Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігії в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

РЕЛІГІЙНІ ВИЯВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУХОВНОСТІ УКРАЇНЦІВ

Співвідношення релігійного і національного

Релігія і нація — суспільні феномени, що перебувають у надто складному співвідношенні. Не відіграючи визначальної ролі в процесі розвитку етнічних спільнот, національної самосвідомості, не будучи їхньою детермінантою, неодмінною складовою, релігія залежно від конкретно-історичних умов свого функціонування в суспільному організмі може виступати в ролі важливого, а часом і вирішального модусу етно-утворення, етноінтеграції, а то і етнодезінтеграції. За різних обставин вона набуває етновідрізняльних й етноінтегративних функцій.

Національні риси релігій формуються не під впливом якихось особливостей їхніх віровчень чи культу, а зумовлюються переважно конкретними історичними та географічними умовами життя тих народів, серед котрих вони виникають чи поширюються, специфікою їхньої національної духовності. Як засвідчує історія, релігії (серед них і світові), незважаючи на міжнаціональний чи наднаціональний зміст багатьох із них, були підпорядковані етнічному процесові насамперед тому, що завжди могли виявлятися лише в національних формах, які відповідали духові нації, національній індивідуальності. З динамічно-генетичного погляду релігійний чинник відігравав велику роль у формуванні національної психіки. Водночас, включаючись в етнопсихологічну структуру" релігійні явища набирали етнічного забарвлення. Взаємодія релігії з тими етнічними структурами, в рамках яких вони існували, спричиняла до формування так званого етно-конфесійного синкретизму.

Вплив релігії на національну духовність, що сам по собі є надто складним і суперечливим, насамперед треба з'ясовувати в системі тієї культури, до якої належить та чи інша етнічна спільнота. Унікальність національних культур залежить значною мірою від особливостей бачення і витлумачення ними світу, створення його національних образів.

Абсолютизуючи роль в етнопроцесі економічних зв'язків, у наших наукових працях з етнології тривалий час явно з ідеологічних міркувань абсолютно знецінювали роль держави та релігії в процесах етноінтеграції й етноіндивідуалізації. А тим часом саме вони мають важливе значення в історичній еволюції етнічних явищ. Зв'язок політичних, релігійних та етнічних факторів такий міцний, що ще в давні часи "істинною релігією" виступав культ власної національності, власної держави. Поєднане з релігійним культом національне немовби засвідчувало свою "присутність" у релігійному комплексі і в такий спосіб виконувало роль чинника утвердження релігії й церкви як неодмінних складових того чи іншого суспільного організму.

При розгляді релігійності тієї чи іншої етнічної спільноти вирізняють такі її особливості, які, власне, не є унікальними, а притаманні й іншим етносам. Це засвідчує їхню загальнолюдськість. Річ у тім, що жодна нація не може мати монополію на якусь рису релігійності. Та чи інша з цих рис може бути властивою й іншим етносам. Але кожну націю характеризує їхня специфічна комбінація, яка надає релігійності цієї нації неповторної своєрідності. Специфіку релігійності кожної етнічної спільноти, як і окремих осіб, визначають насамперед най типовіші для неї, домінуючі риси, що виявляються у функціональності цього суспільного утворення.

Фактори формування специфіки релігійності українця

Український етнос пережив страшні історичні часи. За умов тоталітаризму панувала загалом тенденція поглинання націй, сім'ї, релігії. Втрачаючи ці важливі компоненти свого буття, особистість втрачала свою самість. Реальний соціалізм всіляко намагався анулювати суб'єктивність української нації, її духовність, право вважати Ісуса Христа ідеалом істинної людяності. І якщо всупереч цьому український народ ще існує як нація, то це справжнє диво.

Через цілу низку обставин свого підневільного національного буття, через складні внутрішні колізії своєї історії і багато особливостей своєї національної духовності український народ загалом був і є одним із найрелігійніших народів світу. Віра слугувала йому засобом самовираження і виявлення своїх найкращих ідеалів. У ставленні до Бога українець виражав своє ставлення до світу, людей і до самого себе. Історія українства, специфіка його національного буття підтвердили трансцендентність не лише релігії, а й, певною мірою, нашого етнічного начала. Нині, коли ми переживаємо національне відродження,ця трансцендентність релігійного і національного поєднала їх. Релігія шукає в нації своє буття, нація шукає його в релігії.

Релігійність свідомості українців є, з одного боку, наслідком впливу на їхній духовний світ релігійних чинників, а з іншого — продуктом зовнішніх щодо них факторів: географічних, історичних, етнопсихологічних, господарських, соціально-психологічних.

Україна розташована на покордонні між Сходом і Заходом, на перехресті історичних шляхів, на межі зіткнення різних релігій — християнства й мусульманства, різних конфесій — православ'я й католицизму. Ця геополітична межовість ставила українську людину в надзвичайно складну ситуацію незахищеності, робила її об'єктом ворожнечі завойовників зі Сходу і Заходу, Півночі й Півдня. Психологічно відображаючи це, людина перебувала, якщо скористатися твердженням К.Ясперса, на "межах можливостей існування". Через таку розмежованість українці подумки залишали так би мовити нижнє, земне існування, як непридатне для особистого щастя й задоволення, і переносили своє буття на рівень його найвищої, екзистенційної форми. При цьому віссю життя стає не воно саме, не турботи про нього, а щось вище за нього, якась його "трансценденція", ідеал, що переступає і перевищує його земні межі.

По суті, постійне перебування України в колоніальній залежності від інших країн, потреба простого українця підпорядковуватися у своєму житті вищим соціальним верствам, котрі, як правило, були представниками інших етносів, а якщо своїми, то такими, що, асимілювавшись у духовність сусідів-загарбників, втрачали будь-які ознаки рідного народу, породжували в нього "комплекс меншовартості". З одного боку, він поєднувався з таким підсвідомим компонентом української душі, як мазохізм, а з іншого — поступово переростав у "комплекс скривдження", заступництва від якого очікувати на землі було вже ні від кого (Кульчицький А. Риси характерології українського народу // Енциклопедія українознавства. — Мюнхен—Нью-Йорк, 1949. — Т.З. — С.712).

Усе це породжувало бажання надолужити, компенсувати втрачене, спонукало на роздуми про Боже заступництво, прихід з Його волі Царства Правди, Братерства й Вселюдськості. Саме тому євангельська ідея Спасителя, взагалі християнське компенсаторне вчення про страждання в цьому світі і блага в потойбічному знайшли в Україні сприятливий грунт. Утвердженню думки, що релігія є неодмінним модусом життя, сприяло й те, що, не маючи за умов колоніального поневолення якихось інших суспільних інституцій, які б виражали їхні національні інтереси, українці прагнули на роль такого реп-резента поставити церковну організацію. Виступаючи як своєрідне об'єднання віруючих певного населеного пункту чи регіону, церква переймала на себе на місцевому чи регіональному рівні роль чинника національного самовиявлення й самозбереження українства.

У формуванні релігійного світосприймання важливу роль відіграють геопсихічні фактори. Адже на різні природні краєвиди, географічні умови виникають певні реагування у свідомості людини. Саме тому геопсихічний чинник неоднаково позначався на світосприйнятті українців різних регіонів краю.

Характерна особливість більшості ландшафтів України — безмежний степ, що дістав своєрідне відображення в українській духовності. Сприйняття його як чогось нескінченного, неосяжного і недосяжного формує відчуття наявності якогось Абсолюту. Краса степу, його можливість своїми плодами забезпечити життя людини викликає подив перед буттям, перед його досконалістю, і, врешті-решт, дає змогу вбачати у видимих речах послання Бога невидимого як творця їх. "Ба-чучи в природі красу, — відзначає М.Костомаров, — українець думає про Творця її. А оскільки краса стала і постійна, то це породжує відчуття Божої всеприсутності" (Костомаров Н. Исторические монографии и исследования — СПб, 1863. — Т.4. — С.40).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші