Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Первісне мистецтво

Мистецтво, однією з важливих функцій якого є фіксація і передавання наступним поколінням набутого соціального досвіду, певних знань і розумінь, досягло в первісні часи високого рівня. Від епохи палеоліту (40—12 тис. до н. е.) залишилися наскельні зображення, малюнки на стінах і скелях печер. У глибинах підземних галерей і гротів — це контурні зображення голів звірів на вапнякових плитах або людська рука, обведена фарбою. Згодом з'явилися зображення велетенських оленів з гіллястими рогами, отар диких коней, зубрів. У наскельних малюнках 25—12 тис. до н. е. помітні впевненість і експресивність ліній, що передають стрімкий біг, боротьбу, а також почуття могутньої стихійної сили життя звірів. В епоху палеоліту створювалися статуетки звірів і огрядних голих жінок (культ Праматері). Людину зображали в епоху мезоліту і неоліту (12—4 тис. до н. е.): це малюнки про полювання, збройні сутички. В епоху бронзи вже з'являється монументальна архітектура — для культових цілей, поховань. Основною художньою особливістю первісного мистецтва (яке зближує його з новітнім мистецтвом) була символічна форма, умовний характер зображення. Несхожість є абсолютно свідомою, що й свідчить про те, що це мистецтво. Його стилістична еволюція має такий вигляд: у наскельному живописі — найстарішому — панують зображення статичних об'єктів, досить натуралістичних; потім - різкий поворот до узагальнення, певного схематизму; на третьому етапі знову посилюється інтерес до деталізації, життєвих сцен; четвертому етапові характерні стилізація, заміна життєвого образу знаком, імітації - символом. Первісна людина мала не менші художні здібності, ніж сучасна, можливо, навіть і більші. Її смак був бездоганним. Вона ще не стала пасивним споживачем мистецтва, а була такою самою мірою художником, творцем, як і мисливцем, воїном тощо. Сама тому художня спадщина первісного світу посідає значне місце у системі художніх цінностей сьогоденна.

Всесвітньо відомими є палеолітичний живопис Франції та Іспанії, фрески Тассілі в Африці, петрогліфи Італії та Скандинавії. На території України найвідоміший — зображення на піскових брилах Кам'яної могили в Криму, а також на кам'яних плитах кромлеха одного з курганів поблизу с. Вербівка на Черкащині.

Найдавнішими археологічними пам'ятками є мегалітичні споруди: різновиди мегалітів — кромлехи, менгіри, дольмени.

Слов'янська міфологія

Будучи частиною первісного світу, слов'янська стародавність мала свою специфіку. Для вірувань найдавніших слов'ян, як і для інших мешканців планети на етапі родоплемінного ладу, характерне уявлення про природу як світ живих істот — духів, яких вшановували. Слов'яни поклонялися лісовикам (гайовикам, полудницям, щезникам), водяникам та берегиням (пізніше - русалкам, мавкам), пальовикам, упирям (вампірам) та іншим демонам, а також одуховлювали гори і каміння, гаї і дерева (найчастіше дуби, у чехів — липу), тварин (ведмедя, вепра, тура, коня), вірили у те, що є родичами зі своїми тотемами, у зв'язку з чим були впевнені, що тотем може набути людської подоби (личини), а людина перетворитися на звіра (перевертня, вурдалака). Вони обожували не лише земні сили, а й небесні, котрі, як вони вважали, визначали їх долю як землеробів тощо.

У слов'янській міфології божеством небесного світу був Сварог, сином якого вважався Сварожич — вогонь; місцевими варіантами бога Сонця були Триглав — творець неба, землі і води у поморян, чотириликий Святовит (Свантевит) у лютичів, семиликий і восьмирукий Яровит (Геровит) у гаволян. З культом Сонця (солярним культом) пов'язаний характерний для давніх слов'ян звичай спалення трупів, а також сезонно-календарна обрядність. Слов'яни вірили у богиню земної плодючості (у русів — Мати-земля, у чехів і полабів — Жива), у бога вітрів і бур — Стрибога (у поляків — Самовила). Із розвитком родового ладу поширилися вірування у безсмертя душ померлих предків, які називались "нав'є", зокрема у те, що померлі предки (Рід, Шур, Рожаниці, у чехів — Судички) у загробному житті продовжують піклуватися про свій рід. Віра у загробне життя душі, тимчасове повернення її до середовища живих породили відповідні поховальні обряди та поминальні "нав'ї дні" (пізніше — батьківські). Душі померлих дівчат ушановувалися під ім'ям русалок (мавок, пявок). Культ предків зникав поступово разом із родовим ладом, і на місце покровителів роду прийшли духи моногамної сім'ї — домовики (у західних слов'ян — господарики, пенати, skritsky); із загального сонму духів почали виокремлювати небожителів — богів. У VI ст. слов'яни вірили, що тільки один бог — бог блискавки — володарює над усіма. Загальнослов'янський бог пізніше йменувався у русів як Перун, у болгар — Пирін, у поморян — Пируновець. Коли виникла ієрархія та диференціація у світі духів (у ранньофеодальному суспільстві), головними богами слов'янської знаті стали Перун (Радгост, Святовит), наділений функціями бога війни, та Велес (у русів — Волос) — бог худоби і багатства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші