Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія праці
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ТРУДОВА КАР'ЄРА

Кар'єра і соціальна мобільність

Термін "кар'єра" (від французького саrrіеrе — віз та італійського camera — біг, життєвий шлях) ввійшов до наукового вжитку з повсякденної свідомості. У загальному розумінні він означає успішне просування в галузі суспільної, службової, наукової та іншої діяльності. Словник російської мови С. І. Ожегова трактує кар'єру як "шлях до успіхів, значного становища в суспільстві, на службовій ниві, а також саме досягнення такого становища"*104.

*104: {Ожегов С. И. Словарь русского языка. М., 1978. С. 247.}

Вкажемо на деякі характерні ознаки терміна, що зберегли своє значення у науковому розумінні кар'єри. Насамперед, у загальних визначеннях терміна наявна ознака успіху ("успішне просування", "шлях до успіхів") та результат його досягнення. Звернемо увагу на те, що ця, на наш погляд, істотна ознака кар'єри в багатьох наукових публікаціях не знаходила дотепер належного висвітлення.

Крім того, важливим є розуміння кар'єри, з одного боку, як процесу, а з другого — як результату, певного підсумку цього процесу.

Ще однією цікавою особливістю є зв'язок поняття "кар'єра" з терміном "кар'єр" у значенні "найшвидший галоп", тобто стрибкоподібний асиметричний вид руху коня. Погодьтеся, що стрибкоподібність та асиметричність описують дуже важливі сторони сучасної кар'єри.

Наголосимо й на такій специфічній характеристиці, як охоплення цим терміном досягнення успіху в широкому діапазоні сфер діяльності: як службової, наукової, так і суспільної та інших.

Нарешті, зазначимо невипадкове, на наш погляд, розміщення терміна "кар'єра" в одному гнізді з терміном "кар'єризм", котрий трактується як гонитва за успіхом, "зумовлена прагненням до особистого благополуччя" і, відповідно, "в особистих інтересах". Негативний відтінок на всі споріднені терміни підсилюється в роз'ясненні терміна "кар'єрист" — людина, уражена кар'єризмом, що ставить турботу про свою кар'єру та особисті успіхи вище від інтересів суспільної справи. На жаль, стереотип "осудження особистих успіхів" як плід викривленої, заідеологізованої повсякденної свідомості закріпився й у наукових поглядах вітчизняних учених. Так, у довіднику з соціального управління середини 80-х років кар'єризм трактується як "негативне соціальне явище", яке полягає в підпорядкуванні особистості, її професійної діяльності вузько егоїстичним, прагматичним цілям *105. А відомий соціолог Т. 1. Заславська в одній із перших соціологічних праць, присвячених питанням трудової мобільності, стверджувала в середині 70-х років, що "розглядати вертикальну трудову мобільність (тобто трудову кар'єру. — М. Л.) як результат добровільних рішень працівників, очевидно, неправильно"*106. Подібні стереотипи відволікали дослідження від реальних механізмів здійснення і управління кар'єрою, затримували розвиток досліджень цього феномена.

*105: {Див.: Соціальне управління: Довідник. К., 1986. С. 347.}

*106: {Заславская Т.И. Трудовая мобильность как предмет экономико-социологического исследования // Методологические проблемы социологического исследования мобильности трудовых ресурсов. Новосибирск, 1974. С. 41. }

У науковій літературі термін "кар'єра" вживається в широкому та вузькому розумінні. Широке тлумачення кар'єри як загальної схеми життя, що складається з низки епізодів і подій, охоплює не тільки просування життєвим шляхом, а й усі значні зміни на ньому. У вузькому розумінні соціологи визначають кар'єру як "передбачуваний шлях сходами бюрократії".

В останньому розумінні розглядає кар'єру і група новосибірських соціологів —- як сукупність займаних людиною місць, визначених за ранговою шкалою. У більшості визначень кар'єра представлена у вигляді схеми переміщення індивідів з нижчих суспільних позицій на вищі. Польський соціолог Я. Щепанський вважає, що, досліджуючи проблему кар'єри, "насамперед ми стикаємося з мобільністю індивідів, яка полягає в проходженні певних щаблів у будь-якій ієрархічній системі, яке ми називаємо особистою кар'єрою"*107. До розуміння кар'єри він залучає проходження індивідом ієрархічних сходинок "престижу", "доходу", "влади" та ін.

*107: {Щепанський Я. Элементарные понятия социологии. М., 1969. С. 205. }

Не можна не помітити при цьому зайвого звужування розуміння кар'єри, коли вона трактується лише як просування працівника в результаті росту його освітнього рівня, кваліфікації, а також нагромадження досвіду до більш складної праці. Подібне трактування кар'єри немовби маскувало, приховувало наявність ієрархічної соціальної структури радянського суспільства, відволікало увагу людей від породження авторитарного режиму — номенклатурної кар'єри.

Водночас варто визнати, що вже в середині 60-х років друкуються прогресивні соціологічні праці зарубіжних авторів з питань дослідження кар'єри. Так, Еверетт Х'юз у праці "Дослідження занять" пише: "Ми живемо в епоху стрімких змін, а це означає, що змінюються також і кар'єра, й несподівані повороти кар'єр. Усе це надає дослідженню кар'єр, а також інших аспектів занять і роботи певну актуальність і привабливість, що вдало поєднуються з глибоким значенням цього дослідження для з'ясування соціальних і соціально-психологічних процесів"*108.

*108: {Цит. за: Социология сегодня: проблемы и перспективы / Под ред. Г.В. Осипова. М., 1965. С. 515. }

У соціологічній літературі останніх років закріпилося тлумачення кар'єри як просування людини щаблями виробничої, майнової, соціальної, адміністративної чи іншої ієрархії, розгляд її як послідовності занять, виконуваних індивідом протягом його трудового життя.

Термін "трудова кар'єра" розуміють у нашій літературі як у широкому, так і в вузькому змісті. Широке розуміння ототожнює трудову кар'єру з індивідуальним трудовим шляхом працівника, тобто переліком усіх займаних ним робочих місць і вказівкою часу перебування на кожному. Вузьке (а разом з тим і змістовне) розуміння трудової кар'єри пов'язане з уявленням про узагальнену модель шляху, пройденого працівником не між конкретними місцями, а між групами вертикально ієрархізованих місць, які розрізняються за своєю соціально-економічною цінністю.

Процеси трудової мобільності і формування індивідуальних кар'єр тісно пов'язані. Більш того, вони представляють мовби окремі проекції того самого об'єкта, різниця між якими задається характером розв'язуваних наукових завдань. І процес трудової мобільності, і сукупність трудових кар'єр, що реалізуються в суспільстві, формуються з одного "будівельного матеріалу" — індивідуальних трудових переміщень. Але якщо в першому випадку об'єктом аналізу є сукупність переміщень, здійснених усіма працівниками в даний відтинок часу, то в другому — сукупність переміщень даного індивіда (чи даної групи) протягом усього трудового шляху.

Соціологи, на відміну від економістів, зосереджують основну увагу насамперед на переміщеннях індивідів, шансах на кар'єру, а також на факті її усвідомлення, на цілях і мотивах трудової кар'єри, а економічні явища аналізують як чинники формування трудових кар'єр.

Розглянуті нами тлумачення терміна "трудова кар'єра" дають підставу й надалі спиратись на переважне в соціології розуміння її (трудової кар'єри) як послідовності займаних індивідом робочих місць в ієрархічній системі трудової діяльності суспільства, а також самого процесу переміщення працівника з нижчих позицій на виші. У соціологічній літературі вживаються аналогічні терміни: "просування службовими сходинами", "професійно-кваліфікаційне просування", "професійний ріст" та ін.

Подальшу конкретизацію родового поняття "кар'єра", її різновиду — "трудової кар'єри" продовжимо через розгляд поняття "ділова кар'єра". Остання розглядається тут як підвид трудової кар'єри, що поширюється на просування й досягнення успіху в специфічному виді трудової діяльності — бізнесі, підприємництві, комерції, тобто в тих видах економічної, виробничої, торгової та іншої діяльності, які приносять прибуток, або дохід, інші вигоди. Тобто мова йде про кар'єру у тих видах діяльності, що здавна йме ну валися на Русі "ділом" у розумінні її як "підприємство", успіх у якому досягався "діловими" людьми — завзятими, розумними, такими, що знають справу і вміють досягти в ній успіхів.

Справді, слово "бізнес" у перекладі з англійської означає "справа", але не будь-яка, а така, що приносить фінансовий успіх, прибуток, дохід. Щоб досягти успіху, потрібно з чогось починати. Робота з метою одержання прибутку називається підприємництвом. Підприємницька діяльність розгортається на підприємствах: заводах, фабриках, фермах, домашніх майстернях і магазинах, банках і науково-дослідницьких інститутах — усюди, де робиться справа. '

Зауважимо, що справа, підприємництво неодмінно пов'язані з управлінням підприємством і людьми, які там працюють. Тому людина, яка робить справу, чи, іншими словами, суб'єкт ділової кар'єри, є управлінцем, керівником підприємства, будь то власник "справи" чи найманий керівник-професіонал, що спеціалізується на примноженні прибутку, тобто менеджер.

З переходом до ринку необхідною передумовою успішної ділової кар'єри традиційного керівника, управлінця, як і підприємця, директора (вони в англійській мові позначені терміном "менеджер"), стає оволодіння знаннями у сфері менеджменту, формування характерних рис менеджера.

Таким чином, оскільки ділова кар'єра виступає підвидом трудової кар'єри, то сутнісні характеристики є для них загальними. Тим часом розуміння сутності трудової кар'єри у вітчизняній соціології гальмувалось. І насамперед — через заперечення з ідеологічних мотивів загальновизнаної у світовій соціології теорії соціальної мобільності П. Сорокіна. При цьому вилучалася з досліджень кар'єри її методологічна основа. Лише в останні роки поряд з іншими зникають і ці "білі плями" в соціологічних знаннях. Тим самим створюється можливість з'ясувати сутність явища кар'єри як прояву індивідуальної соціальної мобільності й досліджувати особливості її прояву в трудовій мобільності.

Заслуга П. Сорокіна у сфері дослідження соціальної мобільності полягає насамперед у тому, що поряд з мобільністю окремих осіб він надавав великого значення так званій груповій мобільності. Як індивідуальну, так і групову мобільність він розглядав у трьох аспектах: економічному, політичному й "за родом занять". Під економічною мобільністю він розумів зміну рівня доходів, під політичною — зміну ступеня доступу до влади, а під "мобільністю за родом занять" — зміну професії.

П. Сорокін увів поняття вертикальної і горизонтальної мобільності. Перша охоплює всі види підвищення чи пониження статусу з погляду згаданих трьох критеріїв, друга — зміну статусу без зміни його рівня. Основне розходження між суспільствами та епохами Сорокін визначав за такими показниками, як висока чи низька інтенсивність і швидкість вертикальної мобільності, виокремлюючи при цьому "закриті" й "відкриті" суспільства.

Відправною точкою в розробленні теорії соціальної мобільності є положення про соціальний простір.

Соціальний простір утворюють двоє і більше людей. Там, де немає людських осіб або проживає лише одна людина, там немає соціального простору (всесвіту). Окрема людина може перебувати тільки в геометричному, але не в соціальному просторі. "Визначити положення людини чи якого-небудь соціального явища в соціальному просторі — означає визначити її (їх) відношення до інших людей та інших соціальних явищ, узятих за такі "точки відліку""*109.

*109: {Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. С. 298. }

Категорія "соціальний простір" дає можливість визначити положення в ньому будь-якої людини з допомогою методу, подібного до системи координат, яку використовують для визначення геометричного положення об'єкта в геометричному просторі. Складові цього методу такі: визначення відношення людини до певних груп; відношення цих груп одна до одної всередині популяції; відношення даної популяції до інших популяцій, що складають людство.

Щоб визначити соціальний стан людини, необхідно знати її родинний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, її походження та ін. Але оскільки всередині тієї самої групи наявні різні позиції (наприклад король і рядовий громадянин усередині однієї держави), то необхідно також знати положення людини в межах кожної з основних груп населення. Коли ж, нарешті, визначено положення населення як такого серед усього людства (наприклад населення України), тоді можна вважати соціальний стан індивіда визначеним достатньою мірою.

У спрощеному вигляді всі соціальні параметри соціального стану індивіда можна звести до двох основних класів: вертикальний і горизонтальний параметри соціального всесвіту.

Вертикальні параметри служать для позначення ієрархій, рангів, підвищення і зниження соціального статусу, горизонтальні — для опису взаємозв'язків людей, не пов'язаних ієрархічно.

Диференціацію сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі розуміють як соціальну стратифікацію. Диференціація відбиває соціальну нерівність різних верств, груп людей, нерівномірний розподіл прав і привілеїв, відповідальності та обов'язку, наявність чи відсутність соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації досить різноманітні. Основними з них П. Сорокін вважає:

  • • економічну, яка характеризується неоднаковим економічним статусом членів суспільства, наявністю заможних і неімущих, відмінностями в доходах, рівні життя;
  • • політичну, для якої характерна наявність ієрархічно різних рангів у сенсі авторитетів і престижу, звань і почестей, що справді керують, і керованих, незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяї, начальники);
  • • професійну, для якої характерне розрізнення груп за родом їхньої діяльності, престижні і непрестижні професії, поділ професійних груп на керівників різного рангу й підлеглих.

Ці форми тісно переплетені, що складає, на наш погляд, теоретичну передумову для припущення про взаємозв'язок різних видів індивідуальних кар'єр. Крім того, представники вищих верств у одній із форм стратифікації (наприклад економічній) зазвичай належать до таких верств і в інших формах (політичній і професійній). Це стосується й нижчих прошарків. Як бачимо, успіх (чи неуспіх) у просуванні індивіда майже не буває одномірним. Він охоплює, як правило, кілька форм стратифікації, хоча "набір" і пріоритети успіху в кожного будуть свої.

Важливими для дослідження трудової кар'єри є висновки П. Сорокіна про дві основні форми професійної стратифікації:

  • • форму ієрархії основних професійних груп (міжпрофесійна стратифікація);
  • • форму стратифікації всередині кожного професійного класу (внутрішньо-професійна стратифікація).

Фундаментом міжпрофесійної стратифікації вважаються дві умови:

  • • важливість роду діяльності (професії) для виживання і функціонування групи в цілому;
  • • рівень інтелекту, необхідний для успішного виконання професійних обов'язків.

Соціально значущими є ті професії, які пов'язані з функціями організації і контролю групи. Люди таких професій нагадують машиніста локомотива, від якого залежить доля всіх пасажирів у потязі.

Професійні групи, що здійснюють базові функції соціальної організації і контролю, розміщені в центрі "двигуна суспільства".

Крім того, перебуваючи на контрольній позиції "соціального двигуна", хоча б у силу такого об'єктивно впливового положення, яке вони займають, соціальні групи забезпечують для себе максимум привілеїв і влади. Уже цим зумовлюється співвідношення між соціальною значущістю професії і її місцем в ієрархії професійних груп.

Успішне виконання соціально-професійних функцій організації і контролю, природно, вимагає високого рівня інтелекту, ЕОМ для будь-якої фізичної роботи рутинного характеру. Відповідно, ці дві умови виявляються взаємозалежними: виконання функцій організації і контролю вимагає високого рівня інтелекту, а високий рівень інтелекту виявляється в досягненнях (прямо чи побічно), пов'язаних з організацією і контролем груп. Таким чином, можна сказати, що в будь-якому суспільстві більш професійно значуща робота полягає в здійсненні функцій організації і контролю й у більш високому рівні інтелекту, необхідного для її виконання, у більшій привілейованості групи й у більш високому ранзі, що вона займає в міжпрофесійній ієрархії, і навпаки. А оскільки рівень інтелекту залежить від рівня освіти, то, очевидно, і трудова кар'єра також залежатиме від рівня освіти індивіда.

Переходячи до розгляду внутрішньо професійної стратифікації, слід зазначити, що вона має характер внутрішньо професійної ієрархії.

Верхній прошарок у ній займають підприємці чи хазяї, економічно незалежні у своїй діяльності, що полягає (цілком або частково) в організації і контролі своєї "справи" і своїх службовців.

Другий прошарок — службовці вищої категорії: директори, менеджери, головні інженери та ін. їхня роль полягає в організації роботи; за свою інтелектуальну працю вони одержують заробітну плату.

Третій прошарок — наймані робітники; їхня праця цінується дешевше, оскільки вона є, як правило, фізичною.

Переміщення працівника з одного прошарку в інший являє собою індивідуальну трудову мобільність, що є однією зі складових соціальної мобільності. За визначенням П. Сорокіна, "під соціальною мобільністю розуміють будь-який перехід індивіда, чи соціального об'єкта, чи цінності, створеної чи модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої"*110.

*110: {Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. С. 373.}

П. Сорокін розрізняє два типи соціальної мобільності: горизонтальну й вертикальну. Горизонтальна мобільність — це перехід індивіда або соціального об'єкта від однієї соціальної позиції до іншої, розташованої на тому ж рівні, наприклад перехід індивіда з однієї родини в іншу, з однієї релігійної групи в іншу, а також зміна місця проживання. В усіх цих випадках індивід не змінює соціального прошарку, до якого він належить, чи соціального статусу. Важливішою є вертикальна мобільність, яка являє собою сукупність взаємодій, що сприяють переходу індивіда чи соціального об'єкта з одного соціального прошарку в інший. Сюди входить, наприклад, службове підвищення (професійна вертикальна мобільність), істотне поліпшення добробуту (економічна вертикальна мобільність) чи перехід у виший соціальний прошарок, на інший рівень влади (політична вертикальна мобільність).

Суспільство може підвищувати статус одних індивідів і занижувати статус інших. І це зрозуміло: індивіди, що мають талант, енергію, молодість, повинні витісняти з вищих ступенів тих індивідів, які цих переваг не мають. Залежно від цього розрізняють висхідну і спадну соціальні мобільності, або соціальний підйом і соціальний спад. Висхідні плини професійної, економічної І політичної мобільності відомі у двох основних формах: як індивідуальний підйом, або інфільтрація індивідів з нижчого прошарку у вищий, і як створення нових груп індивідів із залученням груп у вищий прошарок поряд із наявними ФУ па ми цього прошарку чи замість них. Аналогічно спадна мобільність існує у формі як виштовхування окремих індивідів з високих соціальних статусів на нижчі, так і зниження соціальних статусів цілої групи. Прикладом другої форми спадної мобільності може служити спадання соціального статусу професійної групи інженерів, яка займала колись дуже високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, що втрачає реальну владу.

Цінною для розуміння механізмів кар'єри є, на наш погляд, думка про її зв'язок із процесом адаптації, а також про сам процес подолання цих бар'єрів. Знання того, яким чином окремий індивід може долати бар'єри і кордони між групами й підніматися нагору, тобто підвищувати свій соціальний, професійний, економічний і політичний статус, допоможе зрозуміти, як відбувається процес сходження.

Соціолог С. С. Фролов звертає увагу на наявність бар'єрів*111, що заважають вільному переходові індивідів з однієї статусної групи в іншу. Один із основних бар'єрів виникає через те, що соціальні класи мають субкультури, які готують дітей представників кожного класу для участі в класовій субкультурі, у якій вони соціалізовані. Дитина з родини представників творчої інтелігенції з меншою імовірністю засвоюватиме звички й норми, які допоможуть їй згодом стати селянином чи робітником. Те саме можна сказати про норми, опанувавши які, дитина стане великим керівником. Проте в кінцевому рахунку вона може стати не тільки письменником (актором, художником), як її батьки, а й робітником чи великим керівником. Просто для просування з одного прошарку в інший чи з одного соціального класу в інший мають значення "відмінності в стартових можливостях". Скажімо, діти міністра й селянина мають різні можливості для здобуття високих посадових статусів. Тому загальноприйнята думка про те, що для досягнення якихось висот у суспільстві потрібно тільки трудитися і мати здібності, виявляється неспроможною.

*111: {Див.: Фролов С.С. Социология. М., 1996. С. 307-308. }

На думку С. С. Фролова, усяке соціальне переміщення відбувається не безперешкодно, а шляхом подолання більш-менш істотних бар'єрів. Навіть переїзд людини з одного місця проживання на інше припускає певний період адаптації до нових умов.

Прагнення досягти більш високого статусу зумовлене мотивом досягнення, що притаманний кожному індивідові і пов'язаний з його потребою домагатися успіхів та уникати невдач у соціальному просторі. Актуалізація цього мотиву породжує в кінцевому рахунку силу, з якою індивід прагне до досягнення вищої соціальної позиції чи до того, щоб утриматися на наявній. Реалізація сили досягнення залежить від багатьох причин, зокрема від ситуації, що складається в суспільстві. Аналіз проблем, що виникають у процесі реалізації мотиву досягнення, доцільно розглядати, користуючись термінами та ідеями, висловленими К. Левіним у його теорії поля*112. Показниками кількісної оцінки соціальної мобільності є швидкість та інтенсивність соціальної мобільності.

*112: {Див.: Зейгарник Б.В. теория личности Курта Левина. М., 1981. }

Під швидкістю мобільності розуміють "вертикальну соціальну дистанцію" або число страт — економічних, професійних чи політичних, які проходить індивід у його русі нагору чи донизу за певний проміжок часу. Наприклад, одному індивідові протягом трьох років по закінченні інституту й початку роботи за спеціальністю вдається обійняти посаду завідувача відділу, а його колезі, котрий закінчив інститут разом із ним, — посаду старшого інженера. Очевидно, що швидкість мобільності вища в першого індивіда, тому що за той самий проміжок часу він переборов більше статусних рівнів. Водночас, якщо якийсь індивід у результаті сформованих обставин чи особистої слабкості з високого суспільного становища скочується, то говорять, що в нього висока швидкість соціальної мобільності, але за статусною ієрархією спрямована донизу.

Під інтенсивністю мобільності розуміють число індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному чи горизонтальному напрямках за певний проміжок часу. Число таких індивідів у будь-якій соціальній спільноті дає абсолютну інтенсивність мобільності, а їхня частка в загальній чисельності даної соціальної спільноти показує відносну мобільність. Наприклад, якщо ми будемо зіставляти число індивідів віком до 30 років розлучених і тих, хто перейшов в інші родини, то мова йтиме про абсолютну інтенсивність горизонтальної мобільності в даній віковій категорії. Якщо ж ми розглядатимемо відношення числа тих, що перейшли в інші родини, до чисельності всіх індивідів віком до 30 років, то мова йтиме про відносну соціальну мобільність у горизонтальному напрямку.

Часто виникає необхідність розглянути процес мобільності з погляду взаємозв'язку її швидкості та інтенсивності. У цьому разі застосовується сукупний індекс мобільності для даної соціальної спільноти. Таким шляхом можна, наприклад, порівняти одне суспільство з іншим з метою з'ясування, у якому з них чи в який період мобільність за всіма показниками вища. Такий індекс може бути розрахований окремо в економічній, професійній чи політичній сфері діяльності.

Залежно від інтенсивності й загальності горизонтальної і вертикальної мобільності суспільства можуть мати:

  • • закритий тип стратифікації, у якому перетинки, що відокремлюють один прошарок від іншого, практично непроникні, а вертикальні переміщення індивідів відсутні;
  • • відкритий тип стратифікації, у якому перетинка між прошарками дуже тонка, з великими отворами для переходу від одного етапу до іншого. Відповідно, вертикальна мобільність тут дуже інтенсивна і має загальний характер. Великі маси людей перемішаються з одного "соціального поверху" на інший ніби широкими "сходами".

Звернемо увагу на виокремлення П. Сорокіним каналів вертикальної циркуляції, якими "дозволено індивідам переміщатися нагору чи донизу з одного прошарку в інший". Поряд зі "сходами" до цих каналів він відносить і "ліфти", що відображає різну швидкість подолання відстаней між "поверхами".

Найважливішими з "ліфтів", які прискорюють рух між соціальними прошарками, є соціальні інститути суспільства: родина, освіта, церква, армія, політичні, економічні та професійні організації. З розглянутого раніше зрозуміло, що ці інститути виконують функції своєрідних соціальних механізмів кар'єри. Вони будуть докладно розглянуті нами у відповідних главах. Тут лише зауважимо, що ці соціальні інститути виконують функції особливого механізму, який контролює процес вертикальної мобільності. Цей контроль полягає, по-перше, у тестуванні індивідів для встановлення адекватного виконання ними соціальних функцій; по-друге, у селекції індивідів для певних соціальних позицій; по-третє, у відповідному поділі членів суспільства за різними соціальними прошарками, у їхньому просуванні службовими сходинками чи деградації. Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної стратифікації, а й своєрідне "сито", що "просіває" індивідів, визначає їм те чи інше місце в суспільстві. Основна мета цього контролю — розподілити індивідів відповідно до їхніх талантів і можливостей для успішного виконання своїх соціальних функцій. У разі невдалого розподілу вони погано виконують свою соціальну роль, і в результаті страждає все суспільство: воно дезорганізується.

Зважаючи на те, що в функціях "соціальних сит" мобільності закладений рівень вимог, які суспільство висуває до індивідів стосовно їхнього просування у верхні прошарки соціальної ієрархії, важливо при "побудові" індивідом своєї кар'єри прислухатися до узагальнень, зроблених з цього приводу П. Сорокіним*113.

*113: {Див.: Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. С. 376 — 377.}

  • 1. За винятком періодів анархії і соціальних потрясінь у будь-якому суспільстві соціальна циркуляція індивідів і їх розподіл здійснюються не принагідно, а мають характер необхідності і строго контролюються різними інститутами.
  • 2. Ці інститути в цілому складають величезний комплекс механізмів, що контролюють увесь процес соціального тестування, селекції та розподілу індивідів усередині соціального агрегату.
  • 3. Церква, родина і школа, а також професійні організації виступають не тільки засобами освіти й переміщення людей; вони виконують ще й функції соціальної селекції і розміщення індивідів усередині "соціального будинку". Причому ці функції мають не менше соціальне значення, ніж функції освіти й виховання.
  • 4. В усій своїй повноті механізм соціальної селекції і розміщення в цілому відповідальний за людей, які населяють верхні і нижні поверхи, — за тих, хто спускається чи піднімається соціальними сходинками, а також за те, які риси притаманні "аристократії" і представникам "нижніх класів" суспільства.
  • 5. Соціальна циркуляція детермінована якістю та природою організації інститутів селекції і частково характером перепон, які вони встановлюють для індивідів на шляху їхнього успішного проходження крізь "фільтри". Якщо ці перепони неадекватні, то й соціальний розподіл буде неякісним. В результаті потерпатиме все суспільство. Якщо вони адекватні і правомірні, то й соціальний розподіл індивідів приведе до процвітання всього суспільства.
  • 6. Те саме можна сказати й про кількісну сторону діяльності цих інститутів: різного роду недо- і надвиробництво еліти впливає на весь соціальний лад суспільства. По можливості бажано уникати і того, й іншого.
  • 7. Будь-яка людина, котра є учасником перебудови суспільства, повинна звертати особливу увагу на проблему правильної реорганізації цих інститутів, насамперед із погляду їхніх тестівних, селекційних і розподільних функцій, а вже потім — як освітніх механізмів. Якщо вони мають дефекти, то жодне соціальне вдосконалення не принесе тривалої і глибокої зміни. Люди, котрі за професійними та особистісними характеристиками не відповідають керівній посаді, яку вони обіймають, можуть "успішно" зруйнувати суспільство, але не можуть створити нічого цінного, і навпаки.

Ці висновки мають служити як орієнтиром у виборі виду кар'єри і самооцінці відповідності для її досягнення свого особистісного потенціалу, так і серйозним застереженням проти зайняття "не своєю справою", вибору не свого шляху кар'єри і обіймання "не свого місця" у суспільстві.

Розгляд основних сутнісних характеристик процесу вертикальної мобільності показує, що кар'єра є одним із різновидів цього соціального явища. В широкому розумінні вона являє собою процес просування індивіда між прошарками і групами суспільства відповідно до свого соціального статусу і ступеня відкритості суспільства чи соціальної групи. Тобто кар'єра є не що інше, як індивідуальна соціальна мобільність. А трудова кар'єра в цьому контексті може розглядатися як окремий випадок соціальної мобільності, а саме як індивідуальна професійна (трудова) мобільність. У цьому зв'язку розглянуті закономірності та сутнісні характеристики явища соціальної мобільності (і її професійної складової зокрема) як родового поняття виступають методологічною основою для розгляду сутності трудової кар'єри.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші