Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Витрати виробництва і прибуток

Для виготовлення товарів і послуг використовуються різноманітні ресурси, або фактори виробництва. Це сировина, паливо та енергія, машини та механізми, різні типи праці різної кваліфікації. Отримання готового продукту передбачає певне поєднання між собою факторів виробництва. Способів такого поєднання дуже багато навіть для одного виробника. Скажімо, можна використати більше живої праці, тоді менше знадобиться машин та механізмів. І навпаки: збільшення кількості та якості технічних засобів приведе до зменшення використовуваної живої праці. Оскільки кожен виробник прагне бути ефективним виробником, то із багатьох альтернативних способів поєднання факторів виробництва він має вибирати такий, який би був ефективним як з технологічної, так і з економічної точки зору.

Технологічно ефективним способом виробництва є той, за якого з чітко визначеного обсягу ресурсів одержують максимально можливий обсяг продукції. Це означає, що не існує жодного іншого способу поєднання даних факторів виробництва, при якому було б вироблено більший обсяг продукції. Технологічно ефективний спосіб виробництва буде і тоді, коли для виготовлення заданого обсягу продукції затрачується найменша кількість принаймні одного фактора виробництва за умови, що кожного іншого виду ресурсу затрачується не більше, ніж при альтернативних способах виробництва.

Технологічно ефективних способів виробництва при виготовленні визначеного обсягу продукції може бути декілька. Тому перед виробником постає завдання вибрати серед таких способів виробництва той, при якому сумарна вартісна оцінка факторів виробництва буде найменшою. Тобто необхідно вибрати такий спосіб, який мінімізує альтернативну вартість використаних у процесі виробництва ресурсів. Такий спосіб виробництва і буде економічно ефективний. Його визначення пов'язано з виробничою функцією, яка показує максимально можливу величину випуску продукції, що може бути здійснений при заданому обсязі факторів виробництва. Оскільки виробнича діяльність дає величину максимального випуску, який може бути здійснений, то вона показує результати альтернативних технологічно ефективних способів виробництва. Використання виробничої функції пов'язане з витратами виробництва. Розглянемо їх.

Суть витрат виробництва та їх види

Щоб здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, слід зробити певні витрати. Будь-який підприємець (фірма, господарське товариство, фізична особа) повинен здійснювати витрати у вигляді певних ресурсів - трудових, природних, інформаційних. Кожен вид ресурсів має вартісну оцінку. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

Проблема витрат виробництва була об'єктом економічної теорії різних течій економічної думки. У колишньому СРСР панувала марксистська теорія витрат виробництва. Вона ґрунтувалася на теорії трудової вартості, згідно з якою розрізнялися суспільні витрати та витрати окремого товаровиробника. Перші вимірювались витратами живої та уречевленої праці й становили вартість товару. В умовах економічної відокремленості, коли кожен виробник виготовляє товар самостійно, його витрати визначаються не всіма витратами живої й уречевленої праці, а лише тими, які він оплачує. Це витрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та витрати на оплату праці працівників, зайнятих його виготовленням. Від суспільних витрат (вартості) вони відрізняються на величину додаткового продукту, який є матеріальною основою прибутку, одержуваного виробником.

Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Це витрати обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті. До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу товару. За своєю природою ці витрати не відрізняються від витрат виробництва і, входячи до вартості товару, збільшують її. Іншою є природа чистих витрат обігу. Це витрати на перетворення товарної форми вартості на грошову, тобто витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом тощо. Вони не збільшують вартість товару, заміщуються після реалізації продукту з одержаного прибутку, створеного у процесі виробництва товару.

У практиці господарювання у колишньому СРСР і в країнах СНД у період переходу до ринкової економіки витрати виробництва підприємств, виражені у вартісній формі, мають назву собівартості продукції. Вона складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію. Всі витрати, що становлять собівартість продукції, визначаються у грошовій формі.

При всій різноманітності витрат їх можна згрупувати за певними ознаками. Зокрема, за економічним змістом це: 1) матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія); 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні заходи; 4) амортизація основних фондів; 5) інші витрати (платежі за обов'язкове страхування майна підприємств, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище тощо). Співвідношення наведених елементів становить структуру собівартості. Вона характеризує загальне економічне становище підприємства, виявляє джерела перевитрат чи економії, загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах для подальшого збалансування їх з усіма розділами виробничої програми. Залежно від структури собівартості розрізняють матеріало-, трудо- чи фондомісткі виробництва.

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме - за статтями калькуляції. Це пов'язано з необхідністю визначення витрат на одиницю продукції, що називається калькуляцією. За статтями калькуляції у структурі собівартості виділяють сировину і матеріали, паливо і електроенергію на виробничі потреби, заробітну плату основних та допоміжних працівників, відрахування на соціальне страхування, витрати на підготовку й освоєння виробництва, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, витрати на управління цехом (іншими підрозділами) і підприємством, втрати від браку та інші витрати. Визначення структури собівартості за статтями калькуляції дає можливість розкрити вплив на собівартість таких чинників, як зміна обсягів виробництва, втрати від простоїв, браку, рекламацій тощо. У зв'язку з цим у структурі собівартості витрати групують залежно від їхнього призначення та здійснення.

У країнах з розвиненою ринковою економікою проблема витрат виробництва вирішується з інших позицій. Центральне місце в ній посідає встановлення взаємозв'язку витрат виробництва і обсягів виробництва та цін на певний вид продукції з точки зору окремого виробника (фірми). Основою теорії витрат виробництва, що нині

Структура витрат виробництва

Схема 9.1. Структура витрат виробництва

панує в країнах ринкової економіки, є феномен рідкісності, тобто обмеженості всіх видів ресурсів та можливості їх альтернативного використання. Останнє означає, що вибір ресурсів для виробництва певного товару свідчить про неможливість виробництва альтернативного товару. Розрізняють декілька видів витрат виробництва (див. схему 9.1).

З позиції феномена рідкісності витрати виробництва фірми можна класифікувати як явні (або зовнішні), фактичні чи грошові та неявні, приховані або внутрішні. Явні витрати виробництва - це ті, що набувають форми явних (грошових) платежів постачальникам чинників виробництва й незавершених виробів. До них належать оплата сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, заробітна плата, оплата транспортних послуг, амортизаційні відрахування, орендна плата за нерухомість, устаткування тощо.

Отже, явні (або зовнішні) витрати виробництва - це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, або ті грошові витрати, що їх фірма робить зі "своєї кишені". Специфікою цих витрат є те, що здійснюється їх суворий бухгалтерський облік, їх відображують на рахунках і в балансі фірми. Тому вони називаються бухгалтерськими витратами фірми.

Однак лише цими витратами не вичерпуються витрати фірми в процесі виробництва. Часто вона використовує ресурси, що належать власникам фірми чи фірмі як юридичній особі. Вони мають вартісну оцінку, але не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому виступають як такі, що фірмою не оплачуються. З позицій фірми такі витрати дорівнюють грошовим платежам, які фірма могла б одержати самостійно, використовуючи ці ресурси альтернативно. Вони і є неявними (або прихованими) витратами. Для того щоб розкрити сутність цього виду витрат виробництва, розглянемо такий приклад. Власник автосервісної фірми працює сам і наймає двох працівників. Приміщення, в якому розташована фірма, є власністю її господаря. Протягом місяця виручка становила 11000 грн. При цьому матеріальні витрати (матеріали, електроенергія, запчастини) дорівнювали 3000 грн, а заробітна плата робітників - 4000 грн. Отже, явні витрати виробництва становлять: 3000 + 4000 я 7000 грн. Проте тільки цим витрати не обмежуються. Для того, щоб здійснювати підприємницьку діяльність, потрібне приміщення. У цьому випадку воно є власністю господаря фірми. Однак він міг його використати альтернативно, здавши в оренду, і отримати дохід у розмірі 1000 гри на місяць. Проте він його не отримає, бо використовує у власній підприємницькій діяльності. Тому цей неотриманий дохід повинен включатися до складу витрат виробництва як неявні витрати.

Крім того, власник фірми бере участь у її функціонуванні своєю працею. А коли б він сам не працював, а свою працю використав альтернативно, скажімо, найнявся на роботу до іншого підприємця, та отримав би дохід у вигляді заробітної плати у розмірі 2000 грн. Отже, загальна сума неявних витрат становить 3000 грн.

З наведеного прикладу видно, що неявні витрати мають прихований характер і, як правило, не відображаються в бухгалтерській звітності фірми. Тому їх ще називають внутрішніми витратами. Проте це не означає, що їх не потрібно враховувати у господарській діяльності фірми. Навпаки, вони мають братися до уваги при обгрунтуванні економічних рішень, що приймаються. Особливої ваги набуває врахування неявних витрат при обгрунтуванні доцільності нових економічних проектів, зокрема будівництва великих об'єктів. При визначенні витрат виробництва слід врахувати не лише витрати, пов'язані з самим будівництвом (це будуть явні або фактичні витрати), а й те, яку кількість земель буде виведено з сільськогосподарського обороту і який дохід можна було б отримати з цих земель, використавши для інтенсифікації виробництва капіталовкладення на спорудження цього об'єкта.

Отже, повні витрати будь-якого виду господарської діяльності (їх ще називають економічними) мають містити, крім явних, грошових витрат, ще й неявні, або альтернативні. Такий підхід дає можливість обрати найобґрунтовані ший варіант рішення з можливих альтернативних щодо використання наявних ресурсів.

У підприємницькій діяльності виділяють і такий вид витрат, як неповоротні. Це здійснені раніше витрати, які за жодних умов повернути не можна. Наприклад, фірма займається перевезенням вантажів. Для цього їй потрібен склад. Щоб його купити, фірма витрачає 12000 грн. Виготовлення рекламної назви фірми на приміщенні складу коштувало 500 грн. Якщо фірма припиняє свою діяльність, то вона може продати склад і повернути витрачені на його придбання 12000 грн. Проте витрати на рекламну вивіску фірма повернути не зможе. Це і є неповоротні витрати.

Якщо фірма планує розширити свою діяльність, перенісши її в нове місце, вона знову має зробити певні витрати на купівлю складу і 500 грн на виготовлення рекламної вивіски. Оскільки неповоротні витрати не відшкодовуються за жодних обставин, то вони в поточних витратах фірми, пов'язаних з її виробничою діяльністю, не враховуються. Коли рішення про здійснення таких витрат прийнято, неповоротні витрати втрачають для фірми альтернативний характер, оскільки можливість використати витрачені у такий спосіб кошти втрачається. Через це, приймаючи рішення про доцільність здійснення виробничої діяльності, керівництво фірми має враховувати лише 12000 грн, які фірма може виручити від продажу складу, а 500 грн, витрачених на рекламну вивіску фірми, в процедурі вибору рішення зовсім не беруться до уваги. Та обставина, що неповоротні витрати фактично не пов'язані з поточними операціями фірми, по суті, виражається приказкою "що з воза впало, те пропало".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші