Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія зарубіжної літератури XIX
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

В.Гюго - видатний французький письменник-романтик. Особливості романтизму і новаторство В.Гюго

ВІКТОР ГЮГО

ВІКТОР ГЮГО (1802-1885) - вождь французького романтизму, його теоретик. Він відіграв значну роль у створенні романтичного роману, у реформі французької поезії, у розбудові романтичного театру.

Народився Віктор Марі Гюго 26 лютого 1802 року в м. Безансон Назвали хлопця на честь хрещених батьків - Віктора Лагорі і Марі Дезір'є. Його батько, виходець з родини робітника, офіцер французької армії, за часів Наполеона став бригадним генералом і правителем італійських провінцій. Мати майбутнього письменника, навпаки, ненавиділа Наполеона і була прибічницею королівської династії Бурбонів. Шлюб Леопольда Гюго та Софії Франсуа Гріє не був щасливим. Леопольд Гюго - людина пристрасна - кохав свою дружину і так часто вимагав від неї виконання подружніх обов'язків, що скоро призвело до скандалів у родині. Пані Гюго не бажала весь час перебувати у щасливому очікуванні поповнення родини, а оптимістичний чоловік дотримувався думки: чим більше, тим краще. Цю рису характеру успадкував від батька і Віктор. Повний розрив родинних стосунків відбувся у Мадриді, де батько Гюго був губернатором.

Маленький Віктор жив разом з матір'ю та двома братами у Парижі. З 9-річного віку хлопець повністю перебував під впливом матері, яка виховувала його як прихильника монархії.

За бажанням батька Віктор разом з братом Еженом мусив готуватися в пансіоні до вступу в Політехнічну школу - у хлопця були великі здібності з математики, але він надавав увагу перекладам латинських віршів, багато читав, а потім і сам почав писати - оди, п'єси, які ставив на шкільних підмостках (він же виконував у них головні ролі).

У 13 років В. Гюго почав писати. Вже в перших віршах хлопця стали відчутними його політичні погляди. Він повністю став на позиції матері - прославляв Бурбонів і проклинав Наполеона. Вже у п'ятнадцятирічному віці став лауреатом Тулузької і Французької академій, а в 17 років привернув увагу влади одою "На відновлення статуї Генріха IV" і отримав пенсію від короля.

У 1821 р. несподівано померла мати поета, і діти залишилися без засобів до існування. Молодий Віктор мріяла про шлюб з коханою дівчиною із заможної родини Адель Фуше. Але її батько вимагав згоди на шлюб батька Віктора. Саме з цього часу розпочалося відновлення стосунків батька і сина. Розповіді старого воїна допомогли Гюго-молодшому по-новому поглянути на епоху революції та Імперії.

Ежен і Віктор обидва були закохані в Адель Фуше, дочку друзів їхньої родини, але Адель перевагу надавала Віктору, вони вели таємну переписку, приховували свою любов. Коли мати дізналася про їхні стосунки, сказала, що цього ні коли не буде, поки вона жива. Віктору було 18 і про одруження не могло бути і мови, та й партія у нього мусила бути більш титулована, адже він - син-генерала, лауреат декількох премій, нащадок графського титулу. Віктор плакав, але намагався знайти заспокоєння в літературі. Він страждав від кохання. Після смерті матері Віктор знову з'явився у будинку Фуше, але ті, боячись переслідувань з боку Віктора, відвезли Адель в Дре. Не дивлячись, що у нього не було грошей, Гюго прийшов пішки, подолавши 80 км. Він зізнався, що кохав Адель і мріяв одружитися з нею. Молодим було дозволено листування і зустрічі.

У липні 1822 Гюго за збірку "Оди та інші вірші" було призначено матеріальну допомогу в 1 тис. франків, і лише тоді його батько на прохання Віктора звернувся до П'єра Фуше з офіційним листом, у якому просив руки його дочки для свого сина. Батьки Адель не заперечували. У їхню першу шлюбну ніч збожеволів рідний брат Віктора - Ежен. Його поклали до психіатричної лікарні Сен-Моріс, яку той зміг покинути лише після смерті.

У 1822 р. відбулося весілля. Адель Гюго-Фуше стала першою і єдиною законною дружиною поета, матір'ю його дітей, і жертвою свого геніального чоловіка. Наслідуючи свекруху, Адель не хотіла погрузнути у сімейних турботах і проводити весь час на шлюбному ліжку. У неї було своє уявлення про достойне життя і про "високі" стосунки, у той час як чоловік намагався затягти її в ліжко. Йому це часто вдавалося і скоро у подружжя було четверо дітей.

У 1825 р. Гюго взяв участь у коронації Карла X, написав оду на його честь, отримав орден "Почесного легіону" від нового короля, але його політичні погляди вже значно переосмислювалися. Офіційний розрив із роялістами відбувся у 1828 р. Підставою став випадок на дипломатичному прийомі у посольстві, де були ображені маршали французької імперії. Віктор сприйняв це як особисту образу свого батька - наполеонівського бойового генерала.

Письменник написав "Оду до Вандомської колони", де відверто прославив перемоги Наполеона. Опозиційні газети та журнали зчинили галас.

Починаючи з 1830 р. Гюго почав серйозно займатися поезією і впровадженням романтичного напряму у французькій літературі. У цей час ним написаний роман "Собор Паризької Богоматері", романтичні драми "Ернані", "Марія Тюдор", "Рюї Блаз", "Кромвель" та ін. Відбулося офіційне визнання таланту митця.

У будинку письменника часто став бувати друг сім'ї, літератор Сент-Бев. Саме в ньому Адель побачила свій ідеал чоловіка. А Віктор, не довго думаючи, завів "подругу" - актрису Жюльєтту Друе. Вони познайомилися у театрі Порт-Сен-Мартен у 1833 р. під час репетиції нової п'єси Гюго "Лукреція Борджа", де Жюльєтті була відведена другорядна роль принцеси Негроні. Через декілька років він писав: "У меня два дня рождения, оба в феврале. В первый раз, появившись на свет 28 февраля 1802 г., я был в руках моей матери, во второй раз я возродился в твоих объятиях, благодаря твоей любви, 16 февраля 1833 г. Первое рождение дало мне жизнь, второе - страсть". На час знайомства їй було 26 років, і вона вже звикла до уваги чоловіків, які захоплювалися її красою і темпераментом. "Женщина, у которой всего один любовник - ангел, у которой два любовника - чудовище. Женщина, у которой три любовника - настоящая женщина". Вона пройшла всі три етапи, ставши типовою паризькою куртизанкою, яка жила за рахунок своїх багатих прихильників. Гюго винаймав для неї житло, оплачував її витрати, вона супроводжувала його у далеких поїздках, переписувала чернетки поета.

Справжнє прізвище Жюльєтти - Говен. Прізвище Друе (від прізвища її дядька, який займався вихованням дівчини) було сценічним псевдонімом. Скоро ця випадкова коханка стала музою і вірним товаришем поета до смерті. Поруч із Жюльєттою Віктор знайшов заспокоєння, а вона заради нього залишила театр, забула про прихильників, перетворилася на тінь геніального митця.

В. Гюго із захопленням сприйняв революцію 1830 року. У 1841 р. він став членом Французької академії мистецтв. Поет підтримав нового короля Луї-Філіпа, який зробив його пером Франції (1845). Однак особисте благо не могло втаїти від Гюго тяжкий стан простого народу.

На початку 1843 р. черговою дамою серця письменника стала молода блондинка Леоні д'Оке, дружина придворного художника Огюста Біара. Одного разу на прохання чоловіка, який став підозрювати дружину у зраді, у квартиру Гюго нагрянула поліція. Оскільки в той час у Франції позашлюбні любовні стосунки заборонялися, Леону було заарештовано, а Віктора відпустили, оскільки він мав статус недоторканості пера. Король порадив йому на деякий час залишити Париж. Завжди поруч була Ж. Друе, яка переховувала його певний час.

У 1848 р. письменник став членом парламенту, проголосив декілька промов на захист народу і революції. Його вважали національним героєм. Відмовившись підтримувати кандидатуру майбутнього короля Луї Бонапарта Наполеона III, він змушений був перейти на нелегальний стан, оскільки його переслідували прихильники імператора Наполеона III (племінника Наполеона).

9 січня 1852 року Віктора Гюго офіційно було оголошено політичним вигнанцем, і видатний письменник був змушений залишити батьківщину аж на цілих 20 років. Разом із Жюльєттою, яка закрила очі на його зради (за її підрахунками тільки за останні 2 роки у Гюго було близько 200 коханок), він поселився спочатку в Бельгії, потім на англійських островах. У 1868 р. померла дружина письменника, але перед тим Адель попросила пробачення у чоловіка та його Музи, а в останній місяць свого життя вона дозволила Жюльєтті ввійти в коло їхньої родини. Адель було поховано біля дочки Леопольдіни. На могильній плиті написано: "Адель, дружина Віктора Гюго". У нього залишилась її фотокартка на смертному одрі. На ній він написав "Дорога покійна, яку я простив". Через три роки В.Гюго разом із Жюльєттою повернувся у Францію.

Останні роки життя він провів в ореолі слави. Був дуже заможним завдяки бага-точисельним перевиданням його книг. Але це були і роки важких втрат: помер другий син Франсуа-Віктор, молодша дочка Адель опинилася в лікарні для душевнохворих. Здоров'я письменника погіршилося. У червні 1878 р. у нього стався крововилив у мозок, після якого він вже нічого не написав. Митець став вести затворницький спосіб життя, хоча інколи приймав у себе знатних іноземців, які хотіли познайомитись із національною гордістю.

28 лютого 1882 р. Гюго відзначив своє 80-річчя. Через рік у квітні померла кохана Жюльєтта. Письменник був настільки вражений, що через слабкість не зміг бути навіть на її похованні. Доля була невблаганною до Віктора Гюго - він втратив усіх близьких йому людей: старша донька Леопольдина загинула під час корабельної аварії, молодша Адель - назавжди залишилася у будинку для душевнохворих, від серцевого нападу померла дружина, а потім - вірна коханка. У 1882 вона захворіла на рак шлунку, і з грудня вже не піднімалася з ліжка. 1 січня 1882 року Жюльєтта в останній раз привітала Гюго з Новим роком: "Дорогий, обожнюваний мій, не знаю, де я буду в цю пору наступного року, але я щаслива і пишаюсь тим, що можу підписати свідоцтво про життя двома словами: "Кохаю тебе"". 11 травня 1883 вона померла. Він плакав. Смерть забрала і двох синів - Шарля і Франсуа. На схилі років він залишився самотнім дідом двох онуків: Жоржа і Жанни.

Влітку 1884 р. письменник здійснив свою останню поїздку до Швейцарії. 15 травня 1885 р., перенісши інфаркт, Гюго захворів на запалення легенів. 22 травня 1885 р. його не стало. Похорон В.Гюго перетворився на демонстрацію визнання і вдячності французького народу своєму національному письменнику.

Творча діяльність визнаного митця охопила понад 60 років, і її прийнято поділяти на 3 періоди.

I період - 1820-1850 рр. Цей період ознаменований переходом письменника на позиції романтизму і написанням поетичних і драматичних творів, створенням одного з кращих романів письменника - "Собор Паризької Богоматері". У 20-ті рр. Гюго брав актину участь у реформі французької поезії, яка з особливою силою проявилась у поетичній збірці "Східне". 30-40 роки - період найбільшої творчої активності письменника. У цей час з'явилося 4 поетичні збірки "Осінні листя" (1831), "Пісні сутінок" (1835), "Внутрішні голоси" (1837), "Промені та тіні" (1841). Збірка "Осінні листя" звернена до людського серця, в ній домінували інтимні мотиви та настрої, зокрема це було пов'язано з проблемами особистого життя, зокрема з дружиною Адель.

II період - 1851-1870 рр. - розпочав з вигнання поета із Франції. У цей період творчості різко посилилася політична і соціальна спрямованість творів, затвердилася викривальна інтонація. Гюго звернув до сучасного матеріалу, хоча романтичний метод зберігався. Письменник створив свої визначні романи - "Відторгнуті", "Трудівники моря", "Людина, яка сміється".

III період - 1870-1885 рр. - ознаменований поверненням Гюго до Франції в день її проголошення Французькою республікою (4 вересня 1870 р.). У Парижі його зустрічали як національного героя. Вже через рік він поховав свого сина і написав вірш "Похорон", у якому описав цей день:

Герой и праведник, народ небранной славы -

Любовью победил

И восхищался он, чей сын лежал в гробу,

Увидя, что опять готов ты на борьбу...

У цей період творчості був створений останній роман Гюго, присвячений революції, - "93 рік" (1874 р.). Він був народжений роздумами письменника над подіями, які відбулися у Франції у 1869-1971 рр. (франко-прусська війна, Паризька комуна і її розгром), і думками про співвіднесеність гуманності та революційного насилля.

В останні роки життя митець працював над поетичними збірками "Мистецтво бути дідусем" (1875), "Легенда століть" (1883), сатиричними поемами "Папа" (1878), "Осел" (1880) та ін.

Перша поетична збірка В. Гюго - "Оди й різні вірші" (1822), до якої ввійшли вірші, створені переважно за правилами класицизму. Перехідний етап у світогляді та творчості письменника засвідчила наступна поетична збірка "Оди й балади": оди (провідний жанр класицистичної поезії) об'єднані з баладами, характерним жанром романтичної поезії. У цій збірці більшість балад написано на сюжети з французького середньовіччя, деякі з них мали досить виразне фольклорне забарвлення. Відкинувши класицистичну нормативність, Гюго ввів у французьку поезію нові форми й розміри, створив нову систему віршування, велику увагу приділив звуковій організації вірша, його ритмомелодиці.

Поетична творчість В.Гюго 20-х років увінчалася збіркою "Орієнталії" (1829), яка мала великий успіх; витримала за 2 місяці 14 перевидань і створила авторові репутацію великого поета. Для цієї збірки характерно:

o спрямованість на зовнішній, об'єктивний світ;

o прагнення зображувати красу й форми матеріально-чуттєвої реальності.

Окрему групу становили у збірці поезії, присвячені національно-визвольній боротьбі грецького народу проти турецького поневолення у 20-х роках минулого століття. Тут Гюго оспівав героїку визвольної боротьби греків ("Канаріс", "Наварін" та ін.), викрив і засудив звірства завойовників ("Захоплене місто", "Дитина", "Голови в сералі"), закликав громадськість Європи піднятися на допомогу розтерзаній, але не скореній Греції ("Ентузіазм" та ін.).

У період 1830 - 1848 рр. з'явилися такі поетичні збірки, які завершили становлення майстерності поета і склали важливий етап творчої зрілості. Збірка "Осіннє листя" (1831):

o домінування інтимних мотивів та настроїв;

o поезії орієнтовані на людські почуття. Збірка "Пісні сутінок" (1835):

o основна тема - філософсько-історична;

o поет прагну до узагальненого осмислення своєї епохи;

o значне місце посіла громадянська лірика;

o вперше в поезіях прозвучала тема соціального зла і несправедливості, тема "знедолених".

Збірки "Внутрішні голоси" (1837), "Промені й тіні" (1841).

o Наявність громадянської лірики, але домінування інтимна;

o в поезіях відчутне ліричне "я";

o зростання ролі ліричного елемента, створення ліричної атмосфери;

o відчуття пов'язаності душі ліричного героя із життям усього світу. Збірка "Споглядання" (1856):

o поділ на дві частини: "Колись" і "Тепер".

o Кожна частина поділена на 3 книги, причому кожна з них - певний етап життя поета зі своїми провідними прагненнями, домінантами.

o Різноманітність тем.

До драматургії В.Гюго звертався протягом усього життя. Але з 1827 до 1837 року вона стала основною сферою його творчої діяльності. Першою спробою у драматичному жанрі стала драма "Кромвель" (1827), яка засвідчила високу майстерність автора у цьому жанрі. Успіх серед читачів першої драми спонукав письменника до написання наступних: "Маріон Делорм" (1829), "Ернані" (1830), "Король розважається" (1832).

Сюжети всіх цих драм Гюго брав з історії Франції та інших західноєвропейських країн XVI-XVII ст. І це не була випадковість. Названі століття - велика переломна епоха європейської історії, сповнена гострих суперечностей та конфліктів, що дуже цікавило письменника.

Гюго вважав основною особливістю драми - реальність, закликав руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне, піднесене і низьке, відмовитися від єдності дії, місця і часу. Він розробив теорію гротеску як повної протилежності піднесеному і контрастному. Головне призначення гротеску у романтичному творів драматург вбачав у відтінені прекрасного життя. Теорія романтичної драми послужила письменнику для створення новаторської драми.

Драматургія Гюго пронизана вільнолюбством і демократизмом.

Риси драматургії В.Гюго:

1. В основі майже всіх драм лежав конфлікт між представниками третього стану (простими людьми) і феодальною аристократією та монархією.

2. У кожну драму Гюго заклав певну соціальну, політичну чи моральну ідею.

3. Драматург уникав будувати сюжети своїх драм на реальних історичних подіях. Сюжети його драм повністю вигадані, і якщо в них вплетені реальні історичні особистості, то їхні дії та вчинки у драмах - це легенди, а не історія у точному значенні слова.

4. Дійові особи чітко розподілені на позитивних і негативних, носіїв добра і зла; кожен персонаж наділений домінуючою пристрастю, що визначила його характер і долю.

5. Поєднання у драмах елементів та прийомів "високих" і "низьких" жанрів. Одним із кращих драматичних творів В.Гюго є його драма "Рюї Блаз".

В основі сюжету такі події: лакей Рюї Блаз закохався в іспанську королеву. Неочікуваний поворот подій дозволив Рюї під іменем знатного дворянина дона Сезара де Базана добитися прихильності королеви, стати міністром. У цій ситуації розкрила романтична винятковість особистості Рюї Блаза. Лакей став визначним державним мислителем. Його рішення вражали дотепністю, гуманністю і розумом. Але підвищення Рюї Блаза було лише частиною інтриги обуреного королевою дона Саллюстія де Базана. Інтрига проти королеви не вдалася. Вона дізналася правду про Рюї Блаза і відштовхнула його, після чого він отруївся. Тріумф цієї п'єси засвідчив утвердження романтичної драми на сцені.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси