Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Українська філософія як культурно-історичний феномен

В історії людської цивілізації вагоме місце посідає українська філософська думка, яка розвивалась спочатку в межах християнського віровчення. Досить згадати твори, що мали не лише релігійний характер, а й філософське звучання. Це твори Нестора "Повість временних літ", Іларіона "Слово про закон і благодать", Смолятича "Посланіє", Туровського "Златоуст", а також визначна пам'ятка літератури "Слово о полку Ігоревім", де чітко простежуються філософські аспекти.

Помітним явищем в історії української культури є філософія Відродження (XIV–XVI ст.). Гуманістичні ідеї розвивали Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський та ін.

Вагомий внесок у розвиток філософської думки зробили представники першої української школи вищого типу – Острозької академії. Це Герасим Смотрицький, Іван Вишенський, Нова Княгиницький, Христофор Філалет.

Слід згадати також представників братств, що виникли на межі XVI–XVII ст. і виражали національний протест проти польсько-шляхетського панування. Разом із тим, діячі братств розвивали проблеми людини, соціального устрою тощо. Це – Мелетій Смотрицький, Ісайя Копинський, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Касіян Сакович.

Вперше в Україні почала викладатися філософія в Києво-Могилянській академії. Але це була в основному схоластична філософія. Професори академії І. Гізель, Г. Кониський, Т. Прокопович, Г. Щербацький велику увагу приділяли проблемам пізнання істини, суті пізнання. Розглядались також проблеми матерії, простору, руху.

Більш детально слід зупинитися на філософських поглядах Григорія Савича Сковороди (1722–1794), "українського Сократа", що зробив вагомий оригінальний внесок в українську філософію.

Г. Сковорода був всебічно освіченою для свого часу людиною, досконало знав стародавні та нові європейські мови, старогрецьку філософію і літературу. Він не побоявся сприйняти вчення Коперніка, визнавав безкінечну множинність світів, не дивлячись на те, що Синод в грудні 1756 р. ще раз підтвердив свої попередні укази про заборону по всій Росії писати і друкувати про множинність світів. Сковорода, починаючи зі своєї першої праці "Дві проповіді" (1791), майже у всіх своїх філософських творах посилався на "коперніканські світи" і "коперніканську систему".

Для філософських поглядів Г. Сковороди характерним є те, що при ідеалістичному, в цілому, розв'язанні основного питання філософії, чітко проявляється матеріалістична тенденція. Це, зокрема, видно з його концепції "трьох світів" та "двох натур". Згідно із нею весь світ складається з "макрокосму", тобто природи, "мікрокосму", тобто людини, та "світу символів", тобто Біблії.

Відкинувши церковну догматику та середньовічну схоластику, Г. Сковорода стверджував, що природа є безкінечна кількість "світів", що всі "світи" існують самі по собі, що "мікрокосм", тобто людина, є закономірною часткою і продовженням "макрокосму", тобто природи в цілому.

Допускаючи, що "духовне начало" властиве всім "трьом світам", Г. Сковорода пов'язував цю думку з концепцією "двох натур" – двох природ (лат. natura – природа). Кожний зі світів, на його думку, має матеріальну – зовнішню, видиму – природу, і природу духовну – внутрішню, невидиму.

Одним із глибоких положень філософії Сковороди є визнання природи як причини самої себе.

Г. Сковорода намагався подолати дуалізм вчення про "дві натури" та знайти "єдине начало", заявляючи, що "два кота в меху скорее, нежели два начала поместятся в мире". Однак він не зумів подолати дуалізм і став на шлях примирення протиріч, розуміючи під субстанцією то "Бога", то щось матеріальне, яке називає то "природою", то "закономірністю", то "внутрішньою пружиною".

Теорія пізнання Сковороди безпосередньо пов'язана з його вченням про "три світи" і "дві натури", вона є двоїстою: з одного боку, Г. Сковорода прославляв силу людського пізнання і вважав, що немає меж його поступальному розвиткові, з іншого – вважав, що "світ символів" є вираженням "божественного" начала природи і людини.

Прагнучи розкрити істинну сутність явищ і єдину "природу" світобудови, Сковорода висловив думку про те, що явище і сутність пов'язані між собою. Але між ними немає тотожності. Не можна обмежуватися поверховістю явищ. Лише пізнання внутрішнього "плану натури", її "закономірності" є істинне пізнання.

Одним із головних питань в суспільних поглядах Сковороди було питання про сутність людини та шляхи, які можуть привести людину і народ до щастя.

Згідно з теорією "двох натур" Сковорода і людину розглядав з боку так званої зовнішньої та внутрішньої природи. Зовнішній бік він називав "телесностью" або "телом земляным", а внутрішню сутність – "телом духовным".

Суспільство, за Сковородою, має "видиму" і "невидиму" натуру, "зовнішню" та "внутрішню" сутність. Воно може бути стійким лише в тому випадку, коли форма співжиття відповідає розумній природі суспільства і людини. А в сучасному йому суспільстві, за Г. Сковородою, "царит тяжелее олова беззаконие", загальна гонитва за "палатами", "венцом", "скіпетром", "елеем", "обладанием народами".

У пошуках щастя Сковорода звертається до праці людини і виступає співцем праці. Щастя людини вів вбачав у праці й у виконанні обов'язку перед Вітчизною. Праця є основою всієї "машини" суспільного життя, "началом" і "венцом радости" людини і суспільства. Праця має бути "сродною", тобто узгоджуватись з природними здібностями і прагненнями людей. Цій "сродності" Г. Сковорода надавав великого значення у виправленні соціальних недоліків.

Важливою рисою суспільно-політичних поглядів Г. Сковороди була його любов до Вітчизни, до народу. Єдиним завданням його життя, говорив він, є просвіта народних мас. Водночас йому були чужі прояви національної обмеженості, прославляв Б. Хмельницького за возз'єднання з російським народом.

Зневажливе ставлення панівних класів до свого народу, мови та звичаїв Г. Сковорода розглядав як щось дике: "Русь не русская видится мне диковинкою, как если бы родился человек с рыбьим хвостом или собачьей головою..."

Г. Сковорода вважав необхідним виховувати кожну людину в єдності зі своїм народом, як громадянина своєї Батьківщини. Він пристрасно виступав проти захоплення "виписними" та "покупними" іноземними вчителями "із німців та французів", вбачаючи в цьому "відхід" від свого народу.

Г. Сковорода вважається засновником "філософії серця". В чому суть її? В центрі світогляду Г. Сковороди є людина, її духовний світ, її щастя. Науки про природу задовольняють тілесні потреби, але не тілесне, не матеріальне є головним для людини. Тому ці науки не навчають людину, як бути щасливою. Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Природа ж людини не вибирається людиною, вона – від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати й обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси – вчення Сковороди про "сродну" працю.

Памфіл Юркевич (1827–1874), послідовник Г. Сковороди, більш детально розробляв "філософію серця".

Закінчив Київську духовну академію, пройшов шлях викладача, магістра, професора. У 1861 р. запрошений до Московського університету на посаду завідувача кафедри, був деканом історико-філологічного факультету, його учні – В. Соловйов, В. Ключевський.

Філософські погляди П. Юркевича – теологічний ідеалізм. Біблія, на його думку, є єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, стверджує Юркевич, у біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини. Центральною фігурою в його філософській системі є індивідуальна особа, суттю її є не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку реалізують люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і душевною діяльністю існує не причинний зв'язок, а лише ідеальний, "доцільний", в основі якого лежить духовна сутність.

П. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Матеріалізм не спроможний дати правильну картину світу, зрозуміти суть свідомості, руху. В праці "З науки про людський дух" виступає проти матеріалізму Л. Фейєрбаха і М. Чернишевського. Не задовольняє його також ідеалістична філософія, критикує діалектику Гегеля.

Тарас Шевченко (1814–1861). Філософські та суспільно-політичні погляди Т. Шевченка мають своєрідні риси, в яких відбиваються традиції культури українського народу. В центрі його світогляду стоять суспільні проблеми. Твори Т. Шевченка пронизані духом класової боротьби. Він говорив про необхідність збройної боротьби селянства з поміщиками, з кріпосним гнобленням, звертався до селянства із закликом до повстання.

Шевченко виступав поборником братського революційного єднання і дружби українського, російського і всіх пригнічених народів, борцем за дружбу слов'янських народів. Водночас Шевченко боровся проти національного гніту панівних класів царської Росії. Царя він називав "палачом" України, гнівно звинувачував самодержавство в тому, що воно зробило Білорусію "країною тужіння і плачу".

Суспільно-політичні погляди Шевченка тісно пов'язані з його матеріалістичними переконаннями. У своїх творах Шевченко обстоював думку про те, що природа, матерія вічна і безкінечна. У природі все перебуває у процесі перемін, старе помирає, нове народжується. Людина здатна пізнати світ, а джерелом пізнання є реальне життя, дійсність.

Т.Г. Шевченко високо цінував перетворювальну роль науки та техніки в суспільному житті. Він передбачав, що могутній розвиток промисловості, техніки зрештою приведе до того, що феодальний устрій скрізь загине.

Михайло Драгоманов (1841–1895) називав себе позитивістом (послідовником О. Конта, Г. Спенсера, П. Прудона), хоча у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично оцінював християнство. Людина має пізнавати світ, відкривати його закономірності.

Суспільні погляди М. Драгоманова будувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства є покращення життя людини.

Світоглядній позиції М. Драгоманова властива ідея поступу, метою якого є ідеали лібералізму та соціалізму. Соціалістичним ідеалом М. Драгоманова е добровільна організація гармонійно розвинутих особистостей, анархістське суспільство ("безначальство", за М. Драгомановим). Досягти цього можна шляхом федералізму. Але ідеал "бездержавності" призводить М. Драгоманова до байдужості щодо національно-політичної самостійності України. Він – проти "українського сепаратизму". За це його критикував І. Франко.

Іван Франко (1856–1916) у своїх працях стверджував, що в основі світобудови лежить ніким не створена і не знищувана, яка вічно розвивається, матерія, яку І. Франко часто називає "мати-природа". Важливішою властивістю матерії є рух, змінюваність.

І. Франко стверджував, що закони розвитку матеріального світу повністю пізнавані. Предметом пізнання є природа, тому що "поза природи немає пізнання, немає правди". Можливості людського пізнання безмежні. Пізнання починається з відчуттів, які є результатом дії зовнішніх речей на органи чуттів. Але відчуття не дають всебічного і повного знання. Це досягається лише "критичним розумом, що спирається на детальне вивчення і порівняння фактів та явищ". Пізнання для І. Франка є засіб підкорення природи. Завданням науки є розкриття законів природи, допомога людям в її підкоренні.

У поясненні суспільних явищ Франко проголошував деякі елементи матеріалістичного розуміння історії. Так, історію він розглядав як закономірний процес, в якому найважливішу роль відіграють матеріальні фактори. Він впритул підійшов до розуміння ролі матеріального виробництва в житті суспільства: "...матеріалістична економія проголосила і прекрасно мотивувала ту тезу, що суспільні й політичні заклади е зовнішнім проявом або, за образним висловом, є надбудовою виробничих відносин певного суспільства..."

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші