Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Соціальна педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
та методів здійснення.

Нормативно-правова база соціалізації дітей і молоді

В Україні на сучасному етапі під соціальним становленням молоді розуміють кількісні та якісні зміни цієї демографічної групи. Молодь як соціально-демографічна група охоплює такі вікові межі: неповнолітні (від 14 до 18 років), повнолітні (віком до 28 років). За даними Держстандарту України на 1 січня 2000 р. кількість молоді віком від 14 до 28 років трохи перевищує 11 млн. осіб, що становить 22,3 % загальної кількості постійного населення країни. Молодь переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей і статусу у процесі спеціального соціального забезпечення, допомоги, обслуговування й іншого соціального захисту.

Проблеми, що виникають у процесі соціалізації молоді, у сучасному соціумі поділяють на дві групи.

  • 1. Соціальні молодіжні проблеми: визначення ролі та місця молоді в сучасному суспільстві; формування ціннісних орієнтирів та їх моральних пріоритетів; становище на ринку праці; забезпечення молоді певного освітнього рівня; політичні орієнтації та електоральна поведінка молоді.
  • 2. Особистісні проблеми молоді: пошуки сенсу життя; професійне самовизначення; кохання; створення власної сім'ї; взаємостосунки з дорослими та однолітками; здоров'я молодих людей.

Визначимо деякі напрями молодіжної політики у світі як провідного компонента соціалізаційного процесу. Огляд документів (наприклад, "Конвенція про права дитини", "Концепція виховання європейської громадянськості"), які приймає міжнародне співтовариство, свідчить про загострення та кризовий стан соціального процесу, що зумовлює визначення духовних цінностей сучасного суспільства. Формування громадянськості як інтегрованої ціннісної орієнтації стає провідним завданням молодіжного соціалізаційного процесу.

Громадянськість розглядається як ієрархічна структура, до складу якої входять такі рівні формування цінностей: національний — його завданням є формування громадянина держави; регіональний — формування громадянина певної регіональної спільноти (наприклад, громадянина Європи); глобальний (загальнолюдський) — формування громадянина світу1.

Розглянемо національний рівень ідеї громадянськості. Наприклад, в умовах українського державотворення провідним завданням національного виховання є формування таких цінностей, як патріотизм, гуманізм, толерантність, совість, честь, любов, дружба, працелюбність, а також цінностей, які пов'язані з належністю до народу (спільність мови, способу мислення, географічних умов, релігійних вірувань, традицій, звичаїв, освіти, мистецтва, літератури тощо).

З метою утворення нової європейської громадянськості експерти Ради Європи дійшли висновку, що вона має спільні риси, незважаючи на специфічні особливості, характерні для кожної з країн. Спільність стосується трьох провідних складових: знань, цінностей і практичних навичок.

Найбільш важливими знаннями, необхідними для повноцінного життя як в умовах демократичної держави, так і в умовах єдиної Європи, були названі: функціонування демократії та її інститутів; політичні, юридичні та фінансові аспекти життя держави, регіону; громадянські права, свободи та обов'язки у визначенні державних і міжнародних документів; розуміння поняття "демократичне громадянство" у суспільстві, в якому живуть громадяни; європейський (міжнародний) контекст демократичного громадянства.

До спільних важливих цінностей громадянського виховання зараховано: рівноправність кожного людського життя; повага до себе та інших; свобода; солідарність; етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність; взаєморозуміння; громадянська мужність.

Кожному громадянину Європи необхідні такі навички: розв'язувати конфлікти у неагресивній формі; аргументувати та захищати власну думку; інтерпретувати аргументи іншого; розуміти і приймати відмінні погляди; робити вибір, піддавати моральному аналізу альтернативні позиції; нести спільну відповідальність; розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми; вміти критично осмислювати, порівнювати позиції та істини.

Радою культурного співробітництва в межах роботи Ради Європи був створений кодекс виховних цінностей, схвалений як керівництво до дії в умовах мультикультурного суспільства. Складовими кодексу громадянського виховання є такі аспекти: ставлення людини до себе, стосунки з іншими людьми, ставлення до суспільства, до навколишнього середовища.

Ставлення до себе характеризується так: ми цінуємо кожну особистість як унікальну сутність, яка є важливою для нас сама по собі і має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку.

Особистість для реалізації цієї цінності повинна: прагнути пізнати власний характер, його сильні та слабкі сторони; розвивати почуття самосвідомості; зрозуміти сенс життя, своє призначення в ньому, замислюватись як його прожити; прагнути жити згідно із загальноприйнятими моральними нормами; з відповідальністю використовувати свої права і привілеї; набувати знань і мудрості протягом життя; нести відповідальність за своє життя у межах своїх можливостей.

Взаємини з іншими людьми як цінність представлено таким чином: ми цінуємо інших людей незалежно від того, що вони мають чи можуть зробити для нас; ми цінуємо ці стосунки як такі, що мають важливе значення для нашого розвитку та блага суспільства.

Керуючись зазначеною вище цінністю у взаєминах, потрібно: поважати гідність всіх людей; давати зрозуміти, що їх цінують; викликати лояльність, довіру, щирість; співпрацювати з іншими; підтримувати інших; поважати довіру, життя, приватність, власність; намагатися розв'язувати проблеми мирним шляхом.

Ставлення до суспільства визначається так: ми цінуємо правду, права людини, закон, справедливість, колективні зусилля для спільного блага; особливо цінуємо сім'ю як джерело любові і підтримки для всіх її членів, як основу суспільства, в якому люди турбуються одне про одного.

Принципи реалізації зазначеної цінності такі: розуміти свої громадянські обов'язки; бути готовим протистояти цінностям або діям, що можуть зашкодити окремим особам чи всьому суспільству; підтримувати сім'ю у вихованні дітей і турботі про утриманців; допомагати людям розуміти закон і його дії; підкорятись закону і сприяти виконанню його іншими; приймати різноманітність і поважати право інших людей на релігійну і культурну своєрідність; підтримувати людей, які самостійно не можуть вести правильний спосіб життя; сприяти демократії; зробити правду та єдність пріоритетами громадянського життя.

Така цінність, як ставлення до навколишнього середовища, представлена твердженням: ми цінуємо світ природи як уособлення дива і джерело натхнення; ми визнаємо своїм обов'язком збереження оточуючого середовища у належному стані для прийдешніх поколінь.

Керуючись цією цінністю, необхідно: зберігати збалансованість і різноманіття у природі; виправдовувати розвиток лише за умови збереження навколишнього середовища; відновлювати природне середовище, зруйноване людиною; зберігати красу природи; усвідомлювати місце людини в світі.

Окреслимо цінності глобального, планетарного рівня формування громадянства. Паризька конференція у 1974 р. прийняла "Рекомендації виховання у дусі міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і поваги до прав людини і основних свобод", що стали нормативною, методологічною та практичною базою для всіх подальших програм і проектів ЮНБСКО у цьому напрямі. Цей документ чітко визначає принципи і зміст виховання за такими аспектами:

  • — розуміння та повага до всіх народів, їх культур, цивілізацій, цінностей та способу життя; повага до місцевих етнічних культур і культур інших народів;
  • — усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культурної, екологічної) взаємозалежності між народами і націями;
  • — здатність до спілкування з іншими;
  • — усвідомлення не тільки прав, а й обов'язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи стосовно один одного;
  • — розуміння необхідності міжнародної солідарності та співробітництва ;
  • — готовність окремої особи брати участь у вирішенні проблем своєї громади, своєї країни та світу в цілому;
  • — глобальна перспектива для освіти на всіх рівнях і у всіх формах1.

У документі підкреслюється взаємозв'язок між вихованням у дусі миру і полікультурним вихованням, які стають підґрунтям для запобігання різним формам насилля та конфліктів між етнічними, релігійними та іншими групами населення планети. Оскільки великого значення набуває виховання молоді у дусі миру, прав людини і миролюбства, то на Паризькій конференції 1995 р. була прийнята декларація, яка визначила провідні завдання освіти щодо поширення культури миру.

У цьому документі ЮНБСКО визначає такі напрями освіти:

  • — навчання і практична підготовка вчителів і учнів до взаємодії, урегулювання конфліктів, посередництва;
  • — встановлення зв'язків школи з повсякденним життям, шкільних заходів з життям міста (села, регіону), що сприятиме залученню до діяльності в галузі культури і розвитку всієї громади;
  • — внесення до навчальних планів інформації про громадські рухи за мир та ненасилля, демократію і справедливий розвиток. Встановлення взаємозв'язку між місцевими та міжнародними установами з метою сприяння розвитку в учнів почуття лояльності у ставленні до сім'ї, місця проживання, етнічної або культурної групи, своєї країни, всього світу;
  • — поширення почуття спільності з іншими народами і з усім життям планети з метою збереження культурного різноманіття світу та його екології для наступних поколінь;
  • — систематичне розширення та оновлення навчальних програм з метою забезпечення такого підходу до етнічних, расових і культурних відмінностей між народами, який би підкреслював їх рівність і унікальний внесок кожного у загальний розвиток та добробут;
  • — систематичне оновлення методів викладання історії з посиленням акценту на засобах реалізації ненасильницьких соціальних перетворень, на визнанні ролі жінки в історії;
  • — викладання навчальних дисциплін у тісному зв'язку з культурою та життям суспільства. Слід спростовувати поширений міф про те, що війна і будь-яке інше організоване насилля генетично властиві людській природі, а не виникають на соціальному ґрунті1.

Зазначений документ став передумовою створення провідних завдань педагогіки ненасилля та її похідної — екологічної освіти і виховання як цінностей, притаманних громадянам світу. До цих завдань належать:

  • — визнання цінності всього живого, людини і її життя;
  • — заперечення примусу як способу вирішення політичних, економічних і міжособистісних проблем і конфліктів;
  • — виховання молоді у дусі миролюбства, поваги до гідності і прав інших людей, бережливого ставлення до природи, всього живого, здатності вирішувати конфлікти без застосування відкритих та потайних форм примусу;
  • — формування інтересу до навколишньої природи, культури поведінки в навколишньому середовищі;
  • — надання елементарних знань про екологічні системи живих організмів, формування розуміння єдності і різноманіття природи;
  • — формування розуміння соціального і природного середовища як системи взаємопов'язаних компонентів.

Однак розуміння соціалізації тільки як здійснення процесу формування та розвитку певних особистісних якостей сучасної молоді та забезпечення її відповідною базою знань, умінь і навичок сьогодні замало.

Оскільки сучасне суспільство вимагає поступального збільшення ваги практичної участі молодого покоління у житті, то у Законі "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні* визначено провідні принципи соціальної роботи з нею. Ці принципи значною мірою гарантують розвиток законодавчої діяльності держави щодо забезпечення різних видів соціальної роботи з молоддю, здійснюють вплив на вирішення соціальних питань. До них належать:

  • — повага до загальнолюдських цінностей, прав людини і народів, історичних, культурних, національних особливостей України та її природи;
  • — безпосередня участь молоді у формуванні та реалізації політики і програм, які стосуються суспільства взагалі та молоді зокрема;
  • — урахування потреб молоді, співвіднесення їх реалізації з економічними можливостями держави;
  • — доступність для кожного молодого громадянина соціальних послуг і рівність правових гарантій;
  • — відповідальність держави за створення умов щодо розвитку та самореалізації дітей і молоді;
  • — єдність зусиль держави, всіх верств суспільства, політичних і громадських організацій, установ та громадян у справі соціального становлення та розвитку дітей і молоді;
  • — відповідальність кожного молодого громадянина перед суспільством і державою за дотримання Конституції, законодавства України.

Усвідомлення запропонованих заходів та їх реалізація допомагають віднайти адекватні і конструктивні шляхи соціалізації молоді в Україні, зосередивши увагу на попередженні відчуження їх від суспільства. Вирішення цих проблем порушено у Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" від 15 грудня 1992 р., головними завданнями якої є:

  • — вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових і матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;
  • — надання допомоги молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі в національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;
  • — залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;
  • — надання державою кожній молодій людині соціальних послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, професійної підготовки;
  • — координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, які працюють з молоддю.

Проголошена Декларація стала основою для здійснення державної молодіжної політики в Україні.

Отже, створення суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних та духовних умов для розвитку студентської молоді є підґрунтям для соціального виховання як системи соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння молодим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціально спрямованої поведінки.

Література

  • 1. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. — Ростов н/Д.: Феникс, 1999. — 416 с.
  • 2. Бондарчук ЕЛ., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики. — К.: МАУП, 1999. — 168 с.
  • 3. Волкова Н.П. Педагогіка. — К.: Академія, 2001. — 576 с.
  • 4. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — 376 с.
  • 5. Грановская Р.М. Элементы практической психологии.
  • — СПб.: Свет, 1997. — 608 с.
  • 6. ГромцеваА.К. Формирование у школьников готовности к самообразованию. — М.: Просвещение, 1983. — 144 с.
  • 7. Древелов X. и др. Домашние задания. — М.: Просвещение, 1989. — 80 с.
  • 8. Дьяченко М.И., Кандыбович Л А. Краткий психологический словарь. — Минск: Хэлтон, 1998. — 399 с.
  • 9. Елканов СБ. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. — М.: Просвещение, 1989. — 189 с.
  • 10. Заброцький М.М. Педагогічна психологія. — К.: МАУП, 2000. —100 с.
  • 11. Загвязинский В.И. Теория обучения: Современная интерпретация. — М.: Академия, 2001. — 192 с.
  • 12. Ильина ТА. Педагогика. — М.: Просвещение, 1984. — 496 с.
  • 13. Камков ИЛ. Педагогика высшей школы. — М.: МЭСИ, 1980. — 296 с.
  • 14. Максименко С Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія.
  • — К.: МАУП, 2000. — 256 с
  • 15. ОсницкийА.К. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. — М.: Знание, 1986. — 80 с.
  • 16. Основы вузовской педагогики / Под ред. Н.В. Кузьминой
  • — Л.: ЛГУ, 1972. — 311 с.
  • 17. Основы педагогики и психологии высшей школы / А.В. Петровский, В.М. Ковалева и др.; Под ред. А.В. Петровского. — М.: МГУ, 1986. — 303 с.
  • 18. Паламарчук В.Ф., Орлов СЛ. НОТ школьника — путь к творчеству. — К.: Рад. шк., 1988. — 134 с.
  • 19. Педагогика высшей школы / Под ред. Н.М. Пейсахова.
  • — Казань: КГУ, 1985. — 191 с.
  • 20. Педагогіка вищої школи / І.М. Богданова, З.Н. Курлянд таін. — О.: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2002. — 344 с.
  • 21. Педагогіка / І.М. Богданова, З.Н. Курлянд та ін. — X.: ТОВ "Одіссей", 2003. — 352 с.
  • 22. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии /С.А. Смирнов, И.Б. Котоваи др.; Под ред. С.А. Смирнова.
  • — М.: Академия, 1998. — 512 с.
  • 23. Педагогика / Под ред. В.В. Белорусовой и И.Н. Решетень.
  • — М.: Физкультура и спорт, 1986. — 288 с.
  • 24. Педагогика / Ю.К. Бабанский, В.А. Сластенин и др.; Под ред. Ю.К. Бабанского. — М.: Просвещение, 1988. — 479 с.
  • 25. Проблемы научной организации труда в школе / Под ред. И.П. Раченко. — М.: Педагогика, 1987. — 152 с.
  • 26. Раченко ИЛ. НОТ учителя. — М.: Просвещение, 1989.
  • — 238 с.
  • 27. Раченко ИЛ. Принципы научной организации педагогического труда. — К.: Рад. шк., 1989. — 190 с.
  • 28. Рувинекий Л.И., Кобыляцкий ИЛ. Основы педагогики.
  • — М.: Просвещение, 1985. — 224 с.
  • 29. Ситаров ВА. Дидактика / Под ред. В.А. Сластенина. — М.: Академия, 2002. — 368 с.
  • 30. Халперн д. Психология критического мышления. — СПб.: Питер, 2001. — 512 с.
  • 31. Харламов И.Ф. Педагогика. — М.: Юность, 1997. — 512 с.
  • 32. Хуторской А.В. Современная дидактика. — СПб.: Питер, 2001. — 544 с.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші