Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Соціальна педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Філософські аспекти соціалізації особистості

Соціалізація (від лат. socialis — суспільний) як явище суспільного життя — історично зумовлений процес розвитку особистості, притаманний певному суспільству, що забезпечує надання індивіду та засвоєння ним цінностей, норм, установок, зразків поведінки в процесі життєдіяльності. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися в умовах як виховання, тобто цілеспрямованого формування особистості, так і стихійного впливу на особистість.

У межах соціалізаційного процесу здійснюється соціальне виховання, що трактується як створення умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій1.

1 Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; За заг. ред. А.Й. Кепської. — К., 2002. — 164 с.

Мета соціалізації — допомогти особистості вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому.

Соціалізація як наукова категорія почала розглядатися з появою книги Теорія соціалізації" у 1887 р., автором якої був американський соціолог Ф.Г. Гіддінгс. Він запропонував розглядати соціалізацію у вигляді процесу розвитку соціальної природи людини. В середині XX століття соціалізацію визнали самостійною, міждисциплінарною галуззю дослідження, яка робила акцент на місці і ролі соціального виховання людини в дитинстві, підлітковому та юнацькому віці. Початок нового тисячоліття характеризується розширенням кола досліджень соціалізаційного процесу навіть до похилого віку людини.

Відтак, соціалізація як наукова категорія розглядає коло питань, які відтворюють соціальні та особистісні відносини у суспільстві. Крім того, загострення відносин, що концентрується навколо проблем соціальної адекватності молодого покоління та його життєвої компетенції, зумовлює їх широке вивчення науками про людину, а саме: філософії, соціології, психології, етнографії, педагогіки та ін.

Усвідомлюючи та оцінюючи соціалізацію як наукову категорію та як явище суспільного життя,- українська дослідниця Н.М. Лавриченко1 аналізує філософські та інші концепції як метатеоретичне підґрунтя для її педагогічного осмислення. Вона докладно розглянула проблеми філософського трактування соціалізації, якому присвячена ціла низка питань багатьох наукових шкіл і напрямів, наприклад, таких, як персоналізму, неотомізму, екзистенціалізму та його християнської похідної, прагматизму та неопрагматизму, гуманізму і неогуманізму.

З позицій західної філософії соціалізація усвідомлюється як поняття про взаємовідносини людини і суспільства, в результаті яких, з одного боку, відбувається розвиток особистої

1 Лавриченко НМ. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. — К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. — 444 с.

інтелектуальної і соціальної свободи, а з іншого — вдосконалюється мистецтво соціального діалогу, взаємодії, кооперації. При чому соціалізаційний процес як передумова соціальної свободи і творчості генерацій спричиняє стрімкий розвиток суспільства.

Французький мислитель П'єр Тейяр де Шарден розглядає соціалізацію разом із персоналізацією. Він визначає персоналізацію як етап виникнення і вдосконалення особистості, яка вважає себе частиною організованого цілого, а соціалізацію — як сферу, в якій окремі свідомості і самостійності об'єднуються, підкреслюючи глибину та непередбачуваність свого "Еґо". На думку дослідника, людство віднайде шляхи своєї гуманізації завдяки новим формам контакту і співробітництва1.

Нині пошук шляхів осмислення соціалізації спрямований на виявлення взаємовідносин категорій "суб'єкт — об'єкт" (суспільство — це суб'єкт впливу, а людина — його об'єкт) та "суб'єкт — суб'єкт" (суспільство і людина — суб'єкти впливу). Основоположниками першого підходу є французький вчений Еміль Дюркгейм та американський — Талкот Парсонс, другого — американські вчені Чарльз Кулі і Джордж Гербарт Мід. Згідно з першим підходом, соціалізація трактується як процес адаптації людини до суспільства, яке її формує відповідно до культурних надбань, другим — як розвиток і самозміна людини в процесі засвоєння і відтворення культури.

Однак на думку Л. Кольберга, надмірна соціалізація неодмінно призведе до втрати особистістю своєї унікальності. Він запропонував розглядати моральне виховання як стимулюючу систему постійного зростання людини (етапи морального зростання), протиставляючи її рольовій теорії, що робить наголос на підпорядкуванні особистості нормам, які в процесі інтеріоризації стають елементом свідомості2.

  • 1 Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М.: Наука, 1965. — 240 с.
  • 2 Kohlberg L. Stages of Moral Development as a Basis for Moral Education // Moral Education: interdisciplinary Approaches. — Toronto: University of Toronto Press, 1971. — P. 23—92.

За часів радянського тоталітаризму суб'єктність особистості обмежувалася за рахунок муштри та підганяння під стандарт, що призводило до загострення взаємовідносин її із суспільством. Тому на сучасному етапі важливо сформувати бачення особистості як суб'єкта власного розвитку та соціалізації.

Сучасні українські філософи вирішують проблему соціалізації шляхом вивчення діалогів у вигляді відношень: "я — я"

  • — внутрішній діалог як умова формування самосвідомості та самооцінки; "я — ти" — сфера формування морального почуття, почуття любові, ненависті, дружби; "я — ми" — сфера виховання національної свідомості, класового почуття, почуття гуртової солідарності; "я — людство" — умова усвідомлення своєї приналежності до людського роду, джерело філософсько-історичних, футурологічних рефлексій; "я — друга природа"
  • — сфера оцінювання світу речей, створених людиною, можливість стати "мірилом всіх речей"; "я — природа" — сфера прояву найрізноманітніших інтересів — від прагматичного до естетичного, формування екологічної свідомості, різних філософських концепцій; "я — універсум" — сфера формування світогляду, релігійних і філософських вчень, міркувань щодо сенсу життя і смерті1.

Усвідомлення соціалізації як явища суспільного життя зумовило виокремлення суджень і висновків, на тлі яких відбувається дія суспільних норм, цінностей і значень у межах феномену культури, або в межах культурологічного підходу. Соціалізація особистості, з культурологічного погляду, здійснюється шляхом її привчання до соціальних ролей і нормативної поведінки, засвоєння нею позитивних мотивацій і прийнятих у суспільстві значень. Крім того, культурологічний контекст соціалізації розглядається в площині соціального статусу, знаковими носіями якого можуть бути різні чинники: родинні стосунки, освіта, етнічне або соціальне походження, багатство, особисті досягнення у мистецтві, життєвому досвіді, науці тощо. Культурними агентами соціалізації можуть бути національні системи освіти та виховання, суспільні інституції

  • 1 Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. — К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. — 444 с.
  • (сім'я, школа, трудовий колектив, неформальні групи, спільноти різного рівня та характеру), окремі люди. Провідним показником особистісної культури сьогодення є рівень загальної і професійної освіченості.

З позиції соціальної психології процес становлення і розвитку особистості є сутністю соціалізації і розглядається в контексті взаємовідносин категорій суб'єкта і об'єкта. Тобто, з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід суспільства, а з іншого — стає активним агентом розвитку цього самого суспільства. Соціалізація розгортається у трьох взаємопов'язаних сферах — діяльності, спілкуванні, самосвідомості, характерною особливістю яких є відтворення соціальних зв'язків особистості із зовнішнім світом. У сфері діяльності особистості відбувається зміна фаз поетапного поступального розгортання системи соціальної життєдіяльності на фоні провідного виду. У сфері спілкування —розширення та примноження кількості і змісту контактів з іншими людьми. У сфері самосвідомості відбувається сприйняття і розуміння особистістю самої себе як певної цілісності, визначення власної ідентичності. Структурними елементами цієї сфери можуть бути, наприклад, пізнавальний (знання себе), емоційний (оцінка себе), поведінковий (ставлення до себе).

Соціологічний підхід до вивчення зазначеної проблеми представлений у вигляді тривимірного простору (мега-, макро-і мікрорівень), який розглядає суспільство як соціальну систему і цілісний організм. Мегарівень характеризується вивченням самовідтворення й розвитку суспільної системи як соціальної структури. Макрорівень ґрунтується на вивченні суб'єкт-об'єктних відносин певного соціального середовища, що стає предметом дослідження таких наукових напрямів, як соціологія освіти, політики, сім'ї, релігії тощо, мікрорівень — особистісного становлення та розвитку індивіда, що стає предметом дослідження соціології особистості.

Один із відомих нині напрямів соціологічних досліджень — структурно-функціональний, основоположниками якого є Т. Парсонс і Р. Мертон. Вони трактують процес соціалізації як засвоєння особистістю певних нормативних структур, символів культури, знань, що сприяє процесу її адаптації до соціального середовища і стає підґрунтям "поведінкової впевненості".

Іншими фундаторами соціологічної теорії соціалізації є Пітер Бергер і Томас Лукман, на думку яких відбувається неперервний діалектичний процес розгортання суспільства в трьох взаємопов'язаних напрямах: екстерналізації, об'єктивації, інтерналізації. Eкстерналізація трактується як реалізація діяльності щодо проекцій суб'єктивних індивідуальних значень людства на реальний світ в процесі його перетворення; об'єктивація — усвідомлення навколишньої дійсності як об'єктивно даної; інтерналізація — сприйняття та усвідомлення об'єктивної реальності як суб'єктивно значущої. Соціалізацію визначають як онтогенетичний процес, за допомогою якого людина стає членом суспільства, тобто як процес послідовного і всебічного входження в об'єктивний світ або в окрему його частину. Цей процес має дві фази: первинну, на якій індивід стає членом суспільства; вторинну, на якій він може входити в нові сектори об'єктивного світу. Перша фаза характеризується ідентифікацією дитини зі значущими іншими в процесі привласнення їхніх ролей та настанов. Вона завершується тоді, коли свідомість індивіда привласнює поняття узагальненого іншого і все, що його супроводжує. Вторинна фаза полягає у конструюванні індивідом соціальних реальностей як психологічних механізмів розгортання цього процесу.

Дослідження концептуальних підходів щодо визначення соціалізації дає змогу також розглянути цей процес у контексті соціальної педагогіки, яка передбачає розв'язання проблем у суспільстві педагогічними методами. Соціальна педагогіка має такі головні завдання: проведення аналізу педагогічних аспектів стратифікаційної структури суспільства; вивчення виховних можливостей життєвого середовища, великих і малих людських груп; розробка теорії і технології соціального виховання та соціально-педагогічної діяльності; проведення соціально-педагогічної роботи тощо. Соціальна робота, у свою чергу, передбачає покращання соціальних умов людського життя.

Таким чином, процес соціалізації особистості стає предметом дослідження широкого кола гуманітарних і соціальних наук, кожна з яких розкриває свої специфічні механізми, що сприяють усвідомленню цього процесу як багаторівневого та багатоаспектного. Крім того, процес соціалізації стає предметом педагогічного дослідження його структури, форм

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші