Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна безпека
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Управління та економічна безпека

Необхідність впливу на економічну безпеку на різних рівнях, а також взаємозв'язок цих рівнів вимагає розроблення й використання системного підходу до управління економічною безпекою. Цей підхід передбачає більш широке дослідження явищ і процесів, ніж це звичайно робиться економістами, окрім того, включає до свого складу виділення внутрішнього і зовнішнього середовища, а також їхніх взаємозв'язків.

З погляду системного підходу безпеку можна визначити як якість системи, що забезпечує її стійке та стабільне функціонування і розвиток за умов виникнення різних видів загроз зовнішнього і внутрішнього характеру. Це така якість системи, яка дозволяє мінімізувати, а в кращому випадку і повністю уникнути негативного впливу дестабілізуючих факторів різного характеру.

Основне завдання управління стійкістю системи пов'язане з дослідженням комплексу процесів планування, аналізу і контролю за всіма функціональними, територіальними та іншими підсистемами.

Аналіз економічної безпеки як певного стану системи, який уможливлює або забезпечує безкінечно довге функціонування самої системи за умов негативних або небажаних впливів зовнішнього та внутрішнього характеру, свідчить, що система управління економічною безпекою є складною відкритою системою.

Велика кількість факторів, які впливають на рівень економічної безпеки, та її структурна складність дозволяють виділити множину структур для адекватного опису економічної безпеки та її управління.

Виходячи з цього, процесу визначенню управляючого впливу повинен передувати аналіз загроз економічній безпеці системи і стану керованої системи, а саме — управління економічною безпекою повинно бути спрямоване не тільки на зменшення втрат від реалізації конкретної загрози, але й на ефективну ліквідацію наслідків від реалізації загрози. Подібний підхід отримав назву адаптивного управління економічною безпекою.

Необхідним елементом покращення управління безпекою виступає кількісна оцінка її рівня, яка дає змогу у випадку існування істотних порушень або відхилень визначити ступінь близькості системи до межі її стійкості, де буде втрачена передбачуваність її змін у відповідь на зовнішні і внутрішні впливи.

У практичному вимірі існує два основних підходи до управління економічною безпекою — галузевий і функціонально-територіальний. Галузева система управління сформувалася за радянських часів та дісталася державі у спадок від командної системи економіки. Основним методологічним принципом її функціонування є управління за галузевим підходом, коли в основу керівних впливів було покладено диференціацію господарства за галузями без врахування їх міжгалузевих зв'язків та взаємовпливів. До сфери впливу регіонів було передано більшість питань соціальної сфери. Однак у практичному вимірі регіональні органи виконавчої влади повинні були вирішувати значно більшу кількість питань, пов'язаних із забезпеченням стабільного розвитку господарства, формуванням податкових надходжень, збереженням навколишнього середовища.

В основному всі наявні фінансові та матеріальні ресурси розподілялися централізовано та на основі широкого використання адміністративних важелів. Домінуючу роль при цьому відігравали центральні органи виконавчої влади (профільні міністерства та відомства).

Враховуючи тенденції та перспективи розвитку світових регіональних процесів, територіальний розвиток та планування неможливі без адекватної системи управління економічними процесами на регіональному рівні. Регіональна економічна система повинна здійснювати управління господарством, соціальною сферою та охороною навколишнього середовища, маючи для реалізації цього процесу необхідні повноваження, методи і важелі управління та відповідні управлінські структури. Важливим фактором успішної реалізації основ управління економічною безпекою є їх аналогічність зі стратегічною метою забезпечення безпеки, тому ці положенням можна ототожнити.

Визначальні процеси розвитку економіки ведуть до все більшого поширення виробництва і технологій, які виникають на основі поєднання галузей (мають міжгалузевий характер). Підприємства, орієнтовані на функціонування господарства ринкового типу, змушені випускати продукцію, виконувати роботи та послуги, визначені не директивними постановами, а виключно кон'юнктурою ринку.

Тому за умов переходу до ринкових відносин об'єктивно неможливо продовжувати галузеве управління економікою різних рівнів ієрархії, вона потребує переходу до функціонально-територіальної системи управління економічною безпекою, яка значно розширює автономію регіонів щодо можливостей впливу на перебіг економічних процесів. Пропозиції про перехід до функціонально-територіальної системи виходять з того, що значна частина економічного комплексу передається в управління територіям (з можливістю підтримки з центру у випадку виникнення кризових ситуацій). При цьому більшість загальнодержавних органів управління має не галузевий, а функціональний характер, тобто забезпечує не роботу певної конкретної галузі, а реалізацію однієї з функцій держави.

Метою підвищення ефективності територіального управління економічною безпекою в реальному секторі економіки є створення сприятливих умов для забезпечення ефективного розвитку економіки регіону як єдиного цілого, що передбачає участь у вирішенні загальнодержавних завдань з урахуванням місця регіону в державному поділі праці і специфічних інтересів кожного регіону; ефективному внутрішньорегіональному поділі праці, спеціалізації і кооперуванні, ефективній сумісній діяльності підприємств у регіоні; створенні сприятливих умов для розміщення та ефективного функціонування виробничих об'єктів; раціональному використанні територіального виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу; ефективному розвитку регіональних виробничо-господарських комплексів; управлінні господарством місцевого призначення, координуванні випуску продукції і надання послуг внутрішньорегіонального споживання.

На фоні переходу до нової суспільно-політичної формації, зміни форм власності та значних ускладнень економічного, соціального, політичного й екологічного стану країни, сформувалися серйозні загрози економічній безпеці. Такий стан вимагає запровадження адекватного управління соціально-економічним розвитком країни, вибору ефективних управлінських рішень, за рахунок яких, на думку вчених, можливим є збільшення їх оптимальності і надійності на 6-7%.

Варто розглянути приклади недостатньо обґрунтованих управлінських рішень. Наприклад, японська фірма "Яманті сек'юритіз", що займалась операціями на ринку цінних паперів, оголосила про добровільне припинення своєї діяльності, тому що чисті борги становили понад $24 млрд, а з урахуванням дочірніх компаній — $50 млрд. Ця фірма не мала досвіду ведення високоризикових операцій, що в кінцевому підсумку призвело до її краху. Цей приклад — свідчення некваліфікованих управлінських рішень. Безсумнівно, це було б неможливим, якби прийняття управлінських рішень ґрунтувалося на сучасних оптимізаційних комп'ютерних технологіях, що дають можливість, зокрема, знижувати невизначеність на прикладі аналізу місткості ринку. У передових розвинених країнах розрахунок місткості ринку є основою маркетингових досліджень планування й економічного обґрунтування інвестиційних проектів. Невизначеність створює економічні ризики, тому що місткість ринку невідома, і не можна виключити, що пропозиція товару буде великою. У цьому випадку також збільшуються витрати на збереження, транспортування, часткову або повну втрату нереалізованого товару, тобто буде завищений ризик. У випадку, коли постачання будуть недостатні, виникає недоотриманий прибуток, а ризик буде занижений. Оптимізаційні комп'ютерні технології дають можливість розрахувати місткість ринку з малою погрішністю, спираючись при цьому на неточні вихідні дані, на експертні оцінки мінімального і максимального значення факторів.

Велике значення в удосконаленні управління, спрямованого на забезпечення економічної безпеки, має управлінське консультування (консалтинг) як вид інфраструктурної діяльності з надання професійної допомоги в раціоналізації управління.

Управлінське консультування містить у собі:

  • • розроблення систем управління організаційних структур;
  • • удосконалювання конторської роботи;
  • • розроблення систем стратегічного планування і маркетингових систем;
  • • підготовку кадрів;
  • • підбір і оцінювання управлінського персоналу;
  • • раціоналізацію та автоматизацію інформаційного забезпечення управління тощо.

Управлінське консультування здійснюють професіонали і спеціалізовані консалтингові фірми, що відрізняються об'єктивністю, незалежністю, нестандартністю рекомендацій. Консалтингові організації сприяють обмінові новими управлінськими знаннями і досвідом між підприємствами, галузями, національними економіками. Послуги з консультування управління надаються або з усіх питань, або за окремими функціями та завданнями: виробництво, планування, фінансовий менеджмент, управління якістю, продуктивністю.

Держава використовує різні методи управління соціально-економічним розвитком країни та її структурними підрозділами. Але в будь-якому випадку важливе значення в управлінні має інформація, тому що вона є основою для прийняття управлінських рішень на різних рівнях економічної системи. Роль інформації в державному управління взагалі і забезпеченні економічної безпеки суспільства, держави, особистості неухильно зростає.

Високі вимоги до інформації висуваються при управлінні суб'єктами господарювання, оскільки вона повинна забезпечити систему управління достовірними, повними й оперативними даними, з огляду на характер діяльності суб'єкта господарювання, обсяг і вид виробленої продукції, конкурентне середовище тощо.

В управлінні економікою особливу роль відіграє економічна інформація, що характеризує макроекономічні процеси, рух праці, товарів, послуг, капіталу, а також стан і тенденції ринку, виробництва і споживання.

В економічній інформації розрізняють:

  • • статистичну;
  • • виробничо-економічну;
  • • комерційну;
  • • кон'юнктурну;
  • • банківську;
  • • біржову;
  • • довідкову;
  • • науково-економічну;
  • • нормативну тощо.

Між перерахованими видами економічної інформації чітких розмежувань немає, однак кожен з них виконує свою функцію у прийнятті управлінських рішень, забезпеченні економічної безпеки країни та її структурних підрозділів.

У переліку пріоритетних національних інтересів України положення щодо державного управління є як самостійний напрям їх досягнення і як його цільова спрямованість. Так, першим з пріоритетних національних інтересів є: створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини. Одночасно й інші пріоритетні національні інтереси та їх ефективна реалізація залежать від виконання державою своїх обов'язків щодо створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки, збереження та підвищення науково-технічного потенціалу; досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності.

У переліку загроз національній безпеці, визначених Концепцією (основами державної політики) національної безпеки, найбільша кількість загроз, пов'язаних з державним управлінням, міститься у колі загроз політичної сфери, але вони стосуються й інших сфер національної безпеки, у тому числі економічної. Це порушення принципу розподілу влади; невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування; відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю.

Загрози національній безпеці в економічній сфері акцентують увагу на оцінці неефективності системи державного регулювання економічних відносин, що обумовило: наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод ринкових відносин; невирішеність проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн; економічну ізоляцію від світової економічної системи; неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних та фінансових ресурсів; криміналізацію суспільства, діяльність тіньових структур. Суміжними з економічними загрозами, які накопичились через неефективність державного управління, визначені Концепцією національної безпеки в науково-технологічній сфері є: невизначеність державної науково-технологічної політики; відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України; зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів; науково-технологічне відставання від розвинених країн.

Практично всі вітчизняні фахівці з проблем економічної безпеки покладають надії на підвищення якості державного управління у забезпеченні економічної безпеки, визначаючи його недоліки та надаючи пропозиції з їх подолання. Зокрема, зазначається, що удосконалення управління економічними процесами в державі повинно відбуватися з вироблення чіткого порядку та механізмів визначення загроз у системі забезпечення економічної безпеки. Це надасть можливість забезпечити контрольованість розвитку соціально-економічної системи країни, об'єктивно визначити пріоритети у реформуванні економіки. Оцінюючи теперішній стан регулювання економіки, також вказується на те, що основна енергія виконавчої влади витрачається не на подолання причин, які провокують нелегітимні явища, а на боротьбу з їх наслідками. Це вимагає розроблення скерованої системи державного управління.

Перебудова системи державного управління економікою є необхідним елементом створення базисних умов для макроекономічної стабілізації, структурної адаптації народного господарства та його переходу до стійкого й ефективного економічного зростання. Приведення її у відповідність до принципів ринкової організації господарства є однією з найскладніших проблем економічної реформи. Причина економічної кризи вбачається насамперед у нездатності органів державної влади проводити цілеспрямовану політику, адекватну новим умовам.

У зв'язку з неефективністю державного управління, великої гостроти для забезпечення економічної безпеки України набувають такі пріоритетні напрями:

  • • спроможність державного управління вивести країну з економічної кризи, здатність його до ефективного управління державним сектором економіки;
  • • ефективність та гнучкість вітчизняного законодавства щодо управління економічною системою та забезпечення її сталості й безпеки;
  • • формування вітчизняної моделі розвитку, здатність її до перебудови та вдосконалення; забезпечення високопрофесійного рівня фахівців державного управління та ефективності управлінських рішень;
  • • ступінь самостійності та незалежності у прийнятті державних рішень в економічній сфері;
  • • здатність системи державного управління створювати та підтримувати на належному рівні державну інфраструктуру.

Ці напрями державного управління на сьогодні обумовлюють ступінь ефективності її функціонування та впливають на стан економічної безпеки держави.

Серед причин, які обумовлюють неефективність державного управління, виділяють:

  • • непослідовність і безсистемність у здійсненні економічних реформ, відсутність власної моделі перебудови національної економіки та її ідеологічного обґрунтування;
  • • корумпованість чиновників та низька компетентність управлінського апарату;
  • • нездатність державного управління вивести країну з економічної кризи;
  • • низький рівень кваліфікації осіб, які приймають рішення у сфері державних повноважень, та високий ступінь впливу лобістських угруповань на прийняття державних рішень;
  • • недосконалість державної та регіональної політики щодо забезпечення національної економічної безпеки тощо.

Практика державного управління характеризується неефективністю економічних відносин та валютно-фінансового регулювання. До зазначених недоліків відносять:

  • • неефективність податкової системи;
  • • несприятливі умови для розвитку внутрішніх інвестицій;
  • • нелегальний вивіз капіталу з України;
  • • низька ефективність використання зовнішніх кредитів, відсутність ефективної стратегії зовнішніх позик держави;
  • • високий рівень податкового навантаження на підприємства;
  • • масове ухилення від сплати податків тощо.

Загалом внутрішні економічні загрози та причини, що їх обумовлюють, мають високий ступінь взаємозалежності та взаємообумовленості. Так, низька ефективність державного управління може призвести до недоліків економічних відносин, занепаду виробництва, низької соціальної орієнтації економіки, зростання економічних злочинів, тіньової економіки та корупції тощо.

Отже, для забезпечення економічної безпеки, пом'якшення та скасування загроз економічній безпеці першочергового значення набуває підвищення рівня та ефективності державного управління, спрямованого на врахування вимог усіх сфер національної безпеки. Це обумовлює розв'язання проблеми виміру економічної безпеки та забезпечення прийняття на цій підставі якісних управлінських рішень.

Вітчизняні та закордонні дослідники приділяють багато уваги місцю і ролі держави в економіці. Одні говорять про мінімальну роль її впливу на економіку. Інші описують, в яких сферах і в яких масштабах присутність держави є необхідною. Такі підходи мають теоретичне обґрунтування і підкріплені прикладами практичної реалізації в тих або інших країнах. Більше того, вони мають і політичне підґрунтя.

Якщо навіть при правильно розрахованих граничних індикаторах економічної безпеки спостерігається падіння показників розвитку тих або інших сфер економіки нижче граничних значень, то основне завдання уряду і держави полягає в тому, щоб усіма наявними способами виправити ситуацію.

Індикатори економічної безпеки практично визначають частку участі держави в економіці.

Як свідчить практика державного регулювання в США (у 1933 р.) і в інших країнах, таке регулювання орієнтоване не на теорію, а на практичні результати, тобто на реальні шляхи виходу країни з кризи. Наприклад, під час кризи 1933 р. у США був прийнятий Закон "Про відновлення національної промисловості", що згодом був названий проявом державного соціалізму, а через два роки скасований Верховним Судом США. Однак закон виконав своє завдання, і промисловість було відновлено. За умов найжорстокішої кризи Рузвельт прийняв рішення про гарантії повернення внесків до 5 тис. дол.

Доречно нагадати про значну роль держави в регулюванні фінансово-банківського сектора економіки. Наприклад, у різних країнах використовуються різні механізми повернення внесків. У країнах з розвинутою ринковою економікою безпеку банківських вкладів забезпечують корпорації зі страхування депозитів. Банки передають невелику частку залучених коштів у спеціальний фонд, з якого у випадку банкрутства якого-небудь банку кошти виплачуються вкладникам. В одних країнах такі корпорації перебувають у приватному управлінні, в інших — у державному. У випадку приватного управління корпорації, як правило, тісно зв'язані з центральним банком. Наприклад, призначення голови корпорації відбувається за поданням центрального банку. При державному управлінні мова звичайно не йде про пряме бюджетне фінансування корпорації (держава дає їй право на одержання пільгових кредитів уряду і центрального банку). Винятком є Іспанія та Японія, де фонди корпорацій прямо поповнюються за рахунок коштів держави. У Франції грошові кошти заздалегідь не збираються, а у випадку банкрутства якого-небудь банку п'ять найбільших банків у короткий термін покривають його зобов'язання, після чого усі банки пропорційно своєму капіталові вносять грошові кошти для покриття витрат зазначених п'яти банків.

Централізоване регулювання економіки, його посилення або зниження повинне бути орієнтоване на одержання конкретних економічних результатів. Державне регулювання економіки знаходить своє відображення у здійснюваній економічній політиці.

На сьогодні у високорозвинених країнах спостерігаються дві тенденції:

  • • знижується частка державної власності, а також зменшуються інвестиції і підприємницька діяльність держави;
  • • зростає частка державних витрат у ВВП країни.

Наприкінці XIX ст. частка державних витрат у ВВП в середньому серед розвинених країн становила 8,3 % (у той час як у США — 4 %, а у Франції —12,6%). У 20-ті роки XX ст. вона зросла до 15,4, а у 60-х роках — до 27,9 %. На початку 1980-х років середня частка державних витрат у ВВП розвинених країн становила вже 42,6 %, причому в жодній з них вона не опустилася нижче 30 %. Так, у 1993 р. частка державних витрат у ВВП США була 38,7 %, Японії — 34,9, ФРН — 50,8, Франції — 54,2, Англії — 54,8 %. До 1994 р. зазначений середній показник досяг 47,2 % ВВП. Інакше кажучи, державна машина не просто перетворилася в могутній фактор економічного зростання, а стала гарантом стабільності і стійкості всього суспільного розвитку.

Не можна називати ефективною економічну політику навіть при зростанні більшості макроекономічних показників, якщо значення багатьох показників соціально-економічного розвитку перебувають нижче граничних. Структура приросту ВВП говорить про те, що країна має характер сировинного придатку і ніяк не може бути віднесена до розвинених країн. За такими показниками, як рівень бідності населення, конкурентоздатності продукції, інноваційна й інвестиційна активність, зовнішній борг, виробничий потенціал, спрацьованість основних фондів, економіка перебуває нижче граничних індикаторів економічної безпеки.

Не менш складною проблемою, ніж пояснення причин криз, є розроблення ефективної антикризової економічної політики. Ядром такої політики може бути прийняття грамотних індикаторів економічної безпеки. Ці індикатори повинні бути не запозичені, а розроблені й обґрунтовані для вітчизняних умов.

Вважається, що проведена адміністрацією Рузвельта економічна політика в 1933—1940 pp., що увійшла в історію за назвою "Новий курс", запозичена з відомої роботи Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Проведені перетворення були близькі ідеям Кейнса, але тільки в загальному руслі державного регулювання. Необхідно відзначити, що багато ідей "Нового курсу" не запозичені, а розвинулися усередині американського суспільства. В американському суспільстві складалася нова світоглядна позиція, зароджувалася критика американського індивідуалізму, все більшої підтримки набувало твердження, що державне втручання в процес виробництва і суспільства не повинні розцінюватися як порушення природних законів.

Президент компанії "Дженерал електрик" Дж. Своуп і глава Торговельної палати Г. Гарріман виступили з пропозиціями про необхідність складання правил конкуренції.

Співробітники Колумбійського університету А. Берлі і Г. Мінза у праці "Сучасна корпорація та приватна власність" дійшли висновку, що відбувається усунення акціонерів від процесів управління і перехід контролю до рук менеджерів. Автори прийшли до висновку про необхідність участі держави у цьому процесі.

З цих прикладів можна зробити такі висновки: якщо політична економія, економічна теорія (назва в цьому випадку не має значення) вивчають повторювані закономірності, що повинні мати статистичне підтвердження і теоретичне обґрунтування, то економічна політика має свою динаміку. Отже, економічна політика — де система економічних дій, за допомогою яких досягаються поставлені цілі й завдання.

Поняття "економічна політика" у свою чергу співвідноситься з поняттям "державне регулювання". Державне регулювання містить у собі визначені інститути, міністерства, комітети, комісії тощо, має свій об'єкт впливу на економіку, тобто визначений сектор економіки, де ринковий механізм функціонує погано або взагалі не функціонує. Крім того, до нього належать методика, методологія та інструменти впливу на економічні процеси.

Власне кажучи, державне регулювання в такому значенні має інструментальний сенс. Економічна політика відображає економічний лад, тобто реалізує якусь упорядковану ідею, зафіксовану в законодавчих актах.

З приводу зазначеного розрізняють два поняття — економічний порядок і економічний лад. Поняття економічного порядку використовується у двох значеннях. Перше — в інструментальному змісті, описує реальні стани економічного ладу, друге — описує якусь ідею, що упорядковує, як результат осмисленої, цілеспрямованої діяльності окремих людей або соціальних груп (по суті, йдеться про основи економічної політики). У другому випадку цей порядок може бути зафіксований законодавчо. Коли якась ідея знаходить висвітлення в правовому порядку, йдеться про економічний лад. Отже, економічна політика є сполучною ланкою між економічною теорією та практичними діями державних органів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші