Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Коран і кораністика

Віровчення ісламу викладене у головній "священній книзі" мусульман - Корані. Зміст його нібито був переданий Мухаммеду самим Аллахом через ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином в Мецці і Медині в 610 та 632 роках. Основу Корану складають перші проповіді Мухаммеда. Повний текст (сухуф) був зібраний після його смерті, при халіфі Османі. Він складається із 114 глав (сур), які мають 6236 аятів (за різними варіантами підрахунку). Тексти Корану виголошують під час публічних і приватних молитов, державних і сімейних торжеств. Багато слів і виразів із нього увійшли в літературу та побутову мову мусульман незалежно від їхньої національності.

Вплив Корану на духовний і суспільний розвиток народів Сходу дає право на те, щоб віднести його до найцінніших здобутків культурного поступу людства.

Коран разюче відрізняється від старозаповітних та євангельських текстів. Це не цілісний літературний твір з єдиною композиційною схемою, а тим більше не теологічний трактат з послідовним викладом системи віровчення. Він народжувався стихійно, віддзеркалюючи вир життя суспільства на зламі епох, а тому не мав будь-якого плану. У ньому зібрані виступи, проповіді, "пророчі одкровення", повчальні історико-релігійні оповіді про долю стародавніх народів і посланих до них пророків, містить притчі й заклинання, етико-правові та обрядові приписи, які регулюють сімейні, майнові, правові та інші суспільні відносини. Усе це було проголошено в різний час, перед різними аудиторіями, з приводу конкретних обставин, мало зв'язок з різними подіями або ж народжувалося через якісь суто внутрішні причини.

Крім релігійно-філософського, законодавчого та історико-культурного, цікавим є і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам'ятка прози арабською мовою, яка завдяки художнім засобам відобразила етапи еволюції особистості Мухаммеда, його утвердження як віровчителя і людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літературної мови арабських народів.

Як святе письмо мусульман, Коран відіграє важливу роль у житті сучасних мусульманських держав. Якщо Коран - це святе письмо, то святим переказом ісламу є Суна - збірка переказів (хадисів). Вона вміщує епізоди із життя Мухаммеда як зразок для наслідування всьому мусульманському світові. В ісламі принцип монотеїзму проведений більш послідовно, ніж в інших релігіях. Тому першим догматом віровчення ісламу є віра в єдиного бога Алла (Аллах, утворивши все існуюче, є вищим і всемогутнім, мудрим, милостивим верховним суддею, поруч з ним немає інших богів, Аллаху покірні всі явища природи, люди, ангели і демони). Другий догмат ісламу - віра в ангелів, які виконують веління Аллаха - оберігають рай та пекло. Третій догмат - віра в те, що Коран є священною книгою мусульман. Четвертий догмат - віра у пророків та посланництво Мухаммеда. П' ятий догмат - віра в кінець світу та загробне життя. Шостий догмат - визнання зумовленості долі людини Богом. Сьомий догмат ісламу - це віра у воскресіння після смерті.

В ісламі є дві основні течії - суннізм і шиїзм. Шиїтська система віровчення, розроблена в ХП-ХШ ст., визнає тільки п'ять догматів: 1) Таухід - єдинобожжя; 2) Адль - справедливість; 3) Нубуваат - пророцтво; 4) Імамот - влада імамів; 5) Кія-мат - воскресіння мертвих.

Мусульманська догматика і культова практика

У середні віки були систематизовані обрядові вимоги ісламу. П'ять з них виділені окремо і названі "стовпами": 1. Сповідання віри; 2. Виконання намазу - п'ятиразової молитви; 3. Дотримання посту (урази) протягом місяця рамадану; 4. Виплата релігійного податку (зак'ят, садаку); 5. Паломництво в "священні місця" ісламу - хадж. В хадж увійшло й поклоніння могилі Мухаммеда в Медіні, молитви в ряді історичних міст. Кожний мусульманин прагне хоча б один раз у житті побувати в Мецці, де знаходиться Храм Кааба з відомим чорним каменем - посланцем неба. Крім цих основних обрядових звичаїв в ісламі існують й інші, наприклад, джихад - участь у війні за інтереси своєї країни.

Найважливішим обрядом мусульман є суннет (обрізання), якому піддають хлопчиків у віці від 5 до 7 років. Він обряд є внутрішньою ознакою релігійної приналежності, служить меті відособлення мусульман від людей інших віросповідань.

Мухаммед заклав першу в мусульманському світі мечеть, яка мала вигляд квадратного майданчика. Молитовні збори проходили тут під відкритим небом.

В ісламі, як і в інших релігіях, окрім обрядів і традицій, існують ще й численні свята. Класичний ортодоксальний іслам узаконив лише два з них - Курбан-байрам та Ураза-байрам.

Свято Мавлід (день народження пророка) відзначається мусульманами за місячним календарем у місяці рабіаль-авваль. 29 серпня 570 року н.е., за арабськими джерелами, народився пророк.

Мухаммед - пророк ісламу, походив із небагатого, але знаменитого роду Хашим. Особливе місце в генеалогічному дереві Мухаммеда посідав його дід Абд ель-Мотталіб. Тоді, коли Мухаммед став старійшиною племені, основні посади в Мецці були в руках нащадків Кусая, які очолювали найбільші клани. Їм належали ключі від храму Кааби, нагляд за криницею Зам-Зам, судочинство, вирішення питань зносин з іншими племенами, зберігання священного прапора, що майорів над курайшитами під час битв, контроль за сплатою податків на користь бідняків, голосування піл час засідань ради старійшин, право скликати загальні збори, управління фінансами міської общини, нарешті, зберігання гадальних стріл. Такими були десять основних посад, що існували в Мецці.

Мухаммед почав свою проповідницьку діяльність у рідному місті. Першими прихильниками його релігії були найближчі родичі та їхні раби. Вчення містило важливу й цінну думку - знищення міжплемінної і внутрішньоплемінної ворожнечі, бо всі віруючі є одним народом - єдиною уммою (за його термінологією). Община віруючих, яка згуртувалась навколо пророка в Мецці, стала ніби зародком такої умми. Вона з самого початку була задумана як позаплемінна спільнота, що приймає усіх бажаючих - представників різних племен та рас.

Мухаммед своєю проповіддю і силою зброї домігся, щоб родова аристократія визнала необхідність боротьби з Іраном і Візантією за ключові позиції в міжнародній торгівлі, політичне домінування на Близькому Сході, в Передній і Східній Азії.

Об'єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда - "праведні халіфи".

Після дворічної боротьби із противниками четвертим халіфом став Алі (656-661), двоюрідний брат і вихованець Мухаммеда, його зять (одружений з дочкою пророка - Фатімою). Його підтримали рядові мусульмани, незадоволені засиллям за правління Османа представників роду Омейя. Прибічників Алі стали називати "шиїт Алі", тобто "партія Алі". Звідси й походить назва релігійно-політичної течії шиїтів. Саме Алі започаткував імосмат. Він вважав, що на чолі державної влади має бути представник пророка, що тільки родинні зв'язки з ним дають духовну владу, а разом з нею і право на вищу світську посаду. Через свою досить непослідовну політику щодо роду Омейя Алі втратив підтримку низів общини. Більше того, декого з колишніх союзників він знищив. Один із хариджитів - колишніх союзників - убив халіфа Алі в мечеті міста Куфа. В ісламському світі виник глибокий розкол. Він розпався на два напрями - шиїзм і сунізм, кожний з яких у свою чергу має ряд відгалужень. Шиїтські секти: зейдіти, ісмаїліти, кармати, хат-табіти, аліди, кадаріти, мутазіміти, рафрдіти, друзи, асасіни, "брати чистоти", бектами, хуруфіти, бабіти, бехаїти, махдісти, Алі-іллахи, харіджити, сіфріти, ібадіти, азрахіти та ін. Більшість з них сект відокремилася за принципом визнання того чи іншого імама.

Секти сунітського напряму: нізалія, сенусіти, саодія, сухардія, тіджамія, чіштія, захіріти, мавламі, малікіти, марідисти, накшбан-дія, ашаріти, ваххабісти, ансари, ханбаліти, мухаджири, вайсовці, муримди, судизми, ясавія, шафіїти, ахль-аль-хадіє, ахмадія, асха-би, мутазиліти та ін.

Іслам не лише вимагає від послідовників віри у свої догмати, а й пропонує їм досить стійкі принципи і правила поведінки, дотримання яких вважається богоугодною справою. Сукупність цих норм отримала нову назву - "Шаріат" (від араб, шаріа - вірний шлях до мети). Шаріат включає культові правила та правово-етичні настанови ісламу, виконання яких є обов'язковим для всіх мусульман. Він не має аналога в інших релігійних системах, включає як цивільні (світські), так і релігійні вимоги. Його настанови регламентують правові, моральні та релігійно-обрядові відносини. Авторитет шаріату пояснюється тим, що з часу виникнення ісламу і до XIX ст. мусульманський світ практично не знав інших законів.

На відміну від усіх інших релігій, в ісламі основні вимоги релігійного культу були включені в систему шаріату. Відтак культ був піднесений до рангу закону, невиконання якого розглядалося не тільки як морально-релігійне порушення (гріх), а й як правове (злочин).

Будь-які спроби реформ, навіть часткових, неминуче визнавалися такими, що суперечать ісламу, і рішуче заперечувались.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші