Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розвиток ідей класичної школи в українській політекономії

З розвитком елементів капіталізму в Росії та Україні виникла необхідність обґрунтування цього ладу та посилення його переваг. Першими представниками класичної політичної економії в Україні були Я.Козельський і В.Каразін.

Яків Павлович Козельський (1724-1795) був видатним філософом і просвітником, написав такі праці як "Государ і міністр", "Філософські пропозиції". У своїх працях він виступає проти феодального ладу і пропонує перейти до буржуазного, змалював програму переходу до ринкової економіки. Досліджував економічні категорії товарного виробництва. Так, працю визначив як джерело багатств суспільства, а не обіг як вважали меркантилісти, причому працю у всіх сферах виробництва. Працю він поділяє на необхідну і додаткову. Критикує меркантилістів за їх надмірну прихильність до грошей, і доводить, що багатство суспільства створюється в процесі праці. Аналізуючи продуктивність праці, Козельський називає шляхи її підвищення за рахунок матеріальних та моральних заохочень.

Я. Козельський дає характеристику власності та визначає її місце в економічній системі, зазначає, що кожна людина має рівні права на власність. При цьому розумів, що приватна власність є джерелом суспільної нерівності, проте саме її вважав основою ідеального суспільного ладу. Він дає чітке визначення ринковій економіці як суспільству, що побудовано на вільному обміні товарами, кожен член якого отримує прибуток на основі обміну виробленими продуктами.

Козельський критикує церковно-релігійне вчення про державу та закони, оскільки, на його переконання, держава і закони є продуктом угоди між людьми, продуктом суспільного договору, а тому можуть змінюватись на користь людей.

Василь Назарович Каразін (1773-1842), один із засновників Харківського університету, критикував кріпосництво, за що був ув'язнений. Він виступав за обмеження експлуатації селян поміщиками, вказував на переваги найманої праці над примусовою. Каразін запропонував впровадити систему регламентації повинностей селян, що сприяло послабленню експлуатації їх поміщиками та підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці. Він також пропонував поступово переходити від поміщицького ладу до буржуазного. Спираючись на вчення західних економістів, висунув заходи щодо розвитку промисловості і торгівлі. Вчений наголошував також на зниженні податків, які гальмували розвиток промисловості.

Важливу роль у розвитку народного господарства Каразін надавав грошам, грошовому обігу та фінансам. При цьому походження грошей пов'язував лише з дорогоцінними металами: золотом і сріблом. Велику увагу він приділяє сталому курсу грошей, визначаючи причини знецінення паперових грошей та пропонуючи заходи щодо зміцнення грошової одиниці, впорядкування обігу розмінної монети.

Отже, Козельський і Каразін пропонували ліквідувати феодальний лад, кріпосництво; розглядали аграрні питання, а також перехід до ринкових відносин. Виходячи з цього, їх вчення можна прирівняти до вчень фізіократів.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) - філософ, поет, він був демократом, гуманістом і просвітником. Висловлював свою економічну і філософську думку, критикував гоніння за багатством та інші пороки феодально-кріпосницького суспільства. Особливість поглядів полягає в тому, що він поєднував матеріалістичне з ідеологічним.

Центральне місце у поглядах Сковороди посідала людина і суспільне життя. Внутрішню суть людини він трактував як боротьбу добра і зла. Джерело зла він вбачає у соціальній нерівності та несправедливості, в розшаруванні суспільства на бідних і багатих. Г.Сковорода критикував всіх, хто був причетний до експлуатації селян: церковників, багатіїв, а також і чиновників, та й всю систему управління знизу до верху. Всіх правителів він порівнював з вовками, що правлять у вівчарні. Сковорода дає характеристику всій системі управління, показує, що вона є не чим іншим, як пограбуванням бідняцької частини українського села. У творі "Алфавіт, чи буквар світу" він говорить про визначальну роль праці в діяльності людини та у житті суспільства. Праця, вважав Г.Сковорода, - основа всього суспільного життя, початок і кінець радості людини і суспільства. У праці він побачив основу суспільного благополуччя, правових норм і етичних принципів. Уявлення Г. Сковороди про майбутні форми суспільного устрою хоч і теологічні за формою, за своїм змістом були демократичними й патріотичними, оскільки основу суспільства він вбачав у рівному володінні всіх членів суспільства всіма благами, в праці - суспільний добробут, у республіці - найрозсудливіший політичний устрій, у поширенні освіти серед народу - умову його духовного розвитку.

Представником класичної політичної економії в Україні також був Тихон Федорович Степанов (1795-1847), який пропагував ідеї А. Сміта і Д. Рікардо, виступав проти доктрини меркантилізму, кріпосництва, проголошував ідеали свободи економічної діяльності. У праці "О теории и практике политической экономии", характеризував предмет політекономії як науку про багатство, яке накопичується, розподіляється, споживається в суспільстві. Досліджував основні проблеми політекономії, такі як сутність та джерела багатства, природа та праця, продуктивні та непродуктивні класи, капітал та його нагромадження, прибуток тощо.

Аналізуючи питання про походження багатства, наголошував, що праця виступає суб'єктом, а природа - об'єктом його дії (погоджувався з Ф. Кене). Т. Степанов вважав, що багатство в цілому складається з природи, праці та капіталу, характеризуючи при цьому знаряддя виробництва за капіталізму як капітал, що застосовується для отримання прибутку. Т. Степанов розумів, що капіталісти отримують надлишок продукту як додаткову вартість, хоч самої категорії "додаткова вартість" не розумів. Аналізуючи працю, стверджував, що вона тим продуктивніша, чим вільніша від всяких утисків (підтримував теорію А. Сміта і Д. Рікардо) визначав залежність прибутку від заробітної плати. Цими положеннями автор підкреслював, що прибуток є частиною вартості, створеної працею.

Одним з перших серед економістів країни правильно зрозумів мету капіталістичного виробництва - прагнення до збагачення. "Машини" розглядав з погляду розвитку продуктивних сил і тієї користі, яку вони приносять людству, оскільки машина "вдосконалює працю", скорочує витрати виробництва і збільшує прибутки капіталістів.

Степанов відіграє значну роль у розвитку вітчизняної статистики, розглянувши основні проблеми статистики в праці "Про статистику взагалі" (1831). Він виступає за свободу розвитку товарно-грошових відносин, кредиту, реформування податкової системи.

Іван Васильович Вернадський (1821-1884) - професор політекономії Московського університету. Закінчив Київський університет, навчався також у Австрії, Німеччині, Англії та Франції. У працях "Предмет политической экономии", "Очерки истории политической экономии" дав наукове визначення предмета політекономії, показав дію економічних законів. Був дослідником в галузі політичної економії, статистики, митно-тарифної політики, міжнародно-політичних та економічних проблем тогочасної Європи.

"У політичній економії, - писав І. Вернадський, - немає, можливо, жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби. Як би ви не обмежували їх коло, вони все-таки залишаються в її межах і притому тією межею, до якої, як до центру, тяжітимуть усі висновки науки". І. Вернадський виклав свій погляд на стан вивчення потреб меркантилістами, фізіократами й А. Смітом, якому й віддав перевагу. На основі проведеного аналізу І. Вернадський зробив висновок, що теорію потреб до нього ніхто не викладав ясно, чітко і яскраво. Важливою вимогою у з'ясуванні теорії потреб, на його думку, є включення в об'єкт аналізу суспільства і людини.

Учений зробив усебічний аналіз національних, індивідуальних, регіональних та інших видів потреб, розкрив їх залежність й об'єктивний характер. Він довів, що суспільство повинно не протистояти, а сприяти задоволенню потреб. В інтерпретації потреб економіст відстоював принцип свободи, поглиблюючи класичну економічну теорію у сфері вивчення потреб.

Праця І. Вернадського "Нарис теорії потреб" (1847) була співзвучна з програмними вимогами демократії, слугувала їй певною теоретичною опорою. Водночас вона є свідченням того, що українського економіста можна вважати першодослідником теорії потреб, яка посідає особливе місце в економічній теорії.

І.Вернадський був прихильником невтручання держави в приватну ініціативу, за вільну конкуренцію, характеризував такі економічні категорії, як капітал, праця, суспільний поділ праці тощо

Микола Християнович Бунге (1823-1895) - ректор Київського університету (1859-1862 рр. - за призначенням, а 1871-1875 і 1878-1880 рр. - обраний ректором) та міністр фінансів Росії з 1881 по 1886 рр. У працях "Теория капитала", "Курс статистики", "Основи політичної економії" (1870) пропонував максимальний розвиток буржуазної приватної ініціативи, вільної конкуренції. М.Бунге стверджував, що завдання політичної економії полягає у вивченні законів капіталістичного розвитку. На посту міністра фінансів М.Бунге переводить зовнішню політику на підтримку вітчизняного виробника Вперше в історії вітчизняної економіки він використав систему помірно високого мита на імпортні товари. Так, у 1881-1884 рр. мито в Російській імперії складало 19 %, у 1887р. - 28 %, а у 1891-1900-х роках - 33 %. Протекціоністська політика дала можливість відновити втрачені після Кримської війни економічні позиції Росії на світовому ринку.

М. Бунге предметом політекономії вважав так звану корисну роботу, яка слугує для задоволення потреб. Завдання політичної економії полягає у вивченні законів капіталістичного розвитку та природного порядку, в якому корисна робота самозростає, обмінюється і розподіляється. Корисна робота містить дві складові: силу природи і працю людини, і проявляється для суспільства у формі придатності, створюючи як матеріальні блага, так і послуги. Рушійною силою суспільного розвитку є намагання людей задовольнити різноманітні потреби, що породжує поділ праці та ринковий обмін, умовою якого є конкуренція.

На думку Бунге, цінність потреб створюють у сукупності природа, праця і капітал. Капітал - це нагромаджені предмети споживання, машини, земельна власність тощо.

М. Бунге критикував феодально-кріпосницький лад і вважав, що його потрібно усунути, розчистити шлях для вільного капіталістичного розвитку на основі вільної конкуренції, а держава повинна забезпечувати гармонію у суспільстві. Підтримував ідеї економічного лібералізму та фритредерства, зазначав, що вільна торгівля є одним з проявів свободи промисловості.

Перехід від капіталізму до соціалізму він вважав стрибком від царства обов'язку, совісті і законності до царства деспотизму і загального рабства. Він стверджував, що у відносини розподілу вступають три класи суспільства: капіталісти, землевласники і робітники, частка доходу кожного з яких визначається суперництвом. Кожен клас є власником відповідного ресурсу: капіталу, природи і праці. Усі ці ресурси створюють цінність, яка, на думку Бунге, є основною категорією політекономії. Цінність визначається суб'єктивною оцінкою і реалізується через попит і пропозицію. Саме це твердження Бунге свідчить про те, що він дотримувався теорії маржиналізму.

Послідовником і учнем М. Бунге був професор Київського університету Дмитро Іванович Піхно (1853-1909). Його праця - "Основи політичної економії" (1899). Завданням політекономії Д.Піхно вважає дослідження економічних законів, яким підпорядковане господарське життя. Предметом політичної економії є вивчення суспільної сторони господарської діяльності. Вчений виділяє чотири методи дослідження політекономії: метод одиничних спостережень, статистичний метод, історичний та дедуктивний методи. Все господарське життя включає три фази: виробництво, розподіл і споживання, а рушійною силою, яка керує тими процесами, є потреби. Піхно виділяє три фактори виробництва: природу працю і капітал, але до них додає ще четвертий - культурно-історичні сили народу. Це свідчить про вплив німецької історичної школи на творчість вченого. Аналізуючи обмін, вчений велику увагу приділяє проблемі цінності. Цінність - це результат виробництва, що визначається в обміні і залежить від умов споживання. При цьому вона буває індивідуальною та суспільною. Мінову цінність характеризують два критерії: пропозиція та попит. Ринкові ціни утворюються, або в результаті індивідуальної оцінки блага, або ринком або законодавчо. Панівною формою є процес ринкового ціноутворення.

Вчений не заперечував ролі держави в економіці, але пропонував обмежувати протекціонізм і застосовувати його лише тоді, коли він сприятливий для розвитку народного господарства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші