Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Міжнародні організації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інституції Європейського Союзу

Європейський Союз вирізняється серед інших міжнародних організацій своєю унікальною інституційною структурною побудовою. Після укладення низки договорів, держави-учасниці поступаються частиною суверенітету незалежним інституціям, що представляють національні та спільні інтереси. Інституції доповнюють одна одну, кожна з них робить свій внесок у процес ухвалення і виконання рішень.

Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) є головною інституцією, що ухвалює рішення. Вона складається з представників усіх країн-членів міністерського рівня, уповноважених до діяльності урядом своєї країни (міністри, заступники міністрів, державні секретарі та їх заступники). Лише члени Ради, які мають статус міністра, мають право голосувати на засіданнях Ради. Державний секретар може замінити міністра, але без права голосу. У засіданнях Ради бере участь один представник від кожної країни, уповноважений урядом країни.

Рада виконує низку функцій, серед яких найістотнішою є участь у процесі законотворення, проте вона не володіє правом законодавчої ініціативи, оскільки ці повноваження зберігаються за Комісією. Однак Рада може вимагати вивчення Комісією законодавчих питань, необхідних для досягнення спільної мети, і подання пропозицій. Таким чином, Рада володіє правом опосередкованої законодавчої ініціативи.

Рішення на засіданнях Ради приймаються шляхом голосування звичайною більшістю, кваліфікованою більшістю і одноголосно. Звичайною більшістю приймаються акти, які не мають правової сили, або рішення з технічних питань. Кваліфікована більшість і одноголосність є необхідними для прийняття юридично зобов'язальних актів. Кворум становить половину від загальної кількості членів Ради плюс один. Під час голосування кваліфікованою більшістю прийнято так звану систему зважених голосів, які повинні забезпечити рівновагу між великими та малими країнами.

Головують у Раді Європейського Союзу окремі країни з дотриманням принципу ротації, яка відбувається кожні шість місяців у послідовності, затвердженій одноголосно всіма країнами- членами. Голова Ради виконує насамперед організаційні та представницькі функції. До його повноважень належить скликання засідань Ради, підготовка проекту порядку денного, плану роботи Ради, голосування, а також підписання протоколів і правових актів, прийнятих Радою самостійно або у співпраці з Європейським парламентом. Крім того, Голова представляє Раду в контактах з іншими органами Європейського Союзу і третіми суб'єктами.

Європейська рада згідно з Маастрихтським договором відіграє роль форуму для розгляду спірних питань, що не вирішені Радою ЄС. З правового погляду Європейська рада є інституцією Європейського Союзу, але не є органом Європейського Співтовариства.

Європейська рада не має постійного місце розташування, засідання відбуваються в столиці чи інших містах країни, яка в даний час головує в Раді Європейського Союзу. До складу Європейської ради входять глави держав (Франції та Фінляндії) чи глави урядів країн-членів і Голова Європейської комісії. їх супроводжують міністри закордонних справ та один член Комісії. Відповідно до Декларації № 4, доданої до Заключного Акту Конференції в Маастрихті, Голова Європейської ради запросив міністрів економіки та фінансів брати участь у засіданнях, на яких розглядаються питання, пов'язані з валютно-економічним союзом. Європейська рада збирається щонайменше два рази на рік під керівництвом глави країни чи уряду країни-члена, яка головує в Раді Європейського Союзу.

Рішення, прийняті Європейською радою, як правило, не мають юридичної сили, але їх політичне значення є дуже суттєвішим, що знаходить відображення в правових актах, прийнятих іншими інституціями Європейського Союзу. Утім, це не означає, що Європейська рада не може приймати юридично зобов'язальних рішень. Наприклад, згідно зі ст. 7 Договору про створення Європейського Союзу, передбачено право застосування Радою санкцій до країн, які тривалий час порушують основні свободи, демократичні принципи та права людини.

Європейський парламент (англ. - European Parliament) - одна з п'яти інституцій Європейського Союзу, розміщується в Страсбурзі, де відбуваються щомісячні пленарні сесії та бюджетна сесія. Додаткові пленарні сесії та зустрічі парламентських комісій відбуваються в Брюсселі. Генеральний Секретаріат парламенту та його служби розташовані в Люксембурзі.

Починаючи з 1979 році, Європейський парламент обирають прямим загальним голосуванням; місця в ньому (626 до останнього розширення і 732 - після розширення) розподілені між країнами- членами відповідно до чисельності населення. Для схвалення Європейського парламенту здебільшого необхідна абсолютна більшість (деколи кваліфікована - у співвідношенні дві третини або три п'ятих) за наявності кворуму, який становить одну третину загальної кількості депутатів.

Європейський парламент, на відміну від національних парламентів, не може самостійно приймати правові акти. Відповідно до положень договорів, він бере участь у законодавчому процесі, співпрацюючи з Радою та Комісією за визначеними процедурами. Парламент бере участь у розробці директив і постанов, пропонує поправки, які подає Комісії для включення до її пропозицій.

Європейський парламент володіє значними повноваженнями контролю, насамперед за іншими органуми Європейського Союзу. Важливим інструментом контролю є надання можливості Європейському парламенту аналізувати звіти, надані відповідно до вимог договорів іншими органуми ЄС (Європейською комісією, Європейською радою, Судом аудиторів, Центральним Європейським банком, Уповноваженим з прав людини). Парламент має вплив на формування та склад деяких інституцій Євросоюзу. Найважливішим повноваженням у цьому є надання згоди на призначення Голови Європейської комісії.

Парламент поділяє з Радою також бюджетні повноваження, може затвердити бюджет або відхилити його. У разі відхилення бюджету вся процедура повторюється. Бюджет готується Комісією, потім узгоджується Радою і Парламентом - двома гілками бюджетної влади. Рішення Ради мають більшу вагу в "обов'язкових", особливо сільськогосподарських видатках. Парламенту надаються переваги у прийнятті рішення в "необов'язкових" видатках, які він може змінювати у встановлених договором межах.

Європейська комісія представляє інтереси Співтовариства, забезпечує виконання ухвалених Радою постанов і директив, має виняткове право ініціювати і втручатися на будь-якому етапі в законодавчий процес, щоб досягти згоди в Раді або між Радою та Парламентом, а також забезпечує виконання рішень, ухвалених Радою щодо спільної політики у визначеній сфері (сільське господарство, дослідження і технології, регіональний розвиток та ін.). У певних, чітко визначених ситуаціях Комісія може самостійно видавати правові акти (регламенти, директиви, рішення, рекомендації).

Комісія є виконавчим органом. Вона відповідає за виконання регламентів, прийнятих Радою чи спільно Радою і Парламентом, а також за подання проекту річного бюджету і за його виконання. Комісія готує Парламенту звіт з виконання бюджету і несе політичну відповідальність за його невідповідне виконання. Крім того, Комісія зобов'язана подавати Парламенту щорічний звіт про функціонування Співтовариства за місяць до початку парламентської сесії.

Кожна країна-учасниця представлена в Комісії щонайменше одним комісаром. По два комісари мають найбільші країни (Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія). Кількість комісарів може змінитися, якщо Рада прийме про це одноголосне рішення. Члени Комісії (комісари) є міжнародними службовцями і представляють інтереси Співтовариств, а не країн, з яких походять.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші