Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Культурно-історичний напрям. Трактування української літератури в "Истории славянских литератур" О. Пипіна

Периферійність української літератури щодо російської в окремих дослідженнях часом підкреслювалась навіть їхньою композицією. Так, у 1861 р. у Варшаві була опублікована "История русской литературы" П. Петраченка, а "Краткий исторический очерк украинской литературы" публікувався як додаток до неї. Щодо методології таких праць, С. Єфремов пізніше зазначить, що автори їх "йшли напомацки, певних критеріїв не здобувши, ясного шляху недобачаючи" Певну просвітленість у цьому розумінні можна спостерегти в "Обзоре истории славянских літератур" О. Пишна, який у 1879 р. доповнив цю працю і перевидав під назвою "История славянских литератур". Методологія О. Пипіна близька до методології І. Тена, хоч він і наголошував, що тріада І. Те-на (раса, середовище, психологічний момент) викликає деякі сумніви і навряд чи можна тільки на ній починати вивчення літератури. Водночас О. Пипін акцентував, що література є органічною часткою духовності народу й обов'язково національною, "тобто, несе в собі риси племені, суспільних особливостей та ідеалів... Без цього література мертва і не викликає ніякого інтересу"2. Виходячи з таких передумов, О. Пипін у колі слов'янських літератур знаходив місце й українській. Однак зробив це дуже стримано й з багатьма застереженнями, справжній зміст яких розкрився чи не в 1890 р.

"Історія літератури руської" О. Огоновського

Сталося це після появи в 1887 р. першого тому "Історії літератури руської" О. Огоновського. Ознайомившись із нею, О. Пипін опублікував у "Вестнике Европы" рецензію з промовистою назвою: "Особая история русской литературы"3. Якщо в "Истории славянских литератур" О. Пипін наголошував, що факту існування південноруської (української) народності та її літератури не можна не визнати, то в названій рецензії він цю ж думку (але втілену вже в праці О. Огоновського) витрактував як тенденцію українофільського сепаратизму супроти "общерусской литературной жизни". О. Огоновський відповів О. Пипіну великою статтею ("Моєму критикові. Відповідь О. Пипінові"), яку вмістив у львівському "Ділі" й паралельно видав окремим відбитком. У цій статті О. Огоновський не приймає порад О. Пипіна щодо злиття української літератури (невеличкої ?!) з літературою російською і наголошує, що цими порадами славний публіцист "занапастив свої ліберальні думки про самостійний розвій української мови й літератури, що він похилив своє чоло супроти кормиги московського панславізму".

Згадана "История славянских литератур" О. Пипіна була чи не вершинним досягненням російського істори-кокультурного літературознавства. "Серед двох тисяч сторінок його "Истории..." ніде не знайдеться жодної повної, присвяченої естетичному, суто літературному аналізу. Скрізь літературу О. Пипін розуміє тільки як частину загальної духовної культури, і ледве чи не скрізь їй приписується службова роль культурно-історичної ілюстрації". Про "Історію..." О. Огоновського можна було б сказати те ж саме, але український автор навіть не домігся "чистоти" історико-культурного методу. У багатьох випадках він перенаситив текст бібліографічними відомостями, а конкретний аналіз замінив переказуванням сюжетів, довгим цитуванням тощо. Деякі критики називали метод О. Огоновського позитивістським ("спершу зібрати, а тоді пояснювати"), але, наприклад, С. Єфремов вважав, що в цього автора не було ніякого методу. "Тому-то історичного розвитку ми в Огоновського не бачимо: він дав у своїй праці не так історію письменства, як номенклатуру письменників... Праці Огоновського бракує живого нерва або — скажу так — усякої перспективи: постаті письменників немов виставлено всі вряд і часто вони дуже один на одного скидаються".

Критикували "Історію..." О. Огоновського також М. Сумцов ("Киевская старина", 1887), І. Франко ("Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року", 1910) та інші літературознавці, але майже всі сходилися на тому, що вона цінна своїм зібраним матеріалом та утвердженням традиції, заявленої ще М. Максимовичем: українська література веде свій родовід від Київської Русі і має своє самостійне обличчя. У цитованій публікації С. Єфремова наголошується, що О. Огоновський закінчує собою добу збирання матеріалу і вже після нього став можливий той синтез, той підрахунок літературного надбання, який становить істотну рису справжньої історії письменства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси