Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Основи психології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення та розвиток психологічної науки в Україні

Взагалі психологія мас давню історію, але як самостійна наука вона досить молода, її вік приблизно становить лише сто років. 1 за цей час вітчизняна психологічна наука сформувала свою історію і традиції, які не віддаляються від світових. Протягом останніх сімдесяти років вона зазнавала дуже великого негативного тиску з боку державних інститутів. Але це призвело не стільки до занепаду психологічного знання, скільки до деякого специфічного відгалуження від основних напрямків світової психологічної науки.

Враховуючи те, що історія України в цей період нерозривно пов'язана з історією російської імперії, можна зазначити, що і розвиток української психологічної науки, як і взагалі наукового пізнання, пов'язаний з російською наукою.

Значним науковим, культурним та просвітницьким центром України була Києво-Могилянська академія (1589-1814), створена у 1632 р. у результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл. Серед її випускників були такі відомі вчені, як основоположник наукового акушерства у Росії Н. Амбодик, директор Петербурзької медико-хірургічної академії С. Андрієвський. екстраординарний професор кафедри фізіології та дієтики Московського університету Ф. Барсук-Моісеєв (Мойза), док тор медицини, член Російської академії наук, почесний член Римської академії А. Італійський та ін. Наявність значної частини випускників Києво-Могилянської академії серед вчених-медиків пояснюється тим, що одним із завдань цього навчального закладу була підготовка слухачів для Медико-хірургічної академії, тобто майбутні лікарі отримували загальноосвітню підготовку у Києво-Могилянській академії.

Яскравим представником української психологічної науки вважається відомий філософ, психолог, професор, викладач цього визначного вузу - Г. Кониський (1717-1795).

Прогресивна позиція Кониського характеризується історичним оглядом вивчення душі та її поділом на вегетативну, чуттєву і раціональну.

Кониський визнавав активний характер відображення предметного світу органами чуття. Він вважав, що головними властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя, визнаючи необхідність "згоди" між душею і тілом.

Визначаючи, що передусім відрізняє одухотворене тіло від неживого, вчений вдається до кількісного (численні дії душі) та якісного (тіло саме не може бути причиною дій, нею виступає душа) критеріїв.

Вихідною позицією в тлумаченні психіки Г. Сковороди (1722-1794) була феноменологія самопізнання як пізнання найглибшого в бутті. Він розглядав психіку людини як мікрокосмос, який є образом і подобою макрокосмосу: через самопізнання своєї суті пізнати суть світу. Підтвердженням тому є життєвий досвід мислителя-мандрівника.

У психологічних працях, які підготували викладачі Києво-Могилянської академії (більшість із них збереглася в рукописах), знайшли свій синтез античні ідеї (найбільш Аристотелівські), ідеї патристики та просвітництва. Розроблялись концепції щодо сутності душі взагалі, ролі росту і розмноження та чутливості тіла в формуванні душевних якостей, виявлялась сутність розуму та свободи волі. Особлива увага приділялась проблемі спонукання до людських дій та вчинків.

Психологія виділяється в самостійну науку в середині XIX століття. У цей час широку популярність здобули погляди українського філософа П. Д. Юркевича, який починав свою діяльність викладачем у Київській духовній академії.

Набагато випереджаючи ідеї представників екзистенціалістичного, персоналістичного та інших філософсько-психологічних напрямків, Юркевич стверджував індивідуальність людської істоти, вичленив особистісне "суще", яке перетворює те, що може бути (ідея), в те, що є (дійсність), визнавав пріоритет переживань, почуттів над розумом, спробував поєднати сутність та існування, гносеологічний та аксіологічний аспект у вивченні людини.

У 1862 році в Київській духовній академії відкривається кафедра психології, а згодом, завдяки зусиллям М. Троїцького, і психологічна лабораторія (прийнято вважати, що психологія як самостійна наука існує з часів організації В. Вундтом у 1979 році лабораторії експериментальної психології у Лейпцигу).

Згодом Троїцький був запрошений на роботу до Петербурга. До Московського університету від'їздить Юркевич; розвиток психології дещо уповільнився. Представниками нової хвилі української психології були професори Сікорський та Челпанов.

І. А. Сікорський є автором унікальної праці з фізіогноміки. Ця робота є підсумком діяльності вченого. Починав же він з експериментального вивчення психічних процесів. Результати цих досліджень були узагальнені у праці "Про явища втоми при розумовій праці у дітей шкільного віку". Сікорський приділяв виняткову увагу психологічній культурі психіатричної служби в країні. Він сприяв успішному поширенню ідей про необхідність знання психіатрами також і нормальної психології, що дає нам право вважати його одним із засновників вітчизняної патопсихології. Сікорський проводив психологічний та патопсихологічний аналіз творів літератури і мистецтва, особистостей видатних мислителів та художників, що поклало початок з'ясуванню сутності проблеми психічних відхилень і таланту [331].

І. А. Сікорський був добре відомий за кордоном. Так, його книги "Душа дитини", "Про заїкання", "Про явища втоми" були перекладені та видані у Бельгії, Франції, Англії та Німеччині.

Більшість психологів-дослідників після певних наукових досягнень на батьківщині перебиралися у центри Російської імперії - Москву та Петербург (С. Л. Франк, М. О. Бердяєв, П. Д. Юркевич, М. М. Троїцький, І. А. Сікорський). Це зрозуміло, адже обладнання наукових лабораторій, багатство бібліотек, концентрація видатних вітчизняних науковців у цих містах приваблювали вчених. І мислитель, зарекомендувавши себе на Батьківщині, від'їздив до центру. Цьому сприяла й політика централізації всіх сфер культурного та наукового життя країни, яку спеціально проводив уряд Росії. Сікорський також від'їздить з Києва до Петербурга, але, відчувши відрив від рідної землі, повертається назад.

Як окрему групу можна виділити російських фізіологів, які здійснили вагомий внесок у розвиток психологічної науки в Російській імперії. Вони зробили великий поштовх у розробці психофізіологічних основ світового психологічного знання.

Відомий російський фізіолог І. М. Сеченов (1829-1905) у 1863 р. опублікував працю "Рефлекси головного мозку", де виклав своє розуміння природи психіки. Сеченов поставив за мету довести, що всі акти свідомого і несвідомого життя за своїм походженням є рефлекторними. Він вважав, що рефлекс завершується, як правило, дією і рухом: "Вся безконечна різноманітність зовнішніх виявів діяльності мозку зводиться остаточно лише до одного лише явища - м'язового руху" (цит: Сеченов І. М., 1961). Але, на відміну від Декарта, Сеченов розглядав рефлекс як складний психофізіологічний акт, тобто не зводив його до простого механічного руху. Виявивши процес центрального гальмування в корі головного мозку, він довів, що не кожна думка, яка виникла під дією зовнішніх впливів, одразу переходить у зовнішню дію, вона може бути і рефлексом із затриманим, тобто загальмованим, кінцем. В основі психічних явищ, таким чином, лежать фізіологічні процеси, які можна дослідити за допомогою об'єктивних методів.

Матеріалістична концепція Сеченова про рефлекторну природу свідомої та несвідомої діяльності людини мала подальший розвиток у працях геніального дослідника І. П. Павлова (1849-1936), зокрема у вченні про психічну (вищу нервову) діяльність та дві сигнальні системи.

Павлов за допомогою розробленого ним методу умовних рефлексів довів, що "перші сигнали", навіть за умови однакової їхньої сили, викликають різні реакції у тварин, залежно від типу психічної (вищої нервової) діяльності. Виявилося, що типи вищої нервової діяльності ідентичні в людини і вищих ссавців. Вони характеризуються силою збудження і гальмування, їх рухливістю і врівноваженістю. Враховуючи різні поєднання цих фізіологічних процесів, Павлов виділив чотири основні типи психічної діяльності: І) сильний урівноважений рухливий (жвавий); 2) сильний урівноважений інертний (спокійний); 3) сильний неврівноважений (нестриманий); 4) слабкий.

Учення про типи психічної діяльності стало науковим підґрунтям для подальшого вивчення природних основ темпераменту. Разом з тим, тип психічної діяльності - це основа тієї чи іншої стійкої поведінки в різних умовах.

Внаслідок пристосування організму до багаторазових одноманітних впливів зовнішнього середовища утворюється динамічний стереотип. Разом зі змінами у зовнішньому середовищі він повинен змінюватися. Проте стереотип (у людини це різні звички), чим старіший і міцніший, тим важче піддається перебудові, а іноді призводить до гострих конфліктів і нервових зривів.

Таким чином, І. М. Сєченов та І. П. Павлов довели, що в основі психічної діяльності, яка має рефлекторний характер, лежать матеріальні, фізіологічні процеси, що відбуваються в корі головного мозку. Заклавши матеріалістичні підвалини психології, вони вплинули на розвиток природознавства та філософської думки в Росії.

Значний внесок у розуміння сутності співвідношення психіки та мозку зробив Г. І. Челпанов. Згодом він за фінансової підтримки Щукіна відкриває психологічний інститут у Москві (нинішній Інститут загальної та педагогічної психології").

В Україні психологія розвивається як інтегральна частина світової психологічної науки. На початок XX ст. сформувалися відомі наукові школи: Київська (Г. І. Челпанов, І. А. Сікорський, С. А. Ананьїн), Одеська (І. М. Сєченов, 1.1. Мечніков, М. М. Ланге, С. Л. Рубінштейн). Уже на той час психологія розвивалась не лише як академічна наука, що ставила питання про сутність душі, але й як практична галузь суспільного життя: психологами розв'язувались проблеми, пов'язані з науковим забезпеченням умов оптимального розвитку особистості. Так, у 1884 році в Києві було відкрито інститут для навчання сліпих дітей, одним з піонерів освіти на Україні був А. Щербина. У своїй практиці він широко використовував психологічні знання.

Унікальними сторінками світової психології є теорія творчості, яку розробляли послідовники О. О. Потебні (Д. М. Овсянико-Куликовський та ін.), розвідники Українського наукового товариства під керівництвом М. Грушевського та І. Франка.

Одним із найбільших центрів розвитку експериментальної психології у 20-30-х роках був Харків, де проводив перші дослідження видатний психолог Л. С. Виготський. Теоретичні положення Л. С. Виготського про розвиток психіки, мовлення, мислення стали вагомим внеском у клінічну психологію [122, 123, 124].

У 30-ті роки в Україні сформувалася група талановитих психологів-дослідників (О. М. Леонтьєв, О. В. Запорожець, О. Р. Лурія, І. А. Соколянський, В. П. Протопопов, Л. С. Залужний, П. І. Зінченко, Л. І. Божович, П. Я. Гальперін та ін.). Більшість названих учених працювала в Харкові, що певний час був столицею Радянської України. Вони планували перетворити Харківський університет у свій інтелектуальний центр. Отже, умови наукової праці в той час кращими були в Україні, але в подальшому, у зв'язку з централізацією керівництва країною, матеріальна база науки та видатні науковці концентрувалися в Москві. Відбувалося штучне "перекачування" їх із периферії до центру.

До психологів, які приїхали з Москви, приєднались дослідники, що сформувались на Україні. Проведені цією групою дослідження визначили розвиток всієї психології у колишньому СРСР у період від 30-х до другої половини 80-х років (до так званого періоду перебудови).

У 30-х роках XX ст. із Л. С. Виготським працюють О. М. Леонтьєв та О. Р. Лурія; у цей час в Харкові організувався психоневрологічний інститут, на базі якого пізніше створюється Всеукраїнська психоневрологічна академія і при ній - сектор психології. Завідувачем сектора призначили О. Р. Лурія, завідувачем відділу дитячої і генетичної психології став ОМ. Леонтьєв. Ґрунтуючись на ідеї культурно-історичної теорії Виготського, Леонтьєв проводить експериментальні дослідження, що розкривають механізм формування вищих психологічних функцій, починає проводити аналіз розвитку психіки у філо- та онтогенезі. Ці ідеї базувалися на досягненнях харківських психологів і знайшли відображення у фундаментальній праці "Проблеми розвитку психіки". У даний період проводиться теоретичне і експериментальне вивчення проблеми діяльності як фактора розвитку психіки людини. Психічні процеси розглядаються як форма відображення діяльності.

Згодом О. М. Леонтьєв, О. В. Запорожець, О. Р. Лурія, Л. І. Божович, П. Я. Гальперін переїздять до Москви і стають тамтешніми лідерами психології. З часом вони починають відігравати основну роль у визначенні спрямованості психологічних досліджень та організації психологічної науки в СРСР. О. М. Леонтьєв посів місце декана факультету психології в МДУ, О. Р. Лурія та П. Я. Гальперін були завідувачами кафедр Московського держуніверситету, Л. І. Божович - завідувач лабораторії Інституту загальної та педагогічної психології АПН СРСР (Москва), О. В. Запорожець - організатор та директор Інституту дошкільного виховання АПН СРСР (Москва).

Роботи московської школи з психології, яка вважала Л. С. Виготського своїм засновником, є конкретизацією та розвитком тих фундаментальних наукових засад, що були сформовані харківською групою психологів за порівняно короткий час її існування.

Переїздом психологів з Харкова до Москви не обмежився відтік інтелектуальних сил з України до центру. У 1930 році до Ленінграда від'їздить одесит С. Л. Рубінштейн. Спочатку він обіймає посаду професора у Ленінградському педінституті, а після другої світової війни - завідувача сектора психології Науково-дослідного інституту філософії АПН СРСР у Москві.

С. Л. Рубінштейн 40 років прожив в Україні. Він працював в Одеському університеті, а також у центральній науковій бібліотеці на посаді директора. Читав лекції з психології, теорії мистецтва, логіки, основ теорії знання, історії філософії тощо. Власне психологічна діяльність Рубінштейна проходила у складній ситуації. Панівним напрямком психології у країні була рефлексологія. Однак у жодній із своїх праць цього періоду Рубінштейн навіть не згадує про цей напрямок. Монографію Л. С. Рубінштейна "Основи психології" можна вважати підсумком його наукової діяльності в Україні. У ній він заперечує погляд на поведінку людини як сукупність реакцій і розвиває теорію свідомих дій і вчинків.

Надзвичайне зацікавлення Рубінштейна українською мовою як загальнокультурним феноменом приводить його до видатної творчої особистості - українського лінгвіста, етнографа і психолога О. О. Потебні.

Спостереження психіки в цілому, узагальнення його теорії дозволяють вважати, що Рубінштейн знайшов у творчості Потебні близькі йому мотиви. Праці Потебні, безсумнівно, мали вплив на формування інтересу Рубінштейна до проблем мислення і мовлення.

У 1927 році від'їздить зі Львова відомий галицький психолог, професор С. В. Ба-лей, який аж до 1952 року викладав психологію у Варшавському університеті.

Слід додати, що з України до Москви виїздили психологи і до революції 1917 року (Челпанов, Трубецькой та ін.). Багато психологів загинули у роки громадянської війни та в період становлення влади більшовиків.

У 1922 році висланий з країни професор Київського університету В. В. Зеньківський, автор унікальних робіт з психології.

Від'їзд психологів з України посилив наукові можливості сусідніх країн, одночасно послабивши українські. Причини та спрямування переміщення наукових сил, у тому числі й еміграційні, ще не вивчені.

Світове визнання здобули праці українських психотехніків та українських психогігієністів (Ф. Р. Дунаєвський, Ю. М. Сирків, С. Л. Рубінштейн, 3.1. Чучмарьов, М. М. Мандрик).

Українська психологія зробила вагомий внесок у розвиток світової психології. Однак, починаючи з 30-х років, в українській психології відбувалися процеси, які негативно впливали на творчість психологів. Проходило згортання важливих напрямків психології, накладання на багатьох з них табу. У зв'язку з цим інтелектуальний потенціал української психологічної науки не зміг бути належним чином виявлений.

Тому на теперішній час розвиток української психології тісно пов'язаний з розробками у зарубіжній науковій думці.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші