Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Концептуальні засади зовнішньої політики і політики безпеки Російської Федерації

12 липня 2008 р. президент Росії Д. Медведєв своїм указом затвердив Концепцію зовнішньої політики Російської Федерації, яка є модернізованим варіантом попередньої редакції Концепції 2000 р. Згідно з документом, зовнішня політика Російської Федерації являє собою систему поглядів на зміст і основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Росії.

В Концепції зазначено, що головні зусилля Росії на міжнародній арені будуть спрямовані на досягнення таких основних цілей: забезпечення надійної безпеки країни, збереження і зміцнення її суверенітету і територіальної цілісності, авторитетних позицій у світовому співтоваристві, що відповідають інтересам Російської Федерації як великої держави й одного з впливових центрів сучасного світу і які необхідні для зростання її політичного, економічного, інтелектуального й духовного потенціалу; вплив на загальносвітові процеси задля формування стабільного, справедливого і демократичного світового порядку, заснованого на загальновизнаних нормах міжнародного права, включно із завданнями і принципами Статуту ООН, на рівноправних і партнерських відносинах між державами; створення сприятливих зовнішніх умов для поступального розвитку Росії, розвитку її економіки, підвищення рівня життя населення, успішного проведення демократичних перетворень, зміцнення основ конституційного ладу, дотримання прав і свобод людини; формування поясу добросусідства по периметру російських кордонів, сприяння ліквідації наявних і недопущення виникнення потенційних осередків напруженості і конфліктів у прилеглих до Російської Федерації регіонах; пошук злагоди і спільних інтересів із зарубіжними країнами і міждержавними об'єднаннями у процесі вирішення завдань, зумовлених національними пріоритетами Росії, будівництво на цій основі системи партнерських і союзницьких відносин, що поліпшують умови і параметри міжнародної взаємодії; сприяння позитивному сприйняттю Російської Федерації у світі, популяризації російської мови і культури народів Росії в іноземних державах.

У Концепції зазначено, що з'явились нові виклики і загрози національним інтересам Росії. Зокрема, ідеться про посилення тенденції до створення однополярної структури світу за економічного і силового домінування США; під час вирішення принципових питань міжнародної безпеки ставка робиться на західні інститути і форуми обмеженого складу, на ослаблення ролі Ради Безпеки ООН. Стратегія однобічних дій може дестабілізувати міжнародну обстановку, спровокувати напруженість і гонку озброєнь, збільшити міждержавні суперечності, національну й релігійну ворожнечу. Використання силових методів в обхід діючих міжнародно-правових механізмів, - зазначено в документі, - неспроможне усунути глибинні соціально-економічні, міжетнічні та інші суперечності, що лежать в основі конфліктів, і лише підриває основи правопорядку.

Наголос в Концепції зроблено на тому, що Росія домагається формування багатополярної системи міжнародних відносин, яка реально відбиває багатогранність сучасного світу з розмаїттям його інтересів. Інтереси Росії безпосередньо пов'язані і з іншими тенденціями, серед яких: розвиток регіональної і субрегіональної інтеграції в Європі, Азійсько-Тихоокеанському регіоні, Африці і Латинській Америці; військово-політичне суперництво регіональних держав, зростання сепаратизму, етнонаціонального та релігійного екстремізму. Інтеграційні процеси, зокрема в Євроатлантичному регіоні, згідно з Концепцією, найчастіше мають вибірково-обмежувальний характер. Спроби принизити роль суверенної держави як основного елемента міжнародних відносин створюють загрозу довільного втручання у внутрішні справи. Росія, оцінюючи роль НАТО, виходить з важливості поступального розвитку взаємодії у форматі Ради Росія-НАТО на користь забезпечення передбачуваності та стабільності в Євроатлантичному регіоні, максимального використання потенціалу політичного діалогу та практичної співпраці у вирішенні питань, що стосуються реагування на загальні загрози, - тероризм, поширення зброї масового знищення, регіональні кризи, наркоторгівля, природні та техногенні катастрофи. Водночас у документі зазначено, що Росія будуватиме відносини з НАТО з урахуванням готовності альянсу до рівноправного партнерства, неухильного дотримання принципів і норм міжнародного права, виконання всіма його членами взятого на себе в рамках Ради Росія-НАТО зобов'язання не забезпечувати свою безпеку за рахунок безпеки Російської Федерації, а також зобов'язань щодо військової стриманості.

У Концепції наголошується, що Росія зберігає негативне ставлення до розширення НАТО, зокрема до планів прийому в члени альянсу України та Грузії, а також наближення військової інфраструктури НАТО до російських кордонів у цілому, позаяк це порушує принцип рівної безпеки, зумовлює появу нових розмежувальних ліній у Європі і суперечить завданням підвищення ефективності спільної роботи з пошуку відповідей на реальні виклики сучасності.

Згідно з Концепцією зовнішньої політики Росії, Москва планує "вести справу до завершення міжнародно-правового оформлення державного кордону Російської Федерації, а також кордонів морських просторів". У документі йдеться також про плани Російської Федерації щодо збільшення обсягів видобутку корисних копалин за рахунок розширення кордонів свого континентального шельфу. Росія претендує на значну частину дна Північного Льодовитого океану і намагатиметься відстояти свої претензії.

У відносинах із країнами СНД Росія планує дотримуватися ринкових принципів. Питання створення Союзної держави з Білоруссю Концепція пропонує вирішувати шляхом створення єдиного економічного простору.

Своєрідним продовженням Концепції зовнішньої політики РФ є ухвалена 10 січня 2000 р. Концепція національної безпеки Російської Федерації, яка майже відтворила конфронтаційну модель геостратегічного мислення, позаяк головною метою зовнішньої політики Росії визначено поширення і поглиблення російських впливів в інших країнах, насамперед у "близькому зарубіжжі" та прилеглих до Росії регіонах - Європі, Близькому Сході, Кавказі й Центральній Азії, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

З огляду на це можна констатувати, що Росія прагне до відродження статусу великої держави переважно за рахунок застосування жорстко-силової політики, що історично їй було притаманне як централізованій державі. При цьому політика інших країн світу в Концепції національної безпеки однозначно трактується як активізація зусиль ряду держав з метою послабити позиції Росії та ігнорувати її інтереси у вирішенні важливих міжнародних питань. Якщо в Концепції національної безпеки 1997 р. домінувало визначення Росії як "великої регіональної держави", оновлена Концепція визначає Росію як "впливовий центр багатополярного світу". Отже, Росія прагне взяти на себе значно більший тягар відповідальності за події в світі, аніж раніше, зокрема й "за дотримання прав і свобод людини" (звісно, у розумінні цього поняття російською владною верхівкою).

Істотному переосмисленню було піддане сучасне геополітичне середовище безпеки. У редакції 1997 р. йшлося про становлення багатополярного світу, натомість в оновленій - головною проблемою сучасності визначена боротьба двох тенденцій світового розвитку - прагнення до створення "багатополюсного" світу, з одного боку, і планетарної гегемонії США - з другого. Політику країн

Заходу, уперше з часу розпаду СРСР, названо "потенційною загрозою російській безпеці". У Концепції відроджено й таке знайоме з радянських часів словосполучення як "деякі країни", що створюють загрозу для Росії, за яким цілком виразно проглядаються США та інші держави НАТО. Увесь текст нової редакції Концепції пронизаний ідеєю протистояння Росії будь-яким формам зовнішнього тиску. Утім, як і раніше, російська політика не виключає співробітництва й інтеграції у світову політичну, економічну та фінансову системи.

Докорінному переглядові піддано всі фрагменти Концепції, пов'язані з воєнною проблематикою. Росія формує свої підходи до воєнної політики, виходячи з того, що воєнно-силові аспекти в міжнародних відносинах продовжують відігравати важливу роль. Усюди в документі термін "оборонна політика" замінено на "воєнна". Тим самим, з одного боку, зроблено спробу усунути розбіжність між Концепцією і багатьма документами військового будівництва, а з іншого - це є свідченням того, що Росія відмовилась від "оборонної" (пасивної) спрямованості військових зусиль держави. Якщо в Концепції 1997 р. домінували "внутрішні загрози" і декларувалася практична відсутність загрози зовнішньої агресії проти Росії в майбутньому, а звідси робився висновок про "обтяжливість" військової організації для держави, то нині заявлено, що "зростають рівень і масштаби загроз у військовій сфері".

Як і раніше, головним чинником забезпечення воєнної безпеки є ядерне стримування. Застосування ядерної зброї, згідно з новим документом, стверджується як правомірне і необхідне "у випадку відбиття збройної агресії, якщо всі інші заходи вирішення кризової ситуації вичерпані або виявилися неефективними". У редакції Концепції 1997 р. використання ядерної зброї передбачалося лише у випадку, якщо "виникає загроза існуванню Російської Федерації як суверенної держави". Очевидно, що "ядерний поріг" у новому документі значно знижено - він дозволяє застосовувати ядерну зброю у неядерних збройних конфліктах. Для виконання цих завдань Росія планує створити ядерні сили, які дадуть змогу гарантовано завдавати шкоди будь-якій державі - агресору або коаліції держав.

По суті, Російська Федерація ухвалила документ, що передбачає застосування ядерної зброї - першою. Такий підхід суперечить вимогам резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 38/75, яка засудила розробку та висунення державами доктрин і концепцій, що передбачають застосування ядерної зброї першими. У зв'язку із цим виникає реальна загроза, що за умов створення Союзу Росії та Білорусі з його спільною політикою безпеки, значно підвищується ймовірність повернення ядерної зброї на територію Білорусі. Не виключені спроби повернути ядерну зброю і на кораблі Чорноморського флоту Росії, що дислокується в українському Криму.

Специфічним є питання застосування тактичної ядерної зброї. Якщо рішення про застосування стратегічної ядерної зброї приймається на найвищому політичному рівні, то рішення про застосування тактичної ядерної зброї належить до компетенції військового командування. Це може з часом змусити НАТО відмовитися від обіцянки не розміщувати ядерну інфраструктуру на території нових членів альянсу.

Докорінних змін зазнало положення Концепції про застосування військової сили всередині країни. Стара Концепція де-юре "не дозволяла" залучати військові підрозділи для протидії внутрішнім загрозам. Нинішній документ, затверджений в умовах ведення Другої чеченської війни, повністю змінив акценти. Ним допускається застосування військової сили всередині країни "у суворій відповідності з Конституцією Російської Федерації та федеральними законами у разі виникнення загрози життю громадян, територіальній цілісності країни, а також силової зміни конституційного устрою".

Про нарощування військової складової в зовнішній політиці Росії свідчить і твердження щодо необхідності військової присутності в деяких стратегічно важливих регіонах світу та розміщення там обмежених військових контингентів (військових баз, сил ВМФ) для реагування на кризові ситуації на початковому етапі.

Прикметно, що в оновленій редакції Концепції пріоритет формально віддається внутрішньополітичним та економічним інтересам Росії, але зі специфічним "силовим присмаком". Новим елементом стало включення до складу пріоритетів питання щодо захисту особи, суспільства і держави від тероризму. Відповідно до цього змінилася й ієрархія загроз і пріоритетів національної безпеки. Зокрема, сепаратизм як наслідок економічних труднощів, криміналізація суспільства, зростання організованої злочинності перемістилися на перше місце, випередивши загрози, що є наслідком соціальних та економічних проблем і негараздів.

У редакції Концепції 2000 р. визначені й завдання інформаційної безпеки. На відміну від старої редакції російської Концепції, уперше йдеться про "інформаційні війни" та "протидію загрозі розв'язування протиборства в інформаційній сфері", що, безумовно, є актуальним у зв'язку з підвищенням ролі і значення інформаційного забезпечення внутрішньої та зовнішньої політики держави, у тому числі й під час розблокування конфліктних ситуацій. Ідеться в документі й про "духовне оновлення суспільства", передумовою якого є "збереження ролі російської мови як фактора духовного єднання народів багатонаціональної Росії та мови міждержавного спілкування народів країн-учасниць СНД". У зв'язку з цим значно зросла увага російської влади до питань, пов'язаних із функціонуванням російської мови та задоволенням культурних потреб російськомовного населення в державах СНД.

У цілому Концепція національної безпеки Російської Федерації визначає пріоритети в проведені оборонної політики країни, у ній міститься стратегічна оцінка сучасної міжнародної ситуації, перераховуються зовнішні загрози для Росії, до яких належать зміцнення військово-політичних блоків і союзів, розширення НАТО на Схід, можливість появи біля російських кордонів іноземних військових баз та великих військових контингентів, і визначаються засоби їх попередження.

Військова доктрина РФ від 21 квітня 2000 р., що є логічним продовженням Концепції національної безпеки, визначає засади забезпечення воєнної безпеки. її слід розглядати як політичну декларацію і нормативний обов'язковий документ, оскільки в ній зосереджені офіційні установки на військово-політичні, військово-економічні та військово-стратегічні основи забезпечення безпеки держави. У доктрині однозначно підкреслено, що одним з головних пріоритетів у забезпеченні воєнної безпеки Росії є розвиток усебічного співробітництва і партнерства з країнами Співдружності Незалежних Держав, у тому числі й у сфері безпеки і колективної оборони. Найважливішими, з погляду військової безпеки Росії, доктрина визначає Казахстан, Білорусь та Україну.

Таким чином, аналіз концептуальних документів РФ засвідчує, що головним стратегічним завданням зовнішньої політики Росії є набуття нею статусу впливового центру сили в багатополюсному світі. Пріоритетним напрямом у реалізації стратегії визначено регіон СНД.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші