Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Корпоративне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Передумови, механізми формування та функціонування різнобічних видів інтегрованих корпоративних структур й організаційно-правових форм корпоративного управління

Інтегровані корпоративні структури (ІКС) не є чимось новим для вітчизняної економіки, оскільки, як відомо, ще в 20-х роках ХХ століття функціонували синдикати та трести, що входили до складу перших. У другій половині 60-х років ХХ століття почали формуватися об'єднання, в середині 80-х років ХХ століття виробничими, науково-виробничими об'єднаннями та комплексами, науково-технічними центрами була охоплена половина радянської індустрії. Інкубатором вітчизняного підприємництва були молодіжні науково-технічні комплекси, що почали створюватись в 1985 році. В 1987 році після істотного розширення самостійності підприємств та об'єднань "середня ланка" в державному управлінні промисловістю (главки, трести, державні виробничі об'єднання) стала сприйматись як перешкода розвитку економічної ініціативи та почала замінюватись добровільними органами самокоординації підприємств - міжгалузевими державними об'єднаннями (МДО), міжгалузевими концернами та всесоюзними асоціаціями, що виводилися з безпосереднього підпорядкування міністерств (можна було включати і банки до даних об'єднань). Частина МДО орієнтувалась головним чином на посилення своїх економічних позицій на підставі кооперування в різних сферах (включаючи науково-технічну та постачальницько-збутову), інші фактично претендували на виконання функцій управління. Багаточисленні промислові об'єднання (ПО), науково-виробничі об'єднання (НВО) залишилися економіці України "в спадок" від СРСР.

Ліквідація системи директивного управління в 90-ті роки ХХ століття найбільше зачепила "середню" ланку економіки - галузеві міністерства та відомства, і, відповідно, спеціалізовані галузеві та підгалузеві комплекси з їх сегментами ринку. Після "приватизаційного буму" початку 90-х років ХХ століття, а також виходу із "шокового" стану, підприємствам України необхідно було отримати конкурентні переваги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку В процесі масової корпоратизації та приватизації в 1992-1993 рр. це призвело в економічному середовищі до інтеграційних процесів, пошуків оптимізації структури управління. Отже, на перший план вийшли проблеми побудови холдингових компаній, консолідованих економічних структур холдингового типу. З метою прискорення формування ефективних вертикально інтегрованих комплексів ще до початку масової приватизації та корпоратизації в ряді галузей було вирішено започаткувати діяльність холдингових структур.

Інтеграційні тенденції в Україні викликають необхідність запровадження нових корпоративних об'єднань та ефективних форм злиття підприємств. Основними перешкодами до створення ІКС в Україні є недосконала законодавчо-нормативна база, низький рівень розвитку фондового ринку, низький рівень менеджменту, нерозвиненість корпоративного сектору. Останнім часом особливий інтерес викликають корпоративні структури, оскільки практика функціонування вітчизняних підприємств доводить те, що неможливо створити ефективну економіку, спираючись лише на так званий "малий бізнес". Малі підприємства необхідні для нормального розвитку суспільства, але вони мають зовсім інші механізми функціонування ніж ІКС.

Насамперед в економіці країни назріла ситуація, коли потрібно розглядати не лише підприємства, але й умови їх адаптації у зовнішньому середовищі. Відповідно до цього, підвищення науково-технічного та технологічного рівня розвитку вітчизняної економіки передбачає завершену побудову технологічних рівнів виробництв (як послідовних, так і паралельних; як нових, так і вже діючих) в рамках діяльності однієї корпоративної структури на основі не лише впровадження нової технології, але й вдосконалення та ускладнення зв'язків в цих ланцюгах. Для цього кожній інтегрованій структурі потрібно консолідувати свої зусилля для боротьби на ринку. Крім того, необхідним є: концентрація ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних), усунення конкуренції між господарюючими суб'єктами в межах однієї інтегрованої структури, побудова вертикальної системи управління, оптимізація бізнес-процесів, підвищення менеджменту якості (кадрового персоналу та управлінських технологій) на кожному підприємстві корпоративного об'єднання.

Процеси глобалізації найважливіших сфер життя і діяльності людства не можуть не відбиватись на механізмах формування суб'єктів господарювання. Характерним у цьому випадку став розвиток інтегрованих корпоративних структур, що можна розглядати як важливе макроекономічне явище.

Для того, щоб визначитися з понятійно-категоріальним апаратом щодо інтегрованих корпоративних структур, необхідно чітко розмежувати поняття, що характеризують процеси формування ІКС. Отже, відповідно до логіки викладеного:

  • o Амальгамація (від лат. amalgama - сплав) - злиття товариств, корпорацій, союзів тощо в єдину компанію для централізації капіталу;
  • o Фузія - злиття декількох акціонерних товариств, компаній;
  • o Злиття - об'єднання, як правило добровільне, майна та діяльності двох або декількох компаній з метою створення нової компанії або поглинання цих компаній однією з них. У випадку створення нової компанії інші зупиняють свою діяльність та розпускаються. Акції нової компанії розповсюджуються пропорційно вкладам компаній та їх власників. Капітал нової компанії дорівнює сумі активів всіх компаній, що пройшли етап злиття;
  • o Поглинання - форма примусового злиття, придбання однією фірмою іншої. Фірма, що поглинає, залишається юридичною особою, а інша (фірма, яку поглинають) ліквідується, передавши при цьому першій все майно, зобов'язання, борги. Частіше за все поглинання відбувається завдяки викупу контрольного пакету акцій та скупці акцій;
  • o Інтеграція (від лат. integer - цілий) - об'єднання економічних суб'єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв'язків між ними.

Поняття "амальгамація" та "фузія" не підкреслюють стратегічну мету створення ІКС. Таким чином, дані категорії не характеризують організаційний характер корпоративних структур.

Розглянемо наступні категорії, а саме: злиття та поглинання. Управління ІКС, створеними шляхом злиття та поглинання, засновано на централізації управлінських функцій, посиленні управлінського контролю та побудові координаційних механізмів виробничої діяльності.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення та класифікації "злиття" та "поглинання". У вузькому розумінні під злиттям розуміють передачу всіх прав та зобов'язань двох або більше підприємств новій юридичній особі в процесі реорганізації. Відповідно до цього, поглинання - це припинення діяльності одного або декількох економічних суб'єктів господарювання з передачею всіх їх прав та зобов'язань іншій юридичній особі. В широкому розумінні злиття та поглинання пов'язані з переходом контролю над діяльністю підприємств, що може носити як формальний, так і неформальний характер. Вузьке розуміння понять "злиття" та "поглинання" спирається на юридичне визначення поняття реорганізації юридичної особи, формами якого і є злиття та приєднання (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Форми реорганізації

Назва форми

Характеристика

1. Злиття

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття [Гл. 6, Ст. 59 ГК].

2. Приєднання

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання [Гл. 6, Ст. 59 ГК].

3. Поділ

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта [Гл. 6, Ст. 59 ГК].

4. Перетворення

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання [Гл. 6, Ст. 59 ГК].

Метою придбання нового елементу ІКС через процеси злиття та поглинання є створення стратегічної переваги за рахунок об'єднання та інтегрування нових елементів ІКС, що повинно бути більш ефективним, ніж їх внутрішній розвиток в рамках існуючої ІКС.

Підсумовуючи, слід зазначити, що для характеристики формування ІКС більш точно підходить поняття "інтеграція".

Процеси глобалізації найважливіших сфер життя і діяльності людства не можуть не відбиватись на механізмах формування суб'єктів господарювання. Характерним у цьому випадку став розвиток інтегрованих корпоративних структур, що можна розглядати як важливе макроекономічне явище.

Основною передумовою створення ІКС є бажання об'єднати всі види ресурсів учасників об'єднання (матеріальні, нематеріальні, фінансові активи) з метою підвищити ефективність виробничо-господарської діяльності, створити оптимальні технологічні та коопераційні зв'язки, підвищити експортний потенціал, прискорити науково-технічні розробки, залучити інвестиції, вдосконалити систему менеджменту якості. Отже, все це повинно підвищити конкурентоспроможність всіх учасників ІКС.

Інтегровані корпоративні структури формуються, як правило, на 3 рівнях корпоративної ієрархії (рис. 3.1):

  • - корпоративний центр, в якому сконцентровані питання управління корпоративним капіталом, розподілу ресурсів, формування ринкового портфеля;
  • - керуючі компанії, що функціонують на окремих сегментах ринку і управляють бізнес-процесами, виробництвом і розподілом ресурсів всередині своєї мережі;
  • - виробничі і сервісні компанії.

Ідентифікація власне категорії "інтегровані корпоративні структури" вимагає детального розгляду її кожної складової, а саме: інтеграція, корпорація, структура (рис. 3.2).

Інтеграція (лат. integratio - відновлення, від integer - цілий) - об'єднання в ціле раніш ізольованих частин; доцільне об'єднування та координація дій різних частин цілісної системи; об'єднання зусиль декількох підприємств для досягнення їх загальної стратегічної мети, підвищення конкурентоспроможності та ефективності діяльності.

Отже, інтеграція підприємств здійснюється для досягнення конкретних цілей за рахунок отримання додаткових переваг (як, наприклад, синергійний ефект) від поєднання ресурсів. В організаційному плані під інтеграцією ми розуміємо процеси об'єднання різних суб'єктів господарювання на будь-яких засадах для досягнення спільної мети.

Принципова схема ІКС

1 - Корпоративний центр

Рис. 3.1. Принципова схема ІКС

Російські науковці у сфері управління Книш М. І., Треньов М. М. виокремлюють два основні види інтеграції:

  • o горизонтальну - об'єднання суб'єктів господарювання, ідентичних за напрямком діяльності, що мають невикористані сумісні виробничо-технологічні ресурси чи маркетингові можливості. Тобто така інтеграція відбувається вздовж паралельних продуктів виробничого циклу та дозволяє мати додатковий прибуток за рахунок мінімізації втраченої користі;
  • o вертикальну - об'єднання суб'єктів господарювання, що знаходяться на різних рівнях технологічного ланцюга будь-якого виробничого процесу чи збуту продукції (заготівельне підприємство - обробне - складальне). Даний вид інтеграції сконцентрований на послідовних продуктах виробничого циклу.

Складові поняття

Рис. 3.2. Складові поняття "інтегровані корпоративні структури"

Окрім перелічених видів інтеграції російський автор Треньов М. М. виділяє наступні види інтеграції (рис. 3.3), характеристика яких наведена у табл. 3.3.

Види інтеграції

Рис. 3.3. Види інтеграції

Таблиця 3.3. Основна характеристика видів інтеграції за класифікацією М. М. Треньова та П. В. Забеліна

Вид інтеграції

Змістовна характеристика

1. Вертикальна

Вертикальна інтеграція - об'єднання суб'єктів, що знаходяться на різних рівнях технологічного ланцюга будь-якого виробничого процесу чи збуту продукції (заготівельне підприємство - обробне - складальне). Прикладами вертикальної інтеграції можуть бути: консолідація (придбання фірми, злиття фірм); франчайзинг; обмін правами; цільова пролонгація угод про права та поставки.

Фактори вертикальної інтеграції:

  • - економічна ефективність (економія на масштабі, консолідація та ефективне використання ресурсів, мінімізація загально корпоративних витрат);
  • - керованість;
  • - залежність від вимог ринку;
  • - концентрація зусиль;
  • - соціальний статус керівників;
  • - концентрація влади;
  • - наукова та технологічна ємкість;
  • - системи комунікацій.

Вертикальна інтеграція дозволяє підвищити економічну ефективність, яка збільшується за умови, що об'єднання не погіршується, а покращується керованість. Для цього, як мінімум, одне з підприємств, що об'єдналося, повинно мати високий управлінський потенціал. Залежність від вимог ринку має тенденцію зменшуватися при укрупненні вертикальних структур. Для її покращення необхідні наступні заходи:

  • - покращення системи зовнішньої комунікації (маркетингу, зв'язків із громадськістю);
  • - зменшення кількості рівнів в ієрархічній структурі;
  • - делегування (повноважень, відповідальності);
  • - надання економічних прав підрозділам;
  • - розвиток горизонтальних структур (наприклад, гуртків якості, робочих груп);
  • - покращення системи внутрішньої комунікації.

2. Горизонтальна

Горизонтальна інтеграція - об'єднання суб'єктів, ідентичних за напрямком діяльності, що мають невикористані сумісні виробничо-технологічні ресурси чи маркетингові можливості.

Цілями договору при інтеграції на горизонтальному рівні є:

  • - усунення конкуренції між організаціями, що домовляються;
  • - забезпечення ринкової переваги над конкурентами, що не ввійшли в об'єднання;
  • - вироблення єдиної політики і зміцнення позицій стосовно постачальників і споживачів продукції;
  • - спільне виконання чи координація інших виробничо-господарських і соціальних функцій.

Горизонтальна інтеграція може приймати форму:

  • - придбання (підприємства, пакету акцій);
  • - злиття;
  • - створення (асоціацій, консультативних органів, координуючих органів, загальних фінансових органів, органів управління);
  • - взаємного обміну акціями та участю в прибутках.

3. Діагональна

Діагональна інтеграція - інтеграція з підприємством, що знаходиться на іншому рівні вертикального виробничого циклу та випускає паралельний вид продукції. Вона може бути використана при входженні в новий ринок, що відповідає виробництву продукції по паралельним технологічним ланцюгам.

Діагональна інтеграція (або об'єднання на основі нерегулярної структури) містить як горизонтальні, так і вертикальні зв'язки, а також включає організації різних галузей, ступенів виробництва і збуту продукції.

4. Комбінована

Комбінована інтеграція - одночасна інтеграція вздовж вертикального виробничого циклу та по паралельним видам продукції. Вона дозволяє як закріпити найбільш важливих партнерів вздовж вертикального виробничого циклу, так і проводити гнучку асортиментну політику відповідно до змін та коливань попиту.

5. Гнучка

М'яка інтеграція - не передбачає укладення угоди, що юридично зобов'язує. Вона включає в себе: придбання пакетів акцій; участь у прибутках; обмін інформацією.

М'яка інтеграція заснована на засадах координації інтересів (в першу чергу економічних), що здійснюються за допомогою взаємної участі.

6. Жорстка

Жорстка - інтеграція передбачає укладення угоди, що юридично зобов'язує. Вона включає в себе:

  • - промислово-фінансові групи;
  • - концерни;
  • - холдинги;
  • - франчайзингові підприємства;
  • - придбання контрольного пакету акцій;
  • - створення спільних підприємств.

Жорстка інтеграція обумовлює наявність центру, що приймає рішення та регламентує діяльність об'єднаної структури.

Можна також виокремити форми інтеграції за ступенем концентрації (рис. 3.4). Повна інтеграція дозволяє в значній мірі реалізувати ефект від масштабу та позбавитися ризику, пов'язаного з необхідністю взаємодії з конкурентами.

Форми інтеграції за ступенем концентрації

Рис. 3.4. Форми інтеграції за ступенем концентрації

Неповна інтеграція на відміну від повної має відносно більшу гнучкість (адаптивність) поставок, вимагає менших вкладень, дозволяє знизити недоліки замкненості системи, наприклад, в інформаційному забезпеченні ІКС. В даних корпоративних об'єднаннях квазіінтеграція характеризується найбільш високим потенціалом зниження витрат. Прикладами квазіінтеграції можуть бути спеціальні комерційні угоди, спільні науково-дослідні та інноваційні проекти, угоди щодо матеріально-технічного забезпечення. Завдяки квазіінтеграції підприємства, що входять до складу ІКС, можуть об'єднуватися в нові організаційні структури управління, що вирішують комплекс задач постачання, виробництва та розподілу продукції.

Потреба в інтеграції підприємств в ІКС зумовлюється, з одного боку, розподілом праці, а з іншого - взаємозалежністю робіт в ІКС.

Корпорація (лат. corporatio - об'єднання) - товариство, спілка, сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; замкнена група осіб, об'єднаних вузькофаховими, становими та іншими інтересами; акціонерна компанія (товариство), в якій на основі централізації капіталів і заощаджень найманих працівників здійснюється колективне привласнення результатів виробничої діяльності залежно від величини отриманих на внесені кошти акцій.

Термін "корпорація" традиційно використовується, як правило, російськими та зарубіжними вченими, а також є на сьогодні доволі багатозначним і застосовується в декількох значеннях. Дехто з фахівців науки управління робить акцент на юридичному аспекті терміну "корпорація". Інші дослідники розглядають переважно економічну сторону даного поняття.

Серед вітчизняних та зарубіжних науковців досі не існує єдиного підходу до поняття "корпорація". Корпораціями у вітчизняній економічній та правовій літературі називаються господарські товариства (перш за все акціонерні товариства), які мають статус юридичної особи і утворені шляхом об'єднання майна засновників. В Господарському кодексі України корпорація визначається як "договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації" [Ст. 120 ГК]. У вітчизняному праві будь-які колективні утворення - суб'єкти цивільного права - визначаються за допомогою категорії "юридична особа" [Ст. 23 ЦК]. Узагальнюючи думку зарубіжних вчених слід відзначити, що вони розглядають дану категорію з двох точок зору, а саме, "корпорація" - це:

  • - по-перше, домінуюча форма підприємницької діяльності в світі, значна організаційно-господарська структура національного чи міжнародного масштабу, яка функціонує на основі високого рівня усуспільнення виробництва, концентрації та централізації капіталу;
  • - по-друге, сукупність загально корпоративних взаємовідносин, що виникають під час реалізації певної мети корпоративними підрозділами, заради якої вони об'єдналися.

У Франції, Німеччині, Швейцарії, Росії термін "корпорація" в законодавстві безпосередньо майже не використовується, а лише зустрічається в економічній літературі. У країнах англосаксонської правової системи поняття "корпорація" фактично використовується як синонім юридичної особи.

Структура (лат. structura - побудова, розміщення, порядок) - сукупність існуючих зв'язків між компонентами всередині цілого і внутрішня побудова будь-чого; взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого, будова.

Основною передумовою створення ІКС є бажання об'єднати всі види ресурсів учасників об'єднання (матеріальні, нематеріальні, фінансові активи) з метою підвищити ефективність виробничо-господарської діяльності, створити оптимальні технологічні та коопераційні зв'язки, підвищити експортний потенціал, прискорити науково-технічні розробки, залучити інвестиції, вдосконалити систему менеджменту якості. Отже, все це повинно підвищити конкурентоспроможність всіх учасників ІКС. Все сказане дає змогу зробити висновок, що ІКС повинні бути побудовані на основі вертикальної та жорсткої інтеграції.

Виходячи з вищенаведеного можна визначитися із власне поняттям "інтегровані корпоративні структури" (ІКС). Ці інтеграційні об'єднання розглядаються не стільки як окреме підприємство, скільки як система взаємодіючих господарюючих суб'єктів. Якщо розглядати інтегровані корпоративні структури з точки зору діалектичної взаємодії форми та змісту, тоді важливим є аналіз не тільки їх економічної сутності, але і форми. Саме тому ІКС необхідно розглядати як суму двох елементів: організаційно-правової форми та організації управління. В дійсності ці дві компоненти тісно взаємодіють між собою. Тобто, управлінська організаційна структура повинна враховувати існуюче законодавство (організаційно-правову форму), а законодавство, в свою чергу, має сприяти організаційній будові підприємств, надаючи їм при цьому самостійність у виборі певної конфігурації систем управління.

Все це обумовлює необхідність введення нового терміну для характеристики корпоративних об'єднань. Виходячи із змісту окремих складових інтегровану корпоративну структуру можна ідентифікувати як договірне об'єднання підприємств з метою підвищення конкурентоспроможності кожного з них (або домінуючого підприємства) та всього об'єднання на основі балансування інтересів підприємств, що його утворюють, шляхом поєднання та ефективного переміщення ресурсів1.

Незважаючи на підвищену увагу дослідників щодо проблем функціонування інтегрованих корпоративних структур, єдиної точки зору з приводу класифікації подібних масштабних об'єднань ще не склалося. Частково це можна пояснити переплетінням численних корпорацій між собою, а також розривом між законодавством та економічною сутністю цих явищ. В той же час необхідною передумовою системного підходу до дослідження інтегрованих корпоративних структур є проведення їх класифікації.

В сучасній науковій літературі поняття "інтегровані корпоративні структури" має різні дефініції: "загально корпоративні об'єднання", "інтерконгломерат", "інтегрована бізнес-група", "пов'язано-диверсифікована система", "корпорація", "акціонерне товариство", "сучасна корпорація" або "корпорація майбутнього", "організаційна форма інтеграції компаній", "інтегровані групові корпоративні об'єднання", "вертикально інтегрована промислово-фінансова структура", "форми інтеграційної діяльності підприємств", "корпоративні об'єднання", "бізнес-структури", "бізнес-групи", "інтеграційні трансформації", "корпоративні структури", корпоративне підприємство. Систематизація всіх підходів до визначення поняття "інтегровані корпоративні структури" наведена в додатку 2.

Отже, всі зазначені в додатку 2 класифікаційні ознаки щодо поняття "інтегровані корпоративні структури" більш-менш розповсюджені. Так, термін ІКС як юридична особа уточнює загальну назву для багатьох видів союзів, що мають внутрішню організацію, поєднуючи при цьому членів союзу в єдине ціле (які є суб'єктом прав та зобов'язань). В рамках даного підходу ІКС розглядається як підприємство, що має самостійний юридичний статус та поєднує функції управління в руках професійних менеджерів. Крім того, ІКС сприймаються як сукупність юридичних осіб, що мають власні інтереси.

На думку Храбрової І. А. створення та функціонування інтегрованої корпоративної структури є продуктом з одного боку - систем управління підприємств, що об'єдналися, а з іншого боку - сама ІКС є джерелом управлінського впливу на ці складові, тобто вона має власну систему управління.

Об'єднуючий корпоративний принцип ІКС повинен бути спрямований на побудову єдиних ефективних виробничо-технологічних та фінансових систем, інтеграцію суміжних галузей та сфер діяльності, а також на формування єдиної системи управління. Цей об'єднуючий принцип, що покладений в основу організації ІКС, дає очевидний ефект не стільки від "складання зусиль", суми потенціалів раніше автономних учасників, скільки від нової властивості структури, що виникає внаслідок синергійного ефекту. Такий ефект виникає у будь-якої структури, що поєднує окремих учасників підприємницького процесу, але "величина" ефекту, його рівень змінюються в залежності від форми об'єднання.

Окрім зазначених вище особливостей, інтеграційні утворення повинні спиратися на загальні принципи формування будь-якого об'єднання (ІКС чи організаційної форми інтеграції): принцип кооперації; принцип концентрації; принцип централізації.

Разом з тим інтегровані корпоративні структури мають ряд переваг та недоліків, що наведені в табл. 3.4.

Таблиця 3.4. Переваги та недоліки інтегрованих корпоративних структур

Переваги

Недоліки

  • - посилення позицій вітчизняних виробників на світовому ринку;
  • - концентрація капіталу підвищує передбачуваність економічних процесів;
  • - підвищення інноваційної активності підприємств;
  • - скорочення числа об'єктів управління спрощує бюджетне та фінансове регулювання ринкової економіки;
  • - економічне зміцнення корпорацій знижує навантаження на державу в плані підтримки соціально-орієнтованих виробництв;
  • - можливість отримання великих кредитів у зв'язку із підвищенням інвестиційної привабливості ІКС
  • - зниження сумарної потреби в оборотних засобах;
  • - великі можливості в плані диверсифікації діяльності і, як наслідок, зниження фінансових ризиків
  • - можливість бюрократизації та зловживання контрольно-управлінськими функціями;
  • - зниження гнучкості управління та реакції на зміни зовнішнього середовища;
  • - можливі конфлікти при розподілі ресурсів між підрозділами

ІКС;

- можливість штучного підтримання нерентабельних господарюючих одиниць за рахунок рентабельних

На підставі аналізу переваг та недоліків ІКС (див. табл. 3.4), власне визначення "інтегровані корпоративні структури", слід зазначити, що даним утворенням властиві наступні особливості: принцип централізації та концентрації; об'єднання осіб юридично та господарсько-самостійних; централізація функцій та сфер управління; протистояння конкурентній боротьбі і одержання максимальних доходів шляхом використання спільних ресурсів; єдине ядро власності; поєднання горизонтальної та вертикальної інтеграцій; право представляти інтереси юридичних осіб (АТ) у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями; функція координації; наявність в складі ІКС підприємств різних галузей промисловості; підвищення ринкової вартості акцій; можливість створення замкнутих технологічних ланцюгів; автономія та децентралізація управління в структурних підрозділах ІКС.

Найбільш повною та точною, з нашої точки зору, є класифікація корпоративних структур, наведена Ю. Івановим. Основна класифікаційна ознака даного підходу - це ступінь самостійності осіб, що входять до об'єднання, та його структура.

Таким чином, всі корпоративні структури за наведеною ознакою можна розділити на три основні групи1:

  • 1) члени об'єднання зберігають свою незалежність та права в повному обсязі, а сама структура в силу однаковості прав її учасників носить симетричний характер (до даної групи належать: асоціації, мережеві організації, картелі, консорціуми);
  • 2) об'єднання частково залежних підприємств, коли учасники взаємодіють один із одним в неповному об'ємі своєї діяльності та зберігають автономію в сфері управління, також симетрична структура (синдикати, бізнес-альянси, пули, ПФГ);
  • 3) об'єднання залежних один від одного учасників із передачею, як правило, частини функцій управління від одних іншим (і, відповідно, втратою частини самостійності першими). Структура асиметрична в даному випадку (концерни, холдинги, трести).

Також склався цілий ряд принципово нових форм інтегрованих корпоративних структур. Деякі з них пов'язані з розвитком внутрішнього підприємництва та децентралізацією компаній (кругові корпорації, горизонтальні корпорації), інші - з розвитком Інтернет-технологій (віртуальні виробничі ланцюги, квазіхолдинги, проектні товариства).

На сьогоднішній день розвиток підприємств, їх взаємодія (великих із великими, великих із малими тощо) та умови конкурентного середовища обумовлюють необхідність об'єднання окремих підприємств між собою. На практиці часто зустрічаються такі проблеми, коли підприємства не йдуть на повне злиття, а створюють між собою новий механізм взаємодії, який дозволяє їм зберігати статус юридичної особи, але при цьому співпрацювати з іншими підприємствами. Таким чином виникає нова форма об'єднання підприємств. Йдеться вже не про окремо взяті юридичні особи, а про об'єднання саме цих юридичних осіб. Але на сьогодні в науковій літературі не існує єдиної точки зору щодо визначення поняття для створених об'єднань.

Знов створені організаційні форми не витісняють попередньо створені види ІКС, а доповнюють їх. Характер взаємозв'язків між підприємствами стає все більш складним та надто тонким, враховуючи і можливість кооперації інтегрованих корпоративних структур.

Багатоаспектність поняття ІКС свідчить як про складність даного об'єкту, так і про його зміст, що постійно розвивається. Науковці постійно уточнюють даний категоріальний апарат. У вітчизняній та зарубіжній літературі загально корпоративними або організаційними формами інтеграції виступають: конгломерати, консорціуми, картелі, корнери, синдикати, трести, концерни, союзи, асоціації, пули, франчайзингові підприємства, холдингові компанії, стратегічні альянси (бізнес-альянси), промислово-фінансові групи (ПФГ або ФПГ), комплекси, транснаціональні корпорації чи банки (ТНК та ТНБ), контрактні групи, компанії з дивізіональною структурою, технополіси, кластери, "підприємницькі мережі", спілки, торгові палати, галузеві об'єднання.

Слід відмітити, що умови формування та функціонування різних видів ІКС та організаційно-правових форм відрізняються, що і характеризує їх багатоманітність (рис. 3.5). Отже, зупинимося на змістовній характеристиці цих корпоративних об'єднань.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації [Гл. 12, Ст. 120 ГК].

Особливості:

  • - добровільне об'єднання фізичних та юридичних осіб;
  • - некомерційна структура, створена на основі угоди з метою взаємного співробітництва;
  • - члени асоціації зберігають господарську самостійність та права юридичної особи (незалежність);
  • - у статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією;
  • - асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації;

Класифікація організаційних форм інтеграції підприємств та видів ІКС

Рис. 3.5. Класифікація організаційних форм інтеграції підприємств та видів ІКС

  • - за рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями;
  • - асоціація не відповідає за зобов'язання своїх членів;
  • - доходи від підприємницької діяльності даних структур не розподіляються між її учасниками, а йдуть на уставні цілі;
  • - входження та вихід із даної структури не вимагає погодження інших учасників.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів) [Гл. 12, Ст. 120 ГК].

Особливості:

  • - об'єднання організацій на договірних засадах для реалізації конкретного завдання;
  • - консорціум, як правило, не має спільного капіталу і не створює спільних виробництв;
  • - організація консорціуму оформлюється угодою;
  • - майно, надане учасниками, управляється, як правило, на довірчих засадах;
  • - консорціум може створюватись із утворенням юридичної особи;
  • - як правило, в рамках консорціуму учасники не формують ніяких організаційних структур, за виключенням невеликого апарату (склад директорів консорціуму);
  • - підприємства, що входять до складу консорціуму, повністю зберігають свою господарську та юридичну самостійність, за виключенням тієї частини діяльності, яка пов'язана з досягненням мети консорціуму;
  • - як правило, це безприбуткова організація;
  • - консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом;
  • - у разі досягнення мети консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності [Гл. 12, Ст. 120 ГК]. Особливості:

  • - це одна з форм монополій;
  • - концерн - об'єднання виробничого характеру;
  • - підприємства, що входять до складу концерну, формально залишаються юридичними особами у формі акціонерних або інших господарських товариств, але фактично підлеглі єдиному господарюючому керівнику;
  • - для концерну характерний також високий ступінь централізації виробничої, науково - технічної, фінансової, зовнішньоекономічної діяльності;
  • - головна компанія концерну, як правило, організовується у вигляді холдингової компанії (переважно як змішаний холдинг) або на основі взаємодії переважаючого та залежних (асоційованих) товариств;
  • - діяльність концерну зорієнтована в основному на виробництво, тому в якості материнської (головної) виступає частіше за все виробнича компанія, яка є утримувачем контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств;
  • - для концерну характерним є взаємопереплетіння капіталу учасників, утворення в ряді випадків єдиного ядра власності;
  • - в межах даної інтеграційної форми повністю контролюється діяльність підприємств, що її створили;
  • - створення концерну має за мету протистояти в конкурентній боротьбі і одержувати максимальні прибутки шляхом використання спільних фінансових зв'язків, патентно-ліцензійних узгоджень;
  • - до складу концерну звичайно включається фінансова організація, однак вона відіграє підпорядковану роль;
  • - концерн може бути створений внаслідок горизонтального і вертикального об'єднання організацій з вираженим виробничим ядром;
  • - управління концерном випливає з принципу його побудови: материнська компанія - дочірні (залежні) фірми - формально незалежні від материнської компанії фірми, пов'язані договірними зобов'язаннями з учасниками концерну;
  • - учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтересів у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями;
  • - учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Картель - договірне об'єднання незалежних підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності. Особливості:

  • - договірний характер об'єднання;
  • - картель - це форма "зговору" виробників з метою повного чи часткового знищення конкуренції між ними та отримання монопольного прибутку;
  • - збереження права власності учасників картелю на свої підприємства, а також забезпечується цим господарська, фінансова та юридична самостійність;
  • - сумісна діяльність щодо реалізації продукції, що може розповсюджуватися у визначеному ступені на її виробництво;
  • - існуюче антимонопольне законодавство більшості держав стримує спроби утворення картелів (суб'єктивний фактор), що призвело до появи різновидів картельних спілок, які існують у прихованій формі - конвенцій, корнерів, рингів, джентльменських угод.

Синдикат - організаційна форма існування картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об'єднання.

Особливості:

  • - об'єднані в синдикат суб'єкти, зберігаючи свою юридичну і виробничу самостійність, втрачають комерційну;
  • - у синдикаті реалізація продукції всіх його членів, а також закупівля матеріальних ресурсів здійснюються пропорційно квотам через єдиний орган - контору із збуту;
  • - у чистому вигляді ця форма інтеграції нині практично не застосовується, хоча її основні риси часто зустрічаються в створюваних альянсах для одноразових інтервенцій з метою захоплення ринкових ніш;
  • - це різновид картельної угоди. Синдикати дозволяють внутрішню конкуренцію серед його учасників.

Холдингова компанія - це суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств) [Гл. 12, Ст. 120 ГК]; господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше господарюючих суб'єктів.

Особливості:

  • - інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання;
  • - об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність;
  • - група компаній, одна з яких - материнська (холдингова) володіє контрольними пакетами акцій інших - дочірніх компаній;
  • - завдяки володінню контрольним пакетом акцій та не обмежуючи при цьому юридичну самостійність окремих елементів даного корпоративного об'єднання, керівництво холдингу має можливість проводити єдину збалансовану технічну та фінансову політику системи в цілому, координувати діяльність всіх підприємств, прискорювати процеси диверсифікації та структурної перебудови, а також ефективно реалізовувати інвестиційні проекти.

Трест - монополістичне об'єднання підприємств в єдиний виробничо-господарський комплекс, в якому всі підприємства, що входять до його складу, втрачають свою юридичну, виробничу та комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центру.

Особливості:

  • - утворення тресту здійснюється шляхом передачі контрольного пакета акцій раніше незалежних організацій чи довірчої угоди в так звану довірчу раду;
  • - акціонери одержують сертифікат, що дає право на дивіденди, але не право голосу;
  • - ця форма об'єднання через надмірну централізацію й обмеження самостійності учасників не знайшла поширення в сучасних умовах;
  • - загальний прибуток у тресті розподіляється відповідно до пайової участі раніше незалежних учасників;
  • - розподіл прибутку тресту відповідно до пайової участі його членів не дозволяє здійснювати централізовані інвестиції;
  • - відрізняється від інших корпоративних об'єднань виробничою однорідною діяльністю, яку можна спостерігати в спеціалізації на одному або декількох аналогічних видах діяльності;
  • - поєднує в собі підприємства різних галузей промисловості;
  • - можливість створення замкнутих технологічних ланцюгів: від забезпечення сировиною до випуску готової продукції та доставки її до споживача;
  • - використання переваг диверсифікації виробництва;
  • - автономія та децентралізація управління в дочірніх компаніях.

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання промислових, сільськогосподарських підприємств, наукових і проектних установ і організацій усіх форм власності; об'єднання, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції [Гл. 12, Ст. 125 ГК].

Особливості:

  • - об'єднання юридично самостійних взаємозалежних за капіталом організацій, що включає в себе спеціалізовані фінансові інститути, які цілком чи частково об'єднали свої матеріальні і нематеріальні активи на договірних засадах з метою вирішення спільних задач;
  • - вони створюються як за принципом горизонтальної - поєднання багатопрофільних виробництв, так і вертикальної інтеграції - за технологічними ланцюгами;
  • - виникає міцний технологічний ланцюг від видобутку сировини до випуску кінцевої продукції, посилюється інтегрованість виробництва;
  • - диверсифікація виробництва надає більшу стійкість підприємствами групи та підвищує конкурентоспроможність їх продукції;
  • - створюються реальні передумови для структурної перебудови виробництва;
  • - виявляються перспективи акумулювання значного капіталу для досягнення поставлених виробничих та фінансових цілей;
  • - виникають реальні можливості маневрування фінансовими ресурсами як в рамках самої ПФГ, так і поза її межами, розширення масштабів діяльності та сфер впливу;
  • - виникає перерозподіл капіталу між різними підрозділами ПФГ відповідно до стратегічного вибору групи;
  • - збільшується фінансова потужність групи, її фінансова стійкість та здатність з максимальною ефективністю використовувати авансований капітал;
  • - до складу ПФГ можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи і організації всіх форм власності;
  • - у складі ПФГ визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені ПФГ як учасника господарських відносин;
  • - ПФГ не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Конгломерат - це організаційна форма інтеграції підприємств, що поєднує під єдиним фінансовим контролем цілу мережу різнобічних підприємств, що виникає в результаті злиття різних підприємств незалежно від їх горизонтальної чи вертикальної інтеграції, без будь - якої виробничої потужності.

Особливості:

  • - основна мета таких об'єднань - гнучке управління капіталами, спрямування їх у будь-які вигідні сфери, швидка ліквідація нерентабельних виробництв, ефективна реалізація надлишкових нагромаджень, мінімізація негативного впливу циклів ділової активності галузей;
  • - підприємства, що входять до даного об'єднання, не мають ні технологічної, ні цільової єдності з основною сферою діяльності підприємства - інтегратора;
  • - профілююче виробництво в об'єднаннях типу конгломерат має розпливчаті межі або взагалі не має їх;
  • - підприємства, що входять до складу конгломерату, як правило, зберігають юридичну та виробничо-господарську самостійність, але залишаються повністю фінансово залежними від головної компанії;
  • - властива децентралізація управління.

Союз - об'єднання корпорацій за галузевою, територіальною та іншою ознакою з метою забезпечення їх (як учасників союзу) інтересів в державних, міждержавних, національних, міжнародних та інших суспільних організаціях.

Особливості:

  • - члени союзу не ведуть спільну економічну (господарську) діяльність; хоча діяльність союзу зведена лише до представницьких функцій, він може організувати розробку економічних та інших суспільних прогнозів, збирати конференції, узагальнювати та розповсюджувати отриманий досвід, надавати інформацію членам союзу, вести видавницьку діяльність в інтересах своїх учасників;
  • - функціонування цієї форми корпоративного об'єднання забезпечується за рахунок членських та добровільних внесків.

Пул (англ. pool - загальний котел) - форма монополістичного об'єднання компаній на тимчасовій основі, що передбачає надходження та накопичення прибутку всіх учасників пулу в загальному фонді з метою подальшого розподілу між ними відповідно до завчасно визначених пропорцій.

Особливості:

  • - базується на угоді, що передбачає особливий порядок розподілу прибутків його учасників;
  • - отримані членами пулу прибутки поступають на його банківський рахунок, а потім загальна сума прибутків розподіляється між ними згідно із завчасно встановленими пропорціями.

франчайзингові підприємства (франц. франчиза - пільга, привілеї) - об'єднання великої корпорації із невеликими компаніями або окремими бізнесменами.

Особливості:

  • - відповідно до укладеної угоди про франшизу (ліцензію) велика компанія (ліцензіар) бере на себе зобов'язання або забезпечувати невелику компанію або бізнесмена (ліцензіата) своїми товарами та відповідними рекламними продуктами для послідуючої реалізації останніми, або надають їм ліцензію на виробництво товарів своєї марки, забезпечуючи відповідними матеріалами та сировиною, або надають ліцензіату право на відкриття власної компанії з використанням назви корпорації-ліцензіара із збереженням профілю діяльності останньою;
  • - не виключено також інвестування визначеного капіталу зі сторони корпорації-ліцензіара в компанії-ліцензіати, що знаходяться під її покровительством.

Стратегічні альянси (бізнес-альянси) - угода про кооперацію двох або більше незалежних підприємств для досягнення визначених комерційних цілей, для отримання синергійного ефекту об'єднаних і взаємозалежних стратегічних ресурсів компаній.

Особливості:

  • - угода про співробітництво між підприємствами, контрактні відносини не передбачають розвитку подальших відносин;
  • - в рамках стратегічних альянсів здійснюється спільна координація учасниками стратегічного управління діяльністю;
  • - створюються на основі горизонтальної загально корпоративної кооперації між компаніями, зайнятими в суміжних сферах діяльності та такими, що взаємодоповнюють один одного;
  • - компанії можуть бути учасниками значної кількості стратегічних альянсів;
  • - альянс, як правило, є юридичною особою;
  • - створюються на визначений строк;
  • - чинять опір конкурентам (об'єднання підприємств в альянс діє проти загальних конкурентів, а не проти один одного).

Транснаціональні корпорації (ТНК) - особливий вид об'єднання корпорацій, що переріс національні межі та здійснює свою діяльність в декількох країнах завдяки закордонним філіалам та дочірнім корпораціям.

Особливості:

  • - це національна корпорація із закордонними активами, тобто національна по капіталу та контролю, але міжнародна за сферою своєї діяльності;
  • - створення підконтрольних закордонних компаній відбувається на основі експорту капіталу великими національними корпораціями, в результаті чого останні трансформуються в ТНК;
  • - як корпоративне об'єднання ТНК має організаційну форму у виді міжнародного концерну або тресту, що створює широку закордонну мережу на базі підконтрольних закордонних компаній;
  • - ТНК базується або здійснює юридичну реєстрацію штаб-квартири (головного офісу) у зазначеній країні.

Контрактні групи - функціонують на основі тривалих контрактів між її учасниками, як правило, пов'язаними відносинами виробничої кооперації.

Особливості:

  • - періодично в контрактних групах діє механізм інтеграції - "давальні" механізми постачання сировини та угоди між підприємствами єдиного технологічного ланцюга про використання при взаємних розрахунках "грошових сурогатів", наприклад, векселів;
  • - обмеження господарської діяльності підприємств.

Корнер - форма корпоративного об'єднання з метою переміщення, акумулювання, використання капіталу для оволодіння ринками збуту будь-якого товару.

Особливості:

- об'єднаний в корнері капітал використовується для придбання акцій окремих учасників корпорацій, що цікавлять його, щоб потім заволодіти контрольним пакетом акцій або перепродати ці акції.

Компанії з дивізіональною структурою - передбачає наявність ряду підприємств (їх філіалів), що ведуть відносно самостійну господарську діяльність щодо освоєння регіональних ринків або випуску визначених видів товарної продукції, а також центру управління, що забезпечує виконання загальних функцій регулювання спільної діяльності підприємств (філіалів).

Особливості:

  • - представлена група об'єднання підприємств дуже схожа на картельну угоду;
  • - спільна діяльність ведеться між юридично самостійними підприємствами, або між філіалами та головним підприємствами.

Кластер (в перекладі з англ. "група, скупчення, концентрація, куст") - це різновид корпоративних об'єднань, створених на визначених територіях у вигляді союзів, асоціацій, концернів, конгломератів та інших форм.

Особливості:

  • - за умов формування кластеру всі компанії, що входять до його складу, починають надавати один одному взаємну підтримку, посилюється вільний обмін інформацією та прискорюється розповсюдження нових ідей та продуктів по каналам постачальників та споживачів;
  • - адміністративна територія надає учасникам створеного в її географічних межах кластеру ті або інші конкурентні переваги у використанні своєї інфраструктури (транспортом, засобами зв'язку та телекомунікацій, забудованими промисловими площами).

Технополіс - це одна із форм сучасної інтеграції виробництва та науки.

Особливості:

  • - дана форма об'єднання відноситься до міжгалузевого науково-технічного комплексу, до складу якого входять наукоємкі підприємства, дослідні інститути та лабораторії, посередницькі контори та компанії, що групуються навколо великого науково-дослідного центру;
  • - головна мета технополіса - розповсюдити та впровадити результати своєї діяльності з тим, щоб на конкретних проектах та програмах демонструвати ефективність виробничих та технологічних процесів та залучати потенційних замовників, використовуючи розроблені "ноу-хау" із послідуючим їх впровадженням у виробничі процеси.

Безумовно, межі між усіма інтегрованими корпоративними структурами та формами організаційної інтеграції досить розпливчаті. Різні спеціалісти (як теоретики, так і практики) визначають ці межі неоднозначно. Наприклад, існує думка, що консорціум входить до стратегічного альянсу, і навпаки - консорціум не є стратегічним альянсом. На підставі аналізу існуючого законодавства з урахуванням сутнісних особливостей, зазначимо, що практично усі корпоративні структури являють собою організаційні форми об'єднання, що здійснюють або не здійснюють господарську діяльність1. Порівняльний аналіз корпоративних об'єднань, їх переваги та недоліки наведено в табл. 3.5. Трест є застарілою ІКС для сучасних економічних умов розвитку корпоративного сектору України. ПФГ не є юридичною особою та створюються на деякий проміжок часу згідно зі Ст. 125 ГК.

Таблиця 3.5. Переваги та недоліки організаційних форм інтеграції

Форма інтеграції

Переваги

Недоліки

Картель

Учасники укладають взаємовигідний договір про регулювання обсягів виробництва, про розділ ринків збуту, встановлення рівня заробітної плати

Є типовою формою монополії, що суперечить основним принципам антимонопольного законодавства

Трест

Отриманий прибуток розподіляється у відповідності з пайовим вкладом окремих підприємств, що входять до складу тресту

Відсутність централізованих фондів капіталовкладень

Синдикат

Централізація всієї комерційної діяльності учасників, можливість подолати труднощі зі збутом продукції

Відсутність можливостей об'єднання фінансового та промислового капіталу

Концерн

Єдина власність учасників, централізована система контролю, достатньо високий рівень кооперування виробництва

Обмежена самостійність учасників

Консорціум

Об'єднання учасників відбувається на основі цільового договору про спільну діяльність щодо реалізації єдиного проекту

Припинення діяльності після виконання поставленої задачі

Холдинг

Погоджена єдина для всіх учасників науково-технічна та економічна політика;широка самостійність учасників у виробничо-господарській діяльності

Неможливість застосування в сільськогосподарському виробництві, переробці с/г продукції та виробничо-технічному забезпеченні сільського господарства

ФПГ

Можливість збереження виробничих зв'язків та розвитку фінансових взаємовідносин учасників;контроль за використанням ресурсів; усунення негативних факторів в процесі трансформації економіки

Труднощі з визначенням вкладу окремих учасників в загальні результати; відсутність науково обґрунтованих підходів до розрахунку частки учасників в частині фінансових ресурсів, що розподіляється

Асоціація

Добровільне об'єднання фізичних та юридичних осіб при збереженні самостійності та незалежності членів, що входять до її складу

Кожний з учасників не має юридичної відповідальності, а розповсюджує свій продукт лише в рамках інформаційного поля

Конгломерат

Створюється для подальшого здійснення спільних планів виробничо-господарської діяльності з тим, щоб забезпечити отримання комерційного результату

Основними проблемами функціонування конгломератів є надлишкова диверсифікація, субоптимізація, мотивація управлінського персоналу компанії

Однією із найбільш розповсюджених та розвинутих видів інтегрованих корпоративних структур є концерн (рис. 3.5). Концерн (від англ. concern - підприємство, інтерес) - це одна із форм монополій, об'єднання багатьох промислових, фінансових і торгових підприємств, що формально зберігають самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю і керівництву групи підприємців, що панує в об'єднанні (див. рис. 3.6).

Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Створення концерну має на меті протистояти в конкурентній боротьбі і одержувати максимальні доходи шляхом використання спільних фінансових зв'язків, патентно-ліцензійних узгоджень. Концерн може бути побудований за двома різними критеріями: диверсифікації та об'єднання підприємств і організацій, що пов'язані спільним технологічним циклом.

Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків виробничо-господарської діяльності підприємств, які ввійшли до їх складу. Серед них назвемо декілька основних:

  • - оптимальні внутрішні структури;
  • - оперативність горизонтальних зв'язків;
  • - досягнення принципу саморозвитку;
  • - концентрація ресурсів, що дозволяє маневрувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

Схема формування ІКС - концерну

Рис. 3.6. Схема формування ІКС - концерну

Узагальнюючи думку різних науковців, слід розрізняти такі види концернів, що наведено в табл. 3.6.

На сучасному етапі розвитку української економіки для багатьох підприємств стають актуальними питання підвищення ефективності своєї організаційної структури управління, розширення сфери діяльності, виходу на нові ринки. Одним із таких кроків структурної перебудови підприємств може стати створення холдингів. В Україні холдинги (див. рис. 3.5 - вид ІКС) як нові організаційні та інтегровані структури управління підприємствами, з одного боку, можуть виникати там, де складаються умови для об'єднання та злиття окремих акціонерних товариств з метою здійснення загальних стратегічних задач, а з іншого боку, холдинги можуть стати новою організаційною структурою управління у вже сформованих сферах як альтернатива галузевим структурам управління. За сучасних умов холдинги є достатньо новим з наукової точки зору об'єктом управління. Це зумовлено тим, що холдингові структури стали ефективною заміною зруйнованим економічним зв'язкам в різних галузях економіки, про що було зазначено раніше. З відносно чіткою структурою власності, визначеним інструментарієм управління, холдинги являють собою приклад реалізації не тільки вертикальної, але й горизонтальної інтеграції.

Таблиця 3.6. Класифікація концернів

Класифікаційна ознака

Вид концерну

1. В залежності від характеру інтеграційних зв'язків між компаніями виділяють наступні види концернів:

- вертикальний концерн (концерн, що поєднує компанії різних галузей, пов'язаних послідовністю технологічного процесу виробництва готового продукту (наприклад, гірничодобувні, металургійні та машинобудівні комплекси);

- горизонтальний концерн (концерн, який поєднує компанії однієї галузі, що виробляють один і той самий виріб або здійснюють одні і ті ж самі стадії виробництва).

2. З точки зору системи участі в капіталі можна виділити два види концернів:

- концерн підлеглості (концерн, що організований у вигляді материнської та дочірніх підприємств);

- концерн координації (концерн, що складається із "сестринських" товариств. Тобто концерн, що створений таким чином, що окремі компанії, що входять в нього, виконують взаємний обмін акціями).

Особливості визначення поняття "холдингових компаній"

  • 1. На сьогодні і в економічній, і у правовій літературі поняття "холдингу" ще недостатньо визначено. Існують різні підходи щодо визначення холдингової компанії. Економічний словник дає дефініцію холдингу (від англ. hold - тримати) як "корпорації, компанії, що керує діяльністю або контролює діяльність інших підприємств". Згідно з Указом Президента України "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" холдинг - це "господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше господарюючих суб'єктів". Крім цих визначень холдингу, в науковій літературі можна зустріти близькі за визначенням поняття холдингу. Багато фахівців розглядають холдинг як "акціонерну компанію, яка використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення панування та контролю над ними". Холдинговою компанією називають також "особливий вид фінансової компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній та управління їх діяльністю". Обов'язкова умова функціонування холдингу за даними визначеннями полягає у володінні материнською компанією контрольним пакетом акцій (часткою капіталу) юридично самостійних дочірніх підприємств. Виходячи з цього, задача материнської компанії холдингу - направляти та контролювати діяльність всієї системи та кожного елементу окремо, досягаючи при цьому максимізації їх прибутку.
  • 2. Існує визначення холдингу як "об'єднання підприємств, які мають єдиного власника та існують в обумовленій системі, що функціонує як єдиний організм". Іншими словами, в даному випадку під холдингом розуміють підприємство або іншу юридичну особу, до складу активів якої входять контрольні пакети акцій інших підприємств. Виходячи з даного визначення поняття "холдинг", зазначимо, що завдяки володінню контрольним пакетом акцій та не обмежуючи при цьому юридичну самостійність окремих елементів даного корпоративного об'єднання, керівництво холдингу має можливість проводити єдину збалансовану технічну та фінансову політику системи в цілому, координувати діяльність всіх підприємств, прискорювати процеси диверсифікації та структурної перебудови, а також ефективно реалізовувати інвестиційні проекти.
  • 3. В даному випадку холдингова система управління дозволяє також підтримувати стійку вертикальну кооперацію за рахунок взаємопроникнення акціонерних капіталів виробничо-технологічних та регіонально пов'язаних підприємств.
  • 4. Виходячи з переваг даної корпоративної структури, зазначимо, що часто поняття фінансового холдингу, адміністративного холдингу, холдингу з надання послуг, патентного, ліцензійного холдингу визначають лише відповідні функції холдингу.
  • 5. Холдинги, як ринкові структури, мають реальні можливості отримати широкий розвиток в Україні, особливо в галузях з розгалуженими коопераційними зв'язками щодо сировини, напівфабрикатів, комплектуючих, готової продукції. Вже сьогодні можна спостерігати намагання підприємств володіти акціями своїх суміжників, що дозволить через контрольний пакет акцій впливати на їх господарську та фінансову діяльність.

На жаль, із зазначених визначень поняття "холдинг" сутність такої форми об'єднань, повноваження його учасників і реальні можливості зрозуміти досить важко. Тому, з нашої точки зору, слід дотримуватись загальноприйнятого в економічній літературі визначення холдингу як групи компаній, одна з яких - материнська (холдингова) володіє контрольними пакетами акцій інших - дочірніх компаній. Таким чином, ми вважаємо, що холдинг - це не просто об'єднання підприємств у сфері виробництва та бізнесу, а визначена цілісна економічна система, що забезпечує вирішення головним чином наступних задач:

  • - створення сприятливих умов для розвитку процесів подальшої концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування та диверсифікації виробництва;
  • - поєднання стабільного крупного виробництва та гнучких організаційних форм;
  • - забезпечення наскрізного управління якістю за рахунок впровадження системи менеджменту якості ISO 9000;
  • - прискорення інноваційних процесів;
  • - швидке реагування на постійно змінні вимоги ринку;
  • - соціальний захист трудових колективів підприємств та організацій, що входять до складу холдингу.

Головна мета створення холдингів - формування потенціалу ІКС для забезпечення конкурентних переваг всім її учасникам на основі нової організації виробництва, консолідації власності, географічного та галузевого розгалуження. У будь-якому випадку створення холдингів в умовах розвитку української економіки потребує творчого підходу з урахуванням специфіки конкретних підприємств.

Схема формування холдингової компанії

Рис. 3.7. Схема формування холдингової компанії

В сучасній літературі головним чином представлена наступна класифікація холдингів:

  • o горизонтальні (збутові) холдинги - об'єднання однорідних підприємств (енергетичних компаній, телекомунікаційних). В них головне - єдина логістика: єдина система постачальників та багато збутових каналів. Цей вид холдингу дозволяє вести єдине маркетингове дослідження безпосередньо в процесі продажу;
  • o вертикальні холдинги - об'єднання підприємств за одним виробничим ланцюгом (видобування сировини, переробка, випуск продукції споживання, збут);
  • o змішані (диверсифіковані) холдинги - об'єднання, до якого входять структури, які напряму не пов'язані ні торговими, ні виробничими відносинами. Їх головна задача - куди вкласти кошти, а потім їх з вигодою вчасно забрати. Вітчизняні холдинги можна розділити на декілька умовних груп за визначеними конкретними ознаками, такими як: структура контрольного пакету акцій, характер діяльності (табл. 3.7).

Таблиця 3.7. Класифікація холдингових компаній

Класифікаційна ознака

Вид холдингу

1. За структурою контрольного пакету акцій:

- портфельний холдинг (володіє контрольним пакетом акцій інших підприємств);

- інвестиційний холдинг (володіє та керує портфелем акцій інших підприємств);

- портфельно-інвестиційний холдинг (поєднання портфельного та інвестиційного холдингів).

2. За характером діяльності:

- чисті холдинги, що займаються виключно контрольно-управлінською діяльністю;

- змішані холдинги, під контролем яких, окрім функцій управління та контролю, знаходяться питання ведення підприємницької діяльності.

В сучасних умовах існують різні типи холдингових структур, про які було зазначено вище. Але основної уваги заслуговує зовсім новий вид холдингів - це холдинг загально корпоративного типу (вертикальний). Ця холдингова структура характеризується ланцюгом "постачальник - виробник - споживач". В цьому випадку існує ряд своїх особливостей: підприємства передають один одному свій продукт по ціні собівартості (не має сенсу конкурувати між собою); всі підприємства концерну повинні бути врівноважені за рівнем оснащення виробничих процесів, кваліфікації персоналу; за даним ланцюгом "постачальник - виробник - споживач" необхідно забезпечити наскрізне управління якістю (навіть за рахунок впровадження системи менеджменту якості ISO 9000). Саме холдинг загально корпоративного типу є яскравим прикладом вітчизняної ІКС, якій властиві особливості будь-якої корпоративної структури. Перевагами даної ІКС є поєднання функцій холдингу та концерну в одній структурі, що позитивно впливає на процес управління та виробництва в її межах.

Основні переваги функціонування холдингових структур (в тому числі холдингів загально корпоративного типу) в Україні:

  • 1) можливість створення замкнутих технологічних ланцюгів: від забезпечення сировиною до випуску готової продукції та доставки її до споживача;
  • 2) використання переваг диверсифікації виробництва;
  • 3) автономія та децентралізація управління в дочірніх компаніях;
  • 4) створення умов для вертикальної та горизонтальної інтеграції підприємств.

Окрім перерахованих переваг холдингових структур Азроянц Е. Н. виділяє ряд позитивних та негативних властивостей даного виду ІКС (див. табл. 3.8).

Таблиця 3.8. Позитивні та негативні властивості холдингових структур

Позитивні властивості

Негативні властивості

використання ефекту масштабу

прагнення досягти монополістичної чи олігополістичної поведінки

досягнення більшої на відміну від інших форм ефективності в міжнародному русі капіталу

тенденції до політизації, бюрократизації, зловживання контрольно-управлінськими функціями

виконання ролі буферу, що послаблює вплив держави на підприємства

штучна підтримка нерентабельних підприємств за рахунок рентабельних

неможливість достатньо чітко прослідкувати за перерозподілом фондів між своїми підприємствами

відсутність в колишніх соціалістичних країнах, а також в тих, що розвиваються, достатньо кваліфікованого персоналу

Слід зазначити, що особливість холдингових компаній в Україні полягає в тому, що вони створені в основному в процесі корпоратизації та приватизації великих підприємств. Проте на сьогодні посилюється тенденція до створення недержавних об'єднань внаслідок природних інтеграційних процесів концентрації виробництва і капіталу. Очевидною є необхідність удосконалення законодавчого регулювання холдингових структур, створених в Україні на ринкових засадах.

Особливий інтерес в сучасних умовах викликають інтегровані корпоративні структури (ІКС) - група корпоративних об'єднань, що характеризуються власними закономірностями розвитку. Кожне підприємство, що входить до складу даних угрупувань, має ряд переваг та недоліків, але йому необхідно використовувати свої переваги так, щоб інші підприємства інтегрованої корпоративної структури мали користь від трансформаційних заходів. Але одноразовий ефект від трансформаційних заходів втрачає свою важливість для всієї ІКС, тому важливим напрямком організації діяльності підприємства є розвиток підприємства у вигляді саморегулюючої системи, що своєчасно реагує на вимоги ринку, партнерів та конкурентів.

Пошук оптимальних виробничих і управлінських структур у системі корпоративного і групового управління призводить до появи організаційних форм, заснованих на різноманітних комбінаціях малого, середнього і великого бізнесу.

Однією з форм об'єднання підприємств великого і малого бізнесу є франчайзингова організація, особливості якої нами було вже розглянуто. Така організація ефективна для фірм, що виробляють продукцію, попит на яку залежить від споживацьких переваг, популярності товарного знаку, цін. Франчайзингове об'єднання дає добрі результати як інструмент координації діяльності дрібних фірм. Великий бізнес вимагає більш досконалих видів об'єднань.

Франчайзинг є однією з практичних форм реалізації концепції "мережевих структур", що стає провідною темою менеджменту. Мережеві організаційні структури покликані використовувати нові методи адаптації до змін середовища.

"Мережеві структури" використовують методи стратегічного менеджменту в підприємницькій діяльності групи суб'єктів за допомогою формування мережі (з її вузлами, зв'язками, сферами накладення тощо) для досягнення загальних для партнерів цілей в умовах високої мінливості зовнішнього середовища.

Розрізняють два види мережевих організацій:

  • - сформовані навколо великої корпорації, що забезпечує упорядкованість дій формально незалежних дрібних фірм;
  • - мережа без виразного лідера - стосунки організацій засновані на взаємозалежності і їх приблизно рівному ринковому потенціалі.

В залежності від типу взаємодії між різними сферами бізнесу можна вирізнити три види організаційних структур корпорацій.

Структури типу "внутрішні мережі" досягають переваг шляхом створення системи вільного підприємництва в межах великих організацій (рис. 3.8).

Структура корпорації типу

Рис. 3.8.Структура корпорації типу "внутрішня мережа"

Основний її принцип - взаємодія між підрозділами на основі ринкових цін. Наприклад, підрозділи-виробники комплектуючих пропонують складальним підрозділам продукцію за загально корпоративними ринковими цінами, як і зовнішнім організаціям ("Дженерал Моторс").

Прикладом стабільної мережі є компанія "БМВ", у якої більш 50 % сумарних виробничих витрат припадає на оплату послуг підрядників. Конкурентні переваги набуваються за рахунок вузької спеціалізації підрядників. Основний недолік - залежність від постачальників і низький потенціал для диверсифікації.

У структурі типу "стабільна мережа" значна частина робіт передається підрядникам, що можуть і не належати основній компанії (рис. 3.9).

Структура корпорації типу

Рис. 3.9. Структура корпорації типу "стабільна мережа"

У структурі типу "динамічна мережа" головна організація керує капіталом і іншими організаціями в якості ядра ("системного інтегратора"). Вона залучає зовнішніх розробників, виробників, постачальників, дистриб'юторів (рис. 3.10).

Ядро

Структура корпорації типу

Рис. .3.10. Структура корпорації типу "динамічна мережа"

Використання мережевих структур не означає відмови від традиційних форм організації бізнесу - вони можуть бути включені до складу мережі. Одним з різновидів мережевої організації є бізнес-альянси. Створення альянсів найчастіше відбувається на ґрунті стабільних підрядних відносин, спільного підприємництва. Вони можуть бути прологом майбутніх дружніх злиттів. Найбільший ріст стратегічних альянсів відбувається на міжнародному рівні, у рамках глобалізації діяльності компаній.

Особливості, переваги та недоліки інтегрованих корпоративних структур вирізняють одна від одної. Але їх процес формування є приблизно однаковим. На думку Іванова І. М., основними етапами формування ІКС є підготовчий, початок роботи ІКС, адаптація та зріла інтеграція (табл. 3.9).

Таблиця 3.9. Етапи формування інтегрованих корпоративних структур

Етап

Зміст

1. Підготовчий

  • - призначення керівника проекту створення ІКС;
  • - формування проектної команди з визначенням повноважень та відповідальності її учасників;

  • - розробка ідеології та технології формування ІКС;
  • - розробка проекту уставних документів головного учасника ІКС;
  • - розробка генерального плану створення ІКС;

2. Початок роботи ІКС

  • - підключення до головної компанії намічених до інтеграції підприємств;
  • - проведення загальних зборів акціонерів та затвердження на них уставних документів новоствореної корпоративної структури;
  • - затвердження вищим керівництвом представленої загально корпоративними виконавчими органами програми розвитку ІКС на майбутню перспективу;

3. Адаптація

  • - фінансово-економічне оздоровлення підприємств, що входять в ІКС;
  • - формування єдиних систем управління, налагодження взаємовідносин головної компанії та дочірніх підприємств;
  • - формування програм розвитку персоналу;
  • - формування єдиної корпоративної культури;

4. Зріла інтеграція

  • - формування регулярного ефективного менеджменту;
  • - стійкий розвиток ІКС;
  • - формування системи моніторингу та аудиту результатів діяльності ІКС.

Іванов І. М. виокремлює етапи формування ІКС за принципом "життєвого циклу продукції". З нашої точки зору, слушним є визначення кожного етапу створення та функціонування ІКС за принципом концентрації зусиль (див. рис. 3.11).

Етапи створення та функціонування ІКС

Рис. 3.11. Етапи створення та функціонування ІКС

Факторами успішного функціонування ІКС сьогодні та в майбутньому є:

  • - єдність стратегічних цілей підприємств, що входять до складу ІКС (виключення принципу "лебідь, рак та щука");
  • - скоординована система управління;
  • - прибуток кожного підприємства ІКС;
  • - позбавлення ІКС від неефективних бізнес-одиниць;
  • - перевага загально корпоративних інтересів над інтересами окремих підприємств, що входять до складу ІКС.

Законодавча база України допускає формування великих виробничо-фінансових систем, але не стимулює їх діяльності та розвитку. Перехід до ринкових умов і конкурентного середовища вносить зміни в умови функціонування ІКС, їх внутрішню та зовнішню структури. Такий стан вимагає трансформації не лише всієї командно-адміністративної системи економіки країни, але і радикальних реорганізацій в рамках кожного підприємства та ІКС в цілому.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші