Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна безпека
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Захист прав інтелектуальної власності в системі економічної безпеки держави

Забезпечення надійного захисту інтелектуальної власності в Україні останнім часом набуло значної актуальності. Від її ефективного вирішення значною мірою залежить збереження та примноження інтелектуального потенціалу, культурної спадщини, міжнародного авторитету, а також покращання загальної криміногенної ситуації в нашій державі.

Якщо проаналізувати досвід розвинутих світових держав, можна зробити висновок, що добре налагоджена система суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності є невід'ємною складовою досягнення високого економічного і соціального рівня життя суспільства. Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку місцевих винахідницьких і творчих талантів, наукових досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, за якого як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їхні права будуть поважатися.

Нині намітилися два основні підходи до поняття, що розглядається. Одні вчені вітають закріплення у законі цього поняття і не вбачають у використанні законодавцем терміна "інтелектуальна власність" жодних елементів ненаукового підходу. На думку інших, цей термін є по суті неточним і ненауковим, і тому не повинен застосовуватися в правових нормах, що мають практичну спрямованість.

Походження виразу "інтелектуальна власність" звичайно пов'язують з французьким законодавством кінця XVIII ст. і, зокрема, з теорією природного права, яка набула свого найбільш послідовного розвитку у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха, Руссо). Згідно з цією теорією, право творця будь-якого творчого результату, хай то буде літературний твір або винахід, є його невід'ємним природним правом, воно виникає з самої природи творчої діяльності "та існує незалежно від визнання" цього права державною владою. У наступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що "будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця".

Під "власністю", у звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розповсюдження речей, матеріальних предметів, які і є об'єктами власності.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність на власний розсуд, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює

"право власності", яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей.

Розуміння власності як майнових відносин, що дають відповідь на питання "Чия це річ?", характерно для більшості країн континентальної Європи. Однак існують принципові відмінності між матеріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об'єктами привласнення.

Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто встановити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат інтелектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має "природного" власника.

Питанням захисту прав інтелектуальної власності приділяється в Україні значна увага. Всього кілька років як прийнято низку законів та нормативно-правових актів у сфері інтелектуальної власності в Україні.

Закони України:

  • • "Про авторське право та суміжні права" від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII, зі змінами 11 червня 2001 р. № 2627-ІІІ
  • • "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" від 23 березня 2000 р. № 1587-ІІІ;
  • • "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р. №3689-ХІІ;
  • • "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 p. № 752-XIV;
  • • "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 p. № 236/96-ВР;
  • • "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ;
  • • "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 p.;
  • • "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 p.;
  • • "Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності" від 4 липня 2002 р. № 34-VI;
  • • "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності" від 22 травня 2003 р.

Постанови Кабінету Міністрів України:

  • • "Про затвердження порядку використання і здійснення контролю за дотриманням прав на об'єкти інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування" від 7 вересня 2001. — № 1149. — С. 27;
  • • "Про порядок розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби" // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 133. — С. 15-29;
  • • "Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності", затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 674 // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 111. — С. 25-40.

У загальновживаному розумінні "інтелектуальна власність" — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інтелектуальної діяльності як такий (за винятком організаційних, майнових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуальної власності об'єктами майнових прав не є. Будь-який винахід (корисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв'язок задачі, розкриття суті нового об'єкта техніки, яке є твором лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу:

  • • Право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ.
  • • Право на результат творчої діяльності забезпечує його володільцю виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на власний розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передаватися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які дістають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їх власника внаслідок самої їх природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається "Кому дозволено використати цей твір промисловим або комерційним чином?", то у відносинах духовного привласнення міститься відповідь на питання "Хто творець цього твору?".

Майнові та особисті права взаємопов'язані і якнайтісніше переплетені, тобто утворюють нерозривну єдність. Цей зв'язок проявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з'являються матеріальні об'єкти, тобто майно і право власності на нього.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

  • • літературні, художні та наукові твори;
  • • виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
  • • винаходи у всіх сферах людської діяльності;
  • • наукові відкриття;
  • • промислові зразки;
  • • товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
  • • захист від недобросовісної конкуренції;
  • • усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються.

Крім того, перелік конкретних видів виняткових прав, що міститься в Конвенції, має приблизний характер і може бути доповнений іншими результатами інтелектуальної діяльності, в тому числі і такими, які нерідко становлять велику комерційну цінність, як, наприклад, секрети виробництва (ноу-хау).

Засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, роботи та послуги (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо) також не є результатами творчої праці. Але оскільки правовласникам зазначених об'єктів гарантується виняткове право на їхнє використання, правовий режим таких об'єктів з ряду моментів прирівнюється до режиму результатів інтелектуальної діяльності і вони також включаються в поняття "інтелектуальна власність".

Інакше кажучи, вислів "інтелектуальна власність" за своєю суттю не більше, ніж логічна абстракція, що використовується в низці міжнародних конвенцій, у законодавстві, в науковій літературі та в практиці багатьох країн для позначення сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної, передусім творчої діяльності, а також на прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукцію, роботи і послуги.

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні права, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Авторським правом і суміжними правами регулюються відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням літературних, музичних та художніх творів, витворів кінематографії, а також наукових праць, серед яких необхідно виділити програми для ЕОМ і бази даних. Англійською мовою авторське право позначається терміном "копірайт" (copyright). Воно означає, що тільки автор твору або його правонаступник має право дати дозвіл на виготовлення копій твору, наприклад книжки чи кінофільму.

Авторське право і суміжні права повинні сприяти створенню умов для заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів та отримання доходів тощо. Основними завданнями авторського права і суміжних прав називають стимулювання творчої активності авторів творів літератури, мистецтва, науки і створення умов для широкого використання творів в інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів в жодному разі не повинно перешкоджати використанню їх творів з метою освіти або бути перешкодою у прагненні якнайширшої аудиторії читачів, глядачів, слухачів ознайомитися з ними.

До основних принципів авторського права і суміжних прав належать:

• свобода творчості.

Забезпечуючи свободу творчості, авторське право і суміжні права охороняють усі твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, достоїнств і способу вираження. З цією метою закон не обмежує коло творів, що охороняються, яким-небудь переліком. Автори творів вільні у виборі теми, сюжету, жанру і форми втілення створюваних ними художніх образів і самостійно вирішують питання про випуск свого твору в світ, надання твору остаточної форми тощо;

• невідчужуваність особистих немайнових прав автора.

Особисті немайнові права (право авторства, право на авторське ім'я, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором навіть у тих випадках, коли твір створено в порядку виконання службового завдання;

• принцип свободи авторського договору.

Не може вважатися нормальним жорстке нормативне закріплення правил, що детально регламентують відносини авторів і користувачів творів, які в принципі повинні визначатися вільним волевиявленням самих сторін;

• поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства.

Визначення розумних меж монопольного права автора на використання створеного ним твору є однією з головних проблем авторського права. Суспільство рівною мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених своїми громадянами творів, так і в тому, щоб створювані твори ефективно охоронялися нормами авторського права і суміжних прав.

Суміжними правами (правами, суміжними з копірайтом) називають права на такі об'єкти, як виконавська діяльність артистів, фонограми, постановки, передачі організацій ефірного і кабельного мовлення тощо. Об'єднання в єдиному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виникнення і здійснення суміжних прав і прав авторів створених творів, а також урегульованістю відповідних відносин єдиним законом.

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності і безпосередньо стосується творів людини у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, географічні вказівки походження товарів тощо.

Вислів "промислова власність" досить умовний, оскільки безпосередньо в промисловості застосовують в основному винаходи, корисні моделі та промислові зразки, які, на відміну від сфери матеріального виробництва (товари, промислова продукція), об'єктивуються в описах, розрахунках, кресленнях, що можуть бути тиражовані та передані в промислове виробництво. Знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, географічні вказівки походження товарів, що належать до об'єктів промислової власності, становлять інтерес передусім для комерційних цілей. Термін "промислова власність" використовують тому, що винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у виробничій діяльності.

Право на об'єкти промислової власності регулює майнові, а також пов'язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, що також, як і твори науки, літератури та мистецтва, є результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Але якщо у творах науки, літератури та мистецтва основна цінність і предмет правової охорони — їх художня форма і мова, які відображають їхню оригінальність, то в об'єктах патентного права цінність становить сам зміст тих рішень, які відшукані авторами. На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і може бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими способами. До основних принципів патентного права належать:

• надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному порядку визнані патентоспроможними винаходами, корисними моделями і промисловими зразками;

Дотримання формальностей, пов'язаних з офіційним визначенням патентоспроможності розробки, є обов'язковою умовою охорони. До них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володіють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надання охорони, об'єктивна повторюваність тих рішень, які охороняються патентним правом, тощо.

На державне визнання і охорону своїх прав можуть претендувати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену заявку на видавання патенту;

• визнання за власником патенту виняткового права на використання запатентованого об'єкта;

Тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, ввозити, продавати або іншим чином вводити в обіг запатентований об'єкт промислової власності. На всіх інших осіб покладається пасивний обов'язок стримуватися від порушення прав власника патенту. Будь-яке несанкціоноване договором або законом вторгнення у виняткову сферу власника патенту повинно припинятися, а на порушника накладатися передбачені законом санкції;

• надання охорони передусім справжнім авторам винаходів, корисних моделей і промислових зразків;

У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є автором об'єкта промислової власності, ця особа повинна подати докази, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім авторам надається можливість отримати патент і стати власником патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має інша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отримання авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відповідного об'єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнаються особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності, які є безстроковими і невідчужуваними;

• дотримання розумного балансу інтересів власника патенту та інтересів суспільства;

Зважений баланс інтересів патентовласників і суспільства відображають вилучення із сфери патентної монополії, продиктовані спільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).

Важливим елементом ринкової економіки є індивідуалізація підприємців, а також виробленої ними продукції, виконання робіт і послуг (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо). Причому охорона інтересів власників виняткових прав на ці об'єкти заснована на дещо інших принципах, ніж охорона прав власників патентів. Законодавство не розглядає названі об'єкти як результати творчої діяльності і не визнає за їх конкретними авторами якихось особливих прав.

Знак для товарів і послуг, яким маркуються товари, що виробляються, і послуги, що надаються, і який є візитною карткою підприємства, зобов'язує підприємство дорожити своєю репутацією і постійно дбати про підвищення якості продукції, що випускається, оскільки поряд з відмітною функцією товарний знак формує у споживачів певне уявлення про якість продукції, що придбавається. Оскільки знак для товарів і послуг сприяє просуванню на ринок товарів, що маркуються ним, однією з його важливих функцій є реклама виробів, що випускаються. Він є активною сполучною ланкою між виготівником і споживачем. І, нарешті, знак для товарів і послуг застосовується для захисту продукції, що випускається, від недобросовісної конкуренції на ринку.

Аналогічні функції виконує і географічна вказівка походження товару. Позначення товару географічною вказівкою місця його походження слугує гарантією наявності в товарі особливих неповторних властивостей, зумовлених місцем його виробництва.

Фірмове найменування, що є комерційним ім'ям підприємця, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Фірмове найменування, що стало популярним у споживачів і користується довірою у ділових партнерів, приносить підприємцеві заслужену повагу в суспільстві і визнання його заслуг.

Названі складові — авторське право і суміжні права, а також промислова власність не вичерпують собою всього змісту поняття "інтелектуальна власність". Крім традиційних об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами, а також правом промислової власності, правовій охороні підлягають чимало результатів інтелектуальної діяльності, як, наприклад, сорти рослин, топографи інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (секрети виробництва, зокрема ноу-хау) тощо. їх відносять до нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності, оскільки вони є, як правило, результатами творчої діяльності людини.

Державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, незалежно від форм власності, вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності, зокрема авторського і патентного права, здійснюється державними інспекторами з питань інтелектуальної власності, які є посадовими особами Державного департаменту інтелектуальної власності. Державні інспектори з питань інтелектуальної власності наділені правом перевіряти у суб'єктів господарювання наявність дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності на будь-якій стадії їх виробництва, розповсюдження чи використання. Документом, яким оформляється перевірка, є акт перевірки. У випадку виявлення адміністративного порушення інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення за такими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення: ст. 51-2 — порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності; ст. 164-9 — незаконне поширення примірників аудіовізуальних творів та фонограм; ст. 164 — порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання та сировини для їх виробництва.

У випадку виявлення ознак відповідного злочину (ст. 203-1 Кримінального кодексу України) інспектор може звертатися із заявою до міліції про порушення кримінальної справи.

Крім зазначених актів, інспектор має право складати такі документи: акт про відмову виробника, експортера, імпортера дисків у допущенні інспектора до проведення перевірки, направляти заяву до міліції про виявлення ознак злочину, а також надсилати звернення до суду про розгляд справи про адміністративне порушення.

Спеціальним органом, завданням якого є виявлення та припинення фактів порушення прав інтелектуальної власності, є Державна служба боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до пп. 6 п. 4 Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 510, відповідні підрозділи цієї служби проводять у встановленому порядку оперативно-розшукові заходи, у тому числі пов'язані з установленням фактів порушення прав інтелектуальної власності.

Крім того, у справах про адміністративні правопорушення протоколи про правопорушення мають право складати органи податкової служби України (за статтею 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення) при виявленні факту порушення авторських та суміжних прав під час проведення планових та позапланових перевірок господарської діяльності.

Також питаннями недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності (неправомірне використання позначень, рекламних матеріалів, паковання; товару; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці) займається Антимонопольний комітет України: накладання штрафів, адміністративне стягнення, відшкодування збитків, вилучення товарів, спростування неправдивих відомостей.

Отже, на сьогодні в Україні існує система державних органів та громадських організацій, які здійснюють протидію правопорушенням та злочинам, які вчиняються у сфері інтелектуальної власності. До них належать:

Органи законодавчої влади:

Верховна Рада України:

Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти:

Підкомітет Верховної Ради з питань інтелектуальної власності та інформатизації:

  • • розробляє та розглядає проекти законів та інші нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності;
  • • проводить наукові дослідження у сфері інтелектуальної власності та інформатизації.

Правоохоронні органи надсилають на розгляд підкомітету пропозиції щодо внесення змін до законодавства з питань інтелектуальної власності (правова ініціатива знизу). Підкомітет, у свою чергу, проводить експертне оцінювання наданих пропозицій і приймає рішення відповідно до чинного законодавства.

Органи виконавчої влади:

  • 1) Кабінет Міністрів України:
    • • Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Створений з метою забезпечення координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та підготовки пропозицій щодо комплексного розв'язання проблем правомірного використання об'єктів інтелектуальної власності, виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України у цій сфері.

Правоохоронні органи подають звіти комітету щодо стану протидії злочинам у сфері інтелектуальної власності, надають пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власності.

  • 2) Міністерство освіти і науки:
    • • Державний департамент інтелектуальної власності.

Це урядовий орган державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки і йому підпорядковується. Основними завданнями Департаменту є: участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Державний інспектор з питань інтелектуальної власності є посадовою особою Державного департаменту інтелектуальної власності, якій здійснює державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності, а також у сфері виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування.

За офіційним зверненням правоохоронних органів Департамент надає інформацію щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, патентні дослідження щодо виявлення порушення прав власників, чинних охоронних документів, за допомогою фахівців-експертів здійснює оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної власності, на вимогу органа дізнання, слідчого, прокурора, судді, фахівці-експерти досліджують об'єкти інтелектуальної власності і надають обґрунтований письмовий висновок.

• Український центр інноватики і патентно-інформаційних послуг.

Це філія державного підприємства "Український інститут промислової власності". Головна мета діяльності — забезпечити реальні механізми сприяння винахідницькій та інноваційній діяльності. Робота Центру полягає у наданні різноманітних послуг у сфері інтелектуальної власності: пошук інформації щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів та послуг, патентні дослідження щодо виявлення порушення прав власників, чинних охоронних документів, оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної власності.

• Фонд патентної документації громадського користування (ФГК).

Відкритий у жовтні 1999 р. Він призначений для забезпечення поточною та ретроспективною патентною інформацією всіх осіб, які зацікавлені у створенні, правовій охороні та використанні об'єктів промислової власності. ФГК єдиний в Україні налічує патентну інформацію патентних відомств 55 держав світу та 3 міжнародних і регіональних організацій промислової власності. У його складі — бюлетені таких промислово розвинутих держав, як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Японія, Австрія, а також Європейського патентного відомства, Всесвітньої організації інтелектуальної власності, усіх держав СНД та Балтії загальною кількістю понад 12 000 примірників. З квітня 2001 року ФГК увійшов до складу Філії Українського інституту промислової власності "Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг".

• Українське агентство авторських і суміжних прав (УААСП).

Це державне підприємство, яке перебуває у сфері управління

Міністерства освіти і науки України (Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України). Головними завданнями Агентства є: забезпечення колективного управління майновими правами, переданих Агентству, суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав України та інших країн, на території України та за її межами відповідно до національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав; участь у здійсненні державної реєстрації прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також реєстрації договорів, які стосуються права авторів на твори.

Інспектори Українського агентства з авторських та суміжних прав у регіонах беруть участь у розробленні пропозицій, пов'язаних з удосконаленням законодавства України у сфері авторських та суміжних прав, здійснюють реєстрацію суб'єктів авторського права та суміжних прав, які охороняються національним законодавством, ведуть облік осіб, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, які використовують об'єкти авторських і суміжних прав.

• Інститут інтелектуальної власності і права.

Інститут є структурною складовою Національної системи охорони інтелектуальної власності, головним завданням якого є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, а також установ, організацій і підприємств усіх форм власності. Діяльність інституту безпосередньо координується Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Інститут акредитовано за IV рівнем (протокол засідання ДАК № 46 від 15 липня 2003 p.).

В інституті здійснюється підготовка та підвищення кваліфікації фахівців з питань інтелектуальної власності, зокрема суддів, спеціалістів правоохоронних органів: митних, органів внутрішніх справ, податкових органів, інших фахівців.

• Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності.

Для забезпечення захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в адміністративному порядку на підставі Закону України "Про внесення змін у деякі закони України з питань інтелектуальної власності" від 21 грудня 2000 р. № 2188-III було створено Апеляційну палату Державного департаменту інтелектуальної власності. Положення про Апеляційну палату Держдепартаменту затверджено наказом МОН від 28 січня 2002 р. № 47 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 лютого 2002 р. № 120/6408. На підставі Положення про Апеляційну палату Держдепартаменту наказом Держдепартаменту від 27 березня 2002 р. № 18 затверджено склад Апеляційної палати.

3) Анти монопольний комітет України:

Комітет займається питаннями недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності (неправомірне використання позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару, копіювання зовнішнього вигляду виробу, порівняльна реклама, неправомірне збирання, розголошення, використання комерційної таємниці).

Органи Комітету розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства та приймають обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства, накладають штрафи у випадках, передбачених законодавством, надсилають правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину, та рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобігання антимонопольного законодавства, розвиток підприємства і конкуренції.

  • 4) Правоохоронні органи:
    • • Міністерство внутрішніх справ України:

Управління боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності і високих технологій ДДСБЕЗ МВС України створено у 2001 році.

Основними напрямками роботи новостворених підрозділів є запобігання та викриття фактів незаконного тиражування і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення, а також виробництва та розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних та зарубіжних виробників.

Співробітники Управління постійно взаємодіють з іншими правоохоронними органами у боротьбі зі злочинами у сфері інтелектуальної власності.

• Органи податкової служби України.

У складі органів державної податкової служби є відповідні підрозділи для боротьби зі злочинами у сфері інтелектуальної власності, наприклад податкова міліція, яка вживає заходів (перевірки, контрольні закупки, обшуки) щодо запобігання та викриття фактів незаконного тиражування і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення, а також виробництва і розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних та зарубіжних виробників тощо. Спільно з ОВС та іншими правоохоронними органами проводять спеціальні рейди з відпрацювання об'єктів (ринків, магазинів, торговельних центрів) щодо виявлення незаконного розповсюдження контрафактної продукції.

• Прокуратура України.

Здійснює контроль і нагляд за законністю діяльності правоохоронних органів, які здійснюють протидію злочинам, які вчиняються у сфері інтелектуальної власності.

• Державна митна служба України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи веде реєстр товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, включаючи форму заяви власника прав на об'єкт права інтелектуальної власності, перелік інформації та документів, які додаються до заяви, порядок подання та розгляду заяви, порядок ведення реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України. Після реєстрації відповідного товару у реєстрі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи митні органи України вживають заходів щодо запобігання переміщенню через митний кордон України контрафактних товарів.

Для забезпечення митного контролю при переміщенні через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, інформація про зареєстровані товари надсилається всім митним органам України.

При здійсненні контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, митні органи взаємодіють з іншими правоохоронними органами, уповноваженими у сфері захисту права інтелектуальної власності. У разі наявності оперативної інформації щодо незаконного ввозу (вивозу) на територію України великої партії контрафактної продукції чи її комплектуючих, створюються спільні з іншими правоохоронними органами (МВС, СБУ, ДПА) мобільні групи з виявлення, затримання цієї продукції та осіб, які її перевозили.

Органи судової влади:

Розглядаються справи про порушення прав інтелектуальної власності та притягують до цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством:

цивільно-правову:

наслідки порушення права інтелектуальної власності (ст. 431 ЦК України);

• захист права інтелектуальної власності судом (ст. 432 ЦК України);

адміністративну:

  • • недобросовісна конкуренція (ст. 164-3 КУпАП України);
  • • порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 51-2 КУпАП України);
  • • торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160 КУпАП України).

кримінальну:

  • • порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 КК України);
  • • порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію (ст. 177 КК України);
  • • незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 КК України).

За наявності достатніх даних про вчинення порушення авторського права і (або) суміжних прав, за яке відповідно до закону передбачено кримінальну відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на: а) примірники творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також засоби обходження технічних засобів захисту; б) матеріали

й обладнання, призначені для їхнього виготовлення і відтворення; в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення протиправних дій.

Громадські організації:

  • • Всеукраїнська громадська організація "Антипіратський союз України";
  • • Агентство захисту прав України;
  • • Авторсько-правове товариство;
  • • Українська асоціація власників товарних знаків;
  • • Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності (ВАІВ);
  • • Українська асоціація патентних повірених;
  • • творчі громадські об'єднання України.

Громадські організації здійснюють громадський контроль за діяльністю у сфері інтелектуальної власності, повідомляють правоохоронні органи та засоби масової інформації про стан на ринку інтелектуальної власності, беруть участь у розробленні законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності, проведенні загальнодержавних та міжнародних наукових конференціях. За умовами письмового звернення надають консультативну допомогу правоохоронним органам при визначенні контрафактності аудіо- та відеотворів на різноманітних носіях інформації, проводять різноманітні експертизи об'єктів інтелектуальної власності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші