Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія історії
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Версія Сковороди

Сприймаючи бога переважно як безособового, як порядок, як вищий закон, як внутрішню природу живого і неживого світу, суспільства і людини, Шефтсбері об'єктивно постає попередником Г.С.Сковороди. Якщо Шефтсбері це питання розглядає досить епізодично і фрагментарно, зосереджуючи свої зусилля на естетичній розробці проблеми єдності прекрасного у макрокосмі і в людині — мікрокосмі, то "нерв" проблеми (смисложиттєву природу законів єдності макро- і мікрокосму історії) він зачіпає лише остільки, оскільки це йому потрібно для розкриття відповідності краси людини красі макрокосму. У Сковороди ж цей "нерв" переноситься з периферії у центр розгляду і стає постійним предметом системного аналізу упродовж всього його життя.

Філософія Сковороди діалогічна за самою своєю суттю. І не так, а можливо, й не тому, що основною формою викладення своїх ідей мислитель взяв філософський діалог, скільки через те, що всі його твори (діалоги, трактати, притчі, байки, вірші) — це свого роду відкриті системи, що замикаються на читача, передбачаючи його співтворчість.

Наріжна проблема, до розв'язання якої Сковорода невтомно запрошує свого співбесідника — це висунутий ще в античні часи принцип — "Пізнай самого себе". Саме крізь призму реалізації цієї вимоги філософ розглядає проблему смисложиттєвих законів людини.

На різних етапах свого філософування Сковорода тлумачить цю вимогу неоднаково. Спочатку і досить довго — аж до створення діалогу "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира" — самопізнання як осмислення вищого закону історичного за самою своєю суттю буття людини Сковорода трактує у найзагальнішому плані. А саме: як осмислення людиною єдності себе, мікрокосму, з макрокосмом. Інакше кажучи, осягнення себе, людини як істоти особливого роду, що на відміну від усіх інших істот, пуповиною пов'язана з богом, є богодухновенною, духовною. І ця духовність подається ним як краплина, у якій фокусується і віддзеркалюється макрокосм природи і суспільства, або ж, за характеристикою Сковороди, — бог. Мислитель невтомно твердить і доводить, що бог — не надістота, не щось зовнішнє щодо людини, що він внутрі неї, її власне осердя, її вищий закон. "Что компас в корабле, то бог в человеке. Компасная в сердце корабельная стрела есть тайный знак, закон, глава, око и царство корабельное... А что ж есть бог, если не вечная глава и тайный закон в тварях? Истину сказует Павел: "Закон духовен есть"53. Так підбиває філософ основний підсумок попереднього етапу роздумів у діалозі "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира", що започатковує якісно новий етап творчості Сковороди. Мислитель доходить висновку, що жити людині за законами справді людського буття, у згоді з богом, — значить, знайти себе, своє місце, місце людини серед інших живих істот, жити за власною натурою. А такою власною, суто людською, автентичною для неї натурою Сковорода вважає духовність, що відрізняє людину від тварин і саму людину від тлінної, зовнішньої, неавтентичної ії природи.

"Закон же сей, — зауважує він, — что есть, если не владеющая тленіем господственна природа"54 . Починаючи з "Алфавіта", Сковорода йде далі. Жити за законом людини і водночас бога, говорить він, справді значить жити відповідно до власної справжньої натури. Але справжня власна натура як закон історичного за природою буття людини тлумачиться ним, починаючи з цього діалога не тільки як натура людини, що є істотою нетваринного роду, це водночас і справжня натура саме цієї людини як істоти неповторної й унікальної, як спорідненість її до певної діяльності. Відповідно переосмислюється й вихідна регулятивна максима Сковороди — "Пізнай самого себе". Самопізнання вже не зводиться до усвідомлення себе як істоти роду людського, вищим законом існування якої є духовність. Воно конкретизується до розуміння своїх специфічних особливостей як індивідуальності, що не підлягає і не піддається наслідуванню. Тим самим закон існування людини взагалі індивідуалізується і постає законом існування саме цієї людини — індивідуальності з притаманною їй спорідненістю. Суспільний же закон — є взаємоузгодженням цих спорідненостей. "Моя речь, — наголошує Сковорода, — единственно точно касается до человекоподобных душ, до честных званий і до благословенных промысла родов, коих божий и человеческий закон вон из сожительства не изгонит, а составляют они плодоносный церкви, яснее сказать, общества, сад, так, как часовую машину свои части. Она в то время продолжает течение, когда каждый член не только добр, но и сродную себе разлившийся по всему составу должности часть отправляет. І сіє — то есть быть щасливым, познать себя или свою природу, взяться за свою долю и пребывать с частию, себе сродною, от всеобщей должности. Сій должности участия есть благодеяніе и услуга"55.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші