцій, принципів, підходів, пріори­тетів і напрямів діяльності, що документально оформлена та офіційно задекларована (затверджена) і яка визначає взаємо­відносини суспільства, держави з навколишнім природним сере­довищем. Кожна система виробництва, господарювання повин­на мати свою задекларовану екологічну політику, яка має узгод­жуватись із національною екологічною політикою. Через екологічну політику підприємства, корпорації, держави де­монструється схильність керівництва до екологічних пріо­ритетів.

Екологічне управління — системна складова загальної системи управління, що має за мету здійснення екологічної політики й досягнення екологічних цілей і яка містить організаційну структуру, діяльність із плану­вання, функціональні обов'язки, відповідальність, методології і методи, процедури та ресурси, а також професійно підготовлені кадри. Екологічне управління є процесом підготовки, прийнят­тя й реалізації рішень, спрямованих на досягнення екологічних цілей із використанням різних спеціальних і загальносистемних, адміністративних і економічних методів та механізмів.

Екологічний менеджмент — це ринково зорієнтована складова загальної системи управ­ління підприємством, корпорацією, що має за мсту досягнення екологічної вигоди або прибутку із застосуванням ринкових ме­ханізмів. Екологічний менеджмент може розглядатися як скла­дова загальної системи екологічного управління, що гармонізує її функціонування в загальній системі управління і яка спрямо­вана на екологізанію загальних функцій управління.

Екологічні цілі — переважні екологічні наслідки, результати, що можуть бути досягнуті протягом запланованого періоду шляхом здійснення екологічної політики; бажані граничні екологічні значення (ха­рактеристики), яких сподіваються досягти.

Екологічні аспекти — аспекти діяльності, продукції або послуг організацій, які можуть мати сприятливий чи негативний вплив на навколишнє середовище, здоров'я людини (скиди, викиди, забруднення, споживання, повторне використання матеріалу, шуми тощо).

Екологічний вплив — зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі і нега­тивно позначаються на здоров'ї людини внаслідок прояву дії екологічного аспекту (хімічні, фізичні та біологічні забруднення середовища, виснаження природних ресурсів тощо).

Екологічні закономірності — сукупність об'єктивно існуючих екологічних законів, прин­ципів, правил функціонування різного класу екосистем, систе­ми "людина (суспільство)—природа", на основі яких функціонує будь-яка система забезпечення життєдіяльності. Порушення цих закономірностей призводить до деградації природного середови­ща, розвитку екологічних криз.

Екологічне законодавство — система законодавчих та підзаконних актів, що закріплюють екологічні права та обов'язки громадян, екологічні інтереси дер­жави та юридичних осіб, механізми їх реалізації і захисту; регу­люють відносини в галузі використання, відновлення й охорони земельних, водних та інших природних ресурсів; визначають режими території та об'єктів особливої охорони; забезпечують вимоги екологічної безпеки.

Еколого-управлінські механізми (механізми екологічного управління) — це адміністративні, законодавчі, нормативно-правові, ор­ганізаційні, методологічні, економічні, ринкові, інформаційні та науково-освітні засоби забезпечення функціонування систем екологічного управління відповідно до екологічних закономір­ностей та біотичних механізмів регулювання.

Еколого-скономічна система — система взаємозв'язків і взаємозумовленостей процесів, що відбуваються в економіці і природі, яка складається з природних і антропогенних елементів і зв'язків (потоків інформації) між ними. Основні елементи (реципієнти) системи такі: екологічні компоненти, сукупність яких утворює навколишнє природне середовище (повітря, вода, земля, рослинність, тварини); при­родні ресурси (енергетичні, сировинні); виробничі фонди, ком­плекси, транспорт, система життєзабезпечення.

Еколого-економічні механізми — економіко-фінансові важелі і планово-організаційні заходи, що містять: механізм зборів за забруднення природного середо­вища та за спеціальне використання природних ресурсів; ме­ханізм відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення екологічного законодавства, природоохоронних норм і стан­дартів; механізм державного бюджетного фінансування приро­доохоронних заходів; механізми екологічних фондів; механізми стимулювання, у тому числі ринкові і страхування.

Екологічні нормативи — рівні максимально допустимого втручання людини в екосис­теми, що забезпечують збереження їхньої структури і динаміч­них властивостей. Система екологічних нормативів містить такі нормативи екологічної безпеки: гранично допустимі концент­рації забруднювальних речовин у навколишньому середовищі; гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє сере­довище; гранично допустимий вміст шкідливих речовин у про­дуктах харчування; гранично допустимі викиди та скиди в на­вколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин; рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників.

Екологічне планування — це визначення можливих шляхів, етапів і обмежень досягнен­ня екологічних цілей та реалізації екологічної політики, а також оцінка засобів реалізації можливих варіантів у межах встановле­них норм природокористування.

Екологічна стандартизація — система обов'язкових функціональних та екологічних вимог до продукції, технології, управління, спрямована на поліпшення їхніх екологічних характеристик та здійснення загальносистемної ідентифікації для встановлення відповідності й сертифікації.

Екологічна декларація — задокументована заява організації, установи (держави, міжна­родної спільноти) про свою екологічну політику, а також про свої екологічні наміри і принципи; вона створює основу для діяльності й функціонування системи екологічного управління, для визначення екологічних цілей і завдань.

Екологічні характеристики — вимірювані результати функціонування продукційних систем, систем екологічного управління, які грунтуються на екологічній політиці, цілях та завданнях організації і встановлюються під час контролю екологічних аспектів.

Екологічна програма — система задокументованих і затверджених урядом, адміні­страцією заходів та напрямів лій із визначеними пріоритетами досягнення екологічних цілей та організаційно-правовим і еколого-економічним механізмом забезпечення здійснення таких програмних заходів та напрямів.

Екологічна безпека — регульований стан навколишнього середовища, за якого, згідно з чинним законодавством, нормами та нормативами, за­безпечується запобігання погіршенню екологічного стану та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

Екологічний моніторинг — система спостережень, збирання, обробки, передавання, збе­реження та аналізу інформації про стан навколишнього сере­довища, прогнозування його змін та розробка науково обгрун­тованих рекомендацій для прийняття еколого-упранлінських рішень.

Екологічне ліцензування — процес підготовки і надання дозволу, у якому вказані види, обсяги, ліміти господарської діяльності з використанням при­родних ресурсів, а також екологічні вимоги до їх використання із зазначенням наслідків у разі невиконання цих вимог. Еко­логічні ліцензії вилаються також як дозвіл на викиди для кон­тролю забруднювача на конкретний час.

Екологічна експертиза — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноваже­них державних органів, еколого-експертних формувань та об'єд­нань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негатив­но впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей і спрямована на підготовку вис­новків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяль­ності нормам і вимогам законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища, раціональне використання і відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки.

Екологічний аудит — управлінський інструмент-методологія, що грунтується на системному підході й за допомогою якого оцінюється, вста­новлюється відповідність критеріям аудиту і підвищується еко­логічна ефективність управління підприємством, корпорацією для збереження навколишнього природного середовища й забезпечення власної екологічної безпеки та конкурентоспро­можності. Екологічна ефективність управління оцінюється за критеріями відповідності вимогам екологічного законодавства, екологічним нормам і стандартам, екологічній політиці, прогре­сивній практиці, поліпшення екологічних характеристик вироб­ництва, господарювання та результативності екологічних витрат.

Екологічний сертифікат (сертифікат відповідності) — документ, що засвідчує відповідність системи екологічного управління, об'єкта вимогам стандартів і додаткової нормативної документації.

Екологічний паспорт — комплексний державний екологічний документ об'єкта життєдіяльності (виробництва, господарювання та іншого при­значення), який характеризує його екологічний стан і вплив на навколишнє природне середовище, а також заходи щодо міні­мізації цього впливу. Розробляється з використанням методо­логії екологічного аудиту. Повинен мати загальні відомості про об'єкт, використовувані сировину та енергію, опис техно­логічних схем виробництва продукції, схем очищення викидів та скидів, відомості про екологічність продукції, умови праці робітників, перелік заходів щодо утилізації відходів та екологізації виробництва.

Екологічне маркування — добровільна процедура, що проводиться на багатокритеріальній основі уповноваженою установою і яка надає право на при­своєння продукції позначки, що свідчить про перевагу цієї про­дукції щодо екологічної чистоти серед певної групи однорідної продукції.

Екологічна мережа — єдина територіальна система, яка охоплює ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортно-оздоровчі, рек­реаційні, водозахисні території та об'єкти інших типів, що виз­начаються законодавством України і є часткою структурних територіальних елементів, природних регіонів, природних кори­дорів, буферних зон.

Еколога-економічний кадастр (природних ресурсів, середовища) — систематизований аналітико-нормативний документ, який виконує контрольні функції при купівлі або продажу знарядь і засобів виробництва на тій чи іншій території. Кадастр містить певні кількісні і якісні показники фізичних обсягів природних ресурсів та їх використання, оцінку якості екологічного стану території в сукупності з вартісною оцінкою рівня забруднення навколишнього природного середовища, без яких неможливо здійснити купівлю або продаж.

Екологічний ринок — складова загального ринкового середовища, яка характери­зується конкурентним обміном усім тим, що спрямоване на збе­реження, відновлення і раціональне використання навколиш­нього природного середовища, поліпшення якості життя людей і забезпечення їх екологічної безпеки. Екологічний ринок — це ринок екологічних технологій, робіт, товарів, послуг, знань, екологічної інформації.

Екологічні вимоги — обов'язкові вимоги, що визначені в законодавчих чи підзаконних актах і спрямовані на забезпечення раціонального при­родокористування, охорону навколишнього природного середо­вища та екологічну безпеку.

Екологічний попит — попит на задоволення екологічних потреб.

Екологічні потреби — це потреби людини, суспільства в екологічно безпечному й "здоровому" навколишньому природному середовищі; потреби споживати екологічно чисті товари і вироби, оберігати природу і її ресурси для своїх дітей, нащадків.

Екологічне підприємництво — ринково-орієнтована діяльність підприємств, фірм, підпри­ємців на екологічному ринку для забезпечення екологічної без­пеки, збереження, відновлення і раціонального використання навколишнього природного середовища, поліпшення якості життя людей, задоволення їхніх екологічних потреб з отриман­ням екологічної вигоди (прибутку).

Екологічна індустрія — обладнання, технології природоохоронного або природо-ресурсного призначення та супутні маркетингові й інжинірингові роботи, послуги екологічного спрямування.

Екологічні роботи — роботи, пов'язані з екологічним оздоровленням і відновлен­ням природних об'єктів (водних, ландшафтних та інших).

Екологічні послуги — послуги з екологічного менеджменту, консалтингу, маркетин­гу, інжинірингу, страхування, маркування і сертифікації продукції, екологічної освіти, інформації та інші види послуг в еколого-підприємницькій діяльності на ринку екологічних послуг.

Екологічні інвестиції — інвестиції природоохоронного і природоресурсного призна­чення з еколого-економічним ефектом.

Екологічне стимулювання — комплекс заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього природного сере­довища шляхом надання пільг, пов'язаних з оподаткуванням підприємств і громадян у разі реалізації ними заходів щодо раціонального природокористування; надання на пільгових умо­вах кредитів для реалізації заходів щодо забезпечення раціональ­ного використання природних ресурсів і охорони навколишньо­го природного середовища; встановлення підвищеної норми амортизації основних виробничих природоохоронних фондів; звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна модернізація виробництва — розробка і впровадження комплексу управлінських, техно­логічних, інвестиційних та господарських заходів, які поліпшу­ють екологічні характеристики структурних елементів виробни­чої системи.

Екологічно чистий продукт — продукт найвищої споживчої якості і конкурентоспромож­ності, що відповідає стандартам якості й екологічним вимогам, належним чином сертифікований із наданням прийнятої відпо­відної екологічної позначки маркування.

Еколого-економічний ефект — порівняння витрат на здійснення природоохоронних заходів із досягнутим завдяки цим заходам економічним результатом. Це також максимально можлива еколого-економічна результа­тивність від проведення комплексу заходів щодо забезпечення якості навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Еколого-економічні збитки — збитки, завдані внаслідок забруднення навколишнього сере­довища та виснаження природних ресурсів.

Екологічні витрати — сумарні кошти, які підприємство може вкласти в запобігання емісії, а також різні платежі за виробниче споживання ресурсів та відшкодування за забруднення навколишнього середовища.

Екологічна ціна — еколого-економічні витрати поточного й перспективного часу, екологічна рента, вартісна оцінка екологічної шкоди від використання ресурсів.

Екологічний податок — еколого-політичний інструмент, який приписує кожному забруднювачу довкілля відповідною шкідливою речовиною абсолютно граничну межу викидів, скидів забруднювальних речовин.

Екологічне страхування — добровільне, обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їхнього майна, доходів підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього середо­вища та погіршення якості природних ресурсів.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) — процес ідентифікації, прогнозування і кількісної оцінки ймовірного впливу на природне середовище в результаті ре­алізації того чи іншого продукту, інвестиційної пропозиції.

Оцінка характеристик екологічності — процес вимірювання, аналізу, оцінки та опису характеристик екологічності відповідно до узгоджених критеріїв і норм для відповідних цілей управління.

Оцінка життєвого циклу — облік та оцінка вхідних і вихідних потоків матеріалів, речо­вин, енергії продукційної системи, її впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу.

Оцінка відповідності — діяльність, пов'язана з визначенням того, що продукція, сис­теми управління якістю, системи екологічного управління, пер­сонал відповідають вимогам, встановленим законодавством, стандартами.

Життєвий цикл — послідовність взаємопов'язаних складових продукційної сис­теми, починаючи від процесу видобування сировини або віднов­лення природних ресурсів до кінцевої стадії — поводження з відходами.

Продукційна система — сукупність матеріально й енергетично пов'язаних процесів, що реалізують одну або більше визначених функцій. Під термі­ном "продукція" мається на увазі як продукційна система, так і система послуг.

Системний підхід — підхід до процесу Підготовки, прийняття і здійснення рішень, вирішення проблем та досягнення цілей, який грунтується на нормативній методології системного аналізу й здібностей сис­темного мислення управлінського персоналу з використанням системної моделі об'єкта управління.

Система сертифікації (реєстрації) — система, що має власні правила і методики виконання про­цесу оцінки відповідності та прийняття рішення про видачу сертифіката.

Національна система екологіч­ного управління — консолідована система екологічного управління, що скла­дається з систем державного, корпоративного, регіонального (місцевого) і громадського екологічного управління та має за мету здійснення національної екологічної політики і захист національних інтересів.

Система державного екологічного управління — складова національної системи екологічного управління і за­гальної системи державного управління, що функціонує згідно з чинним законодавством України та має за мету здійснення державної екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин на державному рівні.

Система корпоративного екологічного управління — складова національної системи екологічного управління і за­гальної системи корпоративного управління, яка, згідно з чин­ним законодавством України і міжнародними стандартами та регламентами, функціонує і ставить за мсту здійснення корпо­ративної екологічної політики та гармонізацію суспільно-при­родних відносин на корпоративному рівні.

Система місцевого екологічного управління — складова національної системи екологічного управління і за­гальної системи місцевого самоврядування й управління, яка, згідно з чинним законодавством України, функціонує і ставить за мету здійснення місцевої екологічної політики та гар­монізацію суспільно-природних відносин на місцевому рівні.

Система громадського екологічного управління — складова національної системи екологічного управління, яка здійснюється громадськими об'єднаннями й організаціями та функціонує відповідно до чинного законодавства України й міжнародних регламентів, маючи за мету здійснення громад­ської екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин.

Функціональні системи екологічного управління — системи екологічного управління, об'єктом яких є функціо­нальна структура національної системи екологічного управ­ління: охорона навколишнього природного середовища, еко­логічна безпека, відновлення і раціональне використання при­родних ресурсів тощо.

Об'єктні системи екологічного управління — це системи управління природними об'єктами: водними ба­сейнами річок, морів, каналів, екологічними мережами, при­родно-заповідним фондом, ландшафтами. Вони ставлять за ме­ту здійснити комплекс заходів щодо екологічного оздоровлення, домогтися екологічної рівноваги. Об'єктами управління можуть бути також відходи, біорізноманіття, мінеральні ресурси.

Стандарт — документ, який розроблено на підставі спільної згоди з най­суттєвіших питань більшості зацікавлених сторін і прийнято уповноваженим органом. У ньому встановлюються для загаль­ного й систематичного використання правила, загальні принци­пи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх ре­зультатів. Документ спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкування в зазначеній галузі.

Міжнародний стандарт — документ, що прийнятий міжнародним уповноваженим орга­ном із питань стандартизації і доступний для широкого кола ко­ристувачів.

Підтвердження відповідності — діяльність, результатом якої є офіційне свідоцтво (декларація про відповідність, сертифікат, позначка доступу на ринок); надає впевненості, що продукція або послуга відповідають стан­дартним чи нормативним вимогам якості, екологічної чистоти.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші