Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Місцеві фінанси
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Принципи нового підходу до місцевого оподаткування

Недоліки системи місцевого оподаткування в Україні

Зміцнення інституту місцевого самоврядування в Україні значною мірою залежить від того, чи будуть створені умови для фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, основу якої становлять місцеві бюджети. Наявна бюджетна практика передбачає формування дохідної частини місцевих бюджетів в основному за рахунок загальнодержавних податків і бюджетних трансфертів (дотацій і субвенцій). Місцеві податки та збори як власне джерело бюджетів місцевого самоврядування становлять лише 2-3% від доходів місцевих бюджетів.

Законодавче врегулювання системи справляння місцевих податків, яке було проведене з ухваленням Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки та збори", Закону України "Про систему оподаткування" та інших нормативних актів, створило початкові необхідні умови для формування самого інституту місцевого оподаткування в Україні. Проте в процесі справляння місцевих податків і.зборів зароки, що минули після виходу зазначених законодавчих актів, виявилось багато недоліків, які зумовлені невирішеністю як суто теоретичних проблем самої ідеї місцевого оподаткування (в контексті зміцнення місцевого самоврядування), так і невизначеністю багатьох технічних процедур механізму обчислення, пріоритетів у наданні пільг, урахування сум надходжень місцевих податків і зборів у процесі бюджетного планування тощо.

Досвід державотворення в ринкових економічних системах підтверджує, що міцне місцеве самоврядування неможливе без відповідного матеріального та фінансового підґрунтя. У багатьох країнах основу фінансової незалежності місцевих властей становлять місцеві податки, кількість яких досить значна; до складу місцевих належать такі податки, які в нас зазвичай вважаються загальнодержавними (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, майнові податки, місцеві акцизи). Великий перелік місцевих податків і зборів, віднесення до них не лише дрібних і другорядних, а й великих за обсягами надходжень прямих, непрямих і майнових податків зумовлює досить високу їхню фіскальну роль, перетворює місцеві податки і збори в одне з основних джерел доходів місцевих бюджетів розвинутих ринкових країн.

3 огляду на це, вітчизняна система місцевого оподаткування потребує докорінного реформування.

Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування в Україні є:

  • o незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів і, як наслідок низька їх питома вага в доходах місцевих бюджетів, у валовому внутрішньому продукті;
  • o невеликий перелік місцевих податків і зборів порівняно з іншими країнами;
  • o відсутність самостійних прав у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;
  • o незацікавленість місцевих властей у додатковому залученні коштів від справляння місцевих податків і

зборів;

  • o відсутність взаємозалежності між рівнем суспільних послуг, які надаються на певній території, із' податковими зусиллями населення;
  • o зволікання із запровадженням суто місцевого податку - на нерухоме майно фізичних і юридичних осіб;
  • o нерозвиненість податків, які відображають політику , місцевих властей (екологічні податки, плата за певні

послуги місцевих органів влади).

Шляхи реформування системи місцевого оподаткування

Реформуючи систему місцевого оподаткування, треба насамперед, змінити ставлення До місцевих податків і зборів і не розглядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, суттєво, підняти їхнє значення та роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. А це можливо лише якщо здійснити перегляд складу місцевих податків і зборів. До місцевих повинні належати деякі загальнодержавні податки з тих, що традиційно надходять до місцевих бюджетів. Це, зокрема, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, ресурсні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, надходження від збору за забруднення навколишнього природного середовища.

До переліку місцевих податків і зборів треба додати такі, шо з огляду на світовий досвід найпридатніші для місцевого оподаткування. Це податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток суб'єктів господарювання і податок на нерухомість. Надходження від цих податків дадуть змогу встановити залежність між обсягами місцевих бюджетів і результатами господарювання підприємств, кількістю створених робочих місць, рівнем оплати праці працівників, ступенем розвинутості ринку нерухомості тощо. Таке становище змусить органи місцевого самоврядування активніше вирішувати проблеми зайнятості, створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва, зокрема середнього та малого бізнесу, адже успішне вирішення цих питань безпосередньо впливатиме на розміри доходів місцевих бюджетів.

Отже, місцеві податки та збори повинні стати надійним інструментом регулювання економічного розвитку територій, вирішення різнопланових проблем, які виникають, зменшення соціальної напруги.

За умови законодавчого закріплення передачі до складу місцевих податку на доходи фізичних осіб, треба зваженіше обгрунтувати його максимальну ставку, тобто уточнити регулюючу функцію цього податку для того, аби механізм його справляння не вступав у суперечність з податком на прибуток підприємств. Максимальні ставки цих двох податків повинні бути однаковими, але не більше ніж 30% від об'єкта оподаткування, адже розбіжності максимальних меж рівня податкового обкладання спонукатимуть платників ухилятися від сплати того податку, максимальна ставка за яким є більшою, штучно зменшувати, залежно від необхідності, прибуток чи оплату праці.

Піднесення ролі місцевого оподаткування неможливе без запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість). Податки на нерухоме майно підприємств і громадян належать до групи податків на власність. Вони мають давню історію, зародилися ще в античні часи і стали важливою складовою прямого оподаткування. До початку XIX ст. податки на власність переважали в складі бюджетних доходів і лише пізніше, з розвитком капіталізму, поступилися іншим прямим і непрямим податкам. Незважаючи на те, що в доходах державних бюджетів ринкових країн податки на власність не відіграють значної фіскальної ролі,- вони є вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів та ще одним із ефективних важелів регіонального регулювання розвитку економіки.

Податки на власність відповідають засадам справедливого оподаткування тому, що володіння землею, нерухомістю, транспортними засобами є ознакою певного рівня доходів, і оподаткування таких цінностей не суперечить вимозі щодо врахування платоспроможності платників. Податки на нерухомість мають характерні особливості, які роблять їх зручними для використання як місцевих - нерухомість неможливо приховати, перемістити на іншу територію. Отже, зводяться до мінімуму природні прагнення платників, спрямовані на .ухилення від сплати податку. Крім того, саме на місцевому рівні простіше обліковувати, оцінювати та спостерігати за всіма змінами щодо бази оподаткування.

Ще одним із аргументів на користь застосування у місцевому оподаткуванні податків на власність є те, що вони не конкурують із тими податками, які збирає центральний уряд, - податком на прибуток підприємств (крім комунальної форми власності), податком на додану вартість, акцизним збором, митом тощо. Податки на власність характеризуються, як підтверджує досвід ринкових країн, стабільністю надходжень. Циклічність економічного розвитку не має на них такого безпосереднього впливу, як, скажімо, на податок на прибуток підприємств чи податок на додану вартість. Як фінансовий ресурс органів місцевого самоврядування податок на нерухомість забезпечує їм власні надходження та гарантує певну незалежність навіть у періоди економічного спаду.

Аргументом на користь застосування у місцевому оподаткуванні податку на нерухомість є й те, що цей податок, як ніякий інший, відповідає принципу вигоди. Кошти від цього податку використовуються для фінансування послуг на місцевому рівні. Для платників, вартість майна яких збільшується внаслідок оподаткування, податок на нерухомість асоціюється з платою за послуги, що їх надають місцеві власті. Чим більше мешканців беруть участь у формуванні фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування (не лише за рахунок сплати податку на нерухомість, а й податків із доходів), тим вищим є рівень надання суспільних послуг, на які вони можуть розраховувати.

Розглянуті позитивні аспекти податків на власність (у контексті зміцнення доходів місцевого самоврядування) не виключають і не зменшують Їхніх негативних характеристик, які притаманні як податкам загалом (якщо їх сприймати як зло та користуватися таким підходом, що найкращий податок - це скасований податок), так і майновим податкам. До негативних ознак податків на власність належить те, що вони досить непопулярні серед певних верств населення, а їхнє запровадження завжди наштовхується на жорсткий опір.

Податки на власність складніші в адмініструванні, аніж інші прямі та непрямі податки. Ця складність значно зростає через відсутність сприятливих і простих методик оцінки вартості майна, необхідного досвіду та кваліфікованих кадрів, а також відповідної бази даних.

Позитивний аспект щодо оподаткування нерухомості, коли об'єктом виступає майно, а не власник з його доходами, спричиняє суперечності, і врешті-решт, можна подолати за допомогою механізму надання пільг. Суть цих суперечностей полягає у тому, що є багато власників майна, які не мають необхідних доходів для того, аби сплатити податок. Насамперед це стосується осіб із фіксованими доходами - пенсіонерів. Податок на власність може змусити їх відмовитись від нерухомого майна. З одного боку, дилема: сплатити податок чи відмовитися від власності, є болючою та небезпечною за своїми соціальними наслідками, а з другого - змушує до ефективнішого використання нерухомого майна. Проте система пільг, що відпрацьована в країнах, які використовують податки на майно, дає змогу уникнути можливих небажаних наслідків і захистити найуразливіші верстви населення.

Податок на нерухоме майно вже внесений до складу вітчизняної системи оподаткування, його запровадження передбачене і таким важливим документом стратегічного спрямування, як програма "Україна-2010". Проте практичне втілення цих податків з року в рік відкладається. Починаючи з 1995 р. в Україні було розроблено декілька законопроектів з оподаткування нерухомості, деякі з них розглядалися Верховною Радою, але далі слухань справа не зрушилася.

Незважаючи на багаторічний досвід ринкових країн у сфері майнового оподаткування (півторасторічного адміністрування аналогічного податку у США), а також на те протистояння, яке викликають спроби запровадження податків на нерухомість в Україні, більшість урядовців наполегливо домагаються включення до системи оподаткування цього найпроблемнішого та ще й, на думку багатьох опонентів, найнедоцільнішого майнового податку.

Насамперед, постає питання: що такс розкіш? За словами класика політичної економії А. Сміта, розкіш - це сукупність зручностей, які не є необхідністю. Поняття розкоші неодноразово змінювалося в процесі розвитку суспільства, та межа між необхідними предметами Й предметами розкоші завжди була відносною і рухомою. Саме поняття розкоші частіше використовується соціалістичними економічними системами з їхнім знеособленим механізмом перерозподілу, аніж за умов соціальне орієнтованої ринкової системи, для якої основною метою є всебічне зростання споживання.

Бурхливий розвиток виробництва, поява дедалі нових товарів споживання, зростання потреб населення, урбанізація спричиняють постійну змінність ставлення до тих чи інших предметів ужитку. Те, що донедавна вважалося розкішшю або забаганкою, з часом стає предметом першої необхідності (автомобілі, обчислювальна техніка, комп'ютери, засоби зв'язку тощо). Така рухомість межі між предметами першої необхідності та предметами розкоші в умовах існування податку на коштовне майно, що є предметом розкоші, потребуватиме постійного коригування складу об'єктів оподаткування, а це навряд чи сприятиме ефективному справлянню цього податку.

Крім того, не слід забувати, що підставою для оподаткування предметів розкоші може бути лише самодекларування, отже, податок на коштовне майно стане податком на чесність, і "страждати" від його запровадження будуть лише чесні та дисципліновані платники. Самодекларування обов'язково сприятиме масовому ухилянню від сплати цього податку, а отже стане на заваді вирішенню такої важливої етичної проблеми, як формування податкової культури платників.

Реформування місцевих податків і зборів у напрямку посилення їхнього фіскального значення повинно передбачати не лише віднесення до їхнього складу деяких загальнодержавних податків, а й введення податку на нерухомість, розширення переліку тих місцевих податків, які є платою за певні місцеві послуги і відображають політику місцевих властей. Безпідставними є побоювання щодо недоцільності надзвичайного збільшення кількості податків, яке ще не означає збільшення загального рівня податкового тягаря. У деяких зарубіжних країнах кількість місцевих податків сягає 50-100 видів (Франція - понад 50, Італія - понад 70, Бельгія - понад 100). Численність невеликих за розмірами податків, які всі одночасно не сплачує ні один із платників, створює уявлення про невеликий податковий тягар.

Розширення переліку місцевих податків і зборів повинно проходити за рахунок запровадження податків із цільовим використанням одержаних коштів. Наприклад, збори на прибирання та освітлення вулиць, за збирання сміття, впорядкування парків, зон відпочинку, кладовищ тощо.

За умов загрозливої екологічної ситуації в Україні корисними стануть місцеві екологічні податки, які доцільно стягувати у вигляді штрафів за забруднення повітря, водоймищ, лісів та інших природних ресурсів, захоронення й утилізацію шкідливих відходів. Такі податки можуть стати дієвим інструментом у справі збереження та охорони довкілля і покращення екологічної ситуації в країні.

Нині вигідне територіальне розташування населених пунктів, сприятливі природно-кліматичні фактори, наявність і використання корисних копалин та інші чинники майже не виливають на рівень економічного та соціального розвитку територіальних громад, насиченість об'єктами соціальної та побутової інфраструктур, ступінь, задоволення суспільних потреб населення. Склалося становище, за якого "багаті" природними ресурсами території знаходяться у жалюгідному стані, потерпають від нестачі електроенергії, відсутності газопостачання, комфортабельних шляхів сполучення; місцеві органи влади не мають коштів для утримання в належному стані вулиць, парків, місць відпочинку, кладовищ тощо.

Очевидно, встановити залежність між об'єктивними факторами сприятливого природного та територіального розташування населених пунктів і рівнем добробуту територіальних громад можна за допомогою особливих місцевих податків чи зборів, які доцільно стягувати з суб'єктів господарювання, що здійснюють промислове споживання цих благ з метою одержання вигоди. Наприклад, в процесі видобутку та вивезення корисних копалин споживачі завдають певної шкоди довкіллю, забруднюють його, користуються шляхами сполучення, що приводить до передчасного їхнього зносу, тощо. На території таких населених пунктів доцільно запроваджувати спеціальні місцеві податки та збори з користувачів природних багатств, а кошти спрямовувати на охорону довкілля, відновлення спожитих природних благ, створення необхідних умов для життєдіяльності населення.

Поряд із піднесенням ролі власних дохідних джерел у формуванні місцевих бюджетів, не менш важливою проблемою є вдосконалення процесу надання регулюючих доходів. Нині механізм бюджетного регулювання передбачає зарахування до доходів місцевих бюджетів частини від надходжень загальнодержавних податків та обов'язкових платежів, що справляються на території місцевого самоврядування. Перелік регулюючих доходів і розміри відрахувань встановлюються щорічним законом про Державний бюджет України.

Зміцненням позицій місцевого самоврядування, ознакою їхньої фінансової самостійності стало б надання органам місцевого самоврядування права встановлювати у законодавчо визначених максимальних межах надбавки до загальнодержавних податків і зборів, звичайно, при загальному зменшенні базової (мінімальної) ставки оподаткування.

Різке розшарування суспільства внаслідок поглиблення кризових явищ спричинило значне збільшення кількості безробітних, бідних, жебраків і безпритульних. Хронічний дефіцит фінансових ресурсів унеможливив надання допомоги таким категоріям населення на рівні, достатньому для їхнього пристойного існування. 1 тому одним із шляхів вирішення цієї нагальної проблеми могло б стати надання права місцевим органам самоврядування встановлювати (хоча б тимчасово) надбавки до податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян (відповідно до зростанню нагромаджень, оплати праці на підприємствах, що працюють на території місцевої ради) з цільовим спрямуванням одержаних коштів на створення громадських їдалень, притулків для бідних, надання допомог соціально незахищеним верствам населення, які з тих чи інших причин залишилися поза державною системою соціального захисту.

Доцільним заходом було б утворення в складі бюджетів територіальних громад спеціального фонду підтримки бідних, до якого можна зараховувати кошти від встановлених надбавок до загальнодержавних податків і обов'язкових платежів.

Одним з можливих напрямків розширення переліку місцевих податків і зборів є запровадження місцевих акцизів, наприклад на тютюнові та алкогольні вироби; повернення до використання податку з продажу імпортних товарів. Окрім фіскальної функції, податок з продажу імпортних товарів виконував би ще й протекціоністську, а місцеві акцизи на алкоголь і тютюн обмежували б споживання шкідливих для здоров'я людини товарів.

Особливого значення в умовах становлення інституту місцевого самоврядування набуває питання щодо прав місцевих властей в галузі місцевого оподаткування. Європейською хартією місцевого самоврядування (ст. 9) зазначено, що місцеві власті мають повноваження визначати розміри місцевих податків і зборів згідно з чинним законодавством. Як правило, загальнодержавним законодавством передбачається перелік місцевих податків і зборів та їхні максимальні ставки, а органи місцевого самоврядування встановлюють конкретні ставки цих податків на своїй території в межах визначених максимальних розмірів.

У вітчизняній економічній літературі неодноразово висловлювалися пропозиції щодо необхідності надання органам місцевого самоврядування права запроваджувати на своїй території власні податки та збори. Як аргумент висувається теза про те, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно поповнити доходи місцевих бюджетів, отже, дадуть змогу спрямувати додаткові кошти на вирішення економічних і соціальних проблем регіонів.

Загалом, ця точка зору є правильною, однак за нинішніх умов тривалого спаду виробництва та досить високого податкового тягаря і через це, гострого дефіциту фінансових ресурсів, надання місцевим властям повної самостійності у сфері місцевого оподаткування може мати непередбачувані наслідки. Тому на початковому етапі становлення місцевого самоврядування в Україні, коли можливості місцевих властей щодо залучення альтернативних податкових джерел доходів обмежені й немає для цього належного досвіду, держава повинна залишити за собою право здійснювати загальний контроль і визначати граничні межі місцевого оподаткування.

Фіскальна самостійність - важлива передумова фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. Можливість вибору форм і ставок оподаткування робить місцеві власті підзвітними та підконтрольними у своїй діяльності. Якщо всі питання місцевого оподаткування регламентує центральний уряд, то й усі недоліки, пов'язані зі справлянням місцевих податків і зборів, автоматично перекладаються на Його плечі. Більше того, формування дохідної частини місцевих бюджетів визначає обсяги та напрямки використання одержаних коштів. Отже, беручи на себе відповідальність за формування в усіх деталях доходів місцевих бюджетів, центральний уряд тим самим значною мірою бер-ре на себе відповідальність за витрачання коштів. Якщо ж місцеві органи влади одержать певну свободу у сфері місцевого оподаткування, то саме на них буде покладена відповідальність за напрямки та ефективність витрачання коштів від запроваджених податків.

Місцеві органи влади в багатьох країнах (США, Франції, Італії) наділені правом самостійно встановлювати місцеві податки та збори. Така самостійність може виявлятися у різних, найприйнятніших для конкретних умов кожної країни формах що відповідають державному устрою (федеральна чи унітарна держава) та розподілу повноважень між центральним урядом і місцевим самоврядуванням. Органи місцевої влади можуть мати необмежені права у місцевому оподаткуванні, виборі форм обкладання та його розмірів. Самостійність місцевих властей обмежується з боку держави за допомогою:

  • 1. Встановлення обов'язкових місцевих податків і зборів. Так, найважливіший місцевий податок на нерухоме майно обов'язковий для запровадження місцевими органами самоврядування таких країн, як Франція, Фінляндія, Італія, Іспанія, Туреччина, Австрія, Данія. Обов'язковими є місцеві податки на доходи фізичних, осіб у Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції; на домогосподарства - у Франції, Португалії; на торгівлю - в Австрії, Албанії, Італії, Іспанії, Люксембурзі; на компанії - в Австрії, Фінляндії, Італії, Іспанії.
  • 2. Визначення ставок місцевих податків і зборів. Так, ставки місцевого податку на нерухомість визначаються центральними органами влади у Туреччині, Словаччині, Болгарії, Албанії; на доходи фізичних осіб - у Болгарії та Латвії; на торгівлю - в Албанії; на компанії - у Фінляндії.
  • 3. Встановлення граничних ставок місцевих податків і зборів або надбавок до загальнодержавних податків, в межах яких місцеві органи влади самостійно визначають ставку оподаткування. Така практика застосовується щодо місцевих податків на нерухомість в Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Іспанії та інших країнах; податку на доходи фізичних осіб - у Норвегії, Естонії; податку на торгівлю - в Австрії, Іспанії, Естонії, Угорщині; податку на домогосподарства - у Франції, Угорщині, Португалії; на компанії - в Австрії, Франції, Іспанії, Угорщині,

Обмеження фіскальної самостійності місцевих властей у зарубіжних країнах стосуються не всіх місцевих податків, а лише тих, що здійснюють макроекономічний вплив та визначають ефективність і справедливість системи оподаткування загалом.

У розвинутих ринкових країнах набагато більше виникає проблем і дискусій з приводу запровадження місцевими органами самоврядування податків за низькими ставками з метою залучення на свою територію підприємницького капіталу (це стосується в основному податків на підприємницьку діяльність). Виникає певне суперництво між окремими територіями. У доповіді Керівного комітету місцевих і регіональних органів влади (СОЕК) про місцеве фінансування в Європі, підготовленій за участю професора Девіда Кінга та пана Ремі Жек'єра, аналізується ця ситуація та ймовірні її наслідки. По-перше, може знизитися рівень надання місцевих послуг, тобто недостатнє фінансування місцевих потреб, на що не погодяться виборці. По-друге, протягом певного часу виборці миритимуться з невисоким рівнем комунальних послуг у розрахунку на перспективу залучення підприємницького капіталу в умовах низького оподаткування. Через це, суперництво в галузі оподаткування припустиме лише тоді, коли воно відповідає інтересам виборців.

Одним із шляхів вирішення вищезазначених проблем, як наголошено в доповіді, є вилучення права збирання податків на підприємництво з компетенції місцевих органів влади для того, аби попередити використання занижених ставок як приманки для підприємців. Проте й непідприємницькі податки можуть бути використані з такою ж метою - низький рівень місцевого прибуткового податку може заохочувати підприємців, які розраховують на можливість виплати меншої заробітної плати.

Недосконалість практики місцевого оподаткування в Україні стала приводом для розробки багатьох законопроектів щодо її удосконалення. Розглянемо окремі з них. Так, у проекті Податкового кодексу Кабінету Міністрів України пропонувалося змінити склад місцевих податків і запровадити 4 місцевих податки та 9 місцевих зборів. З переліку наявних передбачалося вилучити шість місцевих зборів, які не мають важливого фіскального значення, а затрати з їхнього справляння перевищують надходження (збір за видачу ордера на квартиру, збір із власників собак, три місцевих збори, що пов'язані зі стягненнями на іподромах, збір за право проведення кіно- і телезйомок). Одночасно пропонувалося запровадити нові податки та збори зі значним податковим потенціалом, зокрема місцеві акцизи та збір за організацію гастрольної діяльності.

У 1997 р. Кабінетом Міністрів України був підготовлений проект Закону України "Про місцеві податки та збори", в якому проводилося розмежування податків і зборів, передбачалося самооподаткування населення територіальних громад, пропонувалося збільшення кількості місцевих податків і зборів. Крім того, за комунальним податком пропонувалася зміна бази оподаткування, тобто заміна стягнення за 10%-ною ставкою від річного фонду оплати праці, обрахованого на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих, на стягнення за ставкою .1-3% від суми реалізованих товарів, що мало б супроводжуватися збільшенням приблизно у 1,5 раза надходжень комунального податку.

Цим же законопроектом пропонувалося скасувати, зокрема, збори за право проведення кіно- і телезйомок; за участь у перегонах на іподромі; за виграш на перегонах на іподромі; з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Ці збори, на думку авторів законопроекту, не відіграють істотної ролі у наповненні місцевих бюджетів і лише збільшують перелік платежів. До складу місцевих зборів пропонувалося внести: 1) збір за дозволи на будівництво об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житла 'й гаражів у населених пунктах; 2) за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності у центральній частині населеного пункту та у будівлях, які мають історико-архітектурну цінність; 3) збір за придбання іноземної валюти за готівку.

У період чинності "Перехідних положень" Конституції України Президент України видав Указ "Про місцеві податки і збори" від 25.05.1999 р. № 565, який повинен був вступити в силу 1.01.2000 р. Незважаючи на те, що цей указ був відхилений постановою Верховної Ради від 17.06.1999 р. №744, певний інтерес становлять основні ідеї цього документа. Головною метою змін у місцевому оподаткуванні, як зазначено в указі, повинно стати сприяння поповненню дохідної частини місцевих бюджетів в умовах різкого скорочення обсягів централізованого фінансування.

Для цього пропонувалося збільшити максимальні ставки деяких місцевих податків і зборів; розширити перелік об'єктів і ставок оподаткування податком з реклами; ввести обов'язковість запровадження двох місцевих податків і п'яти місцевих зборів (податку з реклами, комунального податку, зборів: готельного, ринкового, за здійснення зарубіжного туризму, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг). Крім того, в указі було дано чітке визначення важливих організаційних питань справляння місцевих податків і зборів, що також мало б сприяти упорядкуванню місцевого оподаткування.

Склад місцевих податків передбачалося залишити без змін, проте припинити справляння п'яти місцевих зборів (із власників собак, за право на проведення кіно- і гелезйомок, трьох зборів, пов'язаних із функціонуванням іподромів) і запровадити два нових місцевих збори - за здійснення зарубіжного туризму та надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах.

Отже, основне спрямування змін у сфері місцевого оподаткування, згідно з цими трьома документами, пов'язане зі збільшенням ставок наявних і запровадженням нових місцевих податків і зборів. Пропозиції щодо збільшення податків суперечать загальновизнаній громадській думці щодо високого податкового тягаря в країні, який став на перешкоді розвитку вітчизняного підприємництва і є однією з причин тривалого спаду обсягів валового внутрішнього продукту. Програмними документами з питань фінансової політики неодноразово підкреслювалася необхідність зменшення кількості податків, встановлення мораторію на внесення змін до податкового законодавства, посилення захисту платників податків. І тому вищезазначені пропозиції щодо збільшення ставок оподаткування не відповідають пріоритетним напрямкам нинішньої фінансової політики в Україні.

Доцільніше було б за таких умов зміцнювати фіскальну роль місцевих податків і зборів за рахунок віднесення до їхнього переліку окремих загальнодержавних податків і зборів, які упродовж тривалого часу використовуються як закріплених за місцевими бюджетами України.

У різних проектах пропонувалися докорінні зміни у сфері місцевого оподаткування. А саме:

  • o збільшення переліку місцевих податків за рахунок віднесення до їхнього складу деяких загальнодержавних (прибуткового податку з громадян, плати за землю, податку на прибуток комунальних підприємств, податку на нерухоме майно юридичних осіб, податку на майно фізичних осіб);
  • o запровадження нових місцевих податків, не передбачених наявною системою оподаткування: податку з

продажу імпортних товарів та місцевих акцизів;

  • o суттєве розширення переліку місцевих зборів;
  • o запровадження самооподаткування населення;
  • o розширення прав місцевих властей у сфері місцевого оподаткування, які повинні встановлювати місцеві податки та збори, а також їхні ставки, і надавати пільги згідно з переліком і в межах граничних розмірів, визначених законодавством України;
  • o введення порядку, згідно з яким надходження від місцевих податків і зборів не повинні враховуватися при обгрунтуванні розмірів відрахувань від регулюючих доходів.

Пропонується вилучити комунальний податок і збори - курортний та з власників собак. Перелік місцевих зборів становить 28 видів, серед них такі, що не передбачені чинним законодавством:

  • o туристичний;
  • o екологічний за в'їзд і транзит іногороднього транспорту;
  • o за ветеринарне обслуговування тварин;
  • o за право отримання дозволу на будівництво в міській зоні об'єктів виробничого та невиробничого призначення;
  • o за надання земельної ділянки для будівництва індивідуального житла в міській зоні;
  • o за право розташування офісів суб'єктів підприємницької діяльності в центральній та історико-архітектурній частинах міста;
  • o з юридичних та фізичний осіб за право перерозподілу квартир, гаражів, дачних ділянок і будинків, іншого нерухомого майна та транспортних засобів;
  • o із суб'єктів підприємницької діяльності на благоустрій . території населених пунктів;
  • o з власників квартир та квартиронаймачів за прибирання дворів житлових будинків;
  • o з власників двох і більше квартир, дачних будинків в межах міста;
  • o за торгівлю алкогольними напоями нарозлив у ресторанах, барах, кафе та інших торговельних закладах;
  • o за реєстрацію транспортних засобів іноземного виробництва;
  • o за проведення розважальних заходів у містах та інших населених пунктах;
  • o за користування спеціально облаштованими зонами відпочинку;
  • o за використання незабудованої земельної ділянки в межах міста та Іншого населеного пункту;
  • o адміністративні збори.

Необхідність державного визначення видів обов'язкових до запровадження органами місцевого самоврядування місцевих податків і зборів особливо посилюється в тому разі, якщо до їхнього складу будуть віднесені такі важливі податки, як прибутковий з громадян, податок на прибуток, на нерухомість тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші