Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СУСПІЛЬНИЙ РУХ В ГАЛИЧИНІ В Il-fi ПОЛОВИШ XIX ст.

Москвофіли. Після цісарського патенту про октройовану державну конституцію для Австрії (4 березня 1849 р.) прийшли часи абсолютизму (1850—1860 pp.). З проекту поділу Галичини залишився тільки поділ на два округи апеляційних судів: 1) Львівський (Східна Галичина і Буковина); 2) Краківський (Західна Галичина). Переважна частина української інтелігенції тут починає втрачати віру в добру волю австрійського уряду і, зневірена, підпадає під вплив "об'єднавчих" ідей російського професора М. Погоді на, які пропагував у Західній Україні близький йому історик Д.Зубрицький.

Ця більш консервативна частина української інтелігенції солідаризується з російськими слов'янофілами в прагненні до злиття українців, білорусів і росіян в єдине політичне ціле під егідою Росії. Тим самим інтелігенція заперечує сам факт існування цих трьох націй і намагається вивести на політичну арену вигаданий "єдиний общеруський народ". Представників цього напрямку в Галичині стали називати "старорусами", а з часом — "москвофілами". Вони складалися з українських поміщиків, буржуазії і священиків греко-католицькоі церкви, які розчарувалися в слабнучій Австро-Угорській імперії і вповні відчули на собі зневагу з боку польської шляхти.

"Москвофіли" мріяли приєднатися до Російської імперії. їм здавалося, що "краще потонути в російському морі, ніж в польській калабані".

"Москвофіли" небезпідставно надіялись на підтримку Росії. Справді, росіяни підтримували їх не тільки ідеологічно, а й матеріально. Завдяки цій допомозі "москвофіли" змогли видавати свою газету "Слово", мали політичну організацію — Руську Раду. Оскільки в цей час в Галичині було мало шкіл з українською мовою навчання, то "москвофіли" почали творити "наукову" мову, так звану "галіматью", складену з церковнослов'янських і російських слів, яку пізніше стали називати "язичієм". Та ця мова не прижилася ні в літературі, ні в побутовому вжитку.

Росія використовувала "москвофілів" як "п'яту колону" всередині Австро-Угорської імперії і як протидію українському рухові.

Народовці Єдина справа, що встигла тоді зацікавити розчарованих в цісарському урядові галичан, була побудова "Народного дому" у Львові. А так національне життя падало щораз нижче, і в 1853-1860 pp., крім урядового "Вісника", в Галичині не було жодного незалежного часопису. Але з початком 60-х pp. XIX ст. під впливом Наддніпрянщини у Львові виникає низка українських газет— "Вечірниці", "Мета", "Нива", "Правда" та інші.

На початку 60-х років XIX ст. в Галичині зароджується ліберальний український національний рух — народовці Він об'єднував середні шари населення — студентів, священиків та решту інтелігенції, яка не примкнула до "москвофілів". Очолив "народовців" Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича) з товаришами. Це за їх участю виходили у Львові вищеназвані газети. "Народовці" мали великий вплив в середовищі студентських організацій — громад, які виникли і діяли за зразком Київської громади. Саме завдяки зусиллям "народовців" у Львові стали можливою заснування і діяльність "Просвіти", яка охопила своїм культурним впливом перш за все українську селянську масу. З часом "Просвіта" настільки зміцніла, що поряд з культурницькою діяльністю стала займатись розвитком кооперативного руху в Галичині, що теж їй вповні вдалося.

Найбільш впливовими і довговічними у "народовців" були часописи "Діло" і "Правда". Завдяки народовцям була здійснена загальноукраїнська справа — створено Наукове Товариство ім. Т. Шевченка—перший науковий заклад як в Україні Наддністрянській, так і в Україні Наддніпрянській.

На відміну від "москвофілів", "народовці" своєю діяльністю сприяли об'єднанню українського національного руху. Правда, шлях до селянства для "народовців" пролягав через греко-католицьку церкву. Саме вона користувалась в народі найбільшим авторитетом. Тому "народовці" мусили йти на певний компроміс з клерикалами, що надавало їх діяльності певного консерватизму.

Радикали. В середині 70-х pp. XIXст. в Галичині з'явилась молода інтелігенція, яка однаково з упередженням відносилась як до "москвофілів" так і до "народовців". Консерватизм і провінційність обох цих течій відштовхнули від них українську революційну молодь. Під впливом М.Драгоманова, володаря дум тодішньої прогресивної молоді, такі галицькі громадські і культурні діячі, як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші, захопилися ідеями соціалізму. Соціалізм для них уособлював все модерне і європейське в політичному житті України. Так, в Галичині з'явилась ще одна радикальна течія в суспільно-політичному русі українців.

Появу цієї течії ознаменував перший судовий політичний процес проти українських соціалістів І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького, який відбувся у Львові в 1877-1878 pp.

В 70-80-х роках XIX ст. радикали видавали друком часописи "Громадський друг", "Дзвін", "Молот", "Світ", вели пропагандистську роботу серед українських селян і робітників. У 1899 р. частина радикалів на чолі з І. Франком та М. Павликом вкупі з народовцями організували Українську національно-демократичну партію (УНДП), яка потім відіграла основну роль в уряді

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші