Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Рослинництво

Рослинництво належить до провідної галузі у сільському господарстві. Використовуючи землю як засіб виробництва люди досягають позитивних результатів, спрямовуючи свою працю на отримання сільськогосподарської рослинної продукції, яка використовується для забезпечення харчування людей та розвитку тваринництва. Рослинництво відноситься до сезонних виробництв з чітко вираженою технологічною послідовністю робіт, до складу яких входить обробіток ґрунту, внесення добрив, посів сільськогосподарських культур, догляд за рослинами, збирання врожаю, первинна доробка рослинницької продукції.

До складу показників, що характеризують стан та розвиток рослинництва як галузі сільськогосподарського виробництва входять такі:

  • • розмір посівних площ, які використовують для вирощування окремих видів зернових та технічних культур, картоплі та овоче-баштанних культур, кормових культур;
  • • врожайність сільськогосподарських культур;
  • • валовий збір сільськогосподарських культур.

На розподіл та використання земельних ресурсів значно впливають природно-географічні та соціально-економічні фактори, тому структура використання посівних площ окремих регіонів неоднозначна (табл. 4.6).

В Україні постійно існує підвищена увага до зернового господарства, враховуючи, що зернові культури становлять основу продовольства для людей, забезпечують кормовий раціон для тварин та птиці. Під зерновими культурами зайнято майже 58% всіх посівних площ, на території окремих регіонів ця цифра змінюється з 46 % в Карпатському регіоні до 70% — в Криму. Значні посівні площі під зерновими знаходяться на території Степового регіону — 5,7 мли. га або 37% від загальної площі під зерновими культурами в Україні, на території Поліського регіону відповідно 2,8 млн. га або 18 %, на території Подільського регіону відповідно 3,5 млн. га або 22%, на території Донбаського регіону — 2,2 млн. га або 14,3 %.

Таблиця 4.6

Посівні площі сільськогосподарських культур за регіонами у 2004 р.

Регіони

Показники

Вся посівна площа

У тому числі

Зернові культури

Технічні культури

Картопля і ОВОЧе-баштанні

Кормові культури

Поліський

млн. га

5,08

2,84

0,40

0,55

1,29

Питома вага,%

100

55,9

7,9

10,8

25,4

Подільський

млн. га

5,96

3,53

0,84

0,49

1.10

Питома вага, %

100

59,2

14,1

8,2

18.5

Степовий

млн. га

9,50

5,67

2,57

0,46

0,80

Питома вага, %

100

59,7

27,1

4,8

8,4

Карпатський

млн. га

1.41

0,65

0,08

0,28

0,40

Питома вага,%

100

46,1

5,7

19,8

28,4

Донбаський

млн. га

4,0

2,18

0,99

0,28

0,55

Питома вага,%

100

54,5

24,8

7,0

13,7

Крим

млн. га

0,8

0,56

0,08

0,04

0,12

Питома вага,%

100

70,0

10,0

5,0

15,0

Усього

по Україні

вага, %

млн. га

26,75

15,43

4,97

2,11

4,24

Питома вага,%

100 1

57,7

18,6

7,8

15,9

Валовий збір зернових культур залежить від площі посіву та врожайності цих культур. На продуктивність зернового господарства відчутно впливають погодно-кліматичні умови, характер зволоження та тепло-забезпечення, які щорічно змінюються, рівень організації агротехнічних робіт, а також загальні умови сільськогосподарського виробництва,

економічні умови діяльності підприємств та окремих фермерських господарств. Враховуючи складність впливу вказаних факторів на валовий збір зернових культур щорічно дебатується питання стосовно того, чи вистачить зерна для забезпечення населення харчовими продуктами, для утримання тваринництва, створення державних запасів.

В України протягом тривалого часу був досягнутий значний розвиток зернового господарства, накопичений практичний досвід, в наявності сприятливі природнокліматичні умови. У сільському господарстві працюють досвідчені фахівці, відповідальні за важливу справу, від діяльності яких визначалося забезпечення населення продуктами харчування. Незважаючи на це загальний обсяг виробництва зерна починаючи з 1990 р. щорічно зменшувався і в 2000 р. валовий збір зернових культур був менший за досягнутий в 2 рази. Зменшення обсягів виробництва зерна відмічено на території усіх регіонів. На території Степового регіону, наприклад, де зернове господарство відноситься до провідної галузі, обсяги виробництва зерна зменшилися в 2,3 рази в Поліському регіоні — в 1,8 рази. Характерним є те, що в регіональному розрізі зміни загального валового збору залишаються однаковими незалежно від диференціації агрокліматичних умов.

Тільки протягом останніх 4-5 років намітилась стабілізація обсягів валового збору зерна в Україні на рівні 38-42 млн. т. Загальну уяву про існуючі тенденції у зміні обсягів валового збору зерна на території окремих регіонів можна скласти на основі даних наведених в табл. 4.7 та використовуючи залежності, що висвітлені на рис. 4.5.

Основними виробниками зерна в Україні залишаються області, що входять до складу Степового регіону — особливо Кіровоградська, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська області, де зосереджено виробництво озимої пшениці, ячменю та зерна кукурудзи. На території Степового регіону щорічно збирають 35-38% загального обсягу зернових в Україні. Значний ресурсний потенціал зернових також зосереджений на території Подільського регіону, де вирощується 24-25 % загальнодержавного обсягу зернових, та на території Подільського регіону, де вирощується 17-18% валового збору зерна. Крім пшениці тут зосереджено виробництво сірих хлібів, гречки, проса, зернобобових культур.

Таблиця 4.7

Валовий збір зерна за регіонами

Регіони

Валовий збір, млн. т

2004 р. у % до 1990 р.

1990 р.

2004 р.

Поліський

8,9

7,7

86,8

Подільський

12,3

9,9

80,7

Степовий

18,0

15,9

87.9

Карпатський

2,4

1,8

75,7

Донбаський

7,4

5,3

71,6

Крим

2,0

1.2

60,6

Усього по Україні

51,0

41,8

82,0

Валовий збір зерна за регіонами

Рис. 4.5. Валовий збір зерна за регіонами

Нестабільність у виробництві зерна почалась з впровадженням приватизації у сільському господарстві, послабленням ролі державного управління, руйнуванням великих сільськогосподарських виробничих об'єднань, впровадження нових організаційно-правових форм господарювання, відсутності досвіду роботи в ринкових умовах. Крім того, на зменшення обсягів зернового виробництва негативно впливають фактори організаційно-технологічного та агротехнічного змісту такі, як значні втрати зерна на полях при збиранні недобору зерна в результаті зниження урожайності із-за недостатньої кількості добрив, засобів захисту рослин, втрати при перевезенні та зберіганні зерна тощо.

Від обсягів виробництва зерна залежить робота підприємств, що забезпечують виробництво борошна, у своїй єдності ці два процеси являють складний агропромисловий комплекс. Зміна обсягів виробництва борошна наведені в табл. 4.8.

Таблиця 4.8

Виробництво борошна за регіонами

Регіони

Виробництво борошна, млн. т

2004 р.у% до 1990 р.

1990 р.

2004 р.

Поліський

1,6

0,5

31,2

Подільський

1,3

0,5

38,5

Степовий

1,5

0,7

46,7

Карпатський

1,2

0,2

16,7

Донбаський

1,3

0,7

53,8

Крим

0,3

0,1

33,3

м. Київ

0,4

0,2

50

Усього по Україні

7,6

2,9

38,2

Негативні процеси, що існують в галузі виробництва зерна, торкнулися борошномельної промисловості. Намітилась чітка тенденція зменшення обсягів виробництва борошна (табл. 4.8). За період 15 років загальний обсяг виробництва борошна в Україні зменшився з 7,6 млн. т до 2,9 млн. т, тобто в 2,6 рази. Зменшення виробництва борошна відмічено на території усіх регіонів. Так, в Поліському регіоні обсяги виробництва борошна зменшилися в 3,2 рази, в Подільському — 2,6 рази, в Степовому — в 2,1 рази, в Карпатському — в 6 разів, в Донбаському — в 1,9 рази, в Криму — в 3 рази, в м. Києві — в 2 рази.

Важливе значення для забезпечення стабільності у виробництві зерна, борошна та інших продуктів, що залежать від стану зернового господарства, для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування експортних можливостей має створення належних економічних та організаційно-правових умов. У складі заходів важливого значення набуває формування цивілізованого ринку зерна, притаманного ринковій економіці. Умови формування ринку зерна визначені Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (2002 р.). Законом визначені суб'єкти ринку зерна. Це:

  • • суб'єкти виробництва зерна;
  • • суб'єкти зберігання зерна;
  • • суб'єкти заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій;
  • • акредитовані біржі;
  • • інші суб'єкти підприємницької діяльності, які діють на ринку зерна. Суб'єктами виробництва зерна є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна.

Суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства) та інші суб'єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у про-цесі зберігання зерна. Суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладених договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання.

Суб'єктами заставних закупок зерна є: сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, державні агенти та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна.

Суб'єктами проведення інтервенційних операцій є: сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із проведення інтервенційних операцій, уповноважені із проведення інтервенційних операцій.

Законом визначені основні засади впливу державних органів влади щодо формування ринку зерна. До їх складу входять:

  • • надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктам заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій;
  • • забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту;
  • • встановлення мінімально гарантованої ціни на заставлене сільськогосподарськими товаровиробниками зерно;
  • • гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації;
  • • контроль якості зерна та його зберігання;
  • • розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань;
  • • впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна.

Діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади спрямовується на першочергове залучення інвестицій для розвитку матеріальної бази сільськогосподарських товаровиробників, заготівельних та зернопереробних підприємств, підприємств, які виготовляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, на удосконалення інфраструктури ринку зерна.

До технічних культур відносять такі, що використовують у якості сировини для подальшої промислової переробки. До складу технічних культур відносять цукровий буряк, льон, соняшник, сою, рапс, тютюн, коноплю тощо.

Посівні площі технічних культур в Україні складають біля 5 млн. га або 18,6% від загальної посівної площі. Зайнятість посівних площ технічними культурами залежить від виду технічної культури, природно-кліматичних умов для її вирощування. Наприклад, значні посівні площі (понад 50%) розташовані на території Степового регіону, особливо в Кіровоградській,

Дніпропетровській та Запорізькій областях, де зосереджено вирощування соняшника. Значна питома вага посівних площ на території Подільського та Поліського регіонів зайняті під вирощуванням цукрового буряка.

В складі технічних культур провідне значення в галузі вітчизняного рослинництва набуває вирощування цукрового буряка — буряківництво. За площею посівів цієї культури Україна посідає перше місце в світі. В сільськогосподарських підприємствах відпрацьована технологія вирощування цієї культури, що забезпечує високу врожайність (300-350 ц/га) та значний валовий збір цукрового буряка. В той же час основні показники продуктивності суттєво залежать віл регіонального розташування посівних площ, погодних умов, рівня агротехнічної організації і механізації польових робіт.

Традиційно вирощування цукрового буряка зосереджувалося на території Подільського регіону, головним чином у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Полтавській областях. Валовий збір цукрового буряка на території Подільського регіону складає 45-50% від загального валового збору в Україні.

На території Поліського регіону також розвинуте буряківництво, валовий збір цукрового буряка коливається в межах 25-30% від загального валового збору цукрового буряка в Україні. Значного досвіду у вирощуванні цукрового буряка набуто у Київській, Сумській, Житомирській областях.

Валовий збір цукрових буряків на території окремих регіонів наведено в табл. 4.9, а загальні тенденції зміни обсягів вирощування цукрових буряків протягом останніх 15 років наведені на рис. 4.6.

Наведені статистичні дані та виявлені залежності свідчать, що за розглянутий період значно (в 2,7 рази) зменшився валовий збір цукрового буряка в цілому по Україні. Відмічена тенденція характерна для кожного регіону. На території Подільського регіону, наприклад, валовий збір цукрового буряка зменшився в 2,9 рази, на Поліссі — в 2,3 рази, в Степовому регіоні — в 2,7 рази, в Донбаському регіоні — в 2 рази. Зрушення негативного змісту відбулися під впливом значних змін у зв'язку з ліквідацією крупних сільськогосподарських підприємств, в яких існував високий рівень організаційного та агротехнічного забезпечення вирощування цукрового буряка. Тому стан вирощування цукрового буряка та його переробка, як свідчить набутий досвід, характеризується як кризовий.

Таблиця 4.9

Валовий збір цукрових буряків за регіонами

Регіони

Валовий збір, млн. т

2004 р. у % до 1990 р.

1990 р.

2004 р.

Поліський

11,4

5,0

44,2

Подільський

21,8

7,4

33,8

Степовий

5,1

1,9

37,7

Карпатський

3,2

0,9

26,6

Донбаський

2,8

1,4

51,3

Усього по Україні

44,3

16,6

37,5

Валовий збір цукрових буряків за регіонами

Рис. 4.6. Валовий збір цукрових буряків за регіонами

Процеси вирощування цукрового буряка безпосередньо пов'язані з його переробкою. Тому буряківництво разом із діяльністю цукрових заводів створює складний агропромисловий комплекс, розглядається в даному випадку як єдине ціле. Виробничий потенціал цукрових заводів в Україні — один із найбільших у світі. Промислові потужності дають змогу щорічно виробляти 5-6 млн. т цукру, причому, на внутрішні потреби країни направляти до 2 млн. т цукру. Цукрові заводи розташовані, головним чином, на території Подільського регіону, потужність яких забезпечує виробництво 44-46% загальнодержавного обсягу виробництва цукру, а також на території Поліського регіону, де виробляється 25-30% загальної кількості цукру.

Стан вирощуванням цукрового буряка негативно вплинув на діяльність цукрових заводів, про що свідчать дані, наведені в табл. 4.10.

За період з 1990 р. по 2004 р. обсяги виробництва цукру скоротилися в 3,2 рази, вказана тенденція скорочення виробництва цукру характерна для усіх регіонів: на території Подільського регіону обсяги виробництва зменшились в 3,4 рази, Поліського — в 2,5 рази, Степового — в 3,5 рази, Донбаського — в 2,8 рази. Набуті тенденції у зміні обсягів виробництва цукру на території окремих регіонів наведені на рис. 4.7.

Таблиця 4.10.Виробництво цукру за регіонами

Регіони

Вироблено цукру, млн. т

2004 р. у % до 1990 р.

1990 р.

2004 р.

Поліський

1,62

0,64

39,5

Подільський

3,1

0,92

30,0

Степовий

1,1

0,31

28,2

Карпатський

0,56

0,08

14,3

Донбаський

0,42

0,15

35.7

Усього по Україні

6,8

2,10

30,9

Виробництво цукру за регіонами

Рис. 4.7. Виробництво цукру за регіонами

Обсяги виробництва цукру почали інтенсивно зменшуватися починаючи з 1994 р. внаслідок відмови від державного замовлення та інтенсивного впровадження приватизаційних процесів. Найбільш рекордний спад виробництва цукру був у 2002 р., коли було вироблено лише 1,6 млн. т цукру — найнижчий показник починаючи з 1940 р.

Серед основних причин кризового стану в цукровиробничій галузі е серйозні недоліки під час приватизаційного процесу. Приватизація та перепрофілювання цукрових заводів супроводжувалася їх знищенням. Нові власники сподівались на негайне отримання солідних прибутків. Але цукрові заводи потребують реконструкції, заміни технологічного обладнання. Для забезпечення глибокої переробки потрібно щорічно виділяти значні кошти на удосконалення виробництва. Постійний перепродаж цукрових заводів призвів до їх повного занепаду. Широкої практики набуло штучне доведення цукрових заводів до банкрутства. В 2005 р. працювало лише 120 заводів із 160. Решта припинили своє існування. В умовах відсутності державної організаційної та фінансової підтримки налагодити постійно діюче виробництво на цукрових заводах стає неможливим.

Необхідно також враховувати той факт, що цукрові заводи побудовані переважно в сільській місцевості і, по суті, є селище утворюючими. Вони фактично утворюють життєву інфраструктуру в сільській місцевості та в невеликих провінційних містечках. Завдяки їх підтримці сотні тисяч людей мали можливість для працевлаштування, повноцінно планувати своє життя на перспективу. Сьогодні ж більшість з мешканців цих сіл та міст виїжджають у великі міста, за кордон для фінансового забезпечення власної родини.

Кризовий стан у цукровиробничій галузі набув сталого характеру та без реальної державної підтримки забезпечити відновлення її неможливо. Стоїть завдання збільшення посівних площ цукрового буряка та обсягів власного виробництва цукру, створення економічних умов для запобігання зростання цін реалізації цукру на внутрішніх ринках та ліквідації дефіциту цукру для внутрішнього споживання, створення умов для відновлення експорту вітчизняного цукру та залучення інвестицій в цукрову промисловість.

В складі технічних культур важливе значення набуває вирощування льону-довгунця — сировини для легкої промисловості. Традиційно виробництво льону концентрувалося в областях Поліського регіону і щорічно обсяги його виробництва складали 100-115 тис. т. Проте починаючи з 1992-1993 рр. обсяги виробництва льону почали інтенсивно скорочуватись і в 2004 р. вони скоротилися в 10 разів. Такий негативний процес з вирощуванням льону пов'язаний із змінами організаційно-правових умов господарювання, депресивним станом економіки, низьким станом економічної діяльності, відсутністю державної підтримки важливої галузі сільського господарства. Відсутність льону як сировинної бази призвів до занепаду легкої промисловості.

На території Поліського регіону, зокрема в Рівненській та Житомирській областях традиційно вирощувався хміль, необхідний продукт для харчової промисловості. Природнокліматичні умови цього регіону є необхідною, але не достатньою умовою для вирощування хмелю. Процеси у сільському господарстві, що пов'язані із впровадженням ринкових умов господарювання, боляче вплинули на стан цієї галузі. Зростання витрат, неможливість отримання достатніх доходів для забезпечення рентабельності вирощування хмелю, відсутність державних дотацій збитковим сільськогосподарським підприємствам привело до занепаду цієї галузі.

Відродження вирощування хмелю безпосередньо залежить від впровадження заходів агротехнічного та економічного змісту. В їх складі: забезпечення підвищення урожайності, впровадження нових перспективних сортів хмелю, сучасних технологічних процесів з використанням відповідної техніки для закладання та догляду за хмільниками, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зарубіжному ринку.

Досвід передових сільськогосподарських підприємств Рівненської області, наприклад, свідчить про можливості розвитку хмелярства, збільшення валового збору хмелю. На землях ВАТ "Дубнохміль" щорічно зростає врожайність хмелю, вона складає 5-6 ц/ га. Щорічно в області отримують 55-65 т сухого хмелю.

Вирощування картоплі, овоче-бахчевих культур здійснюється на території практично всіх регіонів. Проте найбільші площі для вирощування зазначених культур відводяться на території Поліського регіону. У 2004 р., наприклад було зайнято під картоплею та овоче-бахчевих культурами 550 тис. га, що складає 10,8 % загальної посівної площі регіону. Особливо виділяються в цьому плані Чернігівська, Київська, Волинська, Сумська області. На території Поліського регіону під картоплею та овоче-баштанними культурами зайнято 490 тис га, що складає 8,2% загальної посівної площі регіону. Значні площі під згаданими культурами зайняті у Вінницькій, Черкаській та Хмельницькій областях.

Картопля стала однією із основних продовольчих та кормових культур, а також важливою сировиною для розвитку таких галузей економіки, як крохмалепатокової, спиртової, овочесушильної та ін. промисловості.

Овочівництво, як галузь сільського господарства, забезпечує населення овочевими культурами, що складають важливу частину харчового раціону людини. Вирощування капусти, помідорів, огірків, цибулі, буряків столових, кабачків тощо здійснюється на всій території України з врахуванням природо-кліматичних умов крупними підприємствами, фермерськими господарствами та на присадибних земельних ділянках.

Посівні площі під кормовими культурами займають 15-16% загальної площі сільськогосподарських культур. Найбільша їх площа та питома вага в Поліському регіоні — відповідно 1,29 млн. га та 25,4% особливо в Житомирській, Чернігівській та Сумській областях. Дещо менші площі зайняті кормовими культурами на Поділлі — відповідно 1,1 млн. га та 18,5 % загальної площі сільськогосподарських культур регіону.

Вирощування кормових культур має важливе значення для споживання сільськогосподарськими тваринами, для розвитку тваринництва. До їх складу входять кормові коренеплоди, однорічні та багаторічні трави (конюшина, тимофіївка, люцерна та ін.), що споживаються поряд із картоплею, цукровим буряком тощо.

Зазначимо, що від обсягів вирощування кормових культур у значній мірі залежить розвиток тваринництва.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші